ЗАПИТАННЯ ЧИТАЧА
Мiй чоловiк 17 грудня написав заяву про прийняття на роботу з 22 грудня, роботодавець повiдомив, що вiн працевлаштований з 22 грудня. 20 грудня вiн потрапляє в лікарню, із цiєi ж дати йому вiдкривають лiкарняний лист, який потiм в електронному виглядi не вiдкривається «у зв’язку з вiдсутнiстю трудових вiдносин». На пiдприємствi вiдповiли, що виплати за лiкарняним не буде, тому що вiн захворiв ранiше, нiж вийшов на роботу. Чи має рацiю роботодавець, чи повиннi оплатити лiкарняний лист, якщо людину було прийнято на роботу, але вона не приступила до неї, чи можуть звiльнити людину, поки вона тимчасово не працездатна, якщо нi, то чи будуть в подальшому виплати за лiкарняним листом?
ВІДПОВІДЬ
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон) страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи — підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.
Згідно із статтею 19 Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Разом з тим відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі.
При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров’я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до ст. 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Власник або уповноважений ним орган на вимогу працівника зобов’язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
Варто зазначити, що згідно із ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Таким чином, право на матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають працівники, які перебувають у трудових відносинах, оформлених відповідно до законодавства.
Зауважимо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, мають лише інформаційний характер та не встановлюють правових норм.
Відповідь було підготовлено Департаментом з питань праці Державної служби України з питань праці (Лист від 08.12.2021 № 8073/4/4.6-3В-21, можна ознайомитися за посиланням: dostup.pravda.com.ua/request/97170/response/348236/attach/1/.pdf?cookie_passthrough=1)
