Неузгодженість у законодавчих нормах антикорупційного і «люстраційного» законодавства — відома усім владним ланкам проблема.
Закон України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади» (далі — Закон про очищення) визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та затвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Відповідно до ч. 8 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена ч. 3 ст. 1, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України від 07.04.2011 № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 — 10 ч. 1 ст. 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
Водночас Закон України від 07.04.2011 № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» втратив чинність у зв’язку з набранням чинності Законом України від 14.10.2014 № 1700-VII«Про запобігання корупції» (далі — антикорупційний Закон) , який регулює ті ж самі правовідносини.
Як правило, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання. Так, положення інших законодавчих актів, які посилаються на закон, що втратив чинність, та положення нормативно-правових актів, розроблених на підставі такого закону, застосовуватися не можуть.
Відповідно до ч. 7 ст. 5 Закону про очищення керівник органу, передбачений ч. 4 цієї статті, не пізніше ніж на третій день після отримання заяви надсилає до відповідного районного, міського (міст обласного значення), районного у містах територіального органу державної влади за місцем проживання особи, до компетенції якого належить проведення перевірки відповідних відомостей, визначених у п. 2 ч. 5 цієї статті, запит про перевірку відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, до якого додається копія декларації особи.
Пунктами 8, 20 ч. 1 ст. 11 антикорупційного Закону до повноважень, зокрема, Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) віднесено здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — декларацій), зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та інші повноваження, визначені законом.
Антикорупційний Закон визначає обов’язок подання шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається НАЗК. Інших шляхів чи форм подачі декларації антикорупційним Законом не передбачено.
Слід зазначити, що декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за формою, що встановлена Законом України від 07.04.2011 № 3206-VI «Про засади запобігання та протидії корупції», втратила актуальність разом із втратою чинності цим Законом та покладенням обов’язку перевірки декларації на НАЗК. Отже, п. 921 Положення про Державну фіскальну службу, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014 № 236, яким визначено, що ДФС проводить перевірку достовірності відомостей, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону про очищення, є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тобто «застарілим».
Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що органи ДФС не мають правових підстав для проведення перевірки достовірності відомостей, вказаних у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, розміщеної на сайті НАЗК.
Таким чином, з огляду на положення норм чинного законодавства щодо перевірки кандидатів на зайняття посад в ОМС відповідно до Закону про очищення влади, в частині перевірки декларації єдиним органом, який має повноваження, є НАЗК.
А. Мацокін, головний редактор журналу «Держслужбовець»
