Законодавча база
ЖК Української РСР установлює обов’язок громадян своєчасно та в повному обсязі сплачувати плату за користування житлом та за спожиті житлово-комунальні послуги.
Такий обов’язок передбачений як щодо наймачів жилих приміщень, які ними користуються на підставі договору найму житлового приміщення (ст. ст. 64, 68 ЖК Української РСР), так і щодо громадян, яким житло належить на праві приватної власності (ст. 162 ЖК Української РСР).
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов’язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою КМУ № 572 від 08.10.1992, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов’язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
ЦК України визначені загальні умови виконання зобов’язань та відповідальність за їх порушення.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі наявності заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг до наймачів або власників житла можуть бути пред’явлені позовні вимоги про їх стягнення в судовому порядку.
Рекомендації по пред’явленню позову
Розпочнемо з того, що визначимо, до кого саме пред’являти позовні вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позов про стягнення заборгованості має бути пред’явлений до власника квартири у багатоквартирному будинку.
Якщо квартира належить на праві приватної власності декільком особам, то позов про стягнення заборгованості має бути пред’явлений до всіх співвласників квартири.
При цьому, в разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред’явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру. Крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанова ВС від 20.09.2018 у справі № 522/7683/13-ц, постанова ВСУ від 04.11.2015 у справі 6-734цс15, постанова ВС від 01.09.2020 у справі № 352/2163/13-ц).
Також позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги може бути пред’явлено до наймача квартири, який користується квартирою на підставі договору найму жилого приміщення.
Якщо разом з ним у квартирі проживають члени його сім’ї, які відповідно до закону несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, позов про стягнення в солідарному порядку заборгованості пред’являється до наймача та повнолітніх членів його сім’ї.
Позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги пред’являється до суду за місцем знаходження нерухомого майна, з приводу утримання якого виник спір.
Оскільки, з огляду на ст. 30 ЦПК України, до цієї категорії позовів, предметом яких є стягнення витрат, пов’язаних з утриманням нерухомого майна, застосовуються правила виключної підсудності (постанова ВС від 10.04.2019 у справі № 638/1988/17).
Звертаючись до суду, позивач повинно довести такі обставини:
— факт несення витрат, пов’язаних з управлінням/утриманням багатоквартирного будинку або наданням відповідних комунальних послуг;
— факт наявності заборгованості за комунальні послуги споживача перед ним.
Факт несення витрат може підтверджуватись договором про надання житлово-комунальних послуг.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг, само собою, не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними (правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, у постанові Великої Палати ВС від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц).
Крім цього, підтвердити несення витрат, пов’язаних з наданням послуг, можливо тарифами на послуги, затвердженими відповідними рішеннями ОМС, актами звірки, квитанціями, рахунками, іншими платіжними дорученнями, що будуть підтверджувати реальне надання послуг.
Друга обставина, яку позивачу необхідно буде довести, — це факт наявності у споживача заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позивач може підтвердити її, надавши виписку з особового рахунку по квартирі, історію нарахувань та розрахунків по особовому рахунку квартири, відомості нарахувань та оплати за послуги з утримання будинку, довідку по оборотах особового рахунку тощо.
Судова практика
Тепер давайте на прикладах судової практики подивимось, як закінчення строку давності може стати підставою для відмови/часткового задоволення позовних вимог, чи переходять до нового власника квартири борги за комунальні послуги від попередніх власників та чи звільняє самовільне відключення квартири (без дотримання встановленого законом порядку) від системи централізованого опалення від несплати власниками комунальних послуг.
Новий власник майна не зобов’язаний повертати борги (заборгованість за комунальні послуги) попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов’язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.
Такого висновку дійшов ВС у постанові від 01.09.2020 у справі № 686/6276/19.
У позові новий власник квартири — споживач житлово-комунальних послуг звернулася до суду з позовом до КП «Управляюча муніципальна компанія» «Центральна» Хмельницької міської ради, в якому просила зобов’язати відповідача виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за відповідний період, оскільки вважала безпідставним нарахування їй заборгованості попередніх власників квартири, яка виникла до моменту придбання нею квартири.
Відповідач при нарахуванні заборгованості виходив з того, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов’язків попереднього власника як співвласника.
Судовим розглядом установлено, що договір купівлі-продажу, згідно з яким позивачка стала власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями ст. 520 ЦК України (заміна боржника у зобов’язанні).
Отже, чинним законодавством не передбачено обов’язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.
Суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим позивачем розрахунком, без дослідження та перевірки наданих відповідачем квитанцій, в яких зазначено про сплату останнім саме періодичних платежів за отримані комунальні послуги. Ухвалюючи судові рішення у справі на підставі розрахунку, наданого позивачем, та відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, суди не звернули уваги на те, що в розрахунку позивача немає призначення платежів відповідача; не дослідили наданих відповідачем квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі здійснення боржником чергового платежу, того, чи не свідчить така дія про визнання ним лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) його частин.
Такого висновку дійшов ВСУ при розгляді справи № 761/12553/15-ц, постанова від 22.03.2017.
