Відсторонення від посади на вимогу суду

Відсторонення і фактичне перебування на роботі

Розпочнемо з того, що законодавство про працю не містить прямих вказівок на те, де саме повинна перебувала посадова особа ОМС у період відсторонення її від посади.

Але спробуймо визначитись із цим виходячи з аналізу норм трудового та кримінального процесуального законодавства, які регламентують відсторонення від роботи (посади).

Відповідно до ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

— появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

— відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

— в інших випадках, передбачених законодавством.

Одним з таких випадків є відсторонення від посади посадової особи ОМС, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, що передбачене ст. 154 – 157 КПК України.

Таке відсторонення від посади є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців.

Його метою є недопущення з боку підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває на посаді, знищення чи підроблення речей і документів, які мають суттєве значення для досудового розслідування, впливу незаконними засобами на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправного перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Тож за змістом ст. 46 КЗпП України, ст. 154 – 157 КПК України відсторонення від посади посадової особи ОМС, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, на підставі ухвали слідчого судді/суду означає недопущення такої особи до виконання своїх посадових обов’язків задля позбавлення можливості знищення чи підроблення ним речей і документів, які мають суттєве значення для досудового розслідування, здійснення впливу незаконними засобами на свідків та інших учасників кримінального провадження, протиправного перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, з позбавленням права отримувати за цей час заробітну плату.

Відсторонення від роботи, у тому числі відсторонення від посади на підставі ухвали слідчого судді/суду, здійснюється без збереження заробітної плати, про що свідчать положення ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Отже, підсумуємо:

— у період відсторонення від посади виконання посадовою особою ОМС своїх трудових обов’язків призупиняється і така особа позбавляється права на отримання заробітної плати;

– час відсторонення посадової особи ОМС від посади не є робочим часом, тобто установленим законом, колективним договором чи угодою сторін періодом, протягом якого така особа зобов’язана виконувати роботу, обумовлену трудовим договором;

— у відстороненої посадової особи ОМС не має обов’язку з’являтись на своє робоче місце для виконання своїх посадових обов’язків, а на ОМС покладений обов’язок на виконання ухвали слідчого судді/суду не допускати таку особу до виконання своїх посадових обов’язків задля позбавлення можливості протиправно перешкоджати кримінальному провадженню.

Тож, безумовно, відсторонена особа не може буде допущена до виконання своїх посадових обов’язків на своє робоче місце у приміщення ОМС.

Зверніть увагу! За невиконання рішень суду (ухвали слідчого судді/суду про відсторонення від посади) передбачена кримінальна відповідальність (ст. 382 КК України).

Щорічна відпустка у період відсторонення

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно ст. 2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки»¹ право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі – підприємство).

¹ Закон № 504.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 Закону № 504.

Відповідно до ст. 79 КЗпП України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику зазвичай до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Отже, щорічна відпустка обов’язково має бути надана посадовій особі ОМС кожного року; виконання затвердженого графіка надання відпустки є обов’язком як для роботодавця, так і для посадової особи.

Враховуючи те, що під час відпустки працівник своїх трудових обов’язків не виконує, факт відсторонення останнього не є перешкодою для надання йому щорічної відпустки, якщо робочий рік, за який надається така відпустка, вже настав і за графіком відпустка припадає на період його відсторонення від посади.

Пам’ятаймо, що є категорії працівників, яким надаються щорічні відпустки за їх бажанням та в зручний для них час.

Так, відповідно до ст. 10 Закону № 504 щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:

1) жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;

2) особам з інвалідністю;

3) особам віком до вісімнадцяти років;

4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

5) особам, звільненим після проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання;

6) сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

7) працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

10) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:

1) особам віком до вісімнадцяти років;

2) особам з інвалідністю;

3) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;

5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

7) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Отже, якщо відсторонена посадова особа належить до категорій працівників, яким щорічна відпустка надається в зручний для них час, щорічна відпустка йому належить навіть у період відсторонення від посади.

Відпустка без збереження заробітної плати

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КЗпП України, ст. 25 Закону № 504 відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку:;

— матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

— матері або іншим особам, зазначеним у ч. 3 ст. 18 та ч. 1 ст. 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, — до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку;

— матері або іншій особі, зазначеній у ч. 3 ст. 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території;

— учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно. Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

— особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

— пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

— особам з інвалідністю I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

— особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;

— працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

— працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

— працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

— працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

— працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

— сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

— ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

— працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, — тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини;

— працівникам на період проведення у відповідному населеному пункті антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

Тож якщо посадова особа належить до категорії працівників, яким за певних умов або на певний період законом передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, то така відпустка йому має бути надана йому у період відсторонення від посади тривалістю, визначеною ст. 25 Закону № 504 (ср. ).

Щодо надання відпусти без збереження заробітної плати на час карантину. Відповідно до ч. 2 ст. 84 КЗпП України, ч. 1 ст. 26 Закону № 504 відпустка без збереження заробітної плати може надаватись за згодою сторін:

— за сімейними обставинами та з інших причин працівнику на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік;

— на період карантину.

При цьому ч. 3 ст. 84 КЗпП України, ч. 2 ст. 26 Закону № 504 передбачено, що у разі встановлення КМУ карантину відповідно до Закону України від 06.04.2000 № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження зарплати на період карантину не включається до загального терміну в разі отримання такої відпустки за згодою сторін.

Згідно з постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з урахуванням змін, унесених постановами КМУ № 215 від 16.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 241 від 29.03.2020, № 242 від 20.03.2020, № 255 від 02.04.2020, № 262 від 08.04.2020, № 284 від 15.04.2020, № 291 від 22.04.2020, № 313 від 29.04.2020, № 332 від 04.05.2020, № 343 від 04.05.2020, № 377 від 14.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020) в Україні до 31.12.2020 офіційно встановлено карантинний режим.

Тож якщо у період відсторонення посадова особа ОМС виявила бажання скористатись відпусткою на час карантину (на підставі постанови КМУ), питання щодо її надання має вирішуватись на власний розсуд керівництва у кожному конкретному випадку, оскільки така відпустка надається за згодою сторін.