Визнання фізичної особи недієздатною

В обраному У обране
Друк
Кравченко Тетяна, аналітик "Видавничого будинку "Фактор", адвокат
Місцеве самоврядування Жовтень, 2019/№ 10/1
Складаються різні життєві ситуації, коли у людей, які страждають на психічні захворювання, немає близьких родичів або останні не бажають виконувати функції опікунів (піклувальників), а потреба у захисті їх особистих і майнових прав, зокрема в оформленні документів в їхніх інтересах, існує. Тому може виникнути необхідність у визнанні таких осіб недієздатними, призначенні їм опікуна (піклувальника). Про роль ОМС у цьому процесі та що потрібно знати про процедуру визнання фізичної особи недієздатною йтиметься у статті.

Органи опіки та піклування

Розпочнемо з того, що органи опіки та піклування здійснюють функції опіки та піклування, зокрема щодо повнолітніх осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічного розладу або обмежених судом у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до пп. 1.3, 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/881, органами, які приймають рішення щодо опіки та піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

1 Далі за текстом — Правила № 34.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах рад.

У селищах і селах справами опіки та піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Отже, представник органу опіки та піклування, яким є виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у разі порушення справи про визнання фізичної особи недієздатною членами сімей таких осіб або закладом з надання психіатричної допомоги, буде брати участь у її розгляді як представник заінтересованої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 296 ЦПК України органам опіки та піклування надано право звертатися до суду із заявами про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною.

У випадку звернення самого органу опіки та піклування із заявою про визнання фізичної особи недієздатною орган опіки та піклування буде мати права та обов’язки заявника у справі.

Поняття недієздатності

Чинне законодавство не містить визначення поняття недієздатності та чітких критеріїв для визнання особи недієздатною.

Але, звісно, воно тісно пов’язано із поняттям дієздатності фізичної особи, під яким розуміють «усвідомлення значення своїх дій та можливість керувати ними, здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання» (ст. 30 ЦК України).

У ст. 39 ЦК України зазначено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

З чого можна зробити висновок, що недієздатність — це неможливість створення та здійснення фізичною особою своїх цивільних прав та обов’язків.

Недієздатність характеризують дві складові:

1

наявність психічного захворювання

2

неусвідомлення значення своїх дій та неспроможність керувати ними

Отже, тільки наявність психічного захворювання, в результаті якого особа не може адекватно сприймати дійсність та контролювати свої вчинки, дає органу опіки та піклування підстави для звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною.

Порядок визнання особи недієздатною

Недієздатною визнати особу може тільки суд.

Встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування тільки суд.

Навіть у тому разі, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання фізичної особи недієздатною, при цьому питання щодо опіки не вирішувалось, внаслідок чого родичі змушені звернутися до суду із окремою заявою про встановлення опіки та призначення опікуна, питання щодо встановлення опіки вирішуються лише судом.

Так, у справі № 545/1691/16-ц ВС у відповідь на доводи касаційної скарги органу опіки та піклування в особі сільської ради про те, що призначення опікуна недієздатній особі є компетенцією органу опіки та піклування за місцем обліку недієздатної особи і відповідно до ст. 60 ЦК України встановити опіку можна лише при розгляді справи про визнання особи недієздатною, а в інших випадках згідно зі ст. 61, 63 ЦК України опіка та піклування встановлюється органами опіки та піклування, роз’яснив таке.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦК України суд установлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Тому доводи про те, що суди розглянули зазначену справу поза межами свої повноважень, оскільки призначення опікуна недієздатній особі є компетенцією органу опіки та піклування за місцем обліку недієздатної особи безпідставні, оскільки суперечать вищенаведеним положенням закону, зокрема ст. 60 ЦК України, за змістом якої суд установлює опіку фізичній особі у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

У такому випадку особа вже визнана недієздатною рішенням суду, і ця обставина в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України (2004 року) не підлягає доказуванню.

Призначення їй опікуна пов’язане із смертю попереднього опікуна — її матері. Відповідно до подання органу опіки та піклування опікунська рада просила суд призначити заявника опікуном над недієздатною.

Законодавством не передбачено, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов’язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі, оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною при розгляді заяви про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.

Постанова ВС від 14.02.2018

Справи про визнання фізичної особи недієздатною розглядаються судом в порядку окремого провадження (ст. 293 ЦПК України).

Заява про визнання особи недієздатною подається до суду за місцем її мешкання (ч. 1 ст. 295 ЦПК України).

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 297 ЦПК України).

Як звернув увагу ВСУ у постанові Пленуму «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» № 3 від 22.03.1978, при проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника повинні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров’я, виписки з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

До заяви додаються документи, які підтверджують викладені заявником обставини. Ними можуть бути:

1

виписки з історії хвороби

2

медичні довідки, які свідчать про наявність психічного захворювання

3

відомості, видані компетентними органами, які свідчать про поведінку такої особи тощо

У разі пред’явлення вимог про встановлення опіки та призначення опікуна відповідно до п. 3.3. Правил № 34 до заяви повинні додаватися документи, які підтверджують можливість особи виконувати обов’язки опікуна:

1

акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, та опис її майна

2

довідка про стан здоров’я майбутнього опікуна

3

довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов’язків про опіку

4

акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов’язки

5

довідка лікувальної установи про відсутність у сім’ї майбутнього опікуна захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки

Для вирішення питання про співвідношення психічного стану особи та її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними судом призначається судово-психіатрична експертиза.

Тому орган опіки та піклування повинен подбати про підготовку відповідного клопотання з переліком питань, які необхідно буде поставити на вирішення експертам.

Наприклад: в якому психічному стані перебуває фізична особа; чи може фізична особа за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ним; чи страждає особа психічним захворюванням; чи здатна фізична особа усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Крім того, з огляду на позицію ВС щодо якості висновків експертів як доказу недієздатності фізичної особи, доцільно заявляти клопотання про призначення судом стаціонарної судово-психіатричної, а за необхідності — стаціонарної комісійної експертизи.

Так, у постанові від 19.10.2016 №6-384цс16 ВС звернув увагу на таке.

За положеннями ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

При цьому зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов’язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Частиною 2 ст. 39 ЦК України встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

Відповідно до ст. 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з’ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII «Про судову експертизу».

Законодавство України про судову експертизу складається також з інших нормативно-правових актів, зокрема Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 жовтня 2001 № 3972.

2 Далі за текстом — Порядок № 397.

Відповідно до п. 35 Порядку № 397 висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним запитання у межах його компетенції, мати конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він надає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про недієздатність фізичної особи слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Отже, при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити, чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Висновок експерта має бути повним та категоричним та не допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Визнаючи особу недієздатною лише на основі висновків акта амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи, суди не звернули уваги на відсутність у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого часу особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними, що говорить про те, що висновки судів про позбавлення особи дієздатності є передчасними.

При розгляді справи такої категорії буде вирішуватися питання про безпосередню участь особи, щодо якої вирішується питання щодо визнання недієздатною, у судовому засіданні.

Так, відповідно до ст. 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

З урахуванням стану здоров’я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров’я.

Для визначення фактичної можливості такої особи з’явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі потреби суд може призначити відповідну експертизу.

Тому представник органу опіки та піклування повинен буде висловити свої міркування з приводу доцільності/недоцільності виклику такої особи до суду і має право ініціювати (заявляти клопотання) про призначення експертного дослідження для визначення можливості хворої особи брати участь у засіданнях та давати пояснення по суті справи.

Як докази недієздатності особи (неадекватної поведінки в побуті, суспільстві, на роботі тощо) суду можуть бути представлені показання свідків (сусідів, родичів, близьких, колишніх співробітників, працівників різних служб, в яких обслуговувалась особа, лікарів тощо).

Тож представнику органу опіки та піклування належить підготувати відповідну заяву про виклик таких свідків з дотриманням вимог ст. 91, 183 ЦПК України.

Така заява може бути подана одночасно із поданням заяви по суті до або під час підготовчого судового засідання.

Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.

Представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку, визначеному в рішенні суду, має право подати клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною.

Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.

Частини 6 — 8 ст. 300 ЦПК України

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити