Теми статей
Обрати теми

Про нюанси самопредставництва інтересів підприємства чи установи в суді

Мацокін Андрій, головний редактор всеукраїнського видання «Держслужбовець» і спецвипуску «Юридичні практики»
У порядку самопредставництва представляти інтереси підприємства чи установи в суді може особа, яка має трудові взаємовідносини з підприємством/установою/організацією та посадовою інструкцією якої передбачено таке право з чітким переліком повноважень у порядку самопредставництва. У статті розглянемо деякі приклади судової практики з цього питання.

Про докази щодо належного уповноваження на вчинення процесуальних дій

Матеріалами для цього розділу стала ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду України у справі від 12.02.2020 № 160/2199/191 про визнання протиправними та скасування рішень.

1 verdictum.ligazakon.net/document/87559901?utm_source=biz.ligazakon.net&utm_medium=news&utm_content=bizpress01&_ga=2.47244263.1581991538.1636400690-52758562.1636400690

Під час розгляду справи Суд проаналізував положення чинного законодавства та дійшов висновку про таке. Частинами першою, четвертою статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України2 встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

2 КАС України.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Касаційну скаргу, що надійшла до Суду, було підписано представником позивача, який діяв на підставі довіреності від 20 грудня 2019 року № 7.8-10/22.

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII.

Відповідно до змін розділ XV «Перехідні положення» Конституції України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року;

у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року;

у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту).

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту).

Водночас пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи — це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Разом з тим змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб’єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб’єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: закон, статут, положення, трудовий договір (контракт).

З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов.

Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб’єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов’язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (далі — Єдиний державний реєстр, Реєстр) (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»).

Обов’язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч. 3 ст. 9 Закону).

При цьому відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру (далі — Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування Витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, унесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають унесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

У справі суду касаційної інстанції не було надано доказів щодо належного уповноваження особи-представника на вчинення будь-яких процесуальних дій у розумінні статті 59 КАС України.

Враховуючи те, що документів, що свідчать про те, що представник є особою, яка діє відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого вона здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва, також не надано, то відповідно до пункту 1 частини п’ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається заявнику.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи

Матеріалами для цього розділу послугувала ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 07.02.2020 № 17/495-083

3 verdictum.ligazakon.net/document/87426714?utm_source=biz.ligazakon.net&utm_medium=news&utm_content=bizpress01&_ga=2.116598726.1581991538.1636400690-52758562.1636400690

Під час розгляду справи Суд проаналізував положення чинного законодавства та дійшов висновку про таке. Відповідно до частини третьої статті 290 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Подана у справі касаційна скарга підписана представником міської ради, на підтвердження повноважень якого до касаційної скарги додано копію довіреності № 2469/03.02.2002-08 від 27.12.2019.

29.12.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 № 390-IX.

Відповідно до цих змін Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на приписи частини третьої статті 56 ГПК України, згідно з якими юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно ж до приписів частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як у порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Однак Суд звертає увагу на те, що сама лише довіреність, яка була долучена до касаційної скарги, не може підтверджувати повноваження представника як заступника начальника відділу правового та кадрового забезпечення з питань представництва інтересів департаменту міської ради та міського голови, департаменту забезпечення ресурсних платежів міської ради, представляти інтереси Ради в судах України в порядку самопредставництва, оскільки до скарги не додано доказів того, що представник обіймає зазначену посаду, а також доказів, які дозволяють установити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт)).

Вказані докази відсутні й у матеріалах справи, що позбавляє Суд можливості самостійно перевірити обсяг повноважень представника Ради.

Таким чином, Раді необхідно надати документи, що посвідчують повноваження представника представляти інтереси Ради в порядку самопредставництва в судах України відповідно до вимог статті 56 ГПК України.

Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Як свідчать матеріали касаційної скарги, позивач просить суд скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду розмір ставки судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 становить 2102,00 грн.

Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у цій справі, скаржник мав сплатити судовий збір у розмірі 2102,00 грн. Проте скаржник не надав жодних доказів на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, що також підтверджується матеріалами касаційної скарги.

Отже, скаржнику необхідно надати суду докази, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі у сумі 2102,00 грн.

Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.

Тож керуючись статтями 234, 235, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд ухвалив касаційну скаргу міської ради на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 17/495-08 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення недоліків до 24.02.2020.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі