(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
1/5
Місцеве самоврядування
Місцеве самоврядування
Травень , 2018/№ 5/1

Все, що потрібно знати про матеріальну відповідальність працівників ОМС

Матеріальна відповідальність працівника – це обов’язок відшкодувати в установлених законодавством розмірах та порядку шкоду, спричинену роботодавцю при виконанні трудових обов’язків винною та протиправною дією (бездіяльністю) працівника. Про особливості відшкодування шкоди, завданої ОМС працівником унаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час керування службовим автомобілем, розкажемо в цій статті.

Водій ОМС, під час робочої поїздки на службовому автомобілі, може стати винуватцем дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).

За чий рахунок буде відремонтовано службовий автомобіль та хто саме відповідатиме за шкоду, завдану винними діями водія третім особам?

За загальним правилом шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її винуватця за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки — незалежно від наявності вини (ст. 1166 та 1187 ЦК України1).

1Далі за текстом — постанова № 6.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) останній звільняється від обов’язку відшкодувати шкоду (у тому числі й моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Отже, у зобов’язаннях з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на заподіювача може бути покладений обов’язок відшкодування шкоди при відсутності в його діях вини чи протиправності.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Начебто все зрозуміло, адже норма прямо визначає, що відшкодовувати збитки має володілець транспортного засобу, який спричинив ДТП. Але не в нашій ситуації.

Адже ч. 1 ст. 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України1 від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначає, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Отже, якщо службовий автомобіль потрапить у ДТП з вини водія ОМС, внаслідок чого буде ушкоджене майно чи здоров’я інших осіб, то відповідальність за шкоду, завдану водієм під час виконання ним трудових обов’язків, нестиме ОМС (як роботодавець).

Така відповідальність може настати за умов:

1

доведеності вини водія ОМС (постанова про накладення на водія адміністративного стягнення; вирок суду про визнання водія винним та призначення покарання)

2

наявності належним чином оформлених трудових відносин із водієм

3

заподіяння водієм шкоди у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків

Доказами на підтвердженням перебування водія в трудових відносинах з ОМС можуть бути наказ про прийняття на роботу, трудова книжка водія, табель обліку робочого часу, посадова інструкція тощо; доказами на підтвердження завдання шкоди під час виконання водієм трудових (службових) обов’язків можу бути подорожній лист, наказ про закріплення за водієм службового автомобіля, наказ про направлення у відрядження тощо.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 28.01.2015 у справі 6-229цс14, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків необхідно розуміти виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»2 за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров’ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню тощо), в силу ст. 441 ЦК України, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

2Далі за текстом — постанова № 14.

З цього випливає, що ОМС має право скористатися положеннями ст. 1191 ЦК України і пред’явити до водія в порядку регресу позов про відшкодування шкоди, виплаченої потерпілим.

При цьому слід пам’ятати, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питань стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч. 3 ст. 233 КЗпП України).

Згідно із роз’ясненнями, наведеними у п. 20 постанови № 14, днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації слід вважати день підписання відповідного акта або висновку. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред’явлення регресного позову.

Визначати розмір збитку, який підлягатиме відшкодуванню за регресивною вимогою ОМС, необхідно з урахуванням положень гл. IX КЗпП України, яка передбачає декілька видів матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Так, згідно зі ст. 132 КЗпП України обмежена матеріальна відповідальність встановлюється за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівниками, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Згідно зі ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках коли:

1

між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей

2

майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами

3

шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку

4

шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані

5

шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування

6

відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків

7

шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків

8

службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу

9

керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством

Як бачимо, з відшкодуванням шкоди, завданої водієм ОМС, що не перевищує його середнього місячного заробітку, складнощів виникнути не повинно.

Така шкода стягуватиметься шляхом відрахування із заробітної плати водія за розпорядженням голови ОМС, який, до речі, має бути виданий не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернений до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про нього працівникові. Або за власним бажанням водія, наприклад за його заявою, відповідно до ст. 130 КЗпП України. У випадках недотримання порядку щодо видання та звернення до виконання розпорядження, незгоди водія із відрахуваннями або його розміром таке відшкодування можливо отримати за рішенням суду (ст. 136 КЗпП України).

А от якщо розмір шкоди виявиться більшим за середній місячний заробіток, утримати повне відшкодування з водія можливо лише за умови, якщо шкоди завдано діями водія, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоди завдано водієм, який був у нетверезому стані або не під час виконання трудових обов’язків.

Постанова про накладення на водія адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення не дозволить стягнути повний розмір шкоди, оскільки в усіх інших випадках, окрім перелічених вище, на водія, винного у вчиненні ДТП, покладається матеріальна відповідальність тільки в межах середнього місячного заробітку.

Судова практика

Приклад 1

За час поїздки водія на службовому автомобілі товариства сталася ДТП. Постановою суду водія визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Страхова компанія, в якій було застраховано відповідальність водія, виплативши потерпілому страхове відшкодування, пред’явила до суду вимоги про повернення виплаченої грошової суми з товариства. Суд позов задовольнив. Товариство, у свою чергу, вимагало стягнути з водія в порядку регресу виплачену суму у повному обсязі. Суд позов задовольнив частково. Стягнув шкоду, завдану водієм, як працівником при виконанні своїх трудових обов’язків та відшкодовану товариством, як роботодавцем, у розмірі середньомісячної заробітної плати водія (рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 23.03.2017 у справі № 236/2525/16-ц).

Є випадки, коли з водієм укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, однак останні юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладення на водія обов’язку з відшкодування збитків ОМС у повному розмірі.

Так, ст. 135-1 КЗпП України встановлено, що договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені тільки з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається КМУ.

Відповідно до Постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28.12.1977 «Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих ним для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність» посада водія не відноситься до переліку таких осіб.

Чинним законодавством передбачений обов’язок роботодавця відшкодувати третім особам шкоду, яку спричинив його працівник саме під час виконання трудових (службових) обов’язків.

Отже, якщо водій потрапить у ДТП під час поїздки в особистих справах, відшкодувати вартість ремонту службового автомобіля та шкоду потерпілим він повинен самостійно у повному обсязі.

У п. 18 постанови № 14 Верховний Суд України звернув увагу судів на те, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, як заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203 та 453 ЦК України). У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи й не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Приклад 2

Водій товариства, керуючи службовим автомобілем, допустив наїзд на велосипедиста, внаслідок чого настала його смерть. Постановою суду водія було звільнено від відбування покарання у зв’язку із застосуванням акта амністії. Дружина померлого звернулась до суду з позовом до товариства, з яким водій перебував у трудових відносинах і якому належав службовий автомобіль, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції, залишеним у силі судом апеляційної інстанції, позовні вимоги були задоволені частково. Ухвалою Верховного Суду України рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції були скасовані. При цьому суд встановив, що ДТП сталася у вихідний день, коли водій разом із своєю сім’єю на спірному автомобілі їхав до своїх родичів за межі товариства та району. У цей день трудових обов’язків не виконував і у відрядженні не перебував. Наданий водієм подорожній лист не є належним доказом його перебування під час ДТП у відрядженні, оскільки не відповідає типовій формі первинного обліку роботи службового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 17.02.1998 № 74, та, як пояснював представник товариства, водієм самостійно заповнено взятий бланк подорожнього листа.

Оскільки юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових обов’язків, а судами не з’ясовано, на якій підставі спірний службовий автомобіль перебував у вихідний день у водія, чи дозволялося йому зберігати цей автомобіль у вихідні дні дома, за яким порядком дозволявся щоденний виїзд спірного автомобіля у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, зокрема у вихідний день, а також чи виконував водій у цей час покладені на нього трудові обов’язки, чи не проявило товариство, залишивши на вихідні дні спірний автомобіль у водія, недбалість, чим останній скористався, використавши його в особистих цілях, та чи є у товариства та водія спільна вина, залежно від ступеня якої вони мають відповідати спільно, Верховний Суд України направив справу на новий розгляд (ухвала Верховного Суду України від 01.09.2010 у справі № 6-8518св09).

Як відомо, користуватись службовим автотранспортом для поїздок, пов’язаних із службовою діяльністю, можуть також посадові особи ОМС.

Якщо посадові особи, за якими у встановленому законом порядку закріплені службові автомобілі, стануть винуватцями ДТП, під час поїздки у робочий час, то відповідальність за заподіяну шкоду буде нести власник джерела підвищеної небезпеки, тобто ОМС.

При цьому ОМС має реальну можливість стягнути понесені витрати з винуватця в судовому порядку, але з огляду на те, що на посадових осіб ОМС не поширюється положення щодо обмеженої матеріальної відповідності, відшкодовувати збитки їм доведеться у повному розмірі.

У разі якщо буде з’ясовано, що службовий автомобіль використовувався у власних цілях, винна посадова особа ОМС також повинна буде нести відповідальність на загальних підставах.

Сподобалась стаття?

Виберіть свій варіант підписки, щоб отримати доступ до всіх номерів журналу «Місцеве самоврядування».

journal_img
Друкована версія + електронна версія 175.00 грн. на місяць Передплатити Залишити заявку
journal_img
Електронна версія 140.00 грн. на місяць Передплатити Залишити заявку
Або придбайте журнал в комплекті з двох видань Детальніше
працівник ОМС, матеріальна відповідальність, відшкодування шкоди, виконання трудових обов’язків, службовий автомобіль, дорожньо-транспортна пригода додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті