Справи земельні: відповідаємо на запитання землевпорядників

Даугуль Валерій, експерт у галузі земельних правовідносин, радник президента Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області
Місцеве самоврядування Серпень, 2020/№ 8
В обраному У обране
Друк
25 червня 2020 року нашим виданням була проведена конференція «Челендж для громад 2.0: земля як місцевий ресурс» для представників місцевого самоврядування. На цьому заході розглядалися різні земельні питання, з якими стикаються ради у своїй роботі. Не дивлячись на те, що на сторінках нашого видання ми неодноразово висвітлювали більшість з них, під час заходу виявилося, що є такі, відповіді на які необхідно або розширити, або уточнити деякі позиції. Отже, виконуємо свою обіцянку, дану всім учасникам конференції: пояснюємо, уточнюємо та поглиблюємо раніше надані нами матеріали.

Запитання учасника 1.

Конституцією України передбачено отримання громадянами України до 2,0 га на ОСГ! Як практично можуть цим правом скористатись неповнолітні діти з багатодітної сім’ї? Порадьте, цим правом краще скористатися до впровадження ринку землі (01.07.2021 р.) чи після?

Відповідь:

Якщо Ви згадали приписи Конституції України, то там будь-які положення про «2 га для ОСГ» відсутні. Разом з тим, доречно згадати деякі загальні положення Основного Закону по нашій тематиці.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та ОМС в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким законом, власне, є Земельний кодекс України1, який містить норми, що регулюють безоплатну передачу у власність земель державної або комунальної власності для тієї чи іншої мети (за тим чи іншим цільовим призначенням), у тому числі й для ведення особистого селянського господарства2 (ст. 118 ЗК). При цьому гранична норма безоплатної передачі земельної ділянки саме для ведення ОСГ встановлена пунктом «б» ч. 1 ст. 121 ЗК — не більше 2,0 гектара.

1 ЗК.

2 ОСГ.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» громадянин України — особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Згідно з п. 1 ст. 6 цього Закону громадянство України набувається, зокрема, за народженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Цивільного кодексу України3 здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Частиною другою цієї статті встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Згідно з частиною четвертою вказаної статті цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

3 ЦК.

Відповідно до частин першої та другої ст. 32 ЦК, крім правочинів, передбачених ст. 31 цього Кодексу, фізична особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Крім правочинів, визначених нормами цивільного законодавства, неповнолітня особа має право вчиняти інші правочини, зокрема за згодою батьків.

Тобто в інтересах неповнолітньої особи до відповідного розпорядника землі (визначеного ст. 122 ЗК) може звернутися з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ, наприклад, батько (мати) неповнолітнього, від імені якого буде підписане вказане клопотання. До клопотання також слід додати копію свідоцтва про народження дитини, копію паспорта батька (матері) — законного представника.

А сумніви в можливості отримання на ім’я неповнолітньої особи права власності для ведення ОСГ викликає перш за все визначення терміна «особисте селянське господарство», наведене у ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство».

Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.

Водночас ЗК визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації та при цьому зобов’язує орган державної влади або ОМС, у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу, належним чином мотивувати причини такої відмови.

Жодна норма ЗК не передбачає вікових обмежень для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності або комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення ОСГ. При цьому, як зазначалося вище, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є вичерпним та ним не передбачено такої підстави для відмови у наданні вказаного дозволу, як недосягнення повноліття. Аналогічно жодна норма ЗК не містить вікових обмежень і при передачі безоплатно у власність земельних ділянок громадянам України.

З цього питання пропоную ознайомитися з постановами судів: Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 у справі № 816/1790/18, Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі № 21-1265а16, Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 802/1596/17-а.

Що стосується ринку землі (напевно Ви мали на увазі набрання з 1 липня 2021 року чинності Законом України від 31.03.2020 № 552-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення»), то у ньому відсутні норми щодо заборони саме приватизації земель державної або комунальної власності, хоча зберігається мораторій на продаж таких земель. Тож скористатися своїм правом на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення ОСГ із земель державної чи комунальної власності Ви (або Ваші діти) можете як зараз, так і після набрання чинності вказаним законом.

