Пані Маргарита, як оцінюєте досягнення реформи? Чи все вдалося зробити як планували?
Вважаю, що за такий короткий час вдалося здійснити значні перетворення. В першу чергу, це формування нового адміністративно-територіального устрою базового та субрегіонального рівня, перехід абсолютно всіх територіальних громад на прямі міжбюджетні відносини з Державним бюджетом України, підвищення ролі та значення місцевого самоврядування в цілому. До цього вагомі повноваження та ресурси були лише у міст обласного значення. Тепер ситуація кардинально змінилася та абсолютно всі сільські, селищні, міські ради отримали нові можливості. Проте, разом з цим, це і велика відповідальність, нові виклики. Я б не казала би про те, що реформа є завершеною. Поряд із досягненнями є велика кількість проблем, які треба вирішувати, як на загальнонаціональному, так і на регіональному, місцевому рівнях.
Наведіть, будь ласка, приклади проблемних ситуацій та недоліків реформи, які Ви вважаєте найбільш критичними та які потребують пріоритетного вирішення?
Перше проблемне питання, яке тягне за собою багато інших, — це відсутність законодавчих змін щодо розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування на регіональному та субрегіональному рівні. Досі не внесені зміни до Конституції України, які стосуються реформи місцевого самоврядування та децентралізації влади. Окрім цього, не прийняті в новій редакції закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації».
Так, ще на початку цього року ми спільно з керівництвом та депутатами Запорізької обласної ради здійснили візити в кожен з п’яти нових районів Запорізької області з метою вивчення проблематики їх функціонування. Проблеми виявилися у всіх типовими. В першу чергу, це питання комунікації між представниками територіальних громад, районних рад та районних державних адміністрацій, відсутність чітких повноважень у районних рад, а також ресурсу для подальшого фінансування їх діяльності. Разом з цим, траплялися випадки, коли керівництво районної державної адміністрації зверталося до районної ради з наполегливою вимогою затвердити та фінансувати районні програми. Все це результат того, що законодавство ще, на жаль, відстає від потреб реального життя.
У проєкті Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» для підтримки функціонування районних рад передбачена відповідна субвенція. Проте, коли ми обговорювали це питання з представниками місцевого самоврядування, відношення до цього було досить неоднозначним. Більшість схилялась все ж таки до того, що визначення повноважень має відбутись першочергово, а потім вже наповнення фінансовим ресурсом. Разом з цим, всі зійшлися на тому, що питання подальшого функціонування районних рад як таких має бути вирішено більш оперативно.
Ми торкнулися питання діяльності районних рад. А от чи всі територіальні громади, з якими Ви співпрацюєте, є спроможними?
Формування нового адміністративно-територіального устрою базового рівня мало на меті формування спроможних та перспективних у розвитку територіальних громад. У процесі обговорення критеріїв, яким мала б відповідати територіальна громада, було багато спорів. Результатом стало те, що утворені територіальні громади є досить різними за чисельністю населення, кадровим, економічним потенціалом. До мене неодноразово зверталися із запитанням, чи є перспектива доукрупнення вже утворених громад? Поки законодавчо така можливість не передбачена, але вже сама наявність такого запитання свідчить про те, що не всі повноцінно справляються.
До значних проблем я віднесла б і спільну власність колишніх районів, яка перейшла на утримання територіальних громад за місцем розташування. Так, наприклад, центральні районні лікарні ліквідованих районів майже усюди перейшли у комунальну власність територіальних громад колишніх районних центрів. Медичними послугами таких лікарень здебільшого продовжують користуватися жителі суміжних територіальних громад, а тягар їх утримання, зокрема оплата комунальних послуг, забезпечення поточних видатків, лягає на плечі територіальної громади — власника. Це зазвичай значний фінансовий ресурс, а механізм розподілу таких видатків між суміжними громадами в адміністративному порядку не передбачений. У Запорізькій області з цього приводу виник ряд спірних ситуацій, які в рамках законодавчого поля не здається можливим вирішити.
Але все ж таки, яким Ви бачите вихід із ситуації щодо утримання комунального майна територіальної громади, яке раніше було у спільній власності району?
На сьогодні спільне утримання такого майна можливе лише в рамках Закону України «Про співробітництво територіальних громад». Але ж при цьому ми розуміємо, що таке співробітництво має суто добровільний порядок, ніхто нікого примусити не може. Незважаючи на те, що цей Закон було прийнято навіть раніше Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», його інструменти використовуються не на всю потужність. Практика його застосування є досить скромною.
В цьому аспекті я бачу особливу місію нових районів — згуртувати територіальні громади навколо вирішення спільних проблем. Ми в Запорізькій області вже почали працювати над цим. По-перше, як на рівні Запорізької обласної державної адміністрації, так і на рівні Запорізької обласної ради ми провели круглі столи із залученням представників районних, сільських, селищних, міських рад з усіх п’яти нових районів. Темою цих заходів було впровадження компоненту соціальної згуртованості та єдності у стратегічних документах розвитку, як на регіональному, так і на місцевому рівні. Співробітництво територіальних громад є одним з напрямів побудови згуртованості. Наступним кроком було проведення таких заходів вже на базі районів. У результаті, вже два райони — Мелітопольський та Василівський — працюють за участі територіальних громад над власними стратегіями розвитку. І хоч законодавство України на сьогодні не передбачає такий документ, як стратегія розвитку району, її розробка, на мій погляд, є важливою для вирішення спільних питань територіальних громад, зокрема і щодо утримання комунальної власності, яка задовольняє інтереси кількох територіальних громад.
Окрім цього, на рівні влади та експертного середовища є розуміння того, що треба приймати новий закон про комунальне майно, який врегульовував би всі спірні питання щодо передачі та подальшого утримання такого майна. Прийняття такого закону має відбуватися у супроводі широкого громадського та експертного обговорення, щоб врахувати всі практичні аспекти.
За Вашим досвідом, чи вистачає власних фінансових ресурсів територіальним громадам? Чи мають вони можливість отримувати підтримку, наприклад, з обласного бюджету?
Я вважаю, що коштів критично не вистачає. Факторів, які на це впливають, досить багато, в тому числі і карантинні обмеження, пов’язані з поширенням коронавірусної інфекції, які спричинили погіршення економічної ситуації та необхідність додаткових витрат на медицину. Окрім цього, гострою проблемою є неспіврозмірність фінансового ресурсу, який спускається на рівень територіальних громад, з обсягом повноважень, який постійно має тенденцію до розширення. Зараз ведеться дискусія щодо збільшення обсягу відсотка зарахування ПДФО до бюджетів територіальних громад, що могло б позитивно вплинути на ситуацію.
Що стосується обласного бюджету, то, за досвідом Запорізької області, коштів також критично не вистачає. Тому особливо розраховувати на підтримку з нього територіальних громад немає можливості. Лише на вирішення найбільш гострих базових питань. Це на фоні того, що громади більше не отримують субвенцію на розвиток інфраструктури.
Як депутату Запорізької обласної ради з якими проблемами Вам довелось зіткнутися? Чи є можливість допомагати громадам?
Як депутат, який обраний за рахунок великої кількості голосів виборців мого виборчого округу, найбільшу проблему в роботі вбачаю в розмірі самого виборчого округу. Так, до складу мого округу, а він є найбільшим у Запорізькій області, входять 16 територіальних громад та частина міста Запоріжжя. Зараз виборче законодавство не передбачає чіткого закріплення депутата за певною територією. Депутат сам вправі обирати, де працювати та яку територію захищати, представляти. Таким чином, складається ситуація, що на деяких територіях активно працюють одразу декілька депутатів, а деякі території взагалі залишаються без уваги та підтримки. Ми з колегами поверхнево проаналізували ситуацію щодо використання так званих депутатських фондів, і, дійсно, наявна ситуація, коли певні території отримують допомогу від декількох депутатів, а інші взагалі нічого не отримують. Тобто, більше переваг отримують найбільш активні та ініціативні територіальні громади. Виникає навіть певна конкуренція між громадами.
Як щодо позитивних практик? Що б порадили іншим областям?
З самого початку роботи Запорізької обласної ради ми налагодили тісний зв’язок з територіальними громадами. На мою думку, саме зараз дуже важливо згуртовуватися та не залишати нікого наодинці з власними проблемами. Результатом стало утворення Консультативно-дорадчої ради з питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку при голові Запорізької обласної ради, робочої групи з вивчення нагальних питань функціонування територіальних громад. Це постійно діючі платформи взаємодії між громадами та обласною владою.
Окрім цього, з наступного року ми плануємо за досвідом Полтавської обласної ради запровадити обласний бюджет участі (громадський бюджет), який стане додатковим джерелом фінансування проєктів територіальних громад на конкурсній основі.
Дуже дякуємо Вам, Маргарита, сподіваємося, що певна частина досвіду Запорізької області знайде своє відображення і на сторінках нашого видання. Сьогодні дуже важливим є вирішувати тотожні проблеми спільними зусиллями. А Вам особисто хочемо побажати успіхів, енергії та позитивних результатів в усіх Ваших починаннях!
