Продаж коктейлів
«Что русскому благо, то немцу — смерть», — мовиться в російській приказці. У першу чергу в її справедливості переконуєшся, порівнюючи національні традиції споживання алкогольних напоїв, характерні для слов’янських та інших народів. Вітчизняні гумористи неодноразово кепкували з цього приводу. Ми ж як серйозне спеціалізоване видання пропонуємо поглянути на все це з іншої точки зору. Розглянемо сьогодні запитання, що виникають у суб’єктів господарювання, які вирішили торгувати алкоголем по-європейському, тобто у вигляді коктейлів.
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua
«Я ему говорил — не смешивай!
А он: «Коктейль, коктейль...»*
*Цитата з кінофільму Г. Данелія «Осінній марафон».
Визначимося перш за все в термінах, які буде використано в цій статті. Так, зазвичай
коктейлем називають напій, виготовлений шляхом змішування різних інгредієнтів, до числа яких можуть входити міцні алкогольні напої, такі як горілка, лікери, ром, віскі, коньяк, бренді, вина міцні та сухі, а також різноманітні фруктові соки та сиропи, молоко, свіжі й консервовані ягоди та шматочки фруктів, харчовий лід тощо.Чітке ж визначення цього терміну знаходимо в
ДСТУ 3297-95 «Лікеро-горілчана промисловість. Терміни та визначення понять», згідно з яким коктейль (лікеро-горілчаного виробництва) — це лікеро-горілчаний напій міцністю від 20 до 40 % з масовою концентрацією екстрактивних речовин від 5 до 25 г/100 см3, який перед уживанням розводять мінеральною водою або плодово-ягідними соками, або безалкогольними напоями, виготовлений змішуванням готових напоїв або купажуванням окремих напівфабрикатів та інгредієнтів (п. 4.17).Залежно від складу,
коктейлі поділяються на дві великі групи — алкогольні та безалкогольні. Обмежимо предмет розгляду виключно алкогольними коктейлями, оскільки не дивлячись на загалом надмірну нормативну зарегульованість обігу алкоголю та тютюну в Україні, саме щодо продажу таких коктейлів існує чимало організаційних проблем і неясностей в оподаткуванні. При цьому обговоримо як торгівлю готовими алкогольними коктейлями промислового виробництва вроздріб і на розлив, так і продаж самостійно виготовлених спиртовмісних коктейлів.Почнемо ж із запитання,
чи належать у принципі коктейлі до алкогольних напоїв, оскільки правильна відповідь на нього одразу внесе визначеність у ліцензування торгівлі такими напоями, дотримання мінімальних обмежень за площею торговельного залу та обмежень, що стосуються їх продажу на розлив, сплати «хмільного» збору тощо.Нагадаємо, що основоположним документом у сфері обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів є
Закон № 481. Алкогольними напоями згідно зі ст. 1 цього Закону вважаються продукти, отримані шляхом спиртного бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2 % об’ємних одиниць, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису і кодування товарів за кодами 2204, 2205, 2206, 2208.Відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), заснованої на Гармонізованій системі опису і кодування товарів, до зазначених вище позицій належать:
— 22 04 — вина виноградні натуральні, включаючи вина з додаванням спирту та міцні; сусло виноградне, крім того, що включено до товарної позиції 20 09;
— 22 05 — вермути та виноградні натуральні вина, інші, з додаванням рослинних чи ароматизувальних екстрактів;
— 22 06 — інші напої зброджені (сидр яблучний і грушевий (перрі), напій медовий);
напої змішані, що містять алкоголь, і суміші алкогольних напоїв з безалкогольними, не включені до інших груп;— 22 08 — спирт етиловий неденатурований, з концентрацією спирту менше 80 %; спиртові настоянки, лікери та інші спиртові напої (спиртові напої, отримані в результаті дистиляції виноградного вина або вичавок винограду; ром і тафія; джин та ялівцева настоянка; горілка; лікери та солодкі наливки, інші).
Отже, доходимо висновку, що
коктейлі, виготовлені промисловим способом, слід відносити до алкогольних напоїв за кодом 22 06. Очевидно, що продаж таких коктейлів, у тому числі й на розлив, нічим не відрізняється від традиційної торгівлі іншими алкогольними напоями.Зупинимося більш детально на розгляді питань, пов’язаних з продажем
коктейлів власного приготування. І перше з них — чи всім суб’єктам господарювання чинне законодавство дозволяє організувати продаж таких напоїв? Чи не вбачається тут необхідність для такого суб’єкта мати ліцензію на виробництво алкогольних напоїв? Спробуємо розібратися, спираючись перш за все на визначення відповідних термінів, наявні в Законі № 481.
