* Постанова ВСУ у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року, справа № 229/5715/19, провадження № 61-18227св20 // уreyestr.court.gov.ua/Review/97219079?fbclid=IwAR0MThNV9wtkuAyOwNLD4uVQjizaa06YFCWHo4iooK4vcBmY9Y3pOluMTpI,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до підприємства про скасування наказу про відсторонення його від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 26 липня 2019 року він підписав заяву про прийняття його на роботу в порядку переведення.
Цього ж дня підприємство видало ОСОБА_1 направлення на обов’язковий попередній медичний огляд працівника. У направленні були зазначені характеристики умов праці: наказ МОЗ України від 21 травня 2007 року № 246.
Позивач вказує, що раніше він працював на аналогічній посаді більше сорока років, але проведення обов’язкового попереднього медичного огляду від нього ніхто не вимагав.
ОСОБА_1 видавалося ще два направлення, вже з іншими характеристиками умов праці. 28 серпня 2019 року позивач був ознайомлений з розпорядженням, відповідно до якого було надано розпорядження не допускати позивача до виконання трудових обов’язків до моменту проходження ним медичного огляду зі збереженням заробітної плати в повному обсязі. Цим же розпорядженням ОСОБА_1 було зобов’язано пройти медичний огляд протягом десяти робочих днів з моменту ознайомлення з розпорядженням.
11 вересня 2019 року відповідачем прийнято наказ про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до моменту надання документів про проходження медичного огляду. Цим же наказом ОСОБА_1 зобов’язано в строк до 13 вересня 2019 року пройти обов’язковий медичний огляд та надати на підприємство висновок про проходження медичного огляду. З наказом його було ознайомлено 12 вересня 2019 року. Разом із тим на час прийняття вказаного наказу він медичний огляд уже пройшов.
З урахуванням викладених обставин, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ про відсторонення його від роботи та стягнути на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 11 вересня 2019 року та до часу поновлення порушених прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції. Постановою Донецького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 15 червня 2020 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник умотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (ср. ). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права. Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов’язаний проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 169 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Стаття 17 Закону України «Про охорону праці» містить аналогічні положення щодо обов’язку роботодавця організувати проведення попереднього і періодичних медичних оглядів працівників, а також передбачає, що за результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
