Законом України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 1236) передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504).
Водночас звернемося до Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), дія якого поширюється на всіх працівників та посадових осіб з урахуванням особливостей, передбачених профільним Законом України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі — Закон № 2493).
Так, згідно зі ст. 82 КЗпП до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:
1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і 26 Закону № 504, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:
1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Час перебування у відпустці, яка надається, зокрема, відповідно до ст. 26 Закону № 504, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку згідно з п. 4 ст. 9 цього Закону.
Щодо додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої ст. 21 Закону № 2493, то порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються постановою КМУ від 27.04.1994 № 250 (нагадаємо, що окремого документа щодо додаткових відпусток для посадових осіб ОМС не існує).
Згідно з цією постановою особам, які мають стаж служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожен наступний рік. Виникнення права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість перебувають у прямій залежності від наявності в посадової особи відповідного стажу служби, а не від відпрацьованого нею часу у відповідному робочому році. Тому надання додаткової відпустки певної тривалості залежить лише від наявності стажу служби, передбаченого постановою КМУ від 27.04.1994 № 250 (ср. ).
Згідно з п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1994 № 283, до стажу державної служби включається, зокрема, період, коли особа не працювала з поважних причин, але залишалася у трудових відносинах з відповідним органом.
Враховуючи зазначене, можна сказати, що правових підстав для зменшення тривалості (надання пропорційно відпрацьованому часу) додаткової оплачуваної відпустки, яка надається за стаж служби у зв’язку з перебуванням посадової особи у відпустці без збереження заробітної плати, яка була їй надана відповідно до норм Закону № 1236, немає.
