Як торгувати алкоголем підприємцю-єдиноподатнику: практичні поради
«Уголовный кодекс надо чтить!» — цей життєвий принцип відомого літературного героя поділяє й наше видання. Скажемо більше: шанувати та неухильно дотримуватися слід усіх законодавчих норм, не віддаючи переваги якій-небудь одній галузі права. Однак трапляються випадки, коли вкрай необхідно подолати ту чи іншу недалекоглядну заборону, не порушуючи Закону в цілому. Одну з таких заборон запроваджено для приватних підприємців — платників єдиного податку щодо торгівлі алкогольними напоями. Про те, що можна вдіяти для виходу із зазначеної ситуації, читайте в цій статті.
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua
Суть проблеми
Головна проблема, що виникає при реалізації наміру приватного підприємця — платника єдиного податку торгувати алкогольними напоями, полягає в тому, що відповідно до
ст. 7 Указу № 727 фізичні особи — підприємці, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними виробами , не мають права застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Однак на практиці іноді доводиться зустрічатися із ситуаціями, коли єдиноподатник, починаючи свою підприємницьку діяльність, наприклад, у сфері громадського харчування, з яких-небудь малих форм (утримання невеликої піцерії, пиріжкової чи пельменної), згодом доходить до необхідності розширення пропонованого асортименту, у тому числі й шляхом включення до нього алкогольних напоїв.При цьому такий підприємець уже встиг оцінити всі переваги спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, пристосувався до її очевидних недоліків і нічого не хотів би кардинально змінювати. Звідси запитання: як, діючи винятково в межах законодавства, допомогти розвитку його підприємницької діяльності? Запропонуємо декілька варіантів відповіді на нього, але перед тим, як почати, зазначимо про існування цікавого
листа Мінекономіки України від 10.08.2005 р. № 54-51/541. Шановане міністерство в цьому листі стверджувало, що з 01.07.2005 р. (дату визначено згідно із Законом № 2505) «не передбачено обмеження щодо застосування спрощеної системи оподаткування для суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, які здійснюють роздрібну торгівлю лікеро-горілчаними виробами». Тобто Мінекономіки визнало, що з появою нових заборон для роботи на єдиному податку, запроваджених із зазначеної дати Законом № 2505, старі заборони, зокрема, передбачені Указом № 727, знімаються, а замість них, на думку міністерства, починають діяти нові.Так-от, звертаємо вашу увагу, що така позиція, на наш погляд, помилкова і ми в жодному разі не рекомендуємо користуватися роз’ясненнями, наведеними в цьому листі. Виходити потрібно з того, що на єдиному податку заборонено займатися видами діяльності, які перелічено і в
Указі № 727, і в Законі № 2505. Цей же підхід, до речі, поділяють і податківці (див., наприклад, лист ДПАУ від 04.05.2006 р. № 2690/С/17-0415). Тому, незважаючи на спокусу простого виходу із цієї ситуації та враховуючи, що контролюючим органом з питань стягнення податків, зборів і обов’язкових платежів є податкове відомство, доведеться все ж таки пошукати інші шляхи вирішення питання.
Варіант № 1 — «дозволений»
Після уважного прочитання
Указу № 727 напрошується (даруйте за каламбур) тверезіший спосіб продажу алкогольних напоїв приватним підприємцем без побоювання втратити статус єдиноподатника, ніж той, що запропоновано Мінекономіки. Ґрунтується він на твердженні «що не заборонено, те дозволено». Інакше кажучи, оскільки Указ № 727 не містить прямої заборони на торгівлю тими алкогольними напоями, які не є лікеро-горілчаними виробами, це означає, що ними єдиноподатник торгувати може, не порушуючи при цьому чинного законодавства.Не обговорюючи тут подробиці у відмінності термінів «алкогольні напої» та «лікеро-горілчані вироби» (про це багато говорилося на сторінках нашого видання в цілому і сьогоднішнього номера зокрема), зазначимо, що підприємцю на єдиному податку дозволено
продавати шампанське, вино та коньяк.Щодо
пива, то алкогольним напоєм (і, зрозуміло, лікеро-горілчаним теж) воно з позиції чинного законодавства в контексті, що цікавить нас, взагалі не є, тому обмеження з Указу № 727 до нього не має жодного відношення.Також слід зазначити: якщо єдиноподатник планує здійснювати торгівлю вином, шампанським і коньяком, йому
необхідно придбати ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Необхідність придбання зазначеної ліцензії, її вартість і порядок отримання встановлено Законом № 481 (подробиці див. у статті «Отримуємо ліцензію на торгівлю алкоголем та тютюном» на с. 19 сьогоднішнього номера).Отже, якщо приватний підприємець — власник закладу ресторанного господарства обмежиться лише продажем пива та напоїв, що не належать до лікеро-горілчаних, проблема вирішується сама собою в межах чинного законодавства і без додаткових зусиль. Але, як мовиться, «багато хто любить гарячіше», а тому виходячи з вітчизняних реалій можна припустити: такий заклад не буде достатньо привабливим на тлі інших, що пропонують у тому числі й напої лікеро-горілчаного асортименту. Як же слід діяти підприємцю в цьому випадку?
