Єдиноподатник не сплачує податок на землю за здані в оренду земельні ділянки
Суть спору
Уже протягом багатьох років між платниками податків та податковими органами точаться гарячі спори з питання сплати
податку на землю єдиноподатниками. Податківці по-своєму, дуже вузько, трактують термін «підприємницька діяльність». Так було і в цьому спорі. Підприємство, яке сплачує єдиний податок, здавало в оренду земельну ділянку і не сплачувало податок на землю, апелюючи до ст. 6 Указу № 727. Під час перевірки податківці донарахували суму цього податку, що і стало предметом спору.
Позиція податкових органів
У спорах, пов’язаних зі сплатою податку на землю єдиноподатниками за зданими в оренду земельними ділянками, податківці, як правило, використовують один з двох варіантів:
1. Іноді вони стверджують, що пільги зі сплати земельного податку встановлено лише у
ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 03.06.92 р. № 2535-XII. У цій статті нічого не зазначається про звільнення від сплати цього податку єдиноподатників, а отже, вони повинні сплачувати податок на землю в загальновстановленому порядку. Це стара й уразлива тактика перевіряючих, тому сьогодні вони її практично не використовують.2. Частіше податківці стверджують, що здавання в оренду земельних ділянок само по собі не вважається підприємницькою діяльністю. Адже єдиноподатник не є платником земельного податку тільки щодо тих земельних ділянок, які використовуються ним для здійснення
підприємницької діяльності. Саме таку норму встановлено в п. 6 постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727» від 16.03.2000 р. № 507. Судячи з усього, у цій справі податківці дотримуються такого варіанта.До речі, якщо йдеться про здавання в оренду нерухомого майна, то податківці останнім часом використовують інший прийом. З посиланням на
ст. 796, 797 ЦКУ вони стверджують, що земельні ділянки, які знаходяться під переданими в оренду приміщеннями, використовуються не орендодавцем, а орендарем. Отже, не дотримується «звільняючий» критерій Указу № 727, а це означає, що орендодавець має сплачувати земельний податок (див. лист ДПАУ від 20.09.2006 р. № 17471/7/15-0617 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 82).
Позиція суду
Суди всіх інстанцій (місцевий, апеляційний, касаційний) дійшли однозначного висновку: здавання в оренду власної земельної ділянки передбачено статутними документами підприємства і є підприємницькою діяльністю, а оскільки підприємство сплачує єдиний податок воно не є платником податку на землю. Верховий Суд України дійшов такого самого висновку.
Думка редакції
Дуже важливо, що з цього питання ми маємо справу з рішенням Верховного Суду України. За ідеєю, ця постанова повинна поставити крапку в цьому тривалому спорі. Однак, як показує практика, це не завжди так. Наприклад, подібне рішення на користь єдиноподатника було винесено Верховним Судом України ще 22.06.2004 р. у справі № 28/506, причому його з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства доведено до відома судів (
інформаційний лист ВГСУ від 10.03.2005 р. № 01-8/374). Проте податківців не зупинила така позиція високої судової інстанції, навіть після появи цієї постанови спори не припинилися.Як би там не було, на сьогодні сформовано досить широку позитивну для платника податків судову практику. Отже, якщо єдиноподатник має намір доводити свою правоту в судовому порядку, то найімовірніше рішення буде винесено на його користь.
Щодо суті питання, то, на наш погляд, цілком очевидно, що ці операції
охоплюються терміном «підприємницька діяльність». Не цитуватимемо всім відомі норми ГКУ, що визначають суть підприємницької діяльності, зазначимо лише, що такий вид діяльності, як здавання в оренду власної жилої та нежилої нерухомості, а також здавання в оренду земельних ділянок, зазначено в Класифікаторі видів економічної діяльності під кодом 70.20.0 «Здача в оренду власного нерухомого майна». Отже, якщо в статутних документах підприємства або в Свідоцтві про сплату єдиного податку для фізособи — підприємця вказано такий вид діяльності, то претензії податківців безґрунтовні.До речі, сама ДПАУ зазначала, що здавання в оренду є підприємницькою діяльністю (наприклад, у
листі ДПАУ від 06.10.2005 р. № 7890/Л/17-3115 зазначено, що підприємець має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, у тому числі здачу в оренду власного майна).Традиційно на варті прав платників податків стоїть Держпідприємництва. Так, у його
листі від 07.12.2006 р. № 8844 зазначено: якщо суб’єкт підприємницької діяльності — платник єдиного податку здійснює діяльність з надання в оренду земельних ділянок, будівель, споруд (їх частин), які належать йому на праві власності, що є одним з видів його підприємницької діяльності, то такий суб’єкт підприємницької діяльності не є платником земельного податку.Матеріал підготував
Дмитро Костюк, заступник головного редактора
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 26 грудня 2006 року
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України <...> розглянувши справу за позовом ЗАТ <...> до ДПІ у Шевченківському районі м. <...> (далі — ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за скаргою ДПІ про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2006 р.,
встановила:У квітні 2005 р. ЗАТ <...> звернулося до господарського суду Львівської області із позовом до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31 березня 2005 р. <...>, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання плати за землю в розмірі <...>.
Рішенням господарського суду Львівської області від 7 — 29 липня 2005 р., залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2006 р., позов ЗАТ <...> задоволено повністю та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2005 р. <...>.
У скарзі про перегляд справи за винятковими обставинами ДПІ просила скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2006 р., ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 р. та рішення господарського суду Львівської області від 7 — 29 липня 2005 р. з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. № 2535-XII та п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування та обліку суб’єктів малого підприємництва» від 3 серпня 1998 р. № 727.
Скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Судами встановлено, що позивач є суб’єктом підприємницької діяльності і має у власності земельну ділянку площею 16020 м
2 у м. Львові, цільове призначення якої визначено згідно з державним актом на право власності для виробничих потреб.Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 серпня 1998 р.
№ 727 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування за видами статутної діяльності та як суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок за ставкою 10 %, не є платником ряду податків та зборів (обов’язкових платежів), зокрема податку на землю.ДПІ було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ <...> за період з 1 жовтня 2001 р. по 30 вересня 2004 р., за результатами якої складено акт від 28 березня 2005 р. <...>, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 серпня 1998 р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва» від 16 березня 2000 р. № 507.
На думку ДПІ, порушення полягало в тому, що
позивач, який перейшов на спрощену систему оподаткування, не використовував земельну ділянку для виробничих потреб, а здавав її в оренду, протиправно не сплачуючи при цьому податок на землю.За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2005 р. <...>, яким позивачу визначено податкове зобов’язання у формі сплати
податку на землю на загальну суму <...>.Задовольняючи позов та визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2005 р. <...>, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин дійшли обґрунтованого висновку, що
здача в оренду власної земельної ділянки передбачена статутними документами позивача і є підприємницькою діяльністю як суб’єкта малого підприємництва з надання послуг. Оскільки позивач сплачує єдиний податок, то він не є платником податку на землю.У цьому випадку судами правильно застосовані положення законів України «Про плату за землю», «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV, «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-XII та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування та обліку суб’єктів малого підприємництва».
Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАСУ Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.
Оскільки обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, в цій справі не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне відмовити у задоволенні скарги.
Керуючись ст. 244 КАСУ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:Відмовити ДПІ у задоволенні скарги на постанову Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2006 р., ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 р. та рішення господарського суду Львівської області від 7 — 29 липня 2005 р. у справі за позовом ЗАТ <...> до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАСУ.
