Надання іншого житла особі з інвалідністю

В обраному У обране
Друк
Сербіна Анастасія, головний редактор спецвипуску "Юридичні практики", адвокат
Місцеве самоврядування Серпень, 2019/№ 8
Пропоную вашій увазі позицію Верховного Суду у справі про встановлення наявності або відсутності обов’язку ОМС забезпечувати осіб з інвалідністю доступним житлом.

Суть спору

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просив зобов’язати Департамент житлового господарства Харківської міської ради надати їй у користування житлову кімнату на першому поверсі шляхом заміни її кімнати, яка розташована на четвертому поверсі або в інший спосіб. На обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона є інвалідом 1 групи з ураженням опорно-рухового апарату, пересувається лише в інвалідному візку, у зв’язку із чим позбавлена можливості вийти на вулицю без сторонньої допомоги. При цьому вона мешкає в кімнаті, яка знаходиться на четвертому поверсі, що становить для неї незручності. Позивачка перебуває на квартирному обліку за загальною чергою з 13.08.2002. Згідно з медичним висновком закладу охорони здоров’я позивач за станом здоров’я правом на отримання житлового приміщення у першочерговому порядку не користується. Усі приміщення першого поверху гуртожитку, в якому мешкає позивачка, знаходяться в приватній власності, вільних приміщень немає. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обов’язку місцевої ради здійснити обмін зайнятого позивачем житлового приміщення в будинку на інше приміщення на першому поверсі, право на поліпшення житлових умов позивача відповідачами не порушено. Указані рішення судів були оскаржені до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги.

Обґрунтування рішення Верховного Суду

Частиною 1 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. За змістом ч. 1 ст. 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю (Конвенції про права інвалідів)1 держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності. Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів1 держава взяла на себе відповідні зобов’язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю. Основними нормативними актами, які повинні забезпечити людей з інвалідністю правом на повноцінне життя та створити для маломобільних груп населення безбар’єрне середовище, є Закон України від 05.11.2009 № 1704-VI «Про будівельні норми», Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», Закон України від 20.05.1999 № 687-XIV «Про архітектурну діяльність», Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення». Також постановою КМУ від 29.07.2009 № 784 був затверджений план заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009 — 2015 роки «Безбар’єрна Україна», а постановою КМУ від 01.08.2012 № 706 затверджено Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року. За змістом ст. 4 Закону про основи захищеності інвалідів діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров’я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. Для того, що б у повній мірі забезпечити самостійний спосіб життя людей з інвалідністю, держава повинна створити безбар’єрне середовище. Органи державної влади зобов’язані створювати умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту та створення особливих умов, які мають докладати додаткових зусиль для організації свого життя. На виконання цих завдань прийнята Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року та Указ Президента України від 18.12.2007 № 1228 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями». За наслідками прийняття цих нормативних актів Держава в особі своїх державних органів зобов’язалась створити прийнятні умови для життя осіб з особливими потребами, здійснити заходи щодо усунення їх дискримінації та забезпечити їх такими умовами життя, що будуть сприяти більшому розвитку їх здібності та враховувати їх потреби, у тому числі і житлові. Діяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у цих напрямках повинна бути направлена та демонструвати дійсне бажання виконати свої обов’язки та створити належні умови для життя людини з особливими потребами. При цьому фактичні потреби конкретної особи можуть бути задоволені будь-яким сприятливим способом для цієї особи та можливим способом для органу державної влади або місцевого самоврядування. Баланс між інтересами цієї людини та інтересами громади повинен бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін та демонструвати дійсне бажання виконати з боку органів влади та місцевого самоврядування свої завдання у цьому напрямку своїх обов’язків. Створення цих умов є створенням умов доступності людям з особливими потребами до всіх можливостей інших людей у країні, зокрема доступності до житла. Відповідно до ст. 29 Закону про основи захищеності інвалідів особи з інвалідністю та сім’ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.

1Примітка. У грудні-2017 слова у законодавстві України «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства» у відповідному відмінку і числі. Рішення суду, яке аналізується, містить посилання на законодавство, що діяло на момент розгляду справи судом першої інстанції, тобто до цього періоду.

Згідно зі ст. 30 цього ж Закону жилі приміщення, зайняті особами з інвалідністю або сім’ями, у складі яких вони є, під’їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв’язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках — відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. Під час розгляду справи суди не звернули уваги на законодавство щодо наявності обов’язку органів державної влади та місцевого самоврядування створити доступне середовище для людей з особливими потребами та дійшли помилкового висновку про відсутність обов’язків відповідача щодо створення цих умов, не з’ясували дійсних позовних вимог позивачки в частині способу усунення порушеного її права на доступні умови проживання. Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення. У силу положень ст. 400 Цивільного процесуального кодексу України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду. У такому випадку справа підлягає передачі на новий розгляд.

Як завершилась справа після повернення її з касаційного суду, поки не відомо. Більш детальну інформацію можна знайти в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером справи № 638/968/18.

Увага! Раніше піклуватись про людей з інвалідністю мали два державні органи: Міністерство соціальної політики України та Міністерство охорони здоров’я України. Сьогодні ж цей обов’язок поширюється на всі органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (в межах їх повноважень).

Нові ДБН у цій сфері

Зазначимо, що на момент розгляду касаційної скарги у вищеназваній справі вступили в силу нові ДБН, про які нічого не зазначено у рішенні суду.

З 1 квітня 2019 року в дію вступили нові державні будівельні норми «Інклюзивність будівель і споруд», які впроваджують обов’язкове влаштування безперешкодного доступу для всіх маломобільних груп населення, у тому числі людей з інвалідністю. Зокрема, введені чіткі обов’язкові параметри влаштування безпечних пандусів при будівництві або реконструкції житлових і громадських об’єктів. У більшості випадків (навіть у разі створення ОСББ) прибудинкова територія житлових багатоповерхівок залишається у комунальній власності, а право розпорядження та використання цією територією належить міським, селищним або сільським радам та їх виконавчим органам.

Тому Мінрегіон рекомендує вже зараз особам з інвалідністю звернутись із клопотанням на улаштування пандусу біля будинку до відповідного структурного підрозділу місцевої ради, який опікується зазначеними питаннями. Залежно від структури виконавчих органів місцевої ради це можуть бути підрозділи з питань містобудування та архітектури, соціального захисту, капітального будівництва тощо. У разі відсутності належної реакції — звернутись із заявою безпосередньо до голови міської, селищної або сільської ради.

Якщо ж і в цьому випадку не вжито всіх можливих заходів, аби забезпечити влаштування пандусу, питання вже потрібно вирішувати в судовому порядку.

Для спрощення процедури облаштування під’їзду жилого будинку пандусом Мінрегіоном вже впроваджено низку важливих змін:

1

скасована необхідність отримання містобудівних умов та обмежень для влаштування пандусу

2

роботи з влаштування пандусів входять до переліку нескладних будівельних робіт, що не потребують отримання дозволу на їх виконання та після закінчення яких об‘єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію

3

не потрібно оформляти власність на землю — будівництво об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури на замовлення органів місцевого самоврядування на відповідних землях комунальної власності може здійснюватись за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою

Далі вашій увазі надаються обов’язкові вимоги до влаштування безпечного та правильного пандусу:

1. Безпечний нахил зовнішнього пандуса не може перевищувати 8 %, внутрішнього — 10-12 %.

2. Максимальна висота одного підйому пандуса не повинна перевищувати 0,8 м.

3. Після кожного підйому необхідне влаштування горизонтальних площадок глибиною не менше 1,5 м.

4. Ширина пандуса повинна бути в просвіті за однобічним рухом 1,2 м, за двобічним — 1,8 м.

5. Зовнішній пандус повинен мати двобічну огорожу з поручнями на висоті 0,9 м. Поручень до опори має кріпитися знизу (не допускається бокове кріплення).

6. Поверхня пандуса повинна бути шорсткою, чітко маркована кольором або фактурою, контрастною відносно суміжних горизонтальних поверхонь.

Державні будівельні норми — обов’язкові до виконання нормативні акти, які використовуються під час проектування нових та реконструкції існуючих будівель, кварталів, мікрорайонів, вулиць і доріг відповідно до їх призначення.

Про відповідальність

Головною запорукою забезпечення доступності споруд для людей з інвалідністю є передбачені законом санкції, які застосовуються в разі відсутності такого доступу. Так, ст. 961 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає санкції за порушення законодавства під час планування і забудови території. Зазначається, що передача замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об’єкті, розробленої з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення — тягнуть за собою накладення штрафу від дев’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто від 15 300 до 17 000 гривен).

Стаття 2 Закону України від 14.10.1994 № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачає, що суб’єкти містобудування, які здійснюють проектування об’єктів, експертизу проектів будівництва, несуть відповідальність у вигляді штрафу за передачу замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об’єкті будівництва, розробленої з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі за нестворення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення — у розмірі від 18 до 90 мінімальних заробітних плат.

Забезпечення доступності споруд може відбуватись тільки шляхом проведення конкретних заходів, що дозволяють пристосувати житлове та оточуюче середовище до потреб людей з інвалідністю з урахуванням індивідуальних особливостей фізичного обмеження. Забезпечення таких потреб досягається саме через дотримання будівельних норм.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити