Фабула справи
На підставі рішення суду від 17.05.2013 позивач як спадкоємець померлого спадкодавця є власником житлового будинку, розташованого на земельній ділянці розміром 0,1452 га, яка була виділена спадкодавцю у встановленому законом порядку.
Ще за життя спадкодавця рішенням Ясенської сільської ради від 24.12.1993 останньому було дозволено приватизацію земельних ділянок для обслуговування вказаного будинку та господарських споруд площею до 0,85 га (до 0,60 га — для ведення особистого підсобного господарства, до 0,25 га — для обслуговування житлового будинку).
Межі земельної ділянки площею 0,23 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд були винесені в натурі на місцевості, виконано план-схему земельної ділянки відповідно до акта про винос земельної ділянки в натурі на місцевості від 27.12.1993.
Проте за життя спадкодавець не зміг завершити розпочату приватизацію земельної ділянки, оскільки суміжний землекористувач (відповідач 3) оспорював у судовому порядку його право на житловий будинок і відповідно на земельну ділянку для його обслуговування.
Позивач вважала, що як спадкоємець має право на завершення розпочатої спадкодавцем приватизації землі для обслуговування належного їй отриманого у спадщину будинку.
У 2013 позивач звернулась до Ясенської сільської ради із заявою про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1452 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, право власності на які вона отримала в порядку спадкування.
Проте за вказаною заявою ОМС рішення прийнято не було внаслідок незатвердження на сесії її заяви разом із актом, складеним за результатами проведення земельно-узгоджувальною комісією ради обстеження належної їй земельної ділянки, про можливість виготовлення державного акта приватної власності на земельну ділянку без підпису користувачів суміжних земельних ділянок, що позивач вважала протиправним.
Крім того, зазначена земельна ділянка межує із земельними ділянками суміжних землекористувачів, які відмовлялися без пояснень погодити межі, що перешкоджало їй у користуванні ділянкою та реалізації права на отримання її у власність.
Позивач також зазначала, що оскільки до належного їй будинку прилягає будівля сусіднього землекористувача, яка відповідно до будівельного паспорта підлягає знесенню у зв’язку із щільністю забудови суміжних будівель, через що неможливий її ремонт або нове будівництво з дотриманням діючих будівельних норм, то, на її думку, ОМС повинен звернутись до суду з позовом про знесення вказаної будівлі.
Рішенням сесії Ясенської сільської ради від 14.12.2014 затверджено акт земельно-узгоджувальної комісії від 14.09.2014 з питань розмежування між земельними ділянками позивача та відповідача 1, яким у неї фактично вилучено частину належної їй спадкової земельної ділянки.
Рішеннями Ясенської сільської ради від 17.05.2015 відповідачу 1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж ділянки, що перебуває в його користуванні, в натурі площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд та визначено, що межа між його земельною ділянкою та суміжною, якою користується відповідач 1, проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням ради від 14.12.2014.
Рішенням Ясенської сільської ради від 17.05.2015 позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж ділянок у натурі площею 0,1452 га для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд та визначено, що межа між її та відповідача 1 ділянками проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням ради від 14.12.2014.
Позивач вважала, що має право на завершення приватизації ділянки за актом відводу землі в натурі та узгодження меж від 24.12.1993, тому просила скасувати рішення ради від 17.05.2015, яким установлено, що межа між земельними ділянками проходить відповідно до акта розмежування, затвердженого рішенням ради від 14.12.2014, оскільки цим рішенням у неї безпідставно вилучено частину її земельної ділянки та надано її відповідачу 1, чим порушено її спадкові права.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, визнано незаконною відмову відповідачів погодити акт обстеження та показу земельної ділянки, визнано право позивача на завершення розпочатої процедури приватизації, зобов’язано сільську раду звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва.
Висновок суду щодо юрисдикції спору
Відповідач 2 у касаційній скарзі вважав, що вимоги про скасування рішень Ясенської сільської ради є спором фізичної особи із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а тому цей спір повинен розглядатися адміністративним судом, у зв’язку з чим суди помилково розглянули справу за правилами цивільного судочинства.
Верховний Суд звернув увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватно-правові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.
Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію — визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Оскільки при розгляді справи позивачка зазначала про те, що оскаржуваними рішеннями сільської ради від 14.12.2014 та від 17.05.2015 порушуються її права як користувача суміжної земельної ділянки та право на оформлення права власності на земельну ділянку, це означає, що її звернення пов’язане із захистом права власності на житловий будинок у порядку спадкування та на отримання у власність земельної ділянки, яке перейшло до неї з переходом права власності на житловий будинок у порядку спадкування та на отримання у власність земельної ділянки певного розміру з визначеними межами. Судами правильно розглянуто спір у порядку цивільного судочинства.
Висновок суду щодо можливості завершення приватизації
Попри те, що за результатами розгляду Великою Палатою ВС справу в частині вимог про визнання дій протиправними, визнання права на завершення розпочатої спадкодавцем приватизації земельної ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, суд вказав на дуже важливі моменти щодо вирішення спорів цієї категорії.(ср. )
Так, суд установив таке.
На час вирішення питання про передачу земельної ділянки спадкодавцю у власність та затвердження акта про винос земельної ділянки у натурі (на місцевості) порядку послідовності дій процедури та оформлення державного акта не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці відносини.
Відповідно до п. 1 розд. X нової редакції ЗК України, який набрав чинності 01.01.2002, рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті ОМС відповідно до Декрету КМУ від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок»1, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
1 Далі за текстом — Декрет № 15-92.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились на момент смерті.
Умови набуття права власності на земельні ділянки визначаються ст. 152, 125 ЗК України.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а ОМС відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування — права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
У тому випадку, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого ОМС відповідно до Декрету № 15-92, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок установлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗК України).
Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, установлених ЗК України та у порядку, визначеному ст. 116, 118, 122 ЗК України.
Таким чином, спадкоємець на власний розсуд вирішує питання щодо звернення до ОМС для завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, або реалізації свого право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні.
Висновок суду щодо визнання незаконною відмови погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки
ВС нагадав про таке.
Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами».
Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа — акта погодження меж — слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт.
Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки — правового значення вони не мають.
У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
Тобто при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов’язків щодо погодження меж із користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність (постанова ВС від 28.03.2018 у справі № 681/1039/15-ц).
За матеріалами справи спадкодавцю земельна ділянка винесена в натурі, тобто на місцевості, визначено її межі, що включає і погодження останніх із користувачами суміжних земельних ділянок, а відтак суди повинні були з’ясувати, чи бажає позивачка закінчити приватизацію земельної ділянки, розпочату спадкодавцем, чи бажає реалізувати власне право на набуття у власність земельної ділянки у розмірі, іншому, ніж про це заявляв і здійснив певні дії спадкодавець. І саме при вирішенні цих вимог має бути встановлено як дотримання порядку щодо відновлення меж земельної ділянки, однією із складових якого є узгодження меж з власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок, так і дослідження рішення узгоджувальної комісії та його відповідність акту про винос земельної ділянки у натурі.
Висновок суду щодо зобов’язання ОМС звернутися до суду
Вимога про зобов’язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом до користувача суміжної земельної ділянки про знесення самовільного будівництва не відповідає такому принципу цивільного судочинства, як диспозитивність, згідно з яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами спору на власний розсуд.
Отже, будь-яка особа, у тому числі й ОМС, наділена правом звернутися до суду за захистом як власних прав, так і прав інших осіб у випадках, передбачених законом. Ні Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», ні ЦК України, ні Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачають обов’язку ОМС звертатися до суду з приводу знесення самочинного будівництва.
Тобто ніхто не може бути примушений до звернення з позовом до суду.
З урахуванням вимог ст. 19 Конституції України суд може лише зобов’язати ОМС вирішити питання, яке віднесено до компетенції цього органу, якщо рішенням, діями чи бездіяльністю такого органу порушено чи порушуються суб’єктивні права і їх поновлення можливе у такий спосіб.
І хоча остаточне рішення у справі ще не прийнято, суди під час перегляду справи зобов’язані врахувати висновки ВС.
