Ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, що встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості унормувати час їх трудового процесу (п. 1 Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Мінпраці від 10.10.1997 № 7).
Конкретний перелік професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначають у колективному договорі. Як компенсацію за необхідність виконання службових завдань понад установлену тривалість робочого часу таким працівникам надають щорічну додаткову відпустку (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про відпустки»).
Конкретну тривалість такої відпустки (від 1 до 7 днів) залежно від займаної посади (виконуваної роботи) зазначають також у колективному чи трудовому договорі залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Як бачимо, питання щодо додаткової відпустки за ненормований робочий день законодавець передав на розсуд роботодавця та трудового колективу.
Працівник може:
— або використати додаткову відпустку за ненормований робочий день;
— або отримати за дні такої відпустки грошову компенсацію.
Проте для цього працівник повинен використати 24 календарні дні щорічної відпустки. При цьому компенсація за дні, що перевищують 24 календарні дні відпустки, може бути виплачена вже після використання працівником 24 календарних днів щорічної відпустки або одночасно з виплатою відпускних за 24 календарні дні щорічної відпустки, яка здійснюється до його виходу у відпустку (лист Мінсоцполітики від 07.12.2016 № 731/13/116-16).
