Порядок звернення стягнення
Для того щоб отримати ефективне та швидке стягнення заборгованості, ОМС, як стягувачу, необхідно знати процедуру звернення стягнення на майно боржника.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження»1 встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
1 Далі за текстом — Закон № 1404.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів із рахунків) та примусовій реалізації (ч. 1 ст. 48 Закону № 1404).
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
По-перше, стягнення за виконавчими документами звертається на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
По-друге, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч. 2, 3 ст. 48 Закону № 1404).
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону № 1404).
У разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна стягнення звертається на об’єкти нерухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
У разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам (ч. 1 — 4 ст. 50 Закону № 1404).
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, звернути стягнення на таке майно може суд за заявою виконавця про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Прикладом вирішення спірних питань, пов’язаних зі зверненням стягнення на незареєстроване у встановленому порядку майно боржника, може слугувати цивільна справа № 676/1314/19 за позовом державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про звернення стягнення на майно боржника в рахунок погашення заподіяних матеріальних збитків та відшкодування, заявленого цивільного позову ТОВ «Гермес», а саме: на частину житлового будинковолодіння, що належать на праві приватної власності боржнику, але зареєстрованого в Державному реєстрі на іншу особу.
Як було встановлено судом першої інстанції, боржнику належав житловий будинок із відповідними надвірними будівлями на праві спільної сумісної власності подружжя, який за договором дарування був ним подарований сину.
Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області, цей договір дарування житлового будинку з відповідними надвірними будівлями до нього визнано недійсним.
Добровільно боржник рішення суду не виконує, житловий будинок на своє ім’я не перереєстровує.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності сина боржника на спірне домоволодіння не скасовано, а державна реєстрація права власності самого боржника та його дружини на нерухоме майно не відновлена.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, подання державного виконавця задоволено.
Переглядаючи ці рішення в касаційному порядку, ВС зазначив.
Відповідно до ч. 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Задовольняючи подання державного виконавця, суди дійшли правильного висновку про те, що боржник є власником частини домоволодіння, разом із тим це право боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, що перешкоджає виконанню судового рішення.
Посилання боржника на те, що звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюються у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна є безпідставними, оскільки державний виконавець під час проведення виконавчих дій має звернути стягнення на усе майно, що зазначене у виконавчому документі, і порядок звернення стягнення у цьому випадку значення немає.
Доводи касаційної скарги щодо неможливості звернення стягнення на частку у праві спільної сумісної власності є у цьому разі необґрунтованими, оскільки розмір частини домоволодіння, на яке звернуто стягнення, вже визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі відсутності технічної документації на майно, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача (ч. 5 ст. 50 Закону № 1404).
У чому ж полягає арешт, вилучення та примусова реалізація майна?
Арешт майна регулюється положеннями ст. 56 Закону № 1404.
Так, арешт майна боржника застосується для забезпечення збереження майна, яке підлягає наступній реалізації для задоволення вимог стягувача за рішенням суду. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. За потреби виконавець може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов’язково зазначаються:
| 1 | якщо опису підлягає земельна ділянка — її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо |
| 2 | якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира — загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди |
| 3 | якщо опису підлягає транспортний засіб — марка, модель, рік випуску, об’єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо |
Визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження (ч. 1 ст. 57 Закону № 1404).
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець повинен залучити суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець також має право залучити суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна (ч. 2, 3 ст. 57 Закону № 1404).
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем (ч. 5 ст. 57 Закону № 1404).
Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 Закону № 1404) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
При цьому реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна (ч. 1 ст. 61 Закону № 1404).
Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому ст. 57 цього Закону.
Порядок реалізації майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 Закону № 1404, крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна — Міністерством юстиції України (ч. 2 — 4 ст. 61 Закону № 1404).
Особливості звернення стягнення на частку в сумісній власності
Донедавна точились спори щодо того, чи може бути, у рахунок погашення заборгованості за рішенням суду, звернуто стягнення на майно, що перебуває у спільній власності двох або більше осіб, без його виділення в натурі, чи все ж таки для передачі майна на реалізацію на публічних торгах кредитор спочатку повинен виділити частку в судовому порядку.
Незрозумілість у цьому питанні обумовлювалась різною судовою практикою.
Так, у постанові від 10.07.2019 у справі № 822/1154/16 ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Лише після виділення в натурі частки боржника з майна, яке перебуває у спільній частковій власності, виникає право передавати майно на реалізацію та згодом приймати рішення про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу».
Натомість у постанові від 21.02.2018 у справі № 686/25616/13-ц Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду сформулював інший правовий висновок у контексті оскарження результатів прилюдних торгів з реалізації майна боржника, яке не було виділене в натурі: «За змістом ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Відповідно до положень частини другої ст. 366 ЦК України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Аналіз наведених норм у сукупності свідчить про те, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об’єктом цивільних прав, на неї кредитором може бути звернуте стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів, а тому результати прилюдних торгів у справі не можуть бути визнані недійсними у зв’язку з тим, що 2/3 частки домоволодіння боржника не виділено в натурі».
Нарешті ВС, відступивши від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.07.2019 у справі № 822/1154/16 (ср. ), поставив останню крапку.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб’єктів. Крім того, специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об’єкта права власності щодо зазначеної множинності суб’єктів такого права.
Відповідно до ст. 177 ЦК України частка у праві спільної власності є об’єктом цивільних прав.
Частиною 1 ст. 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
З урахуванням наведеного, правовий режим спільної власності може передбачати визначення часток кожного із співвласників у праві спільної власності (спільна часткова) або відсутність такого визначення у праві спільної власності (спільна сумісна). Згідно з наведеним критерієм спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну.
Розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним. При цьому якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
За змістом ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 366 ЦК України кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
Правовий аналіз положень статей дає підстави для висновку, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об’єктом цивільних прав та на неї кредитором може бути звернуто стягнення у рахунок погашення боргу шляхом вимоги продажу цієї частки з публічних торгів.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а ч. 6 ст. 52 Закону № 1404 (ч. 6 ст. 48 Закону № 1404 у чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.
Правові висновки:
частка у праві спільної часткової власності є самостійним об’єктом цивільних прав, яка може бути об’єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об’єкта нерухомого майна;
у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Тож ОМС, як стягувачі, повинні мати на увазі, що їх вимоги можуть бути задоволені за рахунок майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами. У разі наявності у боржника майна, яке належить йому на праві спільної часткової власності, така частка може бути об’єктом продажу з публічних (електронних) торгів без звернення до суду за її визначенням. У разі ж наявності у боржника майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності, державний виконавець спочатку в судовому порядку визначає частку боржника у такому майні, а вже після цього розпочинає процедуру продажу її з публічних (електронних) торгів.
