Одразу нагадаємо, що відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Так, у справі, яку розглянемо, банк звернувся до суду з позовом до працівника, що обіймав посаду начальника управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці, про визнання трудового договору фіктивним та застосування наслідків фіктивного правочину.
При цьому позивач посилався на те, що метою укладення спірного трудового договору є незаконне отримання відповідачем додаткової заробітної плати та набуття відповідного трудового стажу.
Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами:
— оформлено наказ про прийняття на роботу відповідача на посаду провідного спеціаліста;
— відповідача переведено на посаду головного спеціаліста;
— відповідача було переведено на посаду начальника Управління адміністрування та оплати праці персоналу Департаменту персоналу та праці.
Звертаючись до суду, позивач посилався, зокрема, на те, що метою укладення спірного трудового договору є незаконне отримання відповідачем додаткової заробітної плати та набуття відповідного трудового стажу, при укладенні договору сторони знали, що його умови виконуватись не будуть. При укладенні спірного трудового договору сторони не мали наміру працевлаштувати відповідача, вона жодного дня не працювала у банку на підставі трудового договору, тому цей договір є фіктивним.
Як зазначав позивач, відповідач не могла приступити до виконання своїх обов’язків за трудовим договором, оскільки у банку лише одна посада начальника зазначеного управління, а виконувати посадові обов’язки на одній і тій же посаді за двома трудовими договорами не вбачається за можливе.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і ВС, який сформував правовий висновок такого змісту:
Спірний трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються норми ст. 203, 234 ЦК України про загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених ЦК України.
ВС, мотивуючи рішення, зазначив, зокрема, що зміст трудового договору відповідає ст. 24 КЗпП України, при його укладенні, виконанні та подальшому розірванні за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з ініціативи позивача, відповідач була впевнена, що цей трудовий договір спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідач виконувала умови трудового договору належним чином, позивач приймав виконання відповідачем її обов’язків, сплачував за їх виконання протягом пів року після укладення трудового договору, претензій щодо виконання трудових обов’язків відповідачем не мав.
Таким чином, трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний фіктивним.
