Пане Олександре, для, скажімо так, розігріву, дайте відповідь нашим читачам: як часто Ви спілкуєтеся взагалі з депутатами місцевих рад?
Щодня проводжу навчання для депутатів місцевих рад або їду в одну з громад, як то кажуть, «у полях» працювати з депутатами. Можливо, на вихідні обходиться без офіційних заходів, але й тоді мене знаходять місцеві депутати, щоб привітати зі святом, а заодно щось запитати. Колись ділився досвідом, як колишній депутат, а тепер узагальнюю та систематизую досвід тисяч депутатів, з якими так чи інакше перетинався в останні роки!
Вони до Вас звертаються?
Буває звертаються, але найбільше знайомлюся з місцевими депутатами на навчаннях та освітніх заходах, які найбільше проводить Інститут Політичної Освіти (ІПО). Пишу для депутатів типові проєкти рішень, посібники, складаю тести для перевірки знань, проводжу навчання «в гостях у ради», а вже після заходів завертаються, часто продовжуємо спілкування. У середньому за тиждень обробляю близько двадцяти-тридцяти запитань депутатів на консультаційній лінії ІПО, у соціальних мережах та під час ефірів.
Отже, кількість депутатів, які вирішили розібратися в самоврядуванні та підіймати громади, зростає?
Важко залізти кожному в голову та з’ясувати, навіщо депутат навчається. Хтось хоче землю, гроші та майно, а хтось справді працює над розвитком громади і вирішенням проблем виборців. Останні роки всі посібники, матеріали та презентації Інститут Політичної Освіти робить публічними та відкритими, щоб усі могли мати доступ до освіти та самоосвіти, раніше такого не було.
Які запитання найчастіше виникають у депутатів місцевих рад? Назвіть, будь ласка, «топ-десяток».
Можу назвати, виключно за моїми відчуттями, топ-10 запитань місцевого депутата:
1. В якій комісії ради працювати, які з них дієві, а які формальні?
2. Який порядок оплати праці, як отримувати відшкодування або компенсацію за роботу?
3. Чи можна впливати на кадрову політику безпосередньо?
4. Що робити, щоб впливати, щоб чули, дослухалися?
5. Чи можна депутату працювати в раді, бути чиновником, заступником голови громади?
6. Що робити з бюджетним дефіцитом, чому одним кошти є, а іншим немає?
7. Чи може партія відкликати з депутатів, як, коли, як протидіяти?
8. Навіщо районні ради?
9. Що таке депутатський фонд?
10. Чи призначати помічників, кого, як їм платити?
Ці запитання дуже часто ставлять, мені важко стверджувати, що це точно топ-10, але ці запитання точно в топі!
Яке оригінальне запитання запам’яталося?
Одного разу, при повній залі людей, депутат підняв руку та запитав, чи правильно вони почули, що рішення в раді ухвалюється більшістю від складу, а не більшістю від присутніх, тобто якщо в раді 36 депутатів, а на засідання прийшло 24 депутати, то все одно для ухвалення потрібно 19 «за», а не 13! Кажу — так, і запитую його, а хто Ви у раді? Він каже, — я депутат районної ради двічі, зараз обраний головою, і наша рада роками голосує більшістю від тих, хто зібрався.
Як вважаєте, чому такі запитання виникають?
Є об’єктивна ситуація, наприклад ті ж самі районні ради. Тут проблема державна, на місцях просто намагаються зрозуміти цей абсурд, з’ясувати, що може є якийсь секрет. Його немає, створили районні ради, а тепер сотні депутатів районних рад не розуміють, навіщо вони потрібні. Держава боїться сказати правду в голос, що ця ланка зайва. Щодо решти запитань, то проблема у відсутності підготовки та навчання кандидатів, політиків, партій, депутатів, активістів. Саме над вирішенням цієї проблеми почав працювати Інститут Політичної Освіти та ще ряд організацій, без просвіти самоврядування гальмуватиме ще довго. Надія на державну підтримку відсутня, всі заходи з освіти депутатів та помічників робляться за кошти міжнародної технічної допомоги та ресурси громад.
На Вашу думку, чи всі депутати мають той фаховий досвід, яким повинні володіти обранці, щоб «з розумінням справи» брати участь у прийнятті рішень радою, ініціювати розгляд тих чи інших питань? Адже питання місцевого самоврядування такі безмежні: це і соціальна сфера, і сфера освіти, земельні питання чого варті…
Так, але є базові питання. Кворум, процедури сесії, засідань комісій, виконавчого комітету, президії, розподіл компетенцій між депутатами та членами виконавчого комітету тощо. Тобто окрім галузевих, спеціалізованих знань, є основи самоврядування, які мають знати місцеві депутати. Інститут Політичної Освіти це враховує, є навчальні програми і загалом про статус депутата та його роботу, і за напрямками.
До нашої редакції останнім часом часто звертаються посадові особи місцевого самоврядування і, якщо можна так сказати, скаржаться, що доволі часто стають заручниками ситуації, коли депутати нарікають на неправильність складення того чи іншого документа, ставлять під сумнів застосування тієї чи іншої процедури, але при цьому не конкретизують, що ж не так. Що порадите в цій ситуації обом сторонам?
Службовцям та голові слід почати дотримуватися законодавства, а депутатам почати працювати, як належить. Депутати пропускають засідання, провалюють комісії, відмовляються вчитуватися в проєкти рішень, а про прочитання рішень виконавчого комітету, розпоряджень голови громади та здійснення депутатського контролю взагалі мовчу. Аналогічно порушують свої обов‘язки голова та службовці, а саме відсутня публікація всіх проєктів за 10 робочих днів, а вивчення та обговорення проєктів відбувається в окремих комісіях «за профілями». Натомість система сесій законом визначена інша, а саме спочатку всі проєкти оприлюднюються, потім питання включаються у порядок денний, який затверджується розпорядженням про скликання сесії. Тобто проєкти мають вже висіти на сайті, коли оголошується сесія. Крім того, всі ці проєкти, кожен, мають потрапити на кожну комісію, всі депутати мають бачити весь матеріал, а автори проєктів рішень мають зібрати завчасно висновки, рекомендації та поправки від усіх комісій. Натомість, ми бачимо в багатьох радах, що всі ці процедури порушуються і службовцями, і депутатами, а тому виникають примітивні конфлікти.
Олександре, а як гадаєте, якими взагалі мають бути взаємовідносини між посадовими особами органів місцевого самоврядування та депутатами? Як Ви їх собі бачите? Якщо враховувати, що і ті, й інші мають працювати на благо громади.
Так, але депутати ухвалюють рішення, а службовці їх пропонують та виконують. Ролі чітко розподілені, депутати керують, є головними, а службовці виконують, є підпорядкованими. Це за законом, а в реальності керує та все вирішує часто голова громади, це ламає всю систему, у результаті все працює в ручних режимах, депутати так і не вчаться бути депутатами, службовці службовцями, а голова головою. Часто наше самоврядування нагадує щось середнє між слабким колгоспом та гуртожитком.
Знаєте, що ще цікавить, упевнені, багатьох? На Вашу думку, чи може депутат місцевої ради працювати в цій же раді на постійній основі, наприклад спеціалістом якогось виконавчого органу ради? Бо думки експертів із цього приводу розділилися.
Депутати мають право працювати чиновниками. У сільських, селищних та міських радах тільки один депутат отримує заробітну плату, це секретар. Решті потрібно десь заробляти кошти, закон дозволяє це робити архітектором, землевпорядником, вчителем, бухгалтером, секретарем тощо. Можна бути будь-яким бюджетником, єдині два обмеження, це голова громади, оскільки можна мати тільки один представницький мандат, та староста, який обов’язково входить до складу виконавчого комітету. Науковці, спеціалізовані агенції професійної служби та Верховна Рада добре розуміють цю проблему, був навіть ухвалений законопроєкт, який забороняв депутату працювати чиновником у власній раді. Президент ветував цей законопроєкт, а тому наразі сотні депутатів працюють спеціалістами, керують відділами, департаментами та управліннями і будуть це робити в найближчий час. Навіть заступником голови громади можна бути, для цього є схема виключення посади заступника зі складу виконавчого комітету, а також формування самого складу виконкому до обрання депутата на посаду заступником. Усі ці схеми треба змінювати, але, на жаль, наразі відсутні плани повторно розглянути законопроєкт.
Із цим з’ясували. Є ще така «проблемка», яку ми спостерігаємо багато років: депутати не дуже поспішають звітувати перед виборцями кожного року, як того вимагає Закон України «Про статус депутатів місцевих рад». Що порадите? Як «змусити» депутатів виконувати норму законодавства та ще й робити це належним чином, а не «для галочки»? І чи можуть на це законним шляхом вплинути той же сільський, селищний, міський голова або інша посадова особа органів місцевого самоврядування?
За відсутність звітування запроваджено інститут відкликання депутата. Починайте відкликання, це одразу стимулює багатьох депутатів прозвітуватися. Голова та решта депутатів також можуть впливати на таких горе-депутатів, достатньо системно розглядати питання порушників на пленарних засіданнях ради, публічно ганьбити їх на сайті громади та писати листи виборцям, що Ваш депутат відмовляється звітуватися. Було б бажання, механізмів достатньо!
Наостанок… Що порадите нашим читачам у цей нелегкий для них час? Які важливі три — чотири кроки необхідно обов’язково зробити, щоб всім наблизитися до відчуття задоволення: органам місцевого самоврядування від того, що вони роблять, депутатам — від свого статусу та його ролі в житті громади, а пересічним громадянам — від того, що умови їх життя таки покращуються?
Наразі більшість громад в Україні стрімко вимирають. Якщо подивитися на цифри виїзду у великі міста та за кордон, то бачимо, що сотні громад можуть зникнути через 20-30 років. Яка різниця, Ви службовець, депутат, голова громади, чи звичайний мешканець, якщо на Ваші могили заросте дорога, громада зникне, а Ваші діти та онуки не знатимуть свого коріння? На мою думку, байдуже, яка у Вас посада в громаді зараз, учора Ви активіст, сьогодні депутат, а завтра знову активна людина, головне інше. Слід усім об’єднатися навколо розвитку громади. Ті громади, а громада — це спільнота людей на конкретній території, які вирішать вижити та мати майбутнє, швидко зрозуміють, що потрібна співпраця у громаді всіх активних!
