Законом України від 15.11.96 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон про відпустки) передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати двох видів:
ті, що надаються за бажанням працівника в обов’язковому порядку (ст. 25 Закону про відпустки), наприклад відпустка у зв’язку зі смертю родича або відпустка у зв’язку з одруженням;
ті, що надаються за погодженням сторін трудового договору (ст. 26 Закону про відпустки).
Якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати за кількома підставами, то після використання відпустки за однією підставою він також може використати відпустки за іншими підставами.
Якщо в установі, наприклад, працює пенсіонер за віком з інвалідністю ІІ групи, то він має право на використання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів (к. д.) щорічно як пенсіонер за віком і тривалістю до 60 к. д. щорічно як особа з ІІ групою інвалідності.
Зазначимо також, що відпустка без збереження заробітної плати надається лише за бажанням і не може бути перенесена на наступний рік. А відпустки, надання яких передбачено за певних обставин (одруження, карантин тощо), надаються лише за наявності цих обставин і, загалом, можуть надаватися і кілька разів на рік.
Статтею 26 Закону про відпустки передбачена відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), але не більше 15 к. д. на рік.
Відпустку без збереження заробітної плати працівник може брати кілька разів протягом року (наприклад, взяти п’ять днів, потім сім, потім ще три), але загальна тривалість таких відпусток не може перевищувати 15 календарних днів.
Для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника замало — обов’язковою умовою є згода сторін. У заяві на ім’я роботодавця працівник має вказати сімейні обставини чи інші вагомі причини. Їх перелік законодавством не встановлено, оскільки все залежить від конкретних обставин в житті того чи іншого працівника. Тому рішення про надання зазначеної відпустки належить виключно до компетенції роботодавця.
Важливими гарантіями прав працівника при наданні відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтями 25 і 26 Закону про відпустки, є те, що на час надання цих відпусток за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування в таких відпустках (за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною 16-річного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» — до досягнення дитиною 18-річного віку) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки).
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, час перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати не зараховується.
Тож відповідно до норм Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:
— час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону тобто усі види, визначені нормами цих статей), за ВИНЯТКОМ відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги — до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
Водночас в умовах воєнного стану на трудові відносини впливають норми Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі — Закон № 2136). Так, ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 передбачається, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи (далі — ВПО), в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати за цією підставою не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Крім того, ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 передбачається, що відпустка без збереження заробітної плати без обмеження її тривалості, на період дії воєнного стану, надається будь-якому працівнику незалежно від його категорії чи статусу, за його заявою та погодженням з роботодавцем. Вона не є обов’язковою для прийняття позитивного рішення роботодавцем щодо її надання. Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати за цією підставою зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки».