Фабула справи. ЖБК «Автомат-2», який здійснював експлуатацію, ремонт будинку та утримував прибудинкову територію, звернувся до суду з позовом про стягнення з власника особового рахунку квартири заборгованості за надання житлово-комунальних послуг. При цьому наполягав на тому, що відповідач сплачував заборгованість протягом всього часу, але не у повному обсязі, а отже, ним вчинялися дії, що свідчать про визнання ним заборгованості у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України, що є підставою переривання строку позовної давності.
Відповідач (споживач послуг) до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що, оскільки відповідач визнав свій борг за комунальні послуги, адже здійснював нерегулярні платежі протягом спірного періоду, а також у 2012 році направив позивачеві лист, в якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів, відсутні підстави для застосування строку позовної давності відповідно до вимог ст. 257, 261, 264 ЦК України.
Тож рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій було скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, встановивши таке.
З досліджених документів оплати поточних та періодичних платежів, історії оплати за житлово-комунальні послуги з копіями квитанцій та копією виписки історії оплати з інформаційно-довідкової системи не вбачається, що відповідач сплачував також виставлені минулі борги при оплаті поточних платежів за комунальні послуги.
Само собою, звернення відповідача за роз’ясненнями щодо правильності нарахування комунальних платежів за спірний період не є підтвердженням визнання боргу. Адже відповідачем у низці випадків не сплачувались платежі у розмірі, зазначеному позивачем, що пояснює його звернення за роз’ясненнями та інші вимоги до позивача, з якими він звертався.
До того ж позивач також мав контролювати недоплату сум за певні місяці за ці роки.
Досліджений розрахунок позивача не підтверджує визнання відповідачем боргу, оскільки у квитанціях та у виписці з історії оплати за спірний період зазначено конкретний місяць (період), за який він проводив оплату.
У цьому випадку положення ч. 1 ст. 264 ЦК України як підстава переривання строку позовної давності не можуть бути застосовані з огляду на докази, надані відповідачем, оскільки із наданих квитанцій не вбачається, що відповідач, сплачуючи поточні платежі за комунальні послуги, за весь період не у повному обсязі при цьому сплачував і виставлені йому минулі борги, а тому й докази про те, що відповідачем вчинялися будь-які дії, що свідчать про визнання ним заборгованості у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України як підстава переривання строку позовної давності у матеріалах справи відсутні.
Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з ч. 2 ст. 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб’єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Такого висновку дійшла Велика Палата ВС у постанові від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17.
При цьому Велика Палата ВС відступила від висновку ВСУ, висловленого у постановах від 21.11.2015 у справі № 6-214цс14, від 13.11.2016 у справі № 6-931цс15, від висновку ВС, висловленого у постанові від 23.05.2018 у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема, виконавцем послуг) у порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.
Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог управителя про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості з оплати за утримання будинку та прибудинкової території, посилаючись на те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що ТОВ «Управляюча компанія «Комфорт сервіс» є виконавцем послуг. При цьому не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме рішенню Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у якому зазначено, що ТОВ «Управляюча компанія «Комфорт сервіс» визначено виконавцем послуг з утримання будинків та прибудинкової території. Вказуючи на те, що позивач у своєму розрахунку не конкретизував, за які саме послуги виникла заборгованість, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач є виконавцем саме послуг з утримання будинків та прибудинкової території. Крім того, у платіжних документах (квитанціях) зазначений вид платежу — утримання будинку та прибудинкової території, а також розмір та період заборгованості.
Такого висновку дійшов ВС у постанові від 18.09.2019 у справі № 369/3682/16-ц за позовом ТОВ «Управляюча компанія «Комфорт сервіс» про стягнення суми заборгованості з оплати послуг за утримання будинку та прибудинкової території.
Самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією.
Такого висновку дійшов ВС у постанові від 22.07.2020 у справі № 500/5362/17.
За матеріалами справи КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» звернулось із позовом про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення та обслуговування внутрішньобудинкових мереж.
Відповідач у зустрічному позові про блокування рахунку, стягнення матеріальної та моральної шкоди посилалась на те, що у належній їй квартирі було відключено централізоване опалення з 2009 року, у 2008 року міжвідомча комісія виконкому надала позитивний висновок про відключення, був складений відповідний акт, який направлено до Управління житлово-комунального господарства, тому заборгованість за послуги з опалення відсутня.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення1, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, централізоване опалення – це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
1 Правила № 630.
Згідно з п. 24 Правил № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (п. 25 Правил № 630).
Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання2, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, було визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від цих послуг.
2 Порядок № 4.
Зокрема, Порядком № 4 було установлено, що для вирішення питання відключення від мережі централізованого опалення, власник (власники) житлового будинку повинні звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної ОМС або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання з письмовою заявою.
Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляються протоколом. У разі незгоди заявника з відмовою спір вирішується в судовому порядку. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проєкту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення.
Проєкт індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проєктна або проєктно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проєкт узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проєкт.
Після закінчення робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, відключення споживачів від мережі централізованого опалення в законному порядку мало відбуватись на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної ОМС або місцевим органом виконавчої влади, та з дотримання споживачем процедури, визначеної Порядком.
