Про «магніти»
Пандемія коронавірусу завдала суттєвого удару по усій креативній та розважальній індустрії. Туристична галузь та готельно-ресторанний бізнес не залишились, на жаль, осторонь. Основні втрати туристичної галузі України пов’язані з відкладенням відкриття сезону відпочинку та неминучим скороченням потоку іноземних туристів. Також обмеження торкнулися масових заходів — фестивалів, концертів, спортивних змагань, які зазвичай приваблюють гостей з різних міст та країн.
У результаті одними із найбільш постраждалих внаслідок карантинних обмежень стали туристичні, курортно-рекреаційні та оздоровчі об’єкти (турбази, санаторії, пансіонати, оздоровчі комплекси), які практично повністю припинили свою діяльність. При цьому негативні тенденції в секторі туризму (та, власне, карантинні обмеження) стали визначальними чинниками кризи в індустрії гостинності, враховуючи їх взаємопов’язаність. З огляду на це, істотних збитків зазнали об’єкти тимчасового розміщування й організації харчування — готельно-ресторанний бізнес, хостели, кемпінги, котеджі, «зелені садиби» тощо.
Втім, зазвичай кризи несуть не тільки негатив. Іноді можна отримати нові позитивні перспективи. Так, негативні чинники у вигляді закриття кордонів, обмеження на пересування, падіння доходів громадян можуть привести до підвищення попиту на відпочинок саме в межах України. Саме тому покладається певна надія на те, що туристичні «магніти» вашої області можуть стати центром тяжіння туристів.
Проте не слід плекати ілюзій, що мальовничі місця вашої області — це одразу туристичний об’єкт. На жаль, статистика показує зовсім іншу картину.
Стан та перспективи розвитку внутрішнього туризму
Так, фахівці Національного інституту стратегічних досліджень підготували аналітичну доповідь щодо стану та перспектив розвитку внутрішнього туризму в Україні. Треба сказати, що ці дані не викликають подиву. Так, в попередні роки значна частка «організованих» українських туристів відпочивали за кордоном — з усієї кількості туристів 88,3 % у 2018 році обрали не Україну. В перерахунку на реальну кількість аналітики наводять такі дані: 4 млн 27 тисяч 700 туристів поїхали за межі України, а 456 тисяч 800 — залишилися відпочивати на вітчизняних курортах. Звісно, ці дані неповні. Вони не стосуються тих, хто виїжджав «неорганізовано», тобто не користувався послугами туристичних агентств, офіційно зареєстрованих готелів тощо. Але про що говорять ці цифри? Наші туристичні об’єкти неконкурентоспроможні. Більше того, давайте поглянемо на статистику розподілу цієї незначної частки туристів областями України.
Оцінюючи частку фінансових надходжень до місцевих бюджетів від туристичного збору за 2019 рік, лідером є місто Київ — 63 млн грн. Далі йде Львівська область — 21,5 млн грн. Третє місце — Одеська область — 21, 4 млн грн.
Харківська область займає лише 5 місце з надходженнями у 8,5 млн грн. Проте у розмовах із головами ОТГ та керівниками профільних комунальних закладів області ми постійно чуємо одні й ті самі фрази: «Область має великий потенціал», «Які чудові місця», «У нас все добре, треба тільки, щоб люди приїжджали», «У нас стільки краєзнавчих музеїв…», «Ми розробили маршрути…». На жаль, це схоже на якесь самонавіювання та спроби себе заспокоїти. А треба бути реалістами.
Статистика показує, що попитом користуються великі міста, а не об’єкти в області. Міста мають більше історичних пам’яток та більш розвинену готельно-ресторанну інфраструктуру. Саме тому Київ, Львів та Одеса лідирують. На жаль, більшість історичних місць в областях (і чим далі на схід — тим гірше) знаходяться в жахливому стані, або зовсім знищені. Саме тому наші громадяни обирають Італію, де у Флоренції зберігся будинок Леонардо да Вінчі, а у Вероні діє досі як оперна сцена римська арена. Це приємніше, ніж витрачати час на руїни палацу Шидловських у Харківській області. Більше того, швидкість авіаперельоту та лоукости роблять час, витрачений на дорогу в Європу, співрозмірним із поїздкою не завжди якісними дорогами по області.
Вибір «внутрішнього» туриста
Завжди важливо розуміти, який відпочинок обиратимуть громадяни.
Статистика показує, що з усіх внутрішніх туристів майже 90 % обирали такий вид як дозвілля та відпочинок. Відповідно цей напрямок ми умовно поділяємо на «культурний» — знайомство з історичними пам’ятками або задоволення інших духовних потреб, та «курортний». Якщо ми доходимо до важкого, але реалістичного висновку, що культурної спадщини в області мало, а дістатися цих об’єктів без власного транспорту важко (потрібно зважати на громадський транспорт, який може бути незручним, нерегулярним тощо), то громадам потрібно концентруватися саме на «курортах».
Це означає, що не потрібно витрачати час на вигадування маршрутів Григорія Сковороди, бо їх ніхто масово не пройде, а треба витрачати час на оренду та облаштування зон відпочинку. І тут постає логічне запитання: чи це є завданням місцевої влади? І так, і ні.
Ні, бо розвиток туризму, як і будь-яка інша сфера ринку, це еволюційний процес і ним повинен опікуватися бізнес. Так, бо влада стимулює бізнес. Саме тому ОМС та органи державної влади не повинні вигадувати, як «заманити» людей в свій національний природний парк, а повинні надати стимули місцевим підприємствам зрозуміти, як заробляти гроші на цих об’єктах. Банально, але більшість віддалених мальовничих «пустель», «лісів», «кар’єрів» тощо не мають необхідної інфраструктури — від туалету до ресторану чи кафе. Більшість пляжів через норму про «безперешкодний доступ до водойм» не належать нікому і водночас є місцем, де розпоряджаються місцеві «ділки». Хоча це можна було б замінити легальними підприємствами, що облаштовують територію, в’їзд, безумовно, платний, але кошти залишаються в місцевому бюджеті.
Більше того, влада повинна опікуватися не збереженням чергового збиткового музею, куди важко доїхати, проте там «висить один з десятків Голубів миру Пабло Пікассо» (ми не стверджуємо, що цей об’єкт не є важливим, проте колекцію можна перенести до інших фондів в обласні чи районні центри), а розвитком доріг. Зменшення мита на ввезені з-за кордону автомобілі, або в принципі дешеві автомобілі зменшать надходження до бюджету, проте збільшать кількість особистого транспорту. Це потягне за собою збільшення купівлі об’єму палива, частка коштів з якого йде у фонд утримання доріг, а також збільшить мобільність громадян.
І звісно, треба не забувати про події — фестивалі та інші масові заходи. Це одна із причин, яка змушує містян їхати в іншу область, щоб побути в чудовій атмосфері улюбленої музики.
Таким чином, потрібно бути реалістами. Внутрішній туризм в Україні можливий. Проте жоден новий «пішохідний маршрут» не змусить людей по ньому ходити, якщо він прокладений біля руїн невідомого палацу. Жоден парк не буде отримувати відвідувачів без нормального туалету і смачної їжі. А жоден турист не доїде без нормальної дороги, нормального транспорту чи пристойних готелів.
На жаль, можна роками казати про «чудові місця» і «прекрасну природу». Проте влада не відповідає за місця і природу. Влада формує сприятливу сферу для бізнесу.
Щоб не закінчувати матеріал на трішечки песимістичній ноті, ми публікуємо рекомендації фахівців Національного інституту стратегічних досліджень місцевим державним адміністраціям та ОМС, які, як і будь-яка думка, можуть відрізнятися від позиції автора:
— сприяти розвитку туристично-рекреаційних кластерів на основі природних зон та пам’яток культурної спадщини, що надасть стимул для розвитку відповідної інфраструктури та місцевого бізнесу;
— сприяти збільшенню мережі туристичних об’єктів, зокрема, через створення локальних музеїв в містах та селах (музеїв районів, мікрорайонів та вулиць, тематичних музеїв тощо), розробленню нових туристичних продуктів, що підтримують сільські регіони та громади, співвіднесення цієї мережі з визначеними основними туристичними атракціями регіонів («туристичними магнітами»);
— упровадити всебічну підтримку, у т. ч. консультації, правову та методичну допомогу, пільгове оподаткування для новостворених підприємств, які сприяють комплексному розвитку сільських територій як основи для поширення «зеленого туризму»;
— оптимізувати існуючі та створити нові маршрути міського та приміського, внутрішньообласного транспорту, спираючись на цілі локальної доступності для відвідування туристичних та рекреаційних об’єктів, природних зон та пам’яток архітектури;
— забезпечити комплексний розвиток супутньої інфраструктури в курортних місцях та на перспективних територіях, у т. ч. підвищення якості послуг зв’язку та доступності до Інтернету в місцях відпочинку, будівництво доріг до курортних місць, місць культурного відпочинку, забезпечення водопостачання, водовідведення, сортування та переробки сміття тощо;
— здійснювати активну популяризацію та просування на офіційному рівні брендів туристичних територій, ініціювати розробку мап регіональних туристичних маршрутів з урахуванням інформації про протиепідемічну підготовленість об’єктів, оптимальні та рентабельні в умовах обмежень туристичні маршрути, визначені на основі попередньо проведених консультацій із представниками підприємств туристичних послуг, та можливістю подальшої інтеграції цих мап в централізовану систему;
— задіяти в туристичній та супутніх сферах потенціал трудових мігрантів, які повернулися до України, особливо в регіонах, охоплених масовою міграцією, співпрацюючи у цих питаннях з підрозділами Державної служби зайнятості;
— сприяти співпраці між агенціями регіонального та місцевого розвитку, науково-дослідними установами, відповідними підрозділами університетів, координаторами міжнародних програм з метою залучення фінансування та консолідації зусиль в створенні туристично-рекреаційних кластерів;
— заохочувати участь об’єднаних територіальних громад (ОТГ) в операційних програмах транскордонного співробітництва, а також конкурсах грантів, міжнародної технічної допомоги, орієнтованих на розвиток співпраці у сфері туризму (у т. ч. подієвого, наукового, етнокультурного туризму);
— розробити місцеві та регіональні плани щодо сприяння інвестиційній діяльності в туристичній та рекреаційній сферах, в т. ч. розвитку закладів харчування та тимчасового розміщення, крафтових та ремісничих майстерень, які передбачатимуть аналіз ситуації в територіальних громадах, визначення їх потреб та наявних ресурсів, розроблення інвестиційних проєктів на перспективних напрямах, із залученням коштів з різних джерел, у т. ч. коштів ДФРР та пільгового кредитування (передусім в межах програми «доступні кредити 5-7-9 %»).
З самою аналітичною доповіддю ви можете ознайомитись за посиланням: niss.gov.ua/sites/default/files/2020-06/vnutrishniy-turyzm-v-ukraini.pdf
