* Назва редакційна,
Позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом без виділу в натурі на: 1/2 частку житлового будинку та 1/2 земельної ділянки.
Позивач вказував, що на випадок своєї смерті особа склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області. Позивач вважав такий заповіт нікчемним, оскільки заповідач був жителем смт. Велика Новосілка та не входив до територіальної громади с. Роздольне Великоновосілківського району Донецької області, тому, враховуючи принцип нотаріального округу, секретар вказаного виконавчого комітету є неуповноваженою особою на посвідчення складеного особою заповіту, оскільки орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти (крім секретних) осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд вказав на те, що законодавство не передбачає обмеження чи заборону нотаріусів та посадових осіб органів місцевого самоврядування вчиняти нотаріальні дії у своєму службовому приміщенні щодо осіб, які проживають та зареєстровані поза межами нотаріального округу.
Суд апеляційної інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд виходив з того, що оскільки заповіт посвідчений секретарем Роздольненської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області, до територіальної громади якого спадкодавець не входив, він є нікчемним, тому спадкове майно підлягає поділу між спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 р. у справі № 220/183/20 рішення суду апеляційної інстанції було скасоване, а рішення суду першої інстанції – залишено в силі.
Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно зі ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів (крім секретних). При вчиненні вказаних нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5.
Верховний Суд дійшов висновку, що немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту.
Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у ч. 1 ст. 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані ч. 1 ст. 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.
Верховний Суд наголосив, що визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (ст. 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
