1 Далі за текстом — ВС.
Про головне
Відразу нагадаємо, що за нормами цивільного законодавства України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У законодавстві закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа. На перший погляд, все здається простим. Однак слід мати на увазі, що законодавство містить обмеження в частині застосування права на витребування власником свого майна. Передбачається, що власник може витребувати належне йому майно тільки від особи, яка заволоділа ним незаконно та без відповідної правової підстави, тобто в недобросовісного набувача.
Разом із тим захищається право інших осіб — нових власників майна, на яке вони набули право власності, не знаючи про наявність незаконних обставин відчуження цього майна, — тобто добросовісних набувачів.
Справа, яку розглянемо, буде саме про витребування майна із чужого незаконного володіння, подана за позовом прокурора ____області в інтересах держави в особі ______сільської ради ____ району _____області до Особа 1 і Особа 22 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
2 Далі за текстом — відповідачі.
Про історію справи
Шановні читачі, спочатку розглянемо короткий зміст позовних вимог.
Отже, у грудні 2016 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі сільської ради з позовом, в якому просив витребувати на користь територіальної громади в особі сільської ради земельні ділянки3 у селі:
3 Далі за текстом — спірні земельні ділянки.
| Перша земельна ділянка | Площею 0,25 га, кадастровий номер 1, для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд |
| Друга земельна ділянка | Площею 2 га, кадастровий номер 2, для ведення особистого селянського господарства |
| Третя земельна ділянка | Площею 0,25 га, кадастровий номер 3, для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд |
| Четверта земельна ділянка | Площею 2 га, кадастровий номер 4, для ведення особистого селянського господарства |
Позов був обґрунтований такими обставинами:
1. Районний відділ земельних ресурсів зареєстрував державний акт серії _____ та за номером _____ на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1, для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також державний акт серії____ на право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 2, для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до цих актів вказані земельні ділянки набула у власність Особа 1 на підставі рішення, прийнятого на сесії сільської ради.
2. Районний відділ земельних ресурсів зареєстрував державний акт серії _____, за номером_____ на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3, для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також державний акт серії _____ та за номером____ на право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 4, для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до цих актів вказані земельні ділянки набула у власність Особа 2 на підставі рішення, прийнятого на сесії сільської ради.
З огляду на те, що питання про передання у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок сільська рада на сесії не розглядала, і рішення з цього приводу не приймала, то прокурор відкрив кримінальне провадження за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 , ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України. За фактами вчинення службовими особами сільської ради зловживання службовим становищем і службового підроблення при наданні у приватну власність земельних ділянок, зокрема, відповідачам.
Слід вказати, що за наслідками розгляду справи у суді стосовно обвинувачення в зловживанні службовим становищем і службового підроблення сільським головою суд ухвалив постанову та закрив провадження у зв’язку зі смертю сільського голови.
Суд встановив, що сільський голова, достовірно знаючи, що на сесії сільської ради, яка відбулася_____, питання про затвердження проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок відповідачам не обговорювалося та не вирішувалося, склав і підписав завідомо підроблені рішення сесії сільської ради без номерів «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства», завірив їх печаткою сільської ради та видав, зокрема, відповідачам.
Суд у своєму рішенні зауважив, що на підставі вказаних рішень сільської ради були виготовлені та видані відповідачам зазначені державні акти на право власності на земельні ділянки, внаслідок чого порушені вимоги земельного законодавства й інтереси територіальної громади.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Отже, після того прокурор, який представляє інтереси сільської ради, подав до суду першої інстанції позов про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Зазначимо, що питання спірних земельних ділянок так і не вирішилось, оскільки кримінальну справу було закрито у зв’язку зі смертю сільського голови.
Отже, рішення суду першої інстанції за позовом прокурора було таким: суд відмовив у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що прокурор порушив встановлений законом строк на звернення до суду за захистом права (позовну давність), внаслідок чого у позові слід відмовити.
Не зупинившись на цьому, прокурор в інтересах сільської ради подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Давайте подивимось, яке рішення прийняв апеляційний суд.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги:
| 1 | витребував на користь територіальної громади в особі сільської ради з незаконного володіння відповідачів спірні земельні ділянки |
| 2 | стягнув з відповідачів на користь прокуратури області судовий збір — по 59 536,59 грн. з кожного відповідача |
Рішення суд апеляційної інстанції мотивував відсутністю правочину, що припинив право територіальної громади на спірні земельні ділянки, які продовжують вважатися власністю цієї громади. А тому власник на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України4 користується правом на їх витребування з чужого незаконного володіння. Не перешкоджають такому витребуванню, на думку суду, і приписи ст. 388 ЦК, оскільки відповідачі не отримували земельні ділянки за відплатними правочинами.
4 Далі за текстом — ЦК.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна давність не може поширюватися на вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК), оскільки має місце так зване триваюче правопорушення.
Тому власник може пред’явити позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов’язковою умовою віндикаційного позову є існування на час його подання порушення прав власника.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Внаслідок рішення суду апеляційної інстанції відповідачі звернулися до касаційного суду із скаргами з огляду на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі просили скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ВС у складі колегії суддів звернув увагу на те, що судові рішення в аналогічних справах за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння неодноразово були предметом перегляду ВС. Наприклад:
| 1 | У справі № 3-604гс16 ВС дійшов висновку про те, що спірний об’єкт нерухомості вибув із володіння територіальної громади поза її волею, а тому Вищий господарський суд України правомірно вважав, що приписи про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна за ст. 388 ЦК не застосовуються |
| 2 | У справі № 6-1047цс17 ВС дійшов висновку про те, що до правовідносин, які регулюються статтями 387 і 388 ЦК, позовна давність застосовується і є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог |
| 3 | У постанові № 904/9159/16 ВС дійшов висновку, що приписи про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна за ст. 388 ЦК не застосовуються, що узгоджується з правовою позицією ВС, викладеною у справі № 916/2129/15 |
Тепер декілька слів про доводи осіб, які подали касаційні скарги.
Відповідачі стверджують, що позивач пропустив позовну давність, оскільки прокурор вже звертався в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему ____області, ____сільської ради до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки. Вказаний позов суд першої інстанції залишив без розгляду.
Застосування ч. 4 ст. 268 ЦК (вимоги, на які позовна давність не поширюється) відповідачі вважають безпідставним, оскільки її припис не діє з 2012 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI5.
5 Далі за текстом — Закон № 4176.
Так, віповідачі вказують, що відповідно до Закону № 4176 п. 4 ст. 268 втратив чинність, таким чином ЦК вже не містить норми про те, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ОМС, яким порушено його право власності або інше речове право.
Крім того, вважають необґрунтованим звернення позивача до ст. 388 ЦК (витребування майна від добросовісного набувача), яка не може бути застосована до спірних правовідносин.
Далі озвучимо позиції інших учасників справи.
Отже, прокурор стверджував, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог і відсутність підстав для відмови у задоволенні позову на підставі ст. 267 ЦК — спливу позовної давності.
Також прокурор вказував, що сільська рада питання про передання у приватну власність відповідачам спірних земельних ділянок не розглядала, а рішення з цього приводу не приймала; обґрунтував зазначений висновок постановою суду першої інстанції за обвинуваченням сільського голови.
Стосовно позовної давності вважає, що перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, фактично є триваючим порушенням права до моменту припинення у законному порядку титулу дійсного власника майна. Тому власник майна має право в будь-який час вимагати відновлення його права.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.
Позиція ВС
Щодо волевиявлення територіальної громади на відчуження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
ОМС, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
ОМС від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності відповідно до ч. 5 ст. 60 Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування України»6.
6 Далі за текстом — Закон № 280.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону № 280).
Крім того, відповідно до ст. 25 Закону № 280 сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 ст. 26 Закону № 280).
Отже, у спірних правовідносинах повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками як об’єктами права комунальної власності належали сільській раді.
Суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши постанову за обвинуваченням сільського голови, а також протоколи сесій сільської ради, встановили, що набуття у власність відповідачами спірних земельних ділянок відбулось із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на сесії сільська рада рішення про затвердження відповідачам проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність не приймала, а питання щодо відведення та передання у власність відповідачам спірних земельних ділянок не розглядалось.
ВС вважає, що відсутність спрямованого рішення на відчуження майна відповідного ОМС (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.
Оскільки спірні земельні ділянки були набуті відповідачами з комунальної власності на підставі рішення сільської ради, яке радою не приймалось, сільська рада від імені територіальної громади не вчинила дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом № 280, шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні.
Тому спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі.
Щодо права витребувати майно з незаконного володіння.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним відповідно до ст. 387 ЦК.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
До того ж відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що відповідачі є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
Отже, встановивши, що обов’язковою умовою віндикаційного позову є існування порушення прав власника на час пред’явлення такого позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що на правовідносини щодо витребування спірних земельних ділянок поширюється дія припису ст. 387 ЦК (витребування майна із чужого незаконного володіння).
Щодо позовної давності.
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).
Відповідно до ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб’єктів порівняно з іншими суб’єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.
Тому ВС вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що позовна давність до правовідносин, пов’язаних з витребуванням майна, не застосовується.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).
ВС вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У справі № 697/2751/14-ц ВС дійшов висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатись про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок ВС вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись прокурор, у таких випадках:
| 1 | прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об’єктивну можливість довідатись (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах |
| 2 | прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів |
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Нагадаємо, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові, врахувавши те, що прокуратура та сільська рада дізнались про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірні земельні ділянки ще задовго до подання позову, оскільки була порушена кримінальна справа за фактами вчинення службовими особами сільської ради зловживання службовим становищем і службового підроблення при наданні у приватну власність земельних ділянок, зокрема, відповідачам.
Пізніше прокурор подавав аналогічний позов, але той був залишений без розгляду, а повторно звернувся з позовом до суду аж через 5 років, тобто пропустивши позовну давність; прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суд відповідно не встановлював підстав поважності пропуску такого строку.
Оскільки прокурор пред’явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просили відповідачі, ВС вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги і висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.
А зараз — висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
З огляду на надану вище оцінку аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій ВС вважає, що касаційна скарга відповідачів є обґрунтованою. Тому рішення апеляційного суду слід скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Таким чином, суд касаційної інстанції задовольнив скарги відповідачів, рішення суду апеляційної інстанції скасував та залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Наостанок...
Як бачимо, все би було навпаки при вирішенні справи у суді касаційної інстанції, якби прокурор в інтересах територіальної громади подав позов до суду до спливу строку позовної давності. Це дає підстави зробити висновок: не слід відкладати із подачею до суду позовів, особливо ОМС, оскільки, як наголосив ВС: для уникнення дискримінаційної переваги цих суб’єктів порівняно з іншими суб’єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
