Пане Анатолію, сподіваємося, що реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади, більш відома, як децентралізація, у цьому році буде завершена, щонайменше для органів місцевого самоврядування. Як вважаєте, ми досягли поставлених на її початку цілей?
Можна стверджувати, що впродовж 2014 — 2020 років реформа відбувалась по-різному. 2015 — 2017 роки мали дуже непогану динаміку. Саме в цей період були створені досить сильні громади, які показали загалом вірні підходи до реформи, які були закладені Концепцією № 333р від 01.04.2014. Це, напевно, перший і єдиний приклад системного підходу до реформи: підготовка та ухвалення концепції реформи та її реалізація згідно з планом. Проте уже в 2018 році ситуація суттєво змінилась, уряд, президент, парламент — усі всюди звітували про успішний перебіг реформи, але не зробили необхідних кроків для її завершення. Лише в кінці 2018 року Уряд показав свій покроковий план із завершення реформи.
Проте вибори закінчились так, що попередній уряд було змінено. Відтак, плани із завершення реформи стали просто руйнуватись. Нова монолітна влада мала змогу впродовж вересня-жовтня 2019 року ухвалити всі необхідні рішення для завершення реформи, але знову так не сталося. Не сталося тому, що гору взяла ідея завершити реформу на основі внесення змін до Конституції. Та ж помилка, яку вже допустили попередній президент та уряд. Немає консенсусу щодо конституційних змін, відтак, потрібно діяти за логікою проведення реформи крок за кроком на основі законів. Знову час втратили, і тепер цейтнот часу. Реформу слід завершити до місцевих виборів, а часу вже нема, і тепер нема переконання, що вистачить голосів у ВРУ, аби затвердити новий районний поділ.
Отже, можна сказати, що зроблено дуже багато, але сьогодні завершення реформи під загрозою.
До цього додається спроба ревізувати реформу через відхід від Концепції — поверненням тези про збереження такої категорії, як міста обласного значення, про виведення їх з-під державного нагляду, про скасування районних рад.
Сьогодні йде активна підготовка до чергових місцевих виборів. На Вашу думку, чого нам очікувати за результатами їх проведення?
На жаль, ми маємо сьогодні значний ризик штучної партизації місцевих рад через запровадження пропорційної виборчої системи виборів на всіх рівнях АТУ. Особливо небезпечним виглядає повністю партійна виборча система для обласних рад. За конституційною природою обласні й районні ради представляють інтереси територіальних громад, тому їх формування має базуватись на забезпеченні представництва громад у цих радах, що реально зробити через багатомандатні територіальні мажоритарні округи. Така система, до речі, застосовувалась в Україні в 1994 році. Винятково пропорційні вибори до обласних рад створюють загрозу різного політичного забарвлення регіонів, а відтак, політизацію роботи цих рад і появи елементів сепаратизму.
Запровадження винятково партійних виборів за півроку до виборів означає не партійну розбудову, а такий собі партійний бізнес — продаж місць у партійних списках чи продаж партійних брендів. Це може також привести до не участі у виборах значної кількості самодостатніх місцевих політиків, які не готові класти свою репутацію на партійні інтереси.
Як вважаєте, чи можлива ситуація, коли більшість новообраних депутатів, голів рад базового рівня не будуть мати попереднього досвіду роботи в органах місцевого самоврядування? Які це може мати наслідки?
На жаль, скоріш за все більшість депутатів місцевих рад, особливо в новоутворених громадах, укрупнених районах будуть нові, без необхідних знань і досвіду. Це створює ризики для територіальних громад і місцевих рад, адже наступний 2021 рік буде дуже непростим у частині нестачі коштів та рецесії економіки. Тому питання швидкого навчання новообраних депутатів та голів громад буде серйозним викликом як для партій, що отримають своїх депутатів, так і для держави в цілому.
Або, наприклад, чи можливий варіант, коли новообрані депутати забажають кардинально змінювати раніше напрацьований успішний курс розвитку громади? Якщо так, то щоб рекомендували їм?
Я б порадив не робити різких рухів, особливо там, де місцеві стратегії показали свою певну ефективність. Реальна робота дуже відрізняється від виборчої кампанії. А коштів у місцевих бюджетах у наступному році буде менше і використовувати їх потрібно дуже економно і за певною логікою. Варто уважно вивчити стратегії, які є, а якщо нема — подумати про їх підготовку. Тут варто зауважити, що з 2021 року буде діяти нова Державна стратегія регіонального розвитку до 2027 року, яку варто брати як орієнтир для власного стратегічного планування громади, під вимоги цієї стратегії будуть переглядатись і регіональні стратегії. Ну і найголовніше: не варто відразу звільняти ключових спеціалістів — фінансиста, юриста, економіста. Вони є носіями інституційної пам`яті, без чого можна стати капітаном корабля без керма.
Пане Анатолію, на Вашу думку, якими вже сьогодні мають бути дії органів місцевого самоврядування, аби порівняно легко «ввійти» в 2021 рік?
Легко увійти в 2021 рік не вдасться, адже ми вже говорили про ризики суттєвого оновлення депутатського складу у радах. Проте мені здається, що навчені результатом управління нових облич на національному рівні, у громадах обиратимуть тих, хто уже показав свою спроможність. Хоча партизація тут може суттєво вплинути на якість обраних органів. Зараз я б порекомендував тим керівникам громад, тим депутатам, які хочуть і далі вести депутатську діяльність, уже провести консультації між собою про формування спільного походу на вибори. Таким чином готувати майбутній рік.
Як гадаєте, в якому напряму мають підсилити свою діяльність органи місцевого самоврядування, щоб покращити економічну складову розвитку територіальної громади в цілому?
ОМС мають зрозуміти на основі сумного карантинного досвіду, що планування розвитку є важливим завданням органів місцевого самоврядування. Робочі місця та місцеве підприємництво, самозайнятість та кооперативи — це те, над чим слід працювати в першу чергу. Залучення у громаду нових жителів, передусім із міст, які можуть привнести в громаду нові технології та бажання до підприємництва. Те ж саме стосується інвестування. Зараз місцеві бюджети матимуть обмежені ресурси для інвестування у порівнянні з попередніми роками, тому варто шукати можливості долучитись до інвестиційних проєктів у Велике будівництво, запропонувати підрядникам доступ до родовищ місцевих корисних копалин.
І наостанок… Не можемо оминути питання районних рад. Як вважаєте, який найбільш вірогідний сценарій розвитку подій з існуванням рад субрегіонального рівня? Якими, на Вашу думку, мають бути взаємовідносини рад базового рівня з районними радами? Якими повноваженнями повинні бути наділені районні ради?
Я переконаний, що для такої держави, як Україна, субрегіональний рівень точно потрібен. А кожен рівень публічного управління в демократіях має представницький орган, тому райради також мають бути. Конституційна природа районних рад — спільні інтереси територіальних громад. Чи є такі інтереси? Точно є. Розвести повноваження тут не складно. Наприклад, візьмемо громадський транспорт. Зрозуміло, що у громаді — це компетенція громади. Особливо коли ми ведемо мову про велике місто. Але якщо ми говоримо про сільські громади, то тут навіть у середині громади складно створити систему громадського транспорту, а коли ми говоримо про більшу територію — район, питання громадського транспорту природнє повноваження для районної ради. Так само ми вийдемо на районні ради, якщо розглянемо питання опіки над літніми людьми без догляду чи навчання особливо обдарованих дітей.
Узагалі, провести розмежування повноважень між рівнем територіальних громад та районними радами досить просто. Для цього достатньо внести повноваження в різних сферах у таблицю і розкласти ці повноваження по рівнях, виходячи з ефективності виконання цих повноважень на тому чи іншому рівні. При такому підході ми точно побачимо, що районні ради і територіальні громади — не конкуренти, а партнери. Тут варто зауважити, що районні ради будуть виконувати ще одну важливу для громад функцію — збалансовувати обласні ради, аби вони не мали змоги домінувати над громадами.