Варіант № 2 — «орендний»
Непоганим варіантом є здавання частини приміщення кафе в оренду іншому суб’єкту господарювання, що на орендованій площі організовує від свого імені торгівлю алкоголем без будь-яких обмежень щодо найменувань таких напоїв. Зрозуміло, не йдеться про залучення до цього проекту іншого підприємця-єдиноподатника, оскільки перед ним на повний зріст постануть ті самі проблеми, вирішити які він без переходу на загальну систему оподаткування не зможе. Але таким самим шляхом може зрештою піти й сам власник кафе, після чого взагалі зникне необхідність у залученні будь-кого.
Проаналізуємо варіант передачі в оренду частини приміщення юридичній особі, що також використовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, оскільки використання юридичної особи — стандартного платника податку на прибуток є тривіальним і не приводить хоч до якої-небудь оптимізації оподаткування. Як відомо,
Указ № 727 не містить жодних обмежень щодо торгівлі алкогольними напоями юридичними особами — єдиноподатниками, тому використання такого варіанта досягне поставленої мети.При цьому головний нюанс, який необхідно врахувати при здаванні частини приміщення в оренду іншій особі, полягає в
площі цього приміщення. Річ у тім, що, як ми вже зазначали, для роздрібної торгівлі алкогольними напоями потрібно буде отримати відповідну ліцензію. Але одна з основних умов для торгівлі алкоголем — місце реалізації алкогольних напоїв в одному торговельному приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування повинне мати торговельну площу не менше 20 кв. м (див. ст. 1 Закону № 481). Тому, якщо не існує хоча б формальної можливості надати в оренду частину приміщення площею не менше зазначеного розміру, про задуманий план торгівлі алкоголем у кафе його власнику, вочевидь, доведеться забути.Що ж мається на увазі під поняттям «торговельна площа»? Уже стало звичним, що і в цьому випадку, як і в багатьох інших, законодавство не містить чіткого визначення поняття, на яке спираються інші його норми. На практиці ж під поняттям «торговельна площа» розуміють ту площу, яку займає торговельний зал. Якщо йдеться про
точку громадського харчування , то торговельною площею у неї вважатиметься не вся площа приміщення (включаючи, наприклад, підсобні приміщення тощо), а саме площа залу, без урахування площі побутових і виробничих приміщень для приготування їжі.Що стосується РРО, то для юридичної особи — єдиноподатника ніяких послаблень чинне законодавство не має. Залишається лише нагадати, що на сьогодні у
ст. 15 Закону № 481 існує вимога про внесення до додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями адреси місця торгівлі та переліку електронних контрольно-касових апаратів, які знаходяться в місці торгівлі.Декілька слів про нюанси здавання частини приміщення в оренду, які має знати приватний підприємець. Здати в оренду приміщення, що знаходиться у власності підприємця*, можна в межах «єдиноподатної» діяльності чи від імені фізичної особи в межах її цивільної правоздатності. У першому випадку підприємцю не доведеться платити податок з доходів фізичних осіб при отриманні орендної плати, але тільки в тому разі, якщо в Свідоцтві про сплату єдиного податку присутній такий вид діяльності, як здавання в оренду нерухомості. Інакше, на думку податкових органів, дохід від оренди слід розглядати як дохід, отриманий не від підприємницької діяльності і сплачувати з таких доходів ПДФО (див., наприклад,
лист ДПАУ від 23.09.2004 р. № 477/4/15-1210 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 81).*Звертаємо увагу, що згідно з листом Мін’юсту України від 11.01.2007 р. № 19-32/2 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 23) право власності на об’єкт нерухомості, що належить фізичній особі, завжди реєструється саме на фізичну особу, а не на суб’єкта підприємницької діяльності. Проте це не перешкоджає використанню такого об’єкта в підприємницькій діяльності фізичної особи.
Якщо здавання в оренду нерухомості, як вид діяльності підприємця, у Свідоцтві не передбачено, доцільно внести до нього відповідні зміни, подавши заяву про це до податкового органу за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Варто врахувати, що новий вид діяльності до Свідоцтва про сплату єдиного податку вноситься тільки з початку календарного кварталу, а заяву має бути подано не пізніше ніж за 15 днів до початку такого кварталу (див.
лист ДПАУ від 07.12.2004 р. № 616/4/17-3114).Необхідність у сплаті податку з доходів фізичних осіб виникне й тоді, коли власник кафе здаватиме частину приміщення в оренду не як суб’єкт підприємницької діяльності, а як звичайний громадянин. При цьому необхідно враховувати ще й вимогу
п. 9.1 Закону № 889, згідно з якою податок з доходів утримується виходячи з розміру орендної плати, визначеного в договорі оренди, але не може бути менше мінімальної суми орендного платежу, за повний або неповний місяць оренди. Величина мінімального орендного платежу визначається згідно зі спеціальною методикою, затвердженою постановою КМУ від 20.11.2003 р. № 1787. Позитивний момент, про який важливо пам’ятати, полягає ось у чому: якщо такого мінімального орендного платежу до початку року місцевими радами не встановлено, розмір орендної плати при оренді нерухомості у фізичної особи може бути будь-яким.Ще одне зауваження: якщо договір оренди будівлі (чи її частини) укладено строком на три роки і більше, він підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації (
статті 793 і 794 ЦКУ).
Варіант № 3 — «позичковий»
І нарешті, розповімо про найкращий, на наш погляд, варіант реалізації проекту. Ґрунтуючись на нормах
розділу 66 ЦКУ, приміщення можна передати в користування безкоштовно чи, застосовуючи терміни цивільного законодавства, у позичку. Якщо підприємець-єдиноподатник не планує стягувати плату за користування приміщенням (чи його частиною) з юридичної особи, якій його передано для організації торгівлі алкоголем, то подібні дії цілком законні. Саме при такому варіанті найрельєфніше видно переваги залучення юридичної особи, що сплачує єдиний податок. Справа тут ось у чому.Якщо підприємець передасть річ у користування за договором позички (інакше кажучи — безоплатно), то в межах такого договору у нього, зрозуміло, не виникне ніяких доходів. На жаль, якщо такий підприємець при цьому ще й платник ПДВ, то він повинен буде нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ виходячи зі звичайних цін на послуги користування його приміщенням. Принаймні саме так підходять до оподаткування договорів позички податківці, убачаючи в них безкоштовне надання послуг, що згідно з
п. 1.4 Закону про ПДВ є поставкою. Але таких негативних наслідків легко уникнути, якщо добровільно не реєструватися платником ПДВ, дотримуючись при цьому тільки 500-тисячного обмеження річної виручки, установленого Указом № 727.Тепер поглянемо на ситуацію з оподаткуванням юридичної особи, якій приміщення передається, тобто користувача. Якби користувач був платником податку на прибуток, то в цьому випадку, отримавши безкоштовно послуги з безоплатного користування приміщенням, він, за ідеєю, має відобразити в себе в податковому обліку валові доходи. При цьому чітких вказівок на те, в якому розмірі відображати такі доходи, а також на необхідність застосування в цьому випадку звичайних цін,
Закон про податок на прибуток щодо цієї ситуації не містить. Однак можна не сумніватися, що податківці будуть наполягати на валових доходах за звичайною ціною.Усе значно спрощується в разі залучення юридичної особи-єдиноподатника, оскільки згідно зі
ст. 6 Указу № 727 така особа не є платником податку на прибуток підприємств, а, отже, і не зобов’язана дотримуватись норм однойменного Закону. Тим самим усуваються податкові ризики, пов’язані з можливим донарахуванням валових доходів за договором позички. В іншому ж організація торгівлі алкогольними напоями за договором позички в принципі не відрізняється від попереднього варіанта, за яким відносини ґрунтуються на договорі оренди.Тепер ви, шановні читачі, у разі потреби зможете самостійно оцінити переваги та недоліки того чи іншого запропонованого варіанта й обрати найкращий для вас. Ми ж, у свою чергу, будемо раді, якщо ця стаття стане у нагоді у вашій підприємницькій діяльності.
