Одразу зазначимо, що питання набуття прав на земельні ділянки у різний час регулювалось по-різному.
Так, Земельним кодексом УРСР 1970 року1 передбачалося, що право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу — в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.
1 ЗК УРСР 1970 року.
За приписами Земельного кодексу України 1990 року2 право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ч. 1 ст. 22).
2 ЗК України 1990 року.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23).
Разом із тим п. 5 постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» передбачав, що громадяни, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Земельний кодекс України 2001 року у чинній редакції пов’язує виникнення права власності та права користування на земельну ділянку з моментом державної реєстрації таких прав.
Водночас п. 7 розділу Х «Перехідні положення» вказаного Кодексу визначається, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Усе це зводиться до того, що зміна земельного законодавства не призводить до змін у правовому становищі особи, і якщо право на земельну ділянку набуте особою згідно з нормами, чинними на момент такого набуття, відповідне право особи зберігається та визнається.
Повернемось до нашого запитання, а саме до того, чи має місце самовільне зайняття земельної ділянки, якщо у приватну власність вона не передана, але є дозвіл ради та відомості про неї внесені в погосподарську книгу сільської ради?
Погосподарська книга – це документ первинного обліку, метою ведення якого є накопичення і систематизація відомостей за кожним домоволодінням щодо членів сім’ї, які проживають у господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні. Погосподарські книги ведуться органами місцевого самоврядування з 1935 року.
Як зазначалося вище, ЗК УРСР 1970 року, який діяв до 15.03.1991, було передбачено, що записи в таких книгах підтверджують право землекористування громадян і прийняття нових Земельних кодексів не впливає на факт наявності в особи такого права до його оформлення у встановленому порядку.
Про самовільне зайняття
А тепер декілька слів про самовільне зайняття земельної ділянки, яке, на думку прокурора, має місце у цьому випадку.
Визначення поняття «самовільне зайняття земельної ділянки» наведене в Законі України від 19.06.2003 № 963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» і зводиться до того, що це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Тобто, з огляду на те, що в певний період часу право землекористування підтверджувалося записами в погосподарських книгах і такі записи наявні, вести мову про самовільне зайняття земельної ділянки ми не можемо.
Водночас слід враховувати, що такий висновок можна застосувати тільки до тих правовідносин землекористування, які виникли в період дії ЗК УРСР 1970 року.
Якщо ж особа почала використовувати земельну ділянку після прийняття Земельних кодексів, які по-іншому регулювали питання набуття права на земельну ділянку, а саме визначали, що право власності або користування на земельну ділянку виникає після одержання державного акта (ЗК України 1990 року) або державної реєстрації таких прав (ЗК України), але відповідні документи у неї відсутні, виникають питання щодо правомірності такого використання.
Про контроль та суб’єктів контролю у сфері земельних відносин
З метою забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України здійснюється державний контроль за використанням та охороною земель.
Саме в рамках такого контролю можуть бути вжиті заходи щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Разом із тим повноваженнями щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності наділений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а не місцевий прокурор.
Чинним законодавством України за самовільне зайняття земельної ділянки передбачена адміністративна (ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та кримінальна (ст. 1971 Кримінального кодексу України) відповідальність.
У рамках адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки передбачено накладення штрафу, тоді як кримінальна настає за умови завдання таким діянням значної шкоди законному володільцю або власнику земельної ділянки і карається штрафом у більших, порівняно з адміністративною відповідальністю, розмірах або арештом. При цьому шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (на сьогодні — 113 500 грн і більше).
Тобто, якщо особа використовує земельну ділянку за відсутності документа, що підтверджує право власності або право користування на таку ділянку, відповідне діяння кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки і передбачає адміністративну або кримінальну відповідальність.
Слід звернути увагу, що до таких випадків можна віднести і ситуацію, коли особа отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, але почала її використовувати до розроблення проєкту землеустрою та його затвердження в установленому порядку. Тобто дозвіл ради не є тим документом, що підтверджує права особи на земельну ділянку.
А зараз відповімо на запитання, що робити громадянам, які фактично користуються земельними ділянками, але у власність їх ще не отримали.
Однозначно рекомендуємо вжити заходів щодо оформлення права власності на такі земельні ділянки.
І тут варто розглянути декілька варіантів.
Варіант 1.
Особа, яка використовує земельну ділянку, має документ, що підтверджує наявність у неї права користування. Такими документами можуть бути: державні акти на право постійного користування земельними ділянками, державні акти на право володіння землею (ст. 23 ЗК України 1990 року), записи в погосподарських книгах сільських рад, записи в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських і селищних рад (ст. 20 ЗК УРСР 1970 року).
У цьому випадку звертаємось до ч. 1 ст. 118 ЗК України, якою передбачено можливість приватизації земельної ділянки, що перебуває у користуванні громадянина. Для цього особа подає до органу місцевого самоврядування відповідне клопотання, до якого додається технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
Орган місцевого самоврядування, у свою чергу, у місячний строк із дня отримання зазначеної документації із землеустрою приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.
Варіант 2.
Особі було надано дозвіл на розробку документації із землеустрою, але земельна ділянка все ще не оформлена у власність.
За таких умов, ураховуючи, що дозвіл має необмежений строк дії, варто замовити розроблення документації із землеустрою та подати її на затвердження до органу місцевого самоврядування, який і здійснює передачу земель у власність.
Варіант 3.
Особа не має ані документів, які підтверджують право землекористування, ані дозволу на розробку документації із землеустрою. В такому випадку можна звернутись до процедури безоплатної приватизації земельної ділянки, передбаченої ч. 6 ст. 118 ЗК України, та набути у власність земельну ділянку у межах норм безоплатної приватизації.
Як висновок, варто зазначити, що наявність в особи будь-яких із згаданих вище документів, що підтверджують наявність права землекористування, свідчить про правомірність використання земельної ділянки і водночас про відсутність підстав стверджувати про самовільне її зайняття.
У протилежному випадку задля уникнення неприємних ситуацій радимо вжити заходів щодо оформлення права власності на землю.
