1 Закон № 1914.
2 ПКУ.
Мінімальне податкове зобов’язання
Розпочнемо саме з цього нововведеного поняття.
Мінімальне податкове зобов’язання відтепер визначається ПКУ як мінімальна величина податкового зобов’язання зі сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ.
Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі — підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
Правила визначення мінімального податкового зобов’язання містить нова ст. 381 ПКУ, яка закріплює дві формули розрахунку: щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, та щодо якої не проведена.
Крім нормативної грошової оцінки земельної ділянки, для визначення мінімального податкового зобов’язання мають значення площа земельної ділянки, кількість календарних днів, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (у тому числі на умовах емфітевзису) платника податків. Усі ці значення підлягають множенню між собою та на коефіцієнт 0,05 (для платників єдиного податку четвертої групи він застосовується у половинному розмірі), а отримана цифра — поділу на 12, в результаті чого і визначається сума мінімального податкового зобов’язання щодо кожної земельної ділянки.
Мінімальне податкове зобов’язання має визначатися за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
Водночас не обійшлося і без винятків. Так, мінімальне податкове зобов’язання не буде визначатися для:
| 1 | земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні |
| 2 | земель запасу |
| 3 | невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду |
| 4 | земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи |
| 5 | земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів |
Платники податку на прибуток, платники єдиного податку зобов’язані подавати розрахунок загального мінімального податкового зобов’язання як додаток до податкової декларації за податковий (звітний) рік. Для платників податку на доходи фізичних осіб загальне мінімальне податкове зобов’язання буде визначатися контролюючим органом у відповідному податковому повідомленні-рішенні на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
Загалом, суть уведеного механізму зводиться до того, що визначається різниця між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок. При позитивному значенні такої різниці сума податку, яка підлягає сплаті до бюджету, збільшується на суму позитивного значення.
Законодавцем визначено, що позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок є частиною зобов’язань з податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб або єдиного податку.
Слід мати на увазі, що першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов’язання, є 2022 рік.
Варто зазначити, що розробники описаного механізму наголошували на тому, що мінімальне податкове зобов’язання не є новим податком. Його запроваджено з метою запобігання тіньовому використанню земельних ділянок для вирощування сільськогосподарської продукції, податки на доходи від реалізації якої не сплачуються.
Назвати мінімальне податкове зобов’язання податком ми дійсно не можемо. Пов’язано це тим, що у ньому відсутні ті елементи, які обов’язково визначаються під час встановлення податку та які передбачені ст. 7 ПКУ, а саме:
1) платники податку;
2) об’єкт оподаткування;
3) база оподаткування;
4) ставка податку;
5) порядок обчислення податку;
6) податковий період;
7) строк та порядок сплати податку;
8) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Але з огляду на те, що конструкція містить слова «податкове зобов’язання», звернемося до ст. 14 ПКУ, яка містить визначення податкового зобов’язання. Так, податкове зобов’язання — це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.
Тобто податковим зобов’язанням може бути лише сума коштів, яка є податком або збором, а не будь-яка сума, передбачена нормами ПКУ.
Такий стан речей одразу викликає сумнів у законності введеного механізму — мінімального податкового зобов’язання, яке не є ані податком, ані збором.
Звичайно ж, це може стати підставою для численних оскаржень відповідних нарахувань контролюючих органів у суді.
Коли дохід від продажу земельної ділянки не оподатковується?
Все ж Законом № 1914 передбачено і деякі позитивні зміни, особливо для власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Йдеться про звільнення від оподаткування доходу, отриманого від продажу земельної ділянки. Так, вказаним Законом викладено у новій редакції п. 172.1 ст. 172 ПКУ, яким передбачено випадки, коли дохід від продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна не оподатковується. Це, зокрема, продаж (обмін):
1) житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці);
2) земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 Земельного кодексу України3 залежно від її призначення;
3) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, безпосередньо отриманої платником податку у власність у процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій або приватизації земельних ділянок, які перебували у користуванні такого платника, або виділеної в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю), а також таких земельних ділянок, отриманих платником податку у спадщину.
Важливо: дохід не оподатковується один раз протягом звітного податкового року за умови перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років (крім майна, отриманого у спадщину).
Варто зазначити, що і в попередній редакції ПКУ були визначені випадки, коли дохід від продажу об’єктів нерухомого майна не оподатковувався. Такі випадки зводилися до перших двох, а саме: продаж (обмін) житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 ЗК, залежно від її призначення.
Як бачимо, п. 172.1 ст. 172 ПКУ у редакції Закону № 1914 доповнено ще одним підпунктом, яким, серед іншого, звільнено від оподаткування дохід, отриманий від продажу (обміну) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).
Власне, це ті ділянки, які тривалий час перебували під дією мораторію та обіг яких було запроваджено відкриттям ринку землі в Україні. До прийняття Закону № 1914 дохід від продажу таких земельних ділянок оподатковувався податком на доходи фізичних осіб, оскільки за попередньою редакцією ПКУ від оподаткування було звільнено лише дохід, отриманий від продажу земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 ЗК (ср. ). Натомість у ст. 121 ЗК нічого не йдеться про земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).
Така ситуація викликала чимало запитань серед власників земельних паїв, які мали намір їх продати. Але з прийняттям Закону № 1914 це питання можна вважати вирішеним.
Що з платою за землю?
У частині плати за землю Законом № 1914 розширено підстави для нарахування земельного податку, що направлено на збільшення надходжень до місцевих бюджетів.
Відтепер підставою для нарахування земельного податку є:
| 1 | дані Державного земельного кадастру |
| 2 | дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно |
| 3 | дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю) |
| 4 | дані сертифікатів на право на земельні частки (паї) |
| 5 | рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) |
| 6 | дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї) |
Для порівняння: до прийняття Закону № 1 914 підставою для нарахування земельного податку були лише дані Державного земельного кадастру.
Зазначимо, що нарахування фізичним особам сум земельного податку на підставі даних державних актів, сертифікатів на право на земельні частки (паї), інших правовстановлюючих документів проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.
У зв’язку з уведенням такої підстави для нарахування земельного податку, як рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), на органи місцевого самоврядування покладено обов’язок надавати відповідну інформацію контролюючим органам за місцезнаходженням земельних ділянок до 1 лютого поточного року в електронному вигляді у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Слід мати на увазі, що у 2022 році інформація щодо рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих до 1 січня 2022 року, про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), надається відповідному контролюючому органу у строк до 1 липня 2022 року.
Як бачимо, Закон № 1914 не обійшов і власників та користувачів земельних ділянок. Зміни введено в дію, але все ж цікава їх практична реалізація. Тож будемо стежити за практичним втіленням описаних нововведень. Поки можна лише передбачити, що без судових спорів не обійдеться.
