Сьогодні ми поговоримо саме про водоохоронні зони та прибережні захисні смуги. Якщо про останні в ЗК доволі багато інформації: від визначення до порядку використання, то про перші тільки один абзац, який не надає відповіді про правила їхнього використання. Тому розпочнемо саме з водоохоронних зон.
Водоохоронні зони
Згідно з ч. 2 ст. 58 ЗК для створення сприятливого режиму водних об’єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. На жаль, ЗК не містить більше жодного згадування про особливості використання водоохоронних зон.
Отже, розмір водоохоронної зони встановлюється за проектом землеустрою.
Відповідь про ці зони надає Водний кодекс України та підзаконні акти.
Згідно з постановою КМУ від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них»1, яка в більшій частині цитує норми ВК, проекти таких зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами рад.
1 Постанова КМУ № 486.
У постанові КМУ № 486 зазначено, що водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.
Зауважимо, що така ж сама норма, тобто аналогічна, викладена у ч. 1 ст. 87 ВК. Додамо: водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності.
До складу водоохоронних зон обов’язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.
На території водоохоронних зон забороняється:
| 1 | використання стійких та сильнодіючих пестицидів |
| 2 | влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації |
| 3 | скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки |
Заплава річки — частина річкової долини, що лежить вище від меженевого рівня води в річці й періодично затоплюється під час повені.
Річкові тераси (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами.
В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються КМУ.
Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.
У п. 7 постанови КМУ № 486 закріплено, що водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об’єкті.
Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив’язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об’єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років; берегоруйнування, меандрування; тимчасового та постійного підтоплення земель; ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель.
У п. 8 постанови КМУ № 486 зазначено, що зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням:
| 1 | зони санітарної охорони джерел питного водопостачання |
| 2 | розрахункової зони переробки берегів |
| 3 | лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води |
| 4 | усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб |
У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 — 91 ВК (ср. ). Отже, прибережні захисні смуги є частиною водоохоронної зони.
Прибережні захисні смуги
Згідно зі ст. 60 ЗК вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Вони встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
| для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари | 25 метрів |
| для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари | 50 метрів |
| для великих річок, водосховищ на них та озер | 100 метрів |
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації (ч. 6 ст. 88 ВК).
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:
| 1 | території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями |
| 2 | прибережні території — складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів |
| 3 | скелі, інші гірські утворення |
Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об’єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до:
— узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони;
— берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
| 1 | гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди |
| 2 | об’єкти підвищеної небезпеки |
| 3 | пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності |
| 4 | об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини |
У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов’язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід уздовж берега моря, морської затоки чи лиману. Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.
Прибережні захисні смуги також є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
| 1 | розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво |
| 2 | зберігання та застосування пестицидів і добрив |
| 3 | влаштування літніх таборів для худоби |
| 4 | будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів |
| 5 | влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо |
| 6 | миття та обслуговування транспортних засобів і техніки |
Статтями 90 ВК та 62 ЗК встановлені обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах. Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов’язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та ОМС виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування. У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом.
Такі огорожі або інші конструкції демонтуються їхніми власниками протягом десяти днів після одержання письмової вимоги місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. У разі невиконання такої вимоги зазначені огорожі або інші конструкції демонтуються за рішеннями місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. Видатки відповідного місцевого бюджету, пов’язані з демонтажем зазначених огорож або інших конструкцій, відшкодовуються їхніми власниками.
У разі якщо неможливо встановити власника огорожі або інших конструкцій чи особу, за рішенням якої вони були встановлені, оплата робіт, пов’язаних із демонтажем, покладається на особу, в користуванні якої перебуває земельна ділянка, на якій встановлена огорожа або інші конструкції.