Запитання учасника 2.

Підкажіть, будь ласка, якщо при передачі ОТГ земель сільськогосподарського призначення Держгеокадастром були пропущені земельні ділянки, які не сформовані, чи можлива «допередача» цих ділянок, і хто має виготовити документацію. А якщо сформовані і не передались…?

Відповідь:

Порядок передачі Держгеокадастром земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ врегульовано ст. 117 ЗК та розпорядженням КМУ від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об’єднаних територіальних громад».

Сама процедура передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ неодноразово розглядалася фахівцями у 2018-2019 роках (в тому числі і на сторінках нашого видання).

У 2020 році нічого не змінилося, крім керівництва Уряду та Держгеокадастру. Тож за наявності «політичної» волі немає правових перепон продовжити практику 2018-2019 років з передачі таких земель новим ОТГ, а також передачі земель державної власності сільськогосподарського призначення, які не були з якихось причин передані у комунальну власність ОТГ. Хоча ставилося завдання провести інвентаризацію всіх земель сільськогосподарського призначення за рахунок держави та передати сформовані земельні ділянки ОТГ, крім, тих які повинні залишатися у державній власності.

Тож за наявності «недопереданих» у комунальну власність ОТГ земель державної власності сільськогосподарського призначення формування таких земельних ділянок державної власності як об’єктів речового права повинне здійснюватися державою в особі Держгеокадастру за рахунок коштів державного бюджету.

А якщо земельні ділянки вже сформовані, то їх передача («допередача») може бути здійснена за тією ж процедурою, як це мало місце у 2018-2019 роках (первісна процедура).

Коротко нагадаємо основні етапи зазначеної процедури.

Перший етап — укладання головами ОТГ із територіальним органом Держгеокадастру (головними управліннями в областях) Меморандуму про співпрацю при здійсненні заходів щодо передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність ОТГ.

Меморандум є своєрідним спільним планом дій, в якому відповідною радою ОТГ та територіальним органом Держгеокадастру в області досягається згода стосовно підстав, порядку та основних засад передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну. Оскільки укладання подібного Меморандуму не передбачено жодним нормативно-правовим актом, його укладання або не укладання не може вплинути на право ОТГ отримати земельні ділянки у комунальну власність із державної власності.

Другий етап — звернення ОТГ до територіального органу Держгеокадастру в області із клопотанням про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність.

При цьому клопотанню має передувати рішення сесії сільської, селищної, міської ради відповідної об’єднаної територіальної громади про звернення до територіального органу Держгеокадастру, яке в силу вимог ст. 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»4 повинно прийматись виключно на пленарному засіданні відповідної ради. Вказане рішення разом із графічними матеріалами, на яких зазначені земельні ділянки, що бажає отримати у власність територіальна громада, є додатками до клопотання.

4 Закон № 280.

Слід зазначити, що в силу вимог Закону № 280 уповноважити звернутись до територіального органу Держгеокадастру із клопотанням можна не тільки виконавчий комітет, а й відповідного сільського, селищного, міського голову ОТГ.

Третій етап — видання територіальним органом Держгеокадастру наказу про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення на території відповідної ОТГ (у разі необхідності формування земельних ділянок державної власності).

Проведення інвентаризації земель в даному випадку полягає у необхідності формування земельних ділянок, тобто визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав, визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Замовником є територіальний орган Держгеокадастру, фінансування здійснюватиметься за рахунок коштів Держгеокадастру, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з проведення земельної реформи.

Четвертий етап — розроблення та погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, обов’язкова державна експертиза документації із землеустрою (у випадках, встановлених законом), реєстрація земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, затвердження відповідної документації із землеустрою.

П’ятий етап — реєстрація права власності держави в особі територіального органу Держгеокадастру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У рішенні органів виконавчої влади чи ОМС про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

Шостий етап — видача територіальним органом Держгеокадастру наказу «Про передачу земельних ділянок із державної власності у комунальну власність ОТГ», складання та підписання акту приймання-передачі земельних ділянок за кадастровими номерами.

Відповідний наказ (додаток до наказу) міститиме перелік земельних ділянок із зазначенням їх кадастрових номерів, місця розташування, площі, цільового призначення, відомостей про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.

Слід також звернути увагу, що за вимогами ч. 3 ст. 117 ЗК до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність.

Отже, земельні ділянки, що перебувають, зокрема, у постійному користуванні державних сільськогосподарських підприємств (а це часто значні земельні площі), не підлягають передачі у комунальну власність, крім випадків, якщо законом не буде встановлено інше.

Разом з тим, перебування земельної ділянки державної власності у користуванні інших осіб, в тому числі на умовах оренди (окрім користування земельними ділянками державними підприємствами), не перешкоджатиме їх передачі у комунальну власність ОТГ.

Сьомий етап — державна реєстрація права комунальної власності на земельні ділянки за ОТГ в особі відповідної місцевої ради.

Так, статтями 125, 126 ЗК передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Рішення органів виконавчої влади чи ОМС про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї (абз. 4 ч. 1 ст. 117 ЗК).

Запитання учасника 3.

Підкажіть, будь ласка, звернулися громадяни до Держгеокадастру для отримання 2,0 га для ОСГ згідно ст. 121 ЗК, але відповідь була, що дана земельна ділянка не може бути надана, бо підписана угода про Меморандум щодо передачі цих земель учасникам бойових дій. Наскільки це правомірно?

Відповідь:

Нагадаємо, що згідно з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або ОМС, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При цьому обов’язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або ОМС за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або про відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Рішення повинне бути прийняте саме на пленарному засіданні ради відповідно до вимог Закону № 280 та Регламенту місцевої ради.

Частиною 7 ст. 118 ЗК визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:

1

невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів

2

невідповідність місця розташування об’єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів

3

невідповідність місця розташування об’єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку

Суди в численних рішеннях при оскарженні громадянами неправомірних відмов ОМС та органів виконавчої влади у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки вважають перелік підстав, визначених у ч. 7 ст. 118 ЗК, вичерпним.

Враховуючи наведене вище, не складно зробити у нашому випадку самостійний висновок щодо правомірності (неправомірності) відмови (звісно, у формі наказу Головного управління, а не листом) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок вільних земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Запитання учасника 4.

Виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населених пунктів, на підставі наказу начальника обласного Держгеокадастру та нотаріального погодження землекористувача на користь цих громадян, надають на погодження сільській раді. Депутати на сесії сільської ради відмовляють в погодженні, мотивуючи тим, що не погоджували надання дозволу. Чи правомірна ця відмова?

Відповідь:

Погодження окремих питань у процедурі приватизації земельних ділянок за рахунок земель державної власності, які знаходяться за межами населених пунктів, із сільськими, селищними радами, має свою не таку вже й давню історію. Були спроби якимось чином врегулювати це питання як на рівні КМУ, так і на рівні відомчих актів Держгеокадастру, але до цього часу до ЗК так і не внесли відповідних змін.

Як приклад, пригадаємо славнозвісну постанову КМУ від 07.06.2017 № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», якою власне була затверджена Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Стратегія серед іншого також передбачала, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах норм безоплатної приватизації повинні враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради, крім надання земельних ділянок особам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 ч. 1 ст. 6, пунктів 11 — 14 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасникам антитерористичної операції).

Але Рішенням Конституційного Суду від 25.06.2019 № 8-р/2019 у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови КМУ від 07.06.2017 № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» вказана постанова КМУ визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

За юридичною позицією Конституційного Суду України правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування. Порядок і умови набуття, припинення і здійснення права власності та користування землею охоплюються поняттям правового режиму власності, який визначається виключно законами України (ч. 2 ст. 14, п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України). Тому Кабінет Міністрів України, затвердивши Стратегію, зокрема в частині положень її розділу «Система організації процесу виконання Стратегії», врегулював на підзаконному рівні умови та порядок набуття права власності та користування землею, які мають визначатися виключно законами України, і таким чином вийшов за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України.

Для чого я це згадав і що ж маємо у сухому залишку сьогодні?

Ситуація із належним законодавчим врегулюванням питання погодження радами виділення земельних ділянок державної власності органами виконавчої влади на території рад за межами населених пунктів так і не змінилася з 2014 року, коли власне була започаткована на хвилі децентралізації (доручення Віце-прем’єр-міністра України В. Гройсмана від 08.10.2014) практика так званого погодження з ОМС питань розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення.

Тож ні тоді, ні зараз погодження з сільською, селищною, міською радою ЗК або іншим законом (саме законом) не передбачено, а отже наявність чи відсутність такого погодження не має для Головного управління Держгеокадастру в області і відповідно для набувача права власності або права користування правових наслідків. Тож відсутність такого погодження ради не є підставою для визнання протиправним та скасування у визначений законом спосіб наказів ГУ Держгеокадастру про надання дозволів на розроблення землевпорядної документації та/або про затвердження такої документації та передачу у власність (в оренду) земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення.

Якщо ж у запитанні малася на увазі ситуація, коли земельна ділянка, яка відводиться із земель державної власності за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, до моменту затвердження такого проекту була передана з державної власності у комунальну власність ОТГ, то у цьому разі у ради, на мою думку, немає правових підстав для відмови у затвердженні погодженого належним чином проекту землеустрою та відповідно у передачі зареєстрованої земельної ділянки (в Державному земельному кадастрі) у власність вже із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Запитання учасника 5.

Чи правомірне рішення ОМС щодо проведення інвентаризації земель не на всій території, яка їй приналежна, а на окремій вулиці, де розміщені не прихильні до керівництва ОМС підприємства? Яким НПА це передбачено?

Відповідь:

Відповідно до ст. 35 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій»5 інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об’єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

5 Закон № 858.

Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, на сьогодні вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначаються Порядком проведення інвентаризації земель, затвердженим постановою КМУ від 05.06.2019 № 476 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України». Тож згідно із новим Порядком проведення інвентаризації земель об’єктами інвентаризації земель є територія України, територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, масив земель сільськогосподарського призначення, окремі земельні ділянки.

Інвентаризація земель проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць, територій, межі яких визначені проектами формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад, масивів земель сільськогосподарського призначення, окремих земельних ділянок.

Підставою для проведення інвентаризації земель є рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи ОМС щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками технічної документації, судові рішення.

Замовниками технічної документації можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи ОМС, землевласники і землекористувачі.

Виконавцями є:

1

юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працюють за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою

2

фізичні особи — підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою

Для проведення інвентаризації земель замовник укладає з виконавцем договір про розроблення технічної документації. Строк складення технічної документації не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

Запитання учасника 6.

Провели не інвентаризацію земельних ділянок, а виготовили документацію з управління земельними ділянками громади. Так можна?

Відповідь:

Відповідно до ст. 25 Закону № 858 документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Цією ж статтею визначено такі види документації із землеустрою:

а)

схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць

б)

проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць

в)

проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об’єктів

г)

проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

ґ)

проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок

д)

проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб

е)

проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь

є)

проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів

ж)

проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)

з)

робочі проекти землеустрою

и)

технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України

і)

технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

ї)

технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту

й)

технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок

к)

технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Таким чином, поки до цієї статті спеціального закону з питань землеустрою не внесено зміни, «документація з управління земельними ділянками громади», подібні їй «проекти планування території громади» тощо не мають юридичної сили та не створюють правових наслідків для місцевої ради, для фізичних та юридичних осіб, хоча можуть бути добрим додатковим інформаційним та планувальним інструментом регулювання земельних відносин на території громади.

Нагадаємо також, що з 1 травня 2020 року всі види землевпорядної документації, передбачені законом, які підлягають погодженню територіальними органами Держгеокадастру, погоджуються вказаними органами виключно за принципом екстериторіальності. Які це види документації, їх зміст та важливість для місцевого самоврядування — дивись статтю «І знову про «земельну екстериторіальність: прозорість, доступність, інновації» в МС № 4 (124) за квітень 2020 року.

Однак законодавство із землеустрою не стоїть на місці. Нові види документації із землеустрою, які відповідають викликам сучасного стану розвитку територіальних громад, все ж будуть з’являтися. Так, без перебільшення революційний Закон України від 17.10.2019 № 2280 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель», прийнятий Верховною Радою України 17.06.2020, запроваджує три нові (хоча й досить специфічні) види документації із землеустрою.

Зокрема, особливим видом документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією: а) комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, б) генеральні плани населених пунктів, в) детальні плани територій.

Вказаний закон набирає чинності через один рік з дня його опублікування, крім окремих положень, які набирають чинності з дня опублікування цього Закону. За останньою інформацією із сайту ВРУ, прийнятий Закон направлено на підпис Президенту України. Тож чекаємо на його підписання та оприлюднення. А вже офіційний текст будемо більш детально аналізувати (у разі потреби) і робити певні висновки та практичні рекомендації для ОМС.

Запитання учасника 7.

Кількість прийнятих рішень щодо однієї земельної ділянки не заперечується законом. Чи не так? Скандальний, але дієвий спосіб впливу.

Відповідь.

Напевно йдеться про поширену останнім часом ситуацію надання суб’єктом владних повноважень 2-м або навіть 3-м громадянам (набувачам права) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в порядку безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності на одну і ту ж саму земельну ділянку, так званий «дозвіл на дозвіл». Це, власне, не стосується затвердження проекту землеустрою та передачі сформованої за проектом землеустрою земельної ділянки, оскільки така передача може бути здійснена лише одному громадянину.

Дійсно, нагальною є проблема надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок комунальної власності, які є вільними (в користуванні (власності) будь-яких осіб не знаходяться). Особливо це актуально, коли є велика кількість бажаючих отримати земельні ділянки площею по 2 га для ведення ОСГ (саме у максимальному розмірі, а не до 2 га) за рахунок земель комунальної власності в умовах обмеженого земельного ресурсу та незначної кількості вільних земель комунальної власності, у тому числі тих, які були передані з державної власності у комунальну власність ОТГ у 2018-2019 роках.

Тож, як зазначено у ч. 7 ст. 118 ЗК, відповідний орган виконавчої влади або ОМС, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Численна судова практика підтримує саме такий підхід. Серед підстав відмови відсутня така підстава, як «надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі». Тому місцеві ради останнім часом надають «дозволи на дозволи», тобто дозвіл на розроблення проекту землеустрою надається особі, незважаючи на те, що на цю ж земельну ділянку раніше було радою надано такий же дозвіл іншій особі. При цьому деякі ради у тексті рішень зазначають про вказаний факт (і це слід сприймати схвально) і попереджають про це «нового» претендента на земельну ділянку.

Разом з тим, інші органи виконавчої влади та ОМС в таких ситуаціях все ж відмовляють у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

То як бути, якщо склалася така ситуація? У цьому питанні корисним для практиків можуть бути правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду та Касаційного цивільного суду неодноразово висловлювали позицію, у якій орган державної влади або ОМС не має правових підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку двом різним особам на одну і ту ж саму земельну ділянку. Зокрема, така позиція викладена у постановах від 25.04.2018 у справі № 461/2132/17; від 31.07.2019 у справі № 472/1286/17-ц; від 11.09.2019 у справі № 472/1284/17-ц; від 27.11.2019 у справі № 671/464/17; від 22.01.2020 у справі № 707/2230/18.

