Думка експерта
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 14.07.2021 № 1638-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку інституту старост» (далі — Закон) передбачено, що сільські, селищні, міські ради у тримісячний строк із дня набрання чинності цим Законом мають забезпечити відповідно до ст. 541 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» утворення старостинських округів.
Законом також було внесено зміни до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» — частину 1 цієї статті доповнено новим п. 61, згідно з яким питання утворення старостинських округів, затвердження Положення про старосту, затвердження на посаду та звільнення з посади старости відповідно до закону віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідних рад.
Приведення у відповідність до вимог ст. 541 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» утворених раніше (до набрання чинності Законом) старостинських округів може привести до зменшення загальної кількості посад старост у відповідній територіальній громаді.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадами в органах місцевого самоврядування є:
— виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;
— виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;
— посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Як визначено ч. 1 ст. 541 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, що вноситься за результатами громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій із громадськістю), проведеного у межах відповідного старостинського округу.
Отже, посада старости є виборною посадою в органах місцевого самоврядування, на яку особи затверджуються відповідною радою на строк її повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Позаяк строк повноважень старост обмежений строком повноважень відповідної сільської, селищної, міської ради, з точки зору законодавства про працю, старости працюють на умовах строкового трудового договору.
Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про службу в органах місцевого самоврядування» не містять спеціальних положень щодо підстав та процедур звільнення старост, отже, маємо користуватися при вирішенні питань звільнення старост загальними положеннями Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У разі, якщо в процесі приведення старостинських округів у відповідність до ст. 541 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зменшується кількість старостинських округів у відповідній територіальній громаді — відповідно, зменшується кількість посад старост. У такому випадку слід говорити про скорочення штату працівників, яке ще називають вивільненням працівників.
Це, у свою чергу, спричинить внесення змін до структури та штатного розпису відповідного органу місцевого самоврядування в частині скорочення відповідної кількості посад старост.
Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому у ст. 40 Кодексу законів про працю зазначається, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у п. 1 ст. 40 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Порядок вивільнення працівників передбачено ст. 492 Кодексу законів про працю України.
Так, згідно зі ст. 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно із попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Статтею 42 Кодексу законів про працю України передбачено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці. Так, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За рівних умов продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним — за наявності двох і більше утриманців;
2) особам, у сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам із числа депортованих з України протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам із числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років із дня звільнення їх зі служби;
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Статтею 42 Кодексу законів про працю України передбачено також, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
