Відповідь буде залежати в першу чергу від того, чи належить інформація, про яку просило інтернет-видання, до інформації, що становить суспільний інтерес. На жаль, Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі — Закон про доступ до публічної інформації) не містить визначення «інформація про сусіпільний інтерес». Тим не менш Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі — Закон про інформацію) може нам дати певне уявлення про те, яка ж інформація відноситься до інформації, що становить суспільний інтерес. Так, зокрема, в ст. 29 Закону про інформацію зазначається, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Якщо не вдаватися в подробиці та не з’ясовувати, з якою метою запитувач бажав отримати вказану інформацію, за загальними правилами її можна віднести до інформації, яка становить суспільний інтерес. Таким чином, можемо вважати неправомірною вимогу розпорядника інформації про здійснення запитувачем оплати копіювання сторінок такої інформації. Слід зазначити, що ст. 21 Закону про доступ до публічної інформації визначено, що при наданні особі інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується. Також слід відмітити, що на практиці доволі часто вникають складнощі з віднесенням інформації до тієї, яка містить суспільний інтерес. Якщо говорити про судові справи, то в кожній окремій справі, наприклад, про відмову в наданні інформації, суд визначає, чи є інформація такою, що становить суспільний інтерес, чи ні. Так, у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» міститься перелік орієнтовних підстав, які дають змогу визначити, становить така інформація суспільний інтерес чи ні. Отже, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:
1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину; необхідності роз’яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;
2) з’ясуванню та розумінню причин, що лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;
3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;
4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;
5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;
6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про справжній стан довкілля та чинники, які на нього впливають;
7) виявленню ризиків для здоров’я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;
8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;
9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;
10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті — в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;
11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;
12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов’язків, дискримінації за будь-якою ознакою;
13) інноваціям, науковим дослідженням;
14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;
15) виявленню фактів уведення громадськості в оману.
Закон про інформацію регламентує діяльність журналістів, ЗМІ, їх працівників. Так, у ч. 2 ст. 24 вказаного законодавчого акта заборонено втручання у професійну діяльність журналістів, у тому числі таке, що стосується заходів, які можуть призвести до замовчування суспільної необхідної інформації. До такої інформації можна віднести: накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом. Отже, якщо проаналізувати наведені положення ч. 2 ст. 24 Закону про інформацію та принципи ЄСПЛ у світлі питання суспільного інтересу, то можна дійти висновку, що сфера, яку охоплюють у своїй діяльності ЗМІ, є дуже широкою, а тому в цілому і становить суспільний інтерес для громадськості. Враховуючи це, необхідно бути дуже обережними, відмовляючи виданням у наданні їх тієї чи іншої інформації.
Я. Брусенцова, директор Департамента видань для публічно-правової сфери, головний редактор газет «Місцеве самоврядування» та «Радник старости», юрист