Саме у вказаних постановах Верховний Суд підтримує позицію, що надання ОМС чи органом державної влади дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим особам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки є таким, що суперечить вимогам законодавства та сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Тому права (інтереси) позивача, який раніше звернувся за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування), порушені, оскільки надання дозволу дає особі правомірні, небезпідставні сподівання та очікування, що після розробки проекту землеустрою земельну ділянку їй може бути надано, якщо для цього не буде законних перешкод.

Варто зазначити, що існує й протилежна досить поширена позиція, підкріплена також численними рішеннями судів, що наявність дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки одному громадянину не є підставою для відмови ОМС чи органом виконавчої влади у наданні аналогічного дозволу на цю ж земельну ділянку іншому громадянину.

Так, у постановах колегій суддів Касаційного адміністративного суду Верховним Судом висловлюється позиція, у якій орган державної влади чи місцевого самоврядування має правові підстави для надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, що вже сформована за заявою іншої особи, яка звернулася раніше, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Зокрема, така позиція викладена у постановах від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а; від 19.06.2018 у справі № 750/8511/17; від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц.

У вказаних постановах Верховний Суд підтримує позицію, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування), і тому права (інтереси) позивача, який раніше отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування), не порушені.

В такій заплутаній (самим же Верховним Судом) ситуації вибір залишається за радою — яким чином діяти? Відмовляти у наданні дозволу другому, третьому охочому або давати «дозвіл на дозвіл» всім підряд (всім, хто бажає) і чекати: «хто перший, той в капцях»?

Наразі вирішення цього питання потребує внесення невідкладних змін до ст. 118 ЗК, зокрема, запровадження такого інституту, як «резервування земельної ділянки» за певним громадянином, на яку надано дозвіл на розробку проекту відведення, із чіткими строками розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та контролем з боку ради за виконанням рішень про надання таких дозволів.

А поки законодавець буде, як завжди, повільно думати, судова практика йде своїм шляхом. Так, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.02.2020 прийняла до свого розгляду справу № 688/2908/16-ц42, у зв’язку з тим, що у практиці касаційних судів існує різний підхід щодо вирішення спорів у справах про визнання незаконними актів органів державної влади або ОМС про надання у власність (користування) земельних ділянок у ситуації, коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Тож чекаємо на корисні та чіткі висновки Великої Палати і тримаємо кулаки.

Запитання учасника 8.

Якщо затримка виготовлення відповідної документації залежить не від того, кому надали рішення, а від підприємства, яке виготовляє документацію, у зв’язку з навантаженням, що робити?

Відповідь:

Відносини замовника документації із землеустрою та її розробника регулюються Законом № 858, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 26 вказаного Закону розробниками документації із землеустрою є:

1

юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою

2

фізичні особи — підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою

Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Відповідно до ст. 28 Закону № 858 розробники документації із землеустрою зобов’язані:

а)

дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою

б)

інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою

в)

виконувати всі умови договору

г)

виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором.

Примітка. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Договір, який укладається між замовником та розробником, наприклад, щодо проекту відведення земельної ділянки, повинен відповідати Типовому договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженому постановою КМУ від 04.03.2004 № 266.

Тож обирайте надійного та досвідченого землевпорядника чи землевпорядну організацію, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (сьогодні приватники здебільшого працюють значно краще за державні або комунальні підприємства у цій галузі). У будь-якому разі ризик такого вибору несе сам замовник.

Запитання учасника 9.

Яким чином здійснюється розпорядження землями водного фонду, переоформлення постійного користування?

Відповідь:

Хоча в цьому запитанні фактично містяться аж два окремих запитання, складних та ще й великих за змістом, спробую відповісти якомога коротко.

1. Щодо розпорядження землями водного фонду слід зазначити таке.

1.1. Правовий режим земель водного фонду визначено у главі 12 ЗК, а саме: склад земель водного фонду, суб’єкти права та правові титули використання цих земель, прибережні захисні смуги, обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах, уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів.

1.2. Відповідно до ст. 59 ЗК землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

1.3. Щодо приватної власності, то громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або ОМС можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК).

Але відсутність правового механізму отримання у приватну власність земельної ділянки водного фонду та/або замкненої природної водойми (зверніть увагу, що законодавець говорить про безоплатну передачу у власність замкненої природної водойми, а не про земельну ділянку водного фонду) призвела до неможливості реалізації такого права на практиці.

1.4. Постійне користування. Згідно із ч. 3 ст. 59 ЗК землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або ОМС надаються у постійне користування:

а)

державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо

б)

державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об’єктами портової інфраструктури

в)

державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури

г)

військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій

Зверніть увагу, що у вказаному переліку відсутні комунальні підприємства та організацій, хоча вони є у п. «а» ч. 2 ст. 92 ЗК (суб’єкти, які можуть набувати право постійного користування на земельні ділянки). Тож незрозумілим є таке обмеження законодавця для підприємств комунальної форми власності.

1.5. Оренда. Відповідно до ч. 4 ст. 59 ЗК громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або ОМС із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об’єктів портової інфраструктури та інших об’єктів водного транспорту.

1.6. Водні об’єкти надаються у користування на умовах оренди на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором), згідно з повноваженнями, визначеними ЗК, відповідно до договору оренди, погодженого з Державним агентством водних ресурсів України.

1.7. Не підлягають продажу на земельних торгах права на користування земельними ділянками під водою (водним простором) у разі:

1

розташування на зазначених земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності, користуванні фізичних або юридичних осіб

2

використання земельних ділянок для потреб, пов’язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів

3

поновлення договорів оренди землі, укладення договорів оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря

1.8. Орендодавцями водних об’єктів, що надаються у користування на умовах оренди за рахунок земель комунальної власності, є сільські, селищні, міські ради, за рахунок земель державної власності — обласна державна адміністрація.

1.9. Надання водних об’єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об’єкта. Порядок розроблення паспорта водного об’єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 № 99. Паспорт водного об’єкта погоджується з Державним агентством водних ресурсів України.

1.10. Підставою для укладання договору оренди землі водного фонду та водного об’єкта є протокол земельних торгів, яким визначено переможця торгів, наявність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (формування лоту здійснювалося розробником документації із землеустрою, який визначається організатором торгів на конкурентних засадах) і паспорта водного об’єкта.

Умови використання водних об’єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об’єктів визначаються у договорі оренди.

Типовий договір оренди водного об’єкта затверджений постановою КМУ від 29.05.2013 № 420 (зі змінами), за яким в оренду передається вода (водний простір) та земельна ділянка під водним об’єктом.

Розмір орендної плати визначається згідно з Методикою визначення розміру плати за надані в оренду водні об’єкти, затвердженою наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 28.05.2013 № 236.

Обчислення ж розміру орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму здійснюється відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об’єкта, рибогосподарської технологічної водойми, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 14.01.2014 № 11 (ср. 025069200).

Звісно, що сплата орендної плати за водний об’єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об’єктом.

1.11. Водні об’єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом (ст. 88 Водного кодексу України). Орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачати місця безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування. Не забуваймо, що законом забороняється обмеження загального водокористування, у тому числі обмеження купання та плавання на човнах, любительського і спортивного рибальства, причалювання до берега у світлу пору доби у зв’язку з перебуванням земельних ділянок прибережних захисних смуг (пляжної зони) у користуванні юридичних або фізичних осіб, крім випадків, передбачених законом.

З цих питань також варто нагадати про набрання 21 лютого 2020 року чинності Законом України від 29.10.2019 № 233-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування», прийняття якого саме спрямовано на забезпечення безперешкодного та безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування.

2. Щодо переоформлення права постійного користування.

Коли ставиться таке запитання, одразу згадується історія із застосуванням п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК, відповідно до якого громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Але ж положення цього пункту ЗК втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, на підставі рішення Конституційного Суду України6 № 5-рп/2005 від 22.09.2005 — справа про постійне користування земельними ділянками. Нагадаємо окремі принципові положення цього рішення КСУ.

6 КСУ.

Так, КСУ зазначив, зокрема, що «інститут постійного користування земельною ділянкою — право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Використання терміна «набувають», що означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь», після набрання чинності ст. 92 Кодексу (мається на увазі чинний ЗК), свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Суб’єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб’єктивного права власності на землю та суб’єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі — в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є низка особливостей і переваг:

1

право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством

2

права та обов’язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені)

3

постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 чинного ЗК).

Тож на сьогодні відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а)

підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності

б)

громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації

в)

релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності

г)

публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»

ґ)

заклади освіти незалежно від форми власності

д)

співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку

е)

оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі

Вказаний перелік суб’єктів права постійного користування землею є вичерпним.

Але з урахуванням наведеного вище рішення КСУ фізичні особи та юридичні особи, які відсутні у вказаному переліку, але набули право постійного користування до 01.01.2002 р. за ЗК України 1990 року (в редакції 1992 року), залишаються постійними користувачами.

Що стосується особливостей права постійного користування, набутого громадянами України до 01.01.2002 р., наприклад, для ведення підсобного господарства, то ці та інші питання приватизації таких земельних ділянок та їх успадкування детально проаналізовано у Методичному посібнику «Приватизація землі без порушень», який можна отримати за посиланням: i.factor.ua/books/335/.

Запитання учасника 10.

Межі земельної ділянки сформовані (ОЖД і ГБ), є в публічній кадастровій формі та є можливість приєднати частину, що потрібно зробити (яку документацію потрібно виготовити?)

Відповідь:

Якщо в запитанні дійсно малося на увазі приєднання вільної земельної ділянки (за даними Публічної кадастрової карти) до вже сформованої земельної ділянки, то для відповіді на нього слід виходити з такого.

По-перше, земельне законодавство містить поняття поділ та об’єднання земельних ділянок. Але для такої процедури земельна ділянка (земельні ділянки) повинні бути не просто сформовані (зареєстровані в Державному земельному кадастрі, відповідно мають кадастровий номер), а й щодо них повинні бути зареєстровані речові права.

По-друге, об’єднати можна земельні ділянки з однаковим цільовим призначенням. У нашому запитанні ділянка з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (прим. ред. — напевно автор запитання скоротив за такою абревіатурою — ОЖБ і ГБ). Частина земельної ділянки, яка прилегла до цієї, ще не сформована як земельна ділянка, невідома категорія землі та відповідно невідоме цільове призначення. Тому про об’єднання земельних ділянок не може бути мови.

Таким чином, у нашій ситуації для реалізації бажання запитувача щодо так званого «приєднання» вільної земельної ділянки (у запитанні її названо «частина») до вже сформованої земельної ділянки можливо використати лише механізм відведення вільної земельної ділянки комунальної власності в загальному порядку за процедурою безоплатної передачі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і за цільовим призначенням, визначеним згідно із статтями 118 та 121 ЗК. При цьому слід зважати на те, використав заявник своє право на приватизацію землі державної чи комунальної власності за певним цільовим призначенням чи ні.

Лише завершивши процедуру оформлення права власності на таку земельну ділянку, яка фактично буде прилеглою (сусідньою) до раніше сформованої земельної ділянки з цільовим призначенням «ОЖБ і ГБ», та за умови реєстрації речового права власності на ці дві земельні ділянки, можна розглядати, звісно, у разі потреби, питання про їх об’єднання (знову ж таки за умови їх однакового цільового призначення).

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити всього за 10 грн
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд