Якщо декларація подана
Одразу зазначу, що виправлену декларацію можна подати упродовж 7 днів після її подання, але не більше 3 разів (ч. 4 ст. 45 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII № 1700 «Про запобігання корупції»1). Для цього не треба звертатися до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).
1 Закон № 1700.
У персональному кабінеті суб’єкта декларування слід натиснути на кнопку «Подати виправлену декларацію», яка є активною упродовж відповідного строку, у полі поданої декларації.
Після закінчення цього строку подати декларацію з достовірними відомостями (виправлену) можливо лише за результатами проведеної повної перевірки декларації НАЗК.
Попри це, якщо суб’єкт декларування виявив у декларації недостовірні відомості після семиденного строку, він може звернутися до НАЗК через персональний електронний кабінет. У цьому випадку слід деталізовано описати виявлені неточності або помилки, пояснити причини зазначення недостовірних відомостей, додати підтвердні документи (за наявності).
Який порядок перевірки факту подання та своєчасності подання декларації
Органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), декларацій та повідомляти НАЗК про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. Порядок здійснення такого контролю та порядок інформування НАЗК про виявлені факти неподання або несвоєчасного подання декларацій визначаються Національним агентством (ст. 512 Закону № 1700).
Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, НАЗК письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом 10 календарних днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону.
Одночасно НАЗК письмово повідомляє про факт неподання декларації керівника органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції.
Зауважу також трохи на такому понятті, як «недостовірні відомості» (сподіваюся, що ви такі не вносили).
Отже, суб’єктами адміністративної та кримінальної відповідальності за подання недостовірних відомостей є особи, які відповідно до частин 1, 2 ст. 45 Закону № 1700 зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
За подання недостовірних відомостей у декларації особа може притягатися до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 3662 Кримінального кодексу України (діє з 30.12.2020):
— умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, карається штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч нмдг або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;
— умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації, передбаченої Законом, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, карається штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч нмдг громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Відповідно до ч. 4 ст. 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення2 подання завідомо недостовірних відомостей у декларації тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п’ятисот нмдг.
2 КпАП.
Відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
У разі декларування недостовірних відомостей до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до суб’єкта можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу.
Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 651 Закону № 1700).
Якщо декларація ще не подана!
1. Якщо ж декларацію ви ще не подали або й не збиралися подавати, давайте визначимося з функціональними нюансами нашої роботи, які впливають на факт подання декларації.
Йтиметься про категорію суб’єктів декларування, які для цілей Закону № 1700 прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Такими, зокрема, можуть бути ті особи, які пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.
Адміністративно-господарські функції (обов’язки) — це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідувачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їхніх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) — це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.
Щодо інших працівників, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, то їх, на думку НАЗК3, можна визнати посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.
3 Роз’яснення НАЗК від 03.02.2021 № 1.
У цілях визначення суб’єктів декларування згідно із Законом № 1700 слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами (суб’єктами декларування) лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі.
Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки на час відсутності керівника структурного підрозділу, не є достатньою для того, щоб вважати його посадовою/службовою особою, яка є суб’єктом декларування.
Цей висновок не змінюється навіть у випадку призначення працівника тимчасовим виконувачем обов’язків на посаді у зв’язку з відсутністю його колеги, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (відпустка для догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо). Адже виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника чи керівника — це заміна (яка визначається як суміщення посад) працівника, відсутнього через відпустку, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи й посада.
Водночас зовсім інші правові наслідки має призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді (вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір). У такому випадку вважається, що працівник призначений виконувачем обов’язків. При цьому, враховуючи те, що визначення певного строку в трудовому договорі (контракті) під час призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді не має юридичного значення для здійснення правового регулювання цих правовідносин, така особа вважається суб’єктом декларування в розумінні ст. 3, 45 Закону № 1700.
2. Перевіряємо ще раз інформацію про місце роботи, посаду суб’єкта декларування.
За загальним правилом, ця інформація у декларації зазначається станом на останній день звітного періоду (за винятком окремих об’єктів декларування).
Це стосується, зокрема, відомостей:
про місце роботи та посаду суб’єкта декларування, тип і категорію посади;
чи обіймає він посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків.
Водночас, враховуючи те, що обов’язок подавати декларацію як такий пов’язаний і виникає лише у зв’язку із зайняттям певної посади та здійсненням відповідних функцій, існують винятки з цього загального правила.
У декларації зазначаються, зокрема, відомості про місце роботи суб’єкта декларування, займану ним посаду (п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700), а також про посаду чи роботу, що виконується або виконувалася суб’єктом декларування за сумісництвом у звітному періоді (п. 11 ч. 1 ст. 46 Закону № 1700).
В окремих випадках основне місце роботи суб’єкта декларування не пов’язане з виконанням функцій місцевого самоврядування. Це стосується, наприклад, депутатів місцевих рад, які не працюють у раді на постійній основі, членів наглядових рад державних чи комунальних підприємств, для яких ця робота не є основною, тощо. Зазначеним суб’єктам декларування слід керуватися таким.
У розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації у полях, які стосуються місця роботи та займаної посади, слід зазначити посаду, у зв’язку з якою виник обов’язок подати декларацію (наприклад, «депутат місцевої ради» чи «член наглядової ради»).
Разом з тим є випадки, коли як основне місце роботи суб’єкта декларування, так і його робота (посада) за сумісництвом пов’язані з виконанням функцій місцевого самоврядування.
Якщо особа обіймає дві посади, пов’язані із декларуванням, і при цьому одна з них належить до посад службових осіб, які займають посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, то в розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» зазначається саме посада службової особи, пов’язана з високим рівнем корупційних ризиків.
Якщо жодна з посад суб’єкта декларування не належить до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, або посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, то зазначається та посада, яка є основним місцем роботи суб’єкта декларування, у дужках зазначається інша займана посада.
3. Визначаємось із зареєстрованим та фактичним місцями проживання.
Зверніть увагу, що у розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації у полі «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію» вказати можна абонементну скриньку, встановлену в поштовому відділенні. Вказати електронну адресу форма декларації не дозволить!
Для обрання такого способу отримання кореспонденції в електронній формі декларації слід:
у відповідному полі зазначити індекс об’єкта (відділення) поштового зв’язку, у якому розміщено абонементну скриньку;
зазначити відповідний населений пункт;
у полі «Номер корпусу» зазначити номер абонементної скриньки у форматі «а/с №»;
в інших полях блока «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування», обрати позначку «Не застосовується».
Інформація про зареєстроване місце проживання зазначається в паспорті громадянина України чи іншому документі.
Так, відомості про реєстрацію місця проживання вносяться до: тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 207).
Суб’єкти декларування, в тому числі внутрішньо переміщені особи, у розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації зазначають відомості про зареєстроване місце проживання відповідно до вищевказаних документів.
4. Перевіряємо строк володіння чи користування об’єктом декларування.
Інформація про об’єкт декларування зазначається у разі його перебування у володінні або користуванні на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів звітного періоду (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону № 1700).
Половиною днів звітного періоду для подання декларацій є 183 дні.
Об’єкт декларування повинен бути відображений у декларації, навіть якщо володіння чи користування припинено станом на останній день звітного періоду. Відомості про об’єкт декларування зазначаються, якщо суб’єкт декларування та/або член його сім’ї володіли або користувалися таким об’єктом декларування впродовж не менше 183 днів протягом звітного року послідовно або сукупно.
Зверніть увагу, що строк володіння чи користування об’єктом обраховується сукупно, такий строк може перериватися упродовж звітного періоду. Володіння чи користування об’єктом протягом будь-якого часу упродовж одного дня означає, що такий день зараховується до загального сукупного строку володіння/користування протягом звітного періоду.
Правило «не менше половини днів протягом звітного періоду» не застосовується до об’єктів, які перебували у суб’єкта декларування або членів його сім’ї на праві власності, але на кінець звітного періоду таке право припинилося. Водночас у разі відчуження об’єкта заповненню можуть підлягати розділи 11 «Доходи, у тому числі подарунки» (у разі отримання доходу від відчуження такого майна), 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» (якщо перевищено відповідний поріг вартості об’єкта при укладенні правочину про його відчуження).
5. Визначаємо пороги декларування.
Під порогами мається на увазі кількість прожиткових мінімумів, визначених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, яка встановлена для інформації про певний об’єкт декларування.
Отже, це:
цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право (для кожного об’єкта окремо);
подарунок та подарунки у вигляді грошових коштів, отриманих від однієї особи (групи осіб), у разі якщо його/їх вартість або розмір перевищує 5 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
грошові активи, якщо їхня сукупна вартість перевищує 50 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
фінансові зобов’язання, якщо розмір зобов’язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
видатки, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (до таких відомостей уключаються дані про вид правочину, його предмет).
Станом на 1 січня 2020 року прожитковий мінімум становив 2270 грн.
6. Перевіряємо інформацію про дохід.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1700 відомості щодо доходу суб’єкта декларування або члена його сім’ї включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. При цьому під джерелом доходу слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка виплатила (нарахувала) такий дохід, а не самого суб’єкта декларування чи члена його сім’ї, які такий дохід отримали.
Винятком є дохід від зайняття підприємницькою або незалежною професійною діяльністю члена сім’ї, коли сам член сім’ї може бути вказаний джерелом свого доходу від такої діяльності. Це не стосується суб’єктів декларування, які таку діяльність здійснювати не можуть згідно із законодавством.
Соціальні виплати, субсидії тощо вважаються доходом і відображаються в декларації лише в разі їх монетизації, тобто виплати у грошовій формі. Подарунки вважаються доходом незалежно від того, у якій формі вони отримуються: у формі грошових коштів або в іншій формі.
У декларації зазначаються відомості про отримані доходи, включно з податками і зборами, тобто нараховані, а не фактично отримані!
Зверніть увагу, що відомості про нараховану, але не виплачену у звітному періоді заробітну плату (інші платежі), зазначаються у декларації наступного звітного періоду (в якому вона була фактично виплачена).
Кошти, отримані суб’єктом декларування або членом його сім’ї упродовж звітного періоду у формі «кешбек», «бонусів» у грошовій формі від банківських чи інших фінансових установ, також зазначаються у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації, якщо такі кошти включені до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як додаткове благо або інший дохід.
А от рух коштів у готівковій або безготівковій формі між суб’єктом декларування та членами його сім’ї не вважається доходом/видатком у розумінні Закону № 1700 та не підлягає декларуванню в розділах 11 «Доходи, у тому числі подарунки» та 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» декларації відповідно.
Водночас якщо такі кошти є предметом договору дарування (усного чи письмового), укладеного між суб’єктом декларування та членами його сім’ї, — вони вважаються доходом та декларуються в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації як подарунок (з урахуванням установленого Законом порога декларування).