Виробництво чи виготовлення: звідки беруться коктейлі?
Як випливає з аналізу чинного законодавства, промислове виробництво алкогольних напоїв вимагає спеціальної ліцензії на право їх виробництва. Зазначені ліцензії видаються суб’єктам підприємницької діяльності, які на момент подання заяви про видачу ліцензії на законних підставах володіють та/або користуються приміщеннями та обладнанням, що забезпечує
повний технологічний цикл виробництва. При цьому під повним технологічним циклом виробництва Закон № 481 (ст. 3)розуміє сукупність приміщень, технологічного та іншого обладнання, відповідних технологічних процесів, що забезпечують переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачу, а також лабораторій, акредитованих органами виконавчої влади. Сировиною ж у цій статті названо предмети праці та природні компоненти, що підлягають подальшій переробці.
Очевидно, що виготовлення алкогольних коктейлів (як за традиційними, так і за власними, фірмовими, рецептами) не відповідає трактуванню поняття «виробництво алкогольних напоїв», яким оперує
Закон № 481. Адже підприємство придбаває вже готові алкогольні напої, які є основою для приготування коктейлів, змішує їх з додаванням інших безалкогольних компонентів і продає такі алкогольні напої у складі коктейлів. При цьому для їх виготовлення не використовується сировина у вигляді природних компонентів, як того вимагає зазначений Закон, розглядаючи певний вид діяльності як діяльність з виробництва алкогольних напоїв.Не заглиблюючись далі в термінологічні подробиці «алкогольного» законодавства, зазначимо, що такий самий підхід до проблеми «звідки беруться коктейлі» висловлюється й податківцями. Так, у консультації провідного фахівця ДПАУ під назвою «Торгівля коктейлями та пивом як алкогольними та безалкогольними напоями» (див. «Вісник податкової служби України», 2005, № 41) викладається думка, що
продаж коктейлів, виготовлених з використанням алкогольних напоїв, є продажем алкогольних напоїв, що містяться у складі коктейлів. Про виробництво ж коктейлів як про промислове виробництво, а тим більше — про необхідність отримання відповідної ліцензії на виробництво алкогольних напоїв у зазначеній консультації не йдеться.Таким чином, підприємницька діяльність із самостійного виготовлення та продажу коктейлів найкраще вписується у визначення
роздрібної торгівлі алкогольними напоями, під якою Закон № 481 розуміє діяльність суб’єктів із продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків (див. ст. 1). До цього ж виду діяльності належить і торгівля алкогольними напоями на розлив.
Торгівля коктейлями — прерогатива закладів громадського харчування
Далі слід зауважити, що
продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволено тільки:—
підприємствам громадського харчування (ресторанам, барам, кафе, іншим підприємствам цієї галузі);—
спеціальним відділам підприємств, які мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.Таку вимогу закріплено в
ст. 153 Закону № 481 та в п. 22 Правил № 854. Отже, готувати коктейлі з алкогольних напоїв та продавати їх можуть тільки підприємства громадського харчування, які нещодавно отримали назву «заклади (підприємства) ресторанного господарства» (див. наказ Мінекономіки України від 09.10.2006 р. № 309). Але оскільки інших принципових змін в діяльності громадського харчування після перейменування не відбулося, дозволимо собі використовувати нову та стару назви як синоніми.Окремо зазначимо, що в
п. 23 Правил № 854 присутня пряма заборона змішувати напої різних видів і марок під час продажу алкогольних напоїв на розлив. При цьому можливість такого змішування передбачено тільки в одному випадку — при виготовленні коктейлів. На такі коктейлі у суб’єкта господарювання мають бути технологічні та калькуляційні карти, затверджені керівником, бухгалтером і узгоджені із СЕС.Технологічна карта
містить склад і вагу компонентів, що входять до тієї чи іншої страви або виробу. У калькуляційній карті, форму якої наведено в додатку 2 до Методичних рекомендацій № 157, розраховується ціна одиниці виробу (порції) виходячи з норм сировинної закладки та цін на сировину. Калькуляційна карта є документом, який обґрунтовує встановлення продажної ціни на страви, що виготовляються, напої та товари, що продаються.Звертаємо увагу, що ціна реалізації розраховується з
обов’язковим заповненням калькуляційної карти на кожний вид страви, кулінарного виробу, напою, включаючи гарніри і соуси. Це означає, що, незважаючи на відсутність необхідності в додатковій кулінарній обробці складових і вдавану простоту приготування, продаж коктейлів також вимагає наявності таких карток щодо кожного найменування коктейлю. При цьому необхідно суворо дотримуватися норм сировини, установлених чинними збірниками рецептур (перелік таких збірників, якими можна користуватися сьогодні, наведено у додатку 1 до Методичних рекомендацій № 157).Крім напоїв, рецептуру яких рекомендовано збірниками, заклад громадського харчування може готувати фірмові напої
(п. 1 Порядку № 210). До фірмових належать вироби, що виготовляються в конкретному закладі громадського харчування за оригінальною авторською рецептурою з присвоєнням фірмової назви, на яку поширюється право захисту інтелектуальної власності (ДСТУ 3862-99 «Громадське харчування. Терміни та визначення»).Виходить, що при виготовленні коктейлів підприємство може вибрати два шляхи: використовувати готову рецептуру, запропоновану в одному з перерахованих вище збірників або застосовувати власну рецептуру фірмового напою. При цьому суб’єкти ресторанного господарства, які планують виготовляти фірмові напої, мають керуватися
Порядком № 210, згідно з яким на нові фірмові блюда та вироби (напої в тому числі) необхідно скласти технологічні карти, де зазначити:— технологічний процес приготування фірмового блюда чи виробу (напою);
— перелік продуктів, продовольчої сировини, речовин і супутніх матеріалів, що використовуються в процесі приготування, із зазначенням даних про норми їх вмісту в кінцевому харчовому продукті;
— строк придатності до вживання;
— умови зберігання та спосіб реалізації споживачу.
