Отже, відповідно до Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту»1 засновником закладу загальної середньої освіти2 є орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад загальної середньої освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника.
1 Закон про освіту.
2 Засновник.
Розгляд майнових прав та обов’язків територіальних громад щодо об’єктів освіти почнемо саме з опрацювання законодавчих актів цієї галузі (сфери).
Стаття 80 Закону про освіту визначає, що саме належить до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти, а також установлює певні правові межі щодо користування та управління таким майном.
1. До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать:
— нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо;
— майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об’єкти авторського права та/або суміжних прав;
— інші активи, передбачені законодавством.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
2. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
3. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.
4. Об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов’язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
5. Кошти, о тримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби.
Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду.
Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти.
6. Майно закладів освіти, яке не використовується для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону.
І тут, на мою думку, варто перш за все конкретизувати:
— які саме суб’єкти є суб’єктами володіння та користування даним майном;
— які суб’єкти належить до системи освіти.
Заклади освіти не потребують деталізації, а от про установи, організації, підприємства системи освіти поговоримо детальніше.
Отже, Закон про освіту визначає, що:
система освіти — сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб’єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними;
суб’єкт освітньої діяльності — фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність;
освітня діяльність — діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті;
неформальна освіта — це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.
Підсумовуючи, можна зазначити, що до системи освіти, крім закладів освіти, відносяться органи управління у сфері освіти, фізичні та юридичні особи, які провадять будь-яку освітню діяльність. Факт провадження освітньої діяльності визначається при реєстрації юридичної чи фізичної особи — підприємця відповідним кодом видів економічної діяльності (КВЕД). Освіта — розділ 85.
Що ж відноситься до закладів (установ) неформальної освіти: різні товариства, центри, розвитку дитини, тренінгові центри, центри, які пропонують курси з корекції (додаткової підготовки з певної дисципліни), центри, діяльність яких спрямована на організацію курсів з підвищення професійної кваліфікації навчання мовам і навичкам спілкування, викладач-репетитор, який здійснює діяльність як фізична особа — підприємець.
На мою особисту думку, саме тому законодавець включив до ст. 80 Закону про освіту майнові права інтелектуальної власності, оскільки забезпечення неформальної освіти може здійснюватися за індивідуальними авторськими системами (програмами) викладання.
Комунальне майно та заклади освіти
Нагадаю, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 Закону про освіту майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Ми зупинимося на випадках, коли таке майно належить до комунальної форми власності. Тут одразу попереджу, що не все так просто з правами закладів освіти щонайменше на майно. Питання колізійне та не врегульоване законодавцем належним чином.
Згідно зі ст. 80 Закону про освіту основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.
Об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов’язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Отже, звертаємось до спеціальних законів, до прикладу — Закону України від 16.01.2020 № 463-IX «Про повну загальну середню освіту»3.
3 Закон про повну загальну середню освіту.
Відповідно до зазначеного законодавчого акта заклад загальної середньої освіти — юридична особа, основним видом діяльності якої є освітня діяльність, що провадиться на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти. Це діяльність за КВЕД — 85.31. З таким видом економічної діяльності та відповідно до Закону про повну загальну середню освіту може функціонувати і приватний заклад освіти, який потребує розширення (створення структурного підрозділу).
Виникає запитання: чи може приватний заклад освіти претендувати на використання майна комунального закладу освіти для здійснення саме освітньої діяльності, що провадиться на певному рівні (рівнях) повної загальної середньої освіти чи дошкільної освіти та чи можлива подальша приватизація такого майна у разі надання органом місцевого самоврядування згоди на його використання?
Щодо відповіді на це запитання, то, напевно, вона буде «ні», адже, аналізуючи формулювання та змістовний виклад наведеної вище ст. 80 Закону про освіту, в ній категорично заперечується можливість приватизації взагалі, при цьому надається лише право використання у формі оренди для певних цілей саме у сфері освіти та саме для учасників освітнього процесу. А от щодо використання зазначеного майна лише у наведених вище цілях, то тут ситуація цікавіша, оскільки вона потенційно може змінитися (і ситуація, і цільове використання об’єктів та майна закладів комунальних закладів освіти).
Опрацювавши постанову КМУ від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна»4, можна дійти висновку, що майно державних або комунальних закладів освіти, що понад три роки не використовується в освітньому процесі, може використовуватися в інших цілях за настання певних умов.
4 Постанова № 483.
Чому? Та тому, що п. 29 цієї постанови визначено, що:
Не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об’єкти оренди:
— майно закладів охорони здоров’я;
— майно закладів освіти…
Такі об’єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, установленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов’язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об’єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров’я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об’єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об’єктів протягом трьох років (для об’єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п’яти років (для об’єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об’єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Про приватизацію: чому більше «ні», ніж «так»
Нагадаю, що питання приватизації комунального майна регулюються Законом України від 18.01.2018 № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна»5.
5 Закон про приватизацію майна.
Зокрема, порядок приватизації об’єктів комунальної власності, переданих в оренду, визначається ст. 18 цього Закону і може здійснюватися таким чином.
Перелік об’єктів, що підлягають приватизації, ухвалюється відповідною місцевою радою. У разі необхідності включення нових об’єктів до переліку, таке включення відбувається шляхом прийняття рішень за кожним окремим об’єктом майна.
Ініціювати приватизацію об’єктів комунальної власності можуть:
— органи приватизації;
— уповноважені органи управління майном;
— покупці.
Тобто навіть орендар як потенційний покупець може звернутись з ініціативою про включення об’єкта нерухомості до переліку.
За положеннями Закону про приватизацію майна орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:
| 1 | орендар здійснив поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від об’єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш, як 25 % ринкової вартості майна, визначеної суб’єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна |
| 2 | орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід’ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу |
| 3 | невід’ємні поліпшення здійснені в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди |
| 4 | здійснення і склад невід’ємних поліпшень, у тому числі невід’ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід’ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб’єктом оціночної діяльності |
| 5 | орендар належно виконує умови договору оренди та не має заборгованості з орендної плати |
| 6 | договір оренди є чинним на момент приватизації |
Порядок надання згоди орендодавця на здійснення невід’ємних поліпшень визначається місцевою радою.
Орендар, який виконав умови, має право на приватизацію об’єкта шляхом викупу.
У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід’ємних поліпшень, вартість таких поліпшень компенсується покупцем.
Ціна продажу об’єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід’ємних поліпшень.
Якщо покупцем об’єкта приватизації стає орендар, вартість невід’ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об’єкт приватизації.
Договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна, а в разі якщо покупцем переданого в оренду об’єкта державного майна є орендар, дія відповідного договору припиняється з дня, за яким об’єкт оренди переходить у його власність.
Отже, тепер ще раз щодо питання можливості приватизації об’єктів та майна закладів освіти. На мою особисту думку, це є неможливим. Хто ж на це наважиться, суттєво порушить законодавство та буде відповідати за такі дії.
Чому? Тому, що Законом про приватизацію майна (ч. 1 ст. 4) визначено, що:
До об’єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об’єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.
У свою чергу, ч. 2 ст. 4 наведеної статті визначає об’єкти, щодо яких цим Законом установлено заборону на здійснення приватизації. До таких об’єктів віднесено заклади освіти, що фінансуються з державного бюджету.
Зауважу: зазначена норма має імперативний характер та не містить конкретизації щодо порядку, видів видатків з державного бюджету, цілей та напрямку спрямування такого фінансування.
Законом про повну загальну середню освіту визначено порядок фінансування загальної середньої освіти (ст. 58):
Фінансування системи загальної середньої освіти
1. Фінансування здобуття повної загальної середньої освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Фінансування здобуття повної загальної середньої освіти за рахунок коштів державного бюджету в комунальних закладах освіти здійснюється шляхом надання освітньої субвенції та інших трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам.
Освітня субвенція спрямовується на оплату праці педагогічних працівників з нарахуваннями.
Кошти інших трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам на загальну середню освіту можуть спрямовуватися на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, забезпечення учнів та педагогічних працівників підручниками (посібниками), навчальним обладнанням, засобами навчання та на інші цілі, визначені законодавством.
Тепер ще звернемося до Бюджетного кодексу України6.
6 БК.
Відповідно до ст. 1032 БК:
Освітня субвенція спрямовується на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників у таких типах закладів освіти:
1) початкові школи, гімназії (крім дошкільних підрозділів у таких закладах), ліцеї;
2) спеціальні школи;
3) заклади спеціалізованої освіти: мистецькі, спортивні, військові (військово-морські, військово-спортивні), наукові ліцеї, ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою;
4) дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри, інклюзивно-ресурсні центри;
5) заклади професійної (професійно-технічної) освіти державної та комунальної власності в частині забезпечення видатків на здобуття повної загальної середньої освіти;
6) заклади фахової передвищої освіти і коледжі державної та комунальної власності в частині забезпечення видатків на здобуття повної загальної середньої освіти.
Отож це перша підстава, яка не дає можливості відчуження майна вищезгаданих закладів освіти.
Проводимо аналіз на інших рівнях освіти. У першу чергу бачимо, що 1032 БК не містить в переліку заклади позашкільної, дошкільної та вищої освіти.
Щодо позашкільної освіти
Відповідно до Закону про освіту (ч. 2 ст. 4):
Право на безоплатну освіту забезпечується:
— для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти — за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України;
— для здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та післядипломної освіти — у закладах освіти чи інших суб’єктів освітньої діяльності за рахунок фінансування з державного та/або місцевого бюджетів у порядку, встановленому законодавством;
— для здобувачів вищої освіти — у закладах освіти за рахунок фінансування з державного та/або місцевого бюджетів у порядку, встановленому законодавством.
Ще детальніше процес фінансування системи освіти відображено в ст. 78 Закону про освіту:
Фінансування системи освіти
1. Держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.
2. Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
3. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
4. Держава створює умови для забезпечення фінансування здобуття особами освіти в обсязі, необхідному для досягнення результатів навчання, передбачених стандартами освіти, та виконання закладами освіти державної та комунальної форм власності ліцензійних умов.
5. Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Держава може сприяти розвитку дошкільної та позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій.
6. Фінансування здобуття повної загальної середньої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі шляхом надання освітніх субвенцій місцевим бюджетам, коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Порядок розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами визначається згідно з формулою, в основі якої лежить кількість здобувачів освіти, які навчаються на відповідній території, з урахуванням таких факторів:
— рівень освіти;
— категорія території, на якій розташований заклад освіти;
— наявність здобувачів освіти з особливими освітніми потребами;
— особливості навчання здобувачів освіти з національних меншин;
— необхідність підвезення здобувачів освіти до закладу освіти та у зворотньому напрямку;
— інших факторів.
7. Фінансування професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі шляхом надання відповідних освітніх субвенцій, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Витрати, що покриваються за рахунок відповідних освітніх субвенцій, визначаються спеціальним законом.
8. Фінансування вищої і післядипломної освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Бачимо, що базові положення наведеної статті Закону про освіту продубльовані в БК.
Щодо спеціальних законів
Закон України від 22.06.2000 № 1841-III «Про позашкільну освіту»7, а саме, його ст. 26 визначає таке:
7 Закон про позашкільну освіту.
Фінансово-господарська діяльність закладу позашкільної освіти
1. Фінансово-господарська діяльність закладу позашкільної освіти здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Цивільного кодексу України, законів України «Про освіту», «Про місцеве самоврядування в Україні», цього Закону та інших нормативно-правових актів.
2. Фінансування державних і комунальних закладів позашкільної освіти здійснюєт ься за рахунок коштів відповідних бюджетів, приватних закладів позашкільної освіти — за рахунок коштів засновників (власників).
Фінансування державних, комунальних і приватних закладів позашкільної освіти може здійснюватися також за рахунок додаткових джерел фінансування, не заборонених законодавством України.
Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (ст. 71):
Фінансування закладів вищої освіти
1. Фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування можуть здійснювати фінансування державних закладів вищої освіти у встановленому законодавством порядку.
3. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів встановлюються у Державному бюджеті України на відповідний рік.
4. Фінансування комунальних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України та інших джерел, не заборонених законодавством.
5. Фінансування приватних закладів вищої освіти здійснюється їх засновниками та з інших джерел, не заборонених законодавством.
6. Залучені кошти спрямовуються на провадження статутної діяльності закладу вищої освіти в порядку і на умовах, визначених законодавством та статутом закладу вищої освіти.
7. До фінансового плану (кошторису) закладу вищої освіти обов’язково включаються витрати, пов’язані з розвитком матеріально-технічної і лабораторної бази, із забезпеченням ліцензованими програмними продуктами для провадження освітньої і наукової діяльності, а також з проходженням виробничих і переддипломних практик здобувачами вищої освіти.
8. Кошти, отримані закладом вищої освіти як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання освітніх послуг, не можуть бути вилучені в дохід державного або місцевих бюджетів.
Підсумую: фінансування комунальних дошкільних, позашкільних та вищих закладів освіти першочергово здійснюється за кошти відповідних місцевих бюджетів.
І це нібито дає можливість розгляду питання щодо права на відчуження майна таких закладів (адже фінансування з державного бюджету не є основним, і тоді можна говорити, що комунальні заклади освіти не відносять до переліку об’єктів, які заборонено приватизувати). Але чому знову ж таки нібито?
Та тому, що при аналізі не слід забувати та не звертати належної уваги на формулювання правових норм, які часто містять у собі так названі мною додаткові можливості або обмеження, та зазначаються як: та/або, не заборонені законодавством.
Щодо фінансування закладів дошкільної, позашкільної та вищої освіти згідно аналізу ми бачимо, що фінансування може здійснюватися за рахунок коштів з державного та/або місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
І тут слід зазначити, що фінансування з державного бюджету таких установ може здійснюватися не лише за рахунок освітньої субвенції, а й за рахунок інших міжбюджетних трансферів.
Крім того, з державного бюджету здійснюються видатки на заклади позашкільної освіти та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Тому, підбиваючи підсумки, можна сказати таке: при аналізі можливостей відчуження майна комунальних закладів позашкільної, дошкільної та вищої освіти територіальним громадам треба проводити й аналіз питань фінансування таких закладів.
Наступні обмеження щодо відчуження майна державних або комунальних закладів загальної середньої освіти, що понад три роки не використовується в освітньому процесі, врегульовані в Законі про повну загальну середню освіту та повністю спростовують можливість такого відчуження після передачі об’єкта в оренду та включення його до переліку об’єктів, що підлягають приватизації. Я вже вище це анонсувала.
Так, дійсно, постанова № 483 знімає певні обмеження щодо цільового використання майна освітніх закладів у процесі оренди.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров’я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об’єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об’єктів протягом трьох років (для об’єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п’яти років (для об’єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об’єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Але вона знімає лише обмеження щодо цільового використання об’єкта оренди та не надає права внесення такого майна до переліку об’єктів приватизації.
Ба більше, у ч. 2 ст. 61 Закону про повну загальну середню освіту зазначено, що:
Майно, у тому числі земельні ділянки, ліквідованих державних, комунальних закладів загальної середньої освіти або тих, діяльність яких зупинена, відповідно до рішення засновника може бути використане виключно для забезпечення здобуття освіти, надання послуг у сфері соціального захисту, культури та охорони здоров’я, у тому числі на засадах державно-приватного партнерства. Відповідне майно не може бути предметом застави, стягнення, джерелом погашення боргу, щодо такого майна не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної (комунальної) власності на таке майно.
Державні, комунальні заклади загальної середньої освіти та/або державна, комунальна частка майна корпоративного закладу загальної середньої освіти не можуть бути приватизовані або в будь-який інший спосіб передані у приватну власність.
Внесення такого майна до переліку об’єктів оренди й буде тими самими діями, які призвели до приватизації майна, та потягне за собою належний рівень відповідальності.
Про дозволені дії
Окресливши основні межі заборон, можна перейти до формулювання всіх дозволених дій та повноважень.
Але перед тим варто зазначити, як на мене, колізійні моменти нашого законодавства.
Враховуючи все вищенаведене, розуміємо, що основний спектр дозволеного буде зорієнтований на порядок оренди приміщень закладів освіти в галузі дошкільної та позашкільної освіти.
До речі, саме заклади дошкільної та позашкільної освіти можуть бути структурними підрозділами закладу загальної середньої освіти. І це не збіг, це надана можливість врегулювання реальних потреб матеріального забезпечення освіти в громаді залежно від демографічного стану та додаткових можливостей використання вивільнених приміщень та збільшення надходжень до місцевого бюджету, отриманих при використанні (реалізації) або відчуженню такого майна.
Поговоримо детальніше про ймовірність відчуження майна закладів позашкільної освіти.
Відповідно до Закону про позашкільну освіту засновником закладу позашкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад позашкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов’язків засновника.
Питання матеріально-технічного забезпечення закладів позашкільної освіти в Законі про позашкільну освіту висвітлює її ст. 27, яка визначає таке:
1. Заклад позашкільної освіти володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства України.
Для здійснення навчально-виховної роботи закладам позашкільної освіти надаються в користування або в оренду спортивні об’єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безоплатно або на пільгових умовах. Порядок надання зазначених об’єктів у користування або в оренду визначається відповідними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.
2. Вимоги до матеріально-технічної бази позашкільного навчального закладу визначаються відповідн ими будівельними, протипожежними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами облаштування та утримання позашкільного навчального закладу, навчальними планами та програмами.
До матеріально-технічної бази закладу позашкільної освіти належать приміщення, споруди, обладнання, засоби зв’язку, транспортні засоби, земельні ділянки, рухоме і нерухоме майно, що перебуває у його власності або у повному господарському віданні, оперативному управлінні, орендоване чи надане йому засновником (власником).
3. Заклад позашкільної освіти самостійно розпоряджається коштами, одержаними від господарської та іншої діяльності відповідно до його статуту.
Заклад позашкільної освіти безоплатно користується земельними ділянками, на яких він розташований, та несе відповідальність за раціональне використання і відновлення природних ресурсів.
Заклади позашкільної освіти можуть набувати у власність, брати у постійне користування або в оренду земельні ділянки, на яких вони розміщуються, у порядку відповідно до земельного законодавства.
Основні фонди, земельні ділянки та інше майно закладу позашкільної освіти не підлягають вилученню , не можуть бути джерелом погашення податкового боргу.
Державні і комунальні заклади позашкільної освіти, які належать підприємствам, міністерствам та і ншим органам виконавчої влади, можуть приватизуватися лише за умов:
— збереження освітнього призначення закладу позашкільної освіти;
— згоди колективу закладу позашкільної освіти;
— наявності коштів.
4. Майно державного і комунального закладу позашкільної освіти може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток позашкільної освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі ліквідації приватного закладу позашкільної освіти майно та кошти відповідно до законодавства та установчих документів закладу позашкільної освіти використовуються за рішенням власника (засновника).
І тут виникає потреба в розмежуванні та деталізації певних понять.
Відчуження та вилучення майна — це два різні поняття.
Відчуження — це позбавлення власника права власності на майно та перехід такого права до інших суб’єктів.
Вилучення — це позбавлення права користування майном, яке попередньо виникало на будь-яких правових підставах (при передачі в господарське відання або оперативне управління, оренді тощо).
Тепер аналізуємо:
— з одного боку, основні фонди, земельні ділянки та інше майно закладу позашкільної освіти не підлягають вилученню, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу;
— з іншого — майно державного і комунального закладу позашкільної освіти може вилучатися засновником лише за умови подальшого використання цього майна і коштів, одержаних від його реалізації, на розвиток позашкільної освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Що ж це за порядок, установлений КМУ?
Це, власне, Порядок проведення електронних аукціонів для продажу об’єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затверджений постановою КМУ від 10.05.2018 № 4328.
8 Порядок № 432.
Тож розглянемо Порядок № 432 у синергії із Законом про приватизацію майна щодо можливості відчуження майна закладів дошкільної та позашкільної освіти. Забігаючи наперед, напрошується думка, що таки виходячи з норм зазначеного законодавчого акта така можливість все-таки існує.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону про приватизацію майна:
У разі якщо майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно державних підприємств, що належать до сфери управління органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної кримінально-виконавчої служби України, правоохоронних органів та податкових органів, митних органів безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об’єктами, що підлягають приватизації. Майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації , та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об’єктів, що підлягають приватизації.
Тепер звернемося до ст. 15 Закону про приватизацію майна:
1. Об’єкти малої приватизації продаються виключно на електронних аукціонах. Порядок проведення електронних аукціонів для продажу об’єктів малої приватизації та Порядок відбору операторів електронних майданчиків для організації проведення електронних аукціонів з продажу об’єктів малої приватизації, авторизації електронних майданчиків, розмір та порядок сплати плати за участь, визначення переможця за результатами електронного аукціону, а також порядок визначення додаткових умов продажу затверджуються Кабінетом Міністрів України.
2. Електронний аукціон проводиться відповідно до договору, що укладається між організатором аукціону з операторами електронних майданчиків.
Типовий договір між організатором аукціону та операторами електронних майданчиків затверджується Фондом державного майна України.
3. Відомості про учасників аукціону не підлягають розголошенню до завершення аукціону.
4. Для продажу об’єктів малої приватизації державними органами приватизації, органом місцевого самоврядування протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення про приватизацію об’єкта утворюється аукціонна комісія, діяльність якої регулюється положенням, що затверджується Фондом державного майна України, органом місцевого самоврядування.
До складу аукціонної комісії входять не менш як п’ять осіб.
Аукціонна комісія розробляє умови продажу, що затверджуються органами приватизації.
Стартова ціна продажу визначається відповідно до ст. 22 цього Закону.
Об’єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності.
Об’єкти соціально-культурного призначення, що не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Моя особиста думка
Виходить, що у разі якщо заклад дошкільної чи позашкільної освіти:
1) не використовує певні об’єкти протягом 3 років;
2) не фінансується з державного бюджету,
він може підлягати приватизації.
Тобто майно вилучається з оперативного управління відповідного закладу освіти як надлишкове, таке, що не використовується закладом освіти та не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань.
Які ще можливі варіанти дій?
Зрозуміло, що передача майна від одного комунального закладу позашкільної освіти іншому комунальному закладу позашкільної освіти здійснюється безперешкодно.
Також такі об’єкти можуть бути передані в оренду або тимчасове використання відповідно до порядку, визначеного постановою № 483, та постанови КМУ від 27.08.2010 № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» (ср. ).
Чому надалі ми зупиняємось саме на цих документах? Та тому, що, як уже зазначалось, вилучення майна не є його відчуженням. Реалізація майна здійснюється за рахунок його використання або продажу. Продаж комунального майна здійснюється за рахунок його приватизації. А Законом про позашкільну освіти передбачено, що державні і комунальні заклади позашкільної освіти, які належать підприємствам, міністерствам та іншим органам виконавчої влади, можуть приватизуватися лише за умов:
— збереження освітнього призначення закладу позашкільної освіти;
— згоди колективу закладу позашкільної освіти;
— наявності коштів.
Стосовно тлумачення цієї норми в мене виникало багато розбіжностей та питань такого змісту.
Чи відносяться дані обмеження щодо приватизації майна закладів позашкільної освіти, засновником яких є відповідні територіальні громади через відповідні органи місцевого самоврядування? Тому, що в нормі йдеться про держані і комунальні заклади освіти. Згідно із законом комунальним є заклад, утворений рішенням відповідної ради (органу місцевого самоврядування) та за рахунок комунального майна відповідної територіальної громади. Однак у вищезазначеній нормі йдеться про заклади, які належать підприємствам, міністерствам та іншим органам виконавчої влади, і мови про органи управління територіальних громад (органи місцевого самоврядування) тут нема.
У результаті довгого опрацювання нашого змістовного та надзвичайно об’ємного законодавства я дійшла особистого висновку, що зазначена норма застосується до всіх чинних закладів державної та комунальної форми власності, які можуть бути приватизовані як єдиний майновий комплекс із збереженням його функціонального призначення. Як на мене, виходить, що заклад освіти може бути викуплено («разом з працівниками») і утворено, відповідно, приватний заклад освіти. І про це, я думаю, ми ще поговоримо.
Наостанок…
У підсумку хочу нагадати, що всі кошти, отримані від реалізації нерухомого майна шляхом приватизації державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цієї (спеціальної) галузі освіти, а кошти, отримані від передачі в оренду вивільнених приміщень закладу освіти, використовуються для потреб цього закладу. А будь-які майнові питання щодо цих об’єктів можуть вирішуватися до структуризації та приєднання таких закладів до ЗЗСО у форматі структурних підрозділів. В останньому випадку в значній частині закладів залишиться не менш цікавий у всіх аспектах варіант оренди або використання приміщень для надання платних послуг.
| Коментар редакції Варто зазначити, що статтю «Майнові права та обов’язки громад в особі виконавчих органів: об’єкти нерухомості у сфері освіти» було підготовлено до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо використання майна ліквідованих комунальних закладів загальної середньої освіти» (прийнято Верховною Радою України 02.11.2021; на момент виходу номера знаходиться у стані «Закон направлено на підпис Президенту»; ознайомитися можна за посиланням: w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=5230&skl=10). Отже, деякі позиції, викладені в наведеному матеріалу в частині використання майна саме закладів загальної середньої освіти, варто буде переглянути з урахуванням вже положень вказаного Закону, який, сподіваємося, буде підписаний. Поки зазначимо декілька акцентів, на які варто звернути увагу. Прийнятим Законом вносяться зміни до ст. 61 Закону України від 16.01.2020 № 463-IX «Про повну загальну середню освіту», частину другу якої викладено в новій редакції. Зокрема, передбачається, що майно ліквідованих комунальних закладів загальної середньої освіти або тих, діяльність яких зупинена, відповідно до рішення засновника може бути використане для забезпечення здобуття освіти, надання послуг у сферах соціального захисту, культури, спорту та охорони здоров’я, у тому числі на засадах державно-приватного партнерства. У разі неможливості використання майна ліквідованих комунальних закладів загальної середньої освіти у сільській місцевості на цілі, зазначені вище, відповідна місцева рада після громадського обговорення може прийняти обґрунтоване рішення про використання такого майна (крім майна санаторних шкіл та спеціальних закладів загальної середньої освіти) для інших потреб суспільного життя, у тому числі шляхом передачі в оренду. Тож чекаємо на підпис Президента та в наступному номері нашого видання поговоримо про ці зміни більш детально. |
