Верховний Суд дійшов висновку, що порядок, який визначає Закон № 1559, регламентує механізм відчуження саме земельної ділянки (її частини).
Визначена ним процедура відчуження житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень є можливою лише у разі, коли такі об’єкти нерухомості розміщені на земельній ділянці, що перебуває у приватній власності юридичних чи фізичних осіб.
Тобто Закон № 1559 не регулює правовідносин щодо окремого відчуження для суспільних потреб житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень.
Судом установлено, що рішенням Маріупольської міської ради було визначено необхідність вилучення земельних ділянок для суспільних потреб — капітального ремонту, з благоустроєм територій. Згідно з п. 3.3 зазначеного рішення підлягав викупу об’єкт нежитлової нерухомості (торговельний павільйон з продажу квітів) за АДРЕСА_2 (реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 28.11.2013, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 225117314123) за ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності у порядку, встановленому чинним законодавством України, а саме, об’єкт нежитлової нерухомості (торговельний павільйон з продажу квітів)
Підставою для звернення до суду в порядку, визначеному Законом № 1559-VI та статтею 267 КАС України, стала відсутність добровільної згоди відповідачів на викуп об’єкта нежитлової нерухомості (торговельний павільйон) для суспільних потреб, який розташований на земельній ділянці комунальної власності.
Суд зазначив, що процедура розірвання договору оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності у разі потреби надання її для суспільних потреб унаслідок прийняття рішення про використання земельної ділянки державної чи комунальної власності для розміщення об’єктів, визначених частиною першою статті 7 Закону № 1559, та правові наслідки для осіб, яким належать житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічних насадження, які розташовані на земельних ділянках державної чи комунальної власності, у зав’язку із прийняттям відповідного рішення суб’єкта владних повноважень, урегульована положеннями, зокрема статті 417 Цивільного Кодексу України та статті 321 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV (ср. ).
Наведені законодавчі положення, враховуючи конституційні гарантії щодо непорушності права приватної власності, дають підстави для висновку про можливість відчуження в порядку, визначеному Законом № 1559-VІ, саме земельної ділянки (її частини) та об’єктів нерухомості, розташованих на ній, але у будь-якому разі такі об’єкти не можуть бути вилучені у цій процедурі окремо від земельної ділянки.
Судом першої інстанції встановлено, що позов Маріупольської міської ради про примусове відчуження об’єкта нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності заявлено поза межами процедури, визначеної Законом № 1559 та статтею 267 КАС України. Закон № 1559 не регулює правовідносин щодо окремого відчуження для суспільних потреб житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень.
Вимоги про примусове відчуження нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності можуть бути задоволені лише одночасно із вимогою щодо відчуження відповідної земельної ділянки, яка в цьому випадку перебуває у власності позивача.