Відповідальність за правильне складання та оформлення технологічної документації на фірмові напої несе заклад громадського харчування. Після того, як ним розроблено та затверджено технологічні карти, їх потрібно погоджувати з територіальною санітарно-епідеміологічною службою. Форми технологічних карт установлено
Порядком № 210. Результати лабораторної перевірки фірмового блюда чи виробу оформлюються актом.Технологічні карти не підлягають державній реєстрації в Державному комітеті стандартизації, метрології та сертифікації України. Контроль за дотриманням порядку розробки та затвердження технологічної документації на фірмові блюда та вироби здійснюється посадовими особами органів виконавчої влади.
Детальніше про нюанси документообігу та ціноутворення в громадському харчуванні можна прочитати в однойменній статті в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 57, с. 43. Ми ж перейдемо до розгляду питань ліцензування.
Ліцензія на коктейль
Отже, вище ми визначилися, що продавати коктейлі, виготовляючи їх самостійно, можуть лише заклади ресторанного господарства. У зв’язку з цим слід знати, що
діяльність у сфері громадського харчування не ліцензується, тобто здійснення цього виду діяльності не вимагає придбання ліцензії. У цьому можна переконатися, вивчивши перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, який наведено у ст. 9 Закону про ліцензування.Однак слід пям’ятати: цим же
Законом (ст. 2) визначено цілу низку особливих видів діяльності, ліцензування яких здійснюється відповідно до законів, що регулюють відносини в цих сферах. Одним з таких видів є торгівля алкогольними виробами.Отже, якщо підприємство громадського харчування планує продавати споживачам алкогольні напої, зокрема, на розлив (а як ми пам’ятаємо, продаж коктейлів власного виготовлення і є роздрібна торгівля алкогольними напоями), то йому
необхідно отримати ліцензію на торгівлю такими товарами (підкреслимо, що йдеться про ліцензію на роздрібну торгівлю). Порядок отримання ліцензії на торгівлю алкогольними напоями визначено Законом № 481. За детальною інформацією з цього питання пропонуємо зацікавленим читачам звернутися до статті «Отримуємо ліцензію на торгівлю алкоголем та тютюном» на с. 19 сьогоднішнього номера.
Коктейльний «хмелезбір»
Як відомо, до числа
платників збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства (далі — «хмелезбір») згідно зі ст. 1 Закону № 587, належать суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, що реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.Об’єктом обкладення
«хмелезбором» є виручка, отримана на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива, що включається до суми торгового обороту. Інакше кажучи, зазначений збір сплачується кожним продавцем при кожному продажу цього товару. Ставка «хмелезбору» становить 1 % від виручки, отриманої від реалізації алкогольних напоїв і пива.Лаконічність
Закону № 587, що майже повністю переказаний у двох попередніх абзацах, не дозволяє достовірно відповісти на головне запитання суб’єктів господарювання, що продають алкоголь не тільки в чистому вигляді, але й у вигляді коктейлів, глінтвейнів, грогів тощо. Його суть зводиться до такого: як необхідно обчислювати та сплачувати «хмелезбір» — із загальної суми виручки, отриманої за такі коктейлі чи виходячи з вартості тільки алкогольної складової коктейлю?Практика вітчизняного підприємництва в таких випадках підказує більш-менш логічне рішення: за відсутності законодавчої врегульованості певних нюансів, що стосуються того чи іншого податку (збору, обов’язкового платежу) доцільніше сплачувати спірні суми за максимумом і сподіватися на сприятливе роз’яснення податківців з тим, щоб згодом спробувати повернути надміру сплачені кошти. Керуючись цим підходом, ми свого часу рекомендували сплачувати «хмелезбір» з усієї вартості коктейлю (див. статтю «Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства та інші податки» // «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 10). Адже, як було зазначено, такі коктейлі вважаються алкогольними напоями, а отже, при буквальному прочитанні
Закону № 587 уся виручка від їх продажу може розглядатися як об’єкт обкладення «хмелезбором».На жаль, довгий час були відсутні які-небудь офіційні роз’яснення державних органів щодо порушеного питання. У згадуваній раніше консультації провідного фахівця ДПАУ (див. «Вісник податкової служби України», 2005, № 41) немає чіткої відповіді на запитання, як же потрібно обчислювати «хмелезбір», однак за тією логікою («алкоголь — окремо, безалкогольні компоненти — окремо»), яка простежується протягом усієї статті, можна дійти висновку про необхідність обкладення збором тільки вартості алкогольної складової коктейлів.
