Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Штрафи за Законом про РРО є адміністративно-господарськими санкціями

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Грудень, 2007/№ 100
В обраному У обране
Друк
Стаття

Штрафи за Законом про РРО є адміністративно-господарськими санкціями

 

Суть спору

Каменем спотикання знову стали смарт-картки на бензин. Ця справа — далеко не перша можливість для вищих судових інстанцій поставити крапку у тривалому спорі між суб’єктами господарювання та податківцями в питанні про те, чи потрібно проводити через РРО видачу пального за смарт-картками або картками багаторазового використання. Проте суди вкотре нею не скористалися, залишивши це питання відкритим. Що ж стало приводом для судового розгляду цього разу?

Події розвивалися за звичною схемою: податкова перевірка дотримання законодавства про РРО, установлення факту невикористання РРО при відпуску бензину за смарт-картками та картками багаторазового використання, фіксування цього факту в акті перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за встановлене порушення.

 

Позиція податкових органів

На думку податкової інспекції, відпуск нафтопродуктів за електронними смарт-картками

та картками багаторазового використання є розрахунковою операцією, а тому має проводитися через реєстратор розрахункових операцій.

Як уже зазначалося, у суб’єктів господарювання та податківців розбіжності з цього приводу виникли давно. На жаль, позиція судових інстанцій мінлива, але про це далі. Поки ж зупинимося на думці податкових органів.

У концентрованому вигляді її було викладено в

листі ДПАУ від 19.01.2006 р. № 834/7/23-8017 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 15). У цьому листі податківці вимушені були погодитися, що «достатньої бази для обґрунтованого застосування п. 1 ст. 17 Закону про РРО в описаних вище випадках немає». З одного боку, як зазначила ДПАУ, саме розрахунковий документ має підтверджувати факт продажу товару. У листі також є посилання на Техвимоги, відповідно до яких реалізація пального через АЗС має здійснюватися із застосуванням спеціалізованих комп’ютерно-касових систем, уключених до Держреєстру, що забезпечує відпуск пального в єдиному циклі з роздрукуванням фіскального касового чека. З іншого боку, ДПАУ визнала: Закон про РРО прямо зазначає, що РРО не застосовується, якщо в місці отримання товару операції з розрахунків не здійснюються.

На підставі таких аргументів «за» і «проти» ДПАУ дійшла висновку:

РРО можуть не застосовуватися тільки при відпуску оптових партій пального, розрахунки за які здійснено шляхом безготівкового переказу коштів з рахунка на рахунок або шляхом взаємозаліку, або при відпуску пального, що знаходиться на відповідальному зберіганні за умови, що такий відпуск здійснюється з місткостей, спеціально призначених для зберігання та відпускання оптових партій пального.

 

Позиція суду

Це справа цікава тим, що в ході її розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій були прийняті рішення як на користь позиції, згідно з якою відпуск пального за картками потрібно проводити через РРО, так і на користь протилежної позиції. Пропонуємо стисло їх розглянути.

Отже, суд першої інстанції визнав податкове повідомлення-рішення недійсним. Рішення було обґрунтовано тим, що

відпуск нафтопродуктів за смарт-картками та картками багаторазового використання після попереднього розрахунку в готівковій або безготівковій формі не є розрахунковою операцією в розумінні ст. 2 Закону про РРО, оскільки такі картки не є засобом валютно-фінансових відносин і не належать до платіжних документів, виражених у валюті України. Таких самих висновків, розглядаючи аналогічні справи, доходив ВАСУ (див. ухвали від 13.09.2006 р., 06.03.2007 р.), погоджуючись з доводами суб’єкта господарювання, що за допомогою карток на бензин не здійснюється переказ грошових коштів, вони лише відображають кількість та марку нафтопродуктів, які має право отримати пред’явник картки, а продавець зобов’язаний відпустити. Ці ж аргументи використовували вищі судові інстанції у низці аналогічних справ (див. постанову ВГСУ від 20.04.2005 р. № 28/336, ухвалу ВАСУ від 14.06.2006 р.)

Цього разу суд апеляційної інстанції та Вищий адміністративний суд, як касаційна інстанція, не погодилися з таким висновком. Вони мотивували свої рішення тим, що:

1)

Закон про РРО не звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку проведення операцій з відпуску товару за смарт-картками через РРО;

2) при поверненні смарт-карток продавцю підтверджується факт переходу права власності на товар.

Крім того, як зазначив ВАСУ, відсутність смарт-картки позбавляє права на отримання товару, а це, на його думку, свідчить про те, що її передача є розрахунковою операцією. Свою позицію про необхідність проведення відпуску за картками і талонами заздалегідь оплачених нафтопродуктів через РРО ВАСУ підтвердив ще в низці рішень, наводячи як аргумент норми

Техвимог (див. ухвали ВАСУ від 04.10.2006 р., від 22.02.2007 р.). У деяких справах таку ж позицію займали і ВСУ (див. постанови ВСУ від 17.05.2005 р. у справі № 12/297н, від 30.08.2005 р.), і ВГСУ (постанова від 14.07.2005 р. у справі № 377/12-04).

На жаль, Верховний Суд України у справі, що розглядається, ухилився від висловлення своєї думки щодо питання, чи має все-таки застосовуватися РРО при відпуску нафтопродуктів, які заздалегідь було оплачено, за смарт-картками. Але в рішенні ВСУ закріплено інший важливий висновок:

штрафні санкції, передбачені Законом про РРО, є адміністративно-господарськими санкціями, а отже, їх може бути застосовано тільки протягом одного року з дня вчинення порушення, але не пізніше шести місяців з дня його виявлення (ст. 250 ГКУ). Днем виявлення порушення слід вважати дату складання акта за результатами перевірки, в якому зафіксовано порушення.

У справі, що розглядається, акт перевірки складено 24.09.2004 р. Оспорюване ж податкове повідомлення-рішення було прийнято 14.04.2005 р., тобто на момент його прийняття шестимісячний строк з дня виявлення порушення вже закінчився.

Аналогічний висновок у справі, предметом розгляду якої було те саме застосування смарт-карток при відпуску бензину без проведення операцій через РРО, викладено в

ухвалі ВАСУ від 07.12.2006 р. У ній суд визнав недійсним податкове повідомлення-рішення у зв’язку з порушенням строків застосування штрафної санкції, незважаючи на те що порушення вимог законодавства з боку суб’єкта господарювання, який не використав РРО, усе-таки були.

 

Думка редакції

Свою думку з приводу правомірності відпуску заздалегідь оплачених нафтопродуктів за картками ми вже викладали (див. коментар до

листа ДПАУ від 19.01.2006 р. № 834/7/23-8017 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 15): оптимальним варіантом уявляється застосування електронних контрольно-касових апаратів, в яких реалізовано режим роботи «за відомістю Д». У цьому режимі касовий чек оформляється зі 100-відсотковою знижкою, але обсяг відпущеного пального фіксується в пам’яті РРО у звичайному порядку. Цей варіант дозволяє повною мірою виконати умови Техвимог та уникнути зайвих спорів з контролерами. Проте в суб’єктів господарювання, які готові в пошуку істини дійти до вищих судових інстанцій, є досить вагомі аргументи для відстоювання своєї позиції. Серед них — і визнання ДПАУ можливості непроведення через РРО відпуску заздалегідь оплаченого за безготівковим розрахунком пального за картками, і неоднозначна судова практика з цього питання, що дозволяє знайти досить велику кількість судових рішень на свою користь.

Що ж до визнання передбачених

Законом про РРО штрафів адміністративно-господарськими санкціями, то з цим висновком ВСУ не можна не погодитися. Ґрунтуючись на ст. 238 ГКУ, адміністративно-господарські санкції можна визначити як заходи організаційно-правового або майнового характеру, які застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності та спрямовані на припинення такого правопорушення і ліквідацію його наслідків. Однією з адміністративно-господарських санкцій є штраф, тобто грошова сума, яка сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету в разі порушення ним установлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які із суб’єкта господарювання стягується штраф, розмір та порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Віднесення штрафів, передбачених

Законом про РРО, до адміністративно-господарських санкцій, дозволяє поширити на них вимоги ст. 250 ГКУ, відповідно до якої такі санкції можуть застосовуватися до суб’єктів господарювання тільки протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Розглянемо застосування цього правила на прикладі справи, за якою було прийнято рішення ВСУ, що розглядається. Так, якщо порушення вимог

Закону про РРО було зафіксовано в акті перевірки від 24.09.2004 р. (ця дата буде вважатися датою виявлення порушення), рішення про застосування штрафу за це порушення могло бути винесено не пізніше 25.03.2005 р. Пояснимо, як ми отримали саме таку дату. Обчислення строків застосування адміністративно-господарських санкцій здійснюється за загальними правилами, установленими ЦКУ, відповідно до положень якого обчислення строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦКУ), і закінчується у відповідне число останнього місяця строку (ст. 254 ЦКУ). Якщо керуватися наведеними правилами, то обчислення строку, протягом якого може бути застосовано штраф, почнеться з дня, наступного за днем складання акта перевірки, тобто в нашому випадку строк почне обчислюватися з 25.09.2004 р. і останнім його днем стане 25.03.2005 р. Оспорюване ж податкове повідомлення-рішення було прийнято 14.04.2005 р., тобто після закінчення шести місяців з дня виявлення порушення.

Правило застосування адміністративно-господарських санкцій передбачає ще одну вимогу — штраф згідно із

Законом про РРО як адміністративно-господарську санкцію не може бути застосовано після закінчення року з дня вчинення правопорушення. Так, якби порушення, щодо якого було складено оспорюване податкове повідомлення-рішення, було вчинено 10.03.2004 р., то останнім днем, коли можна було винести рішення про застосування штрафної санкції, є 11.03.2005 р.

Сподіваємося: висновок суду, що штрафи, передбачені

Законом про РРО, є адміністративно-господарськими санкціями, не спіткає доля питання про необхідність проведення через РРО заздалегідь оплаченого пального, і він знайде підтримку й у подальших судових рішеннях.

Матеріал підготувала Олена Уварова, юрист

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

 

від 13 лютого 2007 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України <...> розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю <...> до <...> об’єднаної державної податкової інспекції (далі — ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення; зустрічним позовом <...> об’єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю <...> (далі — ТОВ <...>) про стягнення штрафних (фінансових) санкцій у сумі <...> грн.,

встановила:

У квітні 2005 року ТОВ <...> звернулося до суду з позовом до ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення <...> від 14.04.2005, прийнятого на підставі акта перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, яким до нього було застосовано штрафні санкції в розмірі <...> грн. за порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Заперечуючи проти позову, ОДПІ звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій в сумі <...> грн., зазначаючи, що оспорюване повідомлення-рішення є правомірним, оскільки відпуск нафтопродуктів за електронними смарт-картками та картками багаторазового використання є розрахунковою операцією, а тому повинен проводитися через реєстратор розрахункових операцій.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 08.06.2005 позов ТОВ <...> визнано недійсним податкове повідомлення-рішення <...> від 14.04.2005, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позивачем було проведено відпуск нафтопродуктів за електронними пластиковими смарт-картками та картками багаторазового використання після попереднього розрахунку в готівковій або безготівковій формі за окремими договорами купівлі-продажу. Суд дійшов висновку, що вказані операції не є розрахунковими в розумінні ст. 2 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки такі картки не є засобом валютно-фінансових відносин та не належать до платіжних документів, виражених у валюті України.

Постановою Київського міжобласного апеляційного суду від 07.11.2005 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ <...> відмовлено, зустрічний позов ОДПІ задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 14.06.2006 постанову суду апеляційної інстанції залишено без зміни.

Рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій мотивовані тим, що Закон «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не містить обмежувальний перелік засобів проведення безготівкових операцій, та в той же час не звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку проведення операцій з відпуску товару за талонами та смарт-картками через реєстратор розрахункових операцій. Крім цього, талони та смарт-картки при здійсненні господарських операцій з продажу паливно-мастильних матеріалів не можуть використовуватись виключно як акти прийому-передачі, оскільки право власності на товарно-матеріальні цінності (нафтопродукти) покупець набуває при переданні пального. Факт переходу права власності на товар від позивача до контрагентів підтверджується поверненням талонів та пред’явленням смарт-картки продавцю.

У скарзі ТОВ <...> ставить питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали ВАС від 14.06.2006 та постанови Київського міжобласного апеляційного суду від 07.11.2005 у зв’язку з порушенням судами норм матеріального права та неоднаковим застосуванням однієї й тієї самої норми права, зокрема ст. 61 Конституції та ст. 250 ГК в аналогічних справах.

Скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОДПІ визначило суму податкового зобов’язання ТОВ <...> у вигляді штрафу за порушення п. 1 ст. 3 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Статтею 239 ГК передбачено, що однією з адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується з господарюючого суб’єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що

оспорюване податкове повідомлення-рішення <...> від 14.04.2005 прийняте на підставі акта перевірки від 24.09.2004. Тобто факт порушення норм Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було встановлено податковим органом 24.04.2004*.

* Тут, мабуть, допущено описку: повинно бути 24.09.2004. —

Прим. ред.

Відповідно до ст. 250 ГК

адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте суди попередніх інстанцій не встановили, чи були дотримані строки, протягом яких до господарюючого суб’єкта може бути застосована адміністративно-господарська санкція.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення ст. 250 Господарського кодексу, то прийняті в справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті із порушенням норм матеріального права, а справа — направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 241 — 244 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів Судової палати

постановила:

Скