Почнемо з того, що справи про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами розглядаються в порядку окремого провадження (ст. 293 ЦПК України).
А це означає, що предметом судового розгляду є факт наявності родинних відносин (кровного споріднення) між фізичними особами; судом розглядається не позов, а заява; учасниками розгляду виступають не позивач і відповідач як у позовному провадженні, а заявник і заінтересовані особи; суд розглядає справу з додержанням загальних правил ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді ВС.
Увага! Ухвалою ВС визначається підсудність справ про встановлення факту родинних відносин за заявою, поданою громадянином України, який проживає за її межами. На заяву громадянина іншої держави, якому необхідно встановити факт родинних відносин з родичем, який був громадянином України і спадщина після смерті якого відкрилась на території України, положення ч. 2 ст. 316 ЦПК України не поширюються.
Відповідно до ст. 1, 73 Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право»1 іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
1 Далі за текстом — Закон про міжнародне приватне право.
Згідно з пп. 6, 7 ч. 1 ст. 76 Закону про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом й в тому числі у випадках: якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Заявником у цій категорії справ може бути іноземець, і заява ним може бути подана за місцем відкриття спадщини (місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до її складу).
(постанова Верховного Суду від 01.06.2017 у справі № 6-35вп17)
З огляду на положення ст. 318 ЦПК України, п. 7 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.95 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» факт родинних відносин підлягає встановленню судом за таких умов:
| 1 | якщо цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки |
| 2 | якщо заявник не має можливості підтвердити його іншим шляхом |
| 3 | якщо наявні докази, що підтверджують цей факт |
Відтак представнику ОМС необхідно звернути увагу на те, для якої саме мети заявнику необхідно встановити факт родинних відносин.
Найчастіше ОМС залучаються як заінтересовані особи для встановлення фактів родинних відносин з метою отримання спадщини.
У разі, якщо встановлення факту буде пов’язане з наступним вирішенням спору про право (тобто може вплинути на спадкові права/обов’язки інших осіб, в тому числі на права ОМС як представника відповідної територіальної громади, або виявляться інші спадкоємці і між ними буде існувати спір), така справа має розглядатись в порядку позовного провадження.
Отже, якщо під час розгляду справи з’ясується, що існує спір про право, представник ОМС має заявити про це суду і просити залишити таку заяву без розгляду відповідно до вимог ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Навіть не будучи залученим як відповідач або заінтересована особа у справі, ОМС має право звернутись до суду апеляційної інстанції з вимогою про скасування рішення першої інстанції про встановлення факту родинних відносин у разі наявності спору про право. Бо таким рішенням можуть бути порушені права територіальної громади.
При цьому ч. 1 ст. 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття ОМС за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно — за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
У разі якщо на об’єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.
Для з’ясування того, яке значення для заявника має встановлення факту родинних відносин, спочатку визначаємось із колом спадкоємців, які мають право на спадщину, і тим, чи входить в їх число заявник у справі.
Коло спадкоємців встановлено ст. 1261 – 1265 ЦК України:
– спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки;
– спадкоємцями другої черги за законом є рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;
– спадкоємцями третьої черги за законом є рідні дядько та тітка спадкодавця;
– спадкоємцями четвертої черги за законом є особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;
– спадкоємцями п’ятої черги за законом є інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Крім того, пересвідчуємось, що заявник не відноситься до осіб, які усуненні від права на спадкування (позбавлені батьківських прав, особи, які умисно позбавили життя спадкодавця тощо).
Для перевірки факту звернення заявника у визначений законом шестимісячний строк з часу відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини, існування/відсутності інших спадкоємців за законом або за заповітом представник ОМС має заявити в суді клопотання про витребування спадкової справи після померлого, родинні відносини з яким бажає встановити заявник, в порядку ст. 84 ЦПК України (ср. ).
Недоведеність належності заявника до кола спадкоємців, недоведеність звернення заявника із заявою для оформлення своїх спадкових прав, наявність постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку із пропуском строку для прийняття спадщини свідчитимуть про те, що внаслідок установлення факту родинних відносин у заявника не виникне право на спадкування, а отже, є підстави для відмови у задоволенні вимог про встановлення факту родинних відносин.
При участі в розгляді справ про встановлення факту родинних відносин, особливо це стосується справ позовного провадження, дуже важливими є перевірка достатності поданих заявником доказів на підтвердження існування родинного зв’язку між ним і померлим родичем.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України такими доказами можуть бути: письмові докази, висновки експертів, показання свідків.
Як письмові докази заявником зазвичай надаються: свідоцтва органів ДРАЦС про народження/усиновлення, про укладення шлюбу; виписки з книг реєстрації актів цивільного стану; паспорти із записами про дітей або подружжя; довідки на підтвердження сумісного проживання з померлим; архівні довідки; фотокартки; відеозаписи; довідки з відділу кадрів, де в особовій картці померла особа зазначена як родич; виписки з домових книг, де померла особа зазначена як родич; вітальні листівки; листи; книги, блокноти з пам’ятними написами від родича тощо.
Одним з доказів спорідненості заявника/позивача з померлим родичем може бути висновок судової молекулярно-генетичної експертизи.
Треба відмітити, що у справах цієї категорії такі експертні дослідження проводяться не часто, що пов’язано із неможливістю відібрання біологічного матеріалу, необхідного для проведення експертизи, померлого родича.
Але в деяких випадках існує можливість дослідження спорідненості за біологічним матеріалом заявника/позивача та близьким родичем з боку померлого.
Незважаючи на це, слід мати на увазі, що така експертиза може проводитись як за замовленням заявника/позивача, так і за ухвалою суду (ст. 103, 106 ЦПК України).
У висновку експерта, складеному на замовлення заявника/позивача, обов’язково має бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Якщо у представника ОМС виникнуть сумніви у достовірності або обґрунтованості висновку експерта, виконаного на замовлення заявника/позивача, він має право заявити клопотання про призначення додаткової судової генетично-молекулярної експертизи на підставі ухвали суду.
Крім того, у справах позовного провадження, де одночасно заявляються вимоги про встановлення факту родинних відносин і визнання права на спадщину, можуть проводитись посмертні судово-почеркознавчі експертизи на предмет встановлення виконання підпису у документах від імені спадкодавця.
Проблемним аспектом таких експертиз є надання прижиттєвих вільних зразки підписів та почерку померлих спадкодавців, оскільки відібрати експериментальні зразки неможливо, а вільні зразки повинні відповідати часу складання досліджуваного документа.
Тому представник ОМС повинен звертати увагу на документи з вільними зразками померлого, які надаються позивачем. Ними можуть бути: заповіти, договори купівлі-продажу, довіреності, документи, пов’язані з оформленням паспорта; документи, що знаходяться в пенсійній справі; документи з особистої справи з місця роботи; підписи у фінансових документах тощо.
Факт родинних відносин (спілкування, підтримання родинних стосунків) може доводитись також за допомогою показань свідків. Їх показання мають бути оцінені судом у сукупності з письмовими доказами (ст. 89 ЦПК України).
При цьому слід мати на увазі, що всі без виключення докази, які підтверджують факт родинних відносин, повинні бути належними та допустимими.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі ст. 78 ЦПК України допустимими є докази, що одержані в порядку, встановленому законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