Однак в іншому випадку, розглядаючи аналогічне по суті запитання про обкладення збором на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства алкогольних напоїв, які використовуються для виготовлення кремів, десертів, кави, кондитерських виробів, ДПАУ розпливчасто відповіла: необхідно уточнити, як відображається в обліку підприємства виручка від реалізації алкогольних напоїв, використаних для виготовлення перелічених вище виробів, зокрема кави (див.
лист від 18.09.2006 р. № 10428/6/21-0115). Залежно від особливостей бухгалтерського обліку реалізації алкогольних напоїв на конкретному підприємстві, на думку податківців, і визначатиметься об’єкт оподаткування «хмелезбором». Дещо бентежить головний висновок листа: оподатковувати слід виручку від реалізації алкогольних напоїв, яка враховується на кредиті субрахунку 703 «Дохід від реалізації робіт і послуг».Звичайно, кава, на якій акцентує увагу ДПАУ, виділяючи її із загального списку виробів, про які її запитують, навіть якщо це й кава з коньяком, не стає алкогольним напоєм після додавання до неї алкогольного компоненту. Не говорячи вже про креми, десерти, тістечка тощо. Тому ніякої самостійної реалізації алкогольних напоїв при цьому не відбувається. Крім того, не зовсім зрозуміло, як можна, виготовляючи блюда з додаванням до них алкоголю згідно з установленою рецептурою, окремо відображати виручку від реалізації алкогольних напоїв на 703 субрахунку, навіть якщо на хвилинку забути, що стосовно підприємств громадського харчування він не має ніякого відношення. Адже залежно від того, який метод обліку застосовує таке підприємство (виробничий чи торговельний), для узагальнення даних про дохід використовується або субрахунок
701 «Дохід від реалізації готової продукції», або субрахунок 702 «Дохід від реалізації товарів». І жодне із зазначених підприємств громадського харчування не показує на рахунках класу 7 реалізацію кожної з численних складових усіх асортиментних позицій, що готуються ним.Що ж до алкогольних напоїв, які входять до рецептури багатьох страв, можна твердо сказати, що насправді ніякої їх реалізації при цьому не відбувається, і такі напої не продаються кінцевому споживачу в первісному вигляді, а піддаються відповідній кулінарній обробці у складі інших страв.
Мабуть, тим самим податківці хотіли сказати, що ніякого об’єкта для обчислення «хмелезбору» в цьому разі не спостерігається. Інша справа — спиртовмісні коктейлі. Тут алкогольні напої навіть, будучи змішаними з іншими інгредієнтами зрештою утворюють також алкогольні напої (нагадаємо, що коктейлі, на відміну від кави, — алкогольні напої). І, на думку Мінекономіки, що прийшло на допомогу ДПАУ у вирішенні питання про «хмелезбір» (див.
лист від 27.06.2007 р. № 91-28/165 на с. 44 сьогоднішнього номера), об’єктом для стягнення зазначеного збору має бути тільки вартість алкогольних напоїв, що належать до складу коктейлів у кількості, визначеній затвердженою рецептурою (у тому числі калькуляційною картою).Зауважимо, такий підхід справедливіший і логічніший, ніж той, коли «хмелезбір» сплачується з усієї вартості коктейлю. Однак слід ураховувати, що Мінекономіки не є контролюючим органом зі стягнення податків і зборів, тому зацікавленим суб’єктам господарювання краще буде заручитися позитивним роз’ясненням податківців щодо цього.
На цьому завершимо розгляд «білякоктейльних» питань. Піднімемо келихи, панове! І не забувайте, що зловживання алкоголем шкідливе для здоров’я.
