Актуальна (негативна) судова практика по самоврядному контролю

Сербіна Анастасія, головний редактор спецвипуску "Юридичні практики", адвокат
Місцеве самоврядування Серпень, 2020/№ 8
В обраному У обране
Друк
У цій статті ми підібрали для вас невтішну для ОМС судову практику щодо реалізації своїх повноважень зі здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель з метою забезпечення додержання фізичними та юридичними особами вимог земельного законодавства. Уникнення аналогічних помилок допоможе зберегти ресурси та час.

Постанова ВС від 11.02.2019 у справі № 922/391/18

20.02.2018 Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства «Приватна фірма «Ізобіліє» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 856 582,34 грн. Правовою підставою заявлених вимог позивач визначав статті 1212 — 1214 ЦК України та зауважував, що сума 856 582,34 грн є розміром несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності громади м. Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.02.2015 по 31.01.2018, внаслідок чого територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.05.2018 у позові відмовлено повністю. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Після перегляду цієї справи в касації вона поверталась до суду першої інстанції на новий розгляд, за наслідками якого рішенням Господарського суду Харківської області від 04.06.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Перегляд справи в апеляції не дав раді позитивного результату.

Як встановлено судами, відповідач є власником нежитлової будівлі літ. «М-1», загальною площею 1.203,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 2067 від 05.06.2000.

З урахуванням реконструкції (декларація про готовність до експлуатації об’єкта, який належить до І — ІІІ категорій складності, зареєстрована ДАБК у м. Харкові від 02.02.2017 № ХК 143170321920) відповідач є власником нежитлової будівлі літ. «М-1», загальною площею 1.398,8 кв. м в АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 117706053 від 20.03.2018.

11.04.2001 рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 599 відповідачу було надано у спільне тимчасове користування строком до 01.04.2026 земельну ділянку площею 424,8 кв. м.

Після проведення реконструкції об’єкта нерухомості в 2017 році відповідач звернувся до Харківської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

21.06.2017 рішенням Харківської міської ради № 680/17 відповідачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, площею орієнтовно 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «М-1», за адресою: АДРЕСА_1 .

06.02.2018 Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1575 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. М-1 комерційного використання (магазин-склад). За результатами обстеження складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, в якому вказано, що Приватна фірма «Ізобіліє» з 26.06.2003 та по день складання акта використовує зазначену земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статей 125, 126 ЗК України.

Посилаючись на те, що відповідач не набув у встановленому порядку належних прав власності або користування на спірну земельну ділянку та не сплачує грошові кошти за користування нею у встановленому законодавством порядку та розмірі, позивач звернувся з розглядуваним позовом.

Обґрунтування рішення суду

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю — це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов’язковий платіж, що справляється із власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Із наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата» за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі статей 1212 — 1214 ЦК України.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв’язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов’язання виникають за наявності одночасно таких умов:

1

набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого)

2

набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. За змістом положень глави 83 ЦК України для кондикційних зобов’язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов’язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 ст. 93 та ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов’язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Перехід прав на земельну ділянку, пов’язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. «е» ч. 1 ст. 141 ЗК України).

Отже, за змістом вказаних положень право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Відтак, колегія суддів вважає, що до моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

При цьому суд зауважує, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов’язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею. Однак Приватна фірма «Ізобіліє», набувши право власності на нежитлову будівлю, належним чином не оформила право користування земельною ділянкою, на якій розташована зазначена будівля, та не уклала з Харківською міською радою відповідного договору оренди.

Отже, відповідач як фактичний користувач спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати ВС від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах ВС від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18.

Головним критерієм застосування наведених вище норм є встановлення факту, чи є спірна земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (у розмірі орендної плати), сформованим об’єктом цивільних прав. Відповідний правовий висновок викладено у постанові ВС від 12.06.2019 у справі № 922/902/18 (ср. 025069200).

Слід зауважити, що земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

1 Закон про оцінку земель.

Об’єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об’єкт цивільних прав (аналогічний правовий висновок викладено у постановах ВС від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18).

За змістом статей 15, 20, 21 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру є обов’язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV «Про оцінку земель»1 нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом ст. 289 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч. 2 ст. 20 Закону про оцінку земель).

Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах ВС від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 16.04.2019 у справі № 922/744/18, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18).

Як встановлено судами, у цій справі спірна земельна ділянка не має визначених меж і кадастрового номера, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, у зв’язку з чим така ділянка не може вважатися сформованою як об’єкт цивільного права у розумінні положень ст. 791 ЗК України. Крім того, технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблена.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не можуть бути задоволені з огляду на відсутність технічної документації та несформованість земельної ділянки як об’єкта цивільного права.

Постанова ВС від 09.07.2019 у справі № 922/535/18

У березні 2018 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи — підприємця Гуляєва Р. О. про стягнення з нього 277 597,10 грн безпідставно збережених коштів орендної плати згідно зі статтями 1212 — 1214 ЦК України.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що заявлена до стягнення сума є несплаченою відповідачем орендною платою за користування земельними ділянками площею 0,0292 га і 0,0442 га, на яких розташовано нерухоме майно відповідача та які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, без укладення договору оренди за період із 01.03.2015 по 28.02.2018, внаслідок чого територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2019 у позові відмовлено. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов Харківської міської ради задоволено. Проте вказана постанова не «встояла» в касації. Постановою ВС Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 вирішено скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.02.2019 залишити в силі.

Обґрунтування рішення суду

Як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів від 09.02.2000 № 133 ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» було видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 . Згідно із цим актом ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,9870 га для експлуатації виробничої бази ЖКО.

Перебування земельної ділянки площею 0,9870 га по АДРЕСА_1 на праві постійного користування у зазначеного підприємства також підтверджується листом відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.08.2018 № 2718/116-18.

На цій земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі літ. «А-1» загальною площею 233,5 м2 і літ. «Б-1» загальною площею 391,3 м2, які перебувають у власності Гуляєва Р. О. на підставі заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.11.2006 у справі № 2-4556/2006.

Право власності на ці нежитлові приміщення зареєстровано за Гуляєвим Р. О. 08.12.2006, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Факт розміщення нежитлових будівель літ. «А-1» загальною площею 233,5 м2 і літ. «Б-1» загальною площею 391,3 м2, розташованих по АДРЕСА_1, у межах земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні зазначеного товариства на підставі державного акта на право постійного користування землею від 24.02.2000 № 730, підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельно-економічної експертизи № 15247, призначеної судом у цій справі.

27.02.2018 представники ради здійснили обстеження місцевості за адресою: АДРЕСА_1, про що було складено відповідний акт. В акті зазначено, що земельні ділянки площею 0,0292 га та 0,0442 га, на яких розташовані нежитлові приміщення літ. «А-1» та літ. «Б-1», перебувають у фактичному володінні та користуванні відповідача ФОП Гуляєва Р. О.

У цій справі ВС дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів орендної плати, оскільки позивач — Харківська міська рада, яка у спірних правовідносинах діє від імені територіальної громади міста Харкова, не є особою, за рахунок якої у цьому випадку відповідач набув спірне майно (грошові кошти), що є предметом спору у цій справі.

Окрім нормативного посилання, яке наведене у справі, що розглядалась вище, в цій справі суд додатково наголосив таке:

Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст. 92 ЗК України).

Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

До моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Вирішуючи спір, суд надає об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на спірних земельних ділянках. Водночас згідно із державним актом на право постійного користування землею ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе» надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,9870 га для експлуатації виробничої бази ЖКО. При цьому, як установили суди, а також підтверджено висновком експертизи, нежитлові будівлі, власником яких є відповідач, розташовані у межах зазначеної земельної ділянки.

Вказаний державний акт на право постійного користування землею є чинним; доказів припинення права постійного землекористування у матеріалах справи немає. Суд зауважив про неможливість передачі в оренду Харківською міською радою спірних земельних ділянок до моменту припинення права постійного користування землею її постійним землекористувачем на відповідні частини земельної ділянки, що перебувають у нього у володінні та користуванні, та повернення їх територіальній громаді м. Харкова. Порушення прав і законних інтересів позивача у цій справі суд не установив.

За таких обставин справи господарський суд першої інстанції визнав недоведеним факт набуття (збереження) відповідачем (ФОП Гуляєвим Р. О.) майна — безпідставно збережених коштів орендної плати саме за рахунок позивача — Харківської міської ради, що унеможливлює у цьому випадку задоволення позову на підставі статей 1212 — 1214 ЦК України.

Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2019 у справі № 904/3469/19

Дніпропетровська місцева прокуратура № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ТОВ «Лісовий парк», в якому просила стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі 3492471,28 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку без відповідних документів на землекористування, що призвело до ненадходження до міського бюджету земельних платежів.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на будівлі та споруди бази відпочинку, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Нарвська, 292, зареєстровано за відповідачем.

08.02.2019 Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 4 направлено голові Новокодацької районної ради лист № 77-421вих19, в якому зазначено про необхідність обстеження групою самоврядного контролю земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Нарвська, 292. За наслідками такого обстеження було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядному контролю за використанням та охороною земель, який підтверджує факт використання землі відповідачем без належних правовстановлюючих документів.

Комісією з визначення розміру збитків складено розрахунок суми коштів, які зберіг у себе землекористувач земельної ділянки за рахунок власника цієї ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави.

Обґрунтування рішення суду

У матеріалах справи не міститься доказів формування спірної земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Відповідно не визначено площу та межі цієї земельної ділянки, а також не затверджено нормативно-грошову оцінку саме цієї земельної ділянки. Далі суд посилається на ті ж норми законодавства, що в справі, яка була нами розглянута першою.

Судом встановлено, що відповідач не є власником спірної земельної ділянки та не наділений правом отримати спірну земельну ділянку у постійне землекористування, оскільки таке право можуть набути виключно особи, перелічені у ст. 92 ЗК України, до яких відповідач не відноситься.

Тому відповідач не є суб’єктом плати за землю у формі земельного податку. Відповідно єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. Проте у матеріалах справи відповідне рішення позивача про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу відсутнє. Але в будь-якому випадку право на оренду і відповідно на укладення договору не може виникнути раніше, ніж земельну ділянку буде оформлено як об’єкт цивільних прав у порядку, встановленому ст. 791 ЗК України.

Для визначення розміру безпідставно збереженої орендної плати, яку просить стягнути позивач, необхідним є встановлення її розміру, шляхом множення площі земельної ділянки, фактичне користування якою встановлено в ході обстеження, та розміру нормативної грошової оцінки займаної земельної ділянки. При цьому для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності необхідно виходити з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Вказаний витяг землекористувачі отримують у разі наявності розробленої та затвердженої, відповідно до вимог чинного законодавства, технічної документації на конкретну земельну ділянку.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що прокурором при зверненні до суду встановлена орієнтовна площа земельної ділянки, яку використовує відповідач, виходячи з того, що земельна ділянка не була сформована, та її межі були ним визначені за фактичним землекористуванням на підставі геодезичної зйомки при проведенні акта обстеження. З урахуванням цього позивачем був розрахований розмір безпідставно збережених відповідачем коштів.

Проте у цій справі господарським судом встановлено, що земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об’єкт цивільних прав, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.

У задоволенні позову було відмовлено повністю. Рішення суду ніким не оскаржувалось.

Наведена судова справа може стати цікавою в частині обґрунтування можливості прокурора представляти інтереси держави.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити всього за 10 грн
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд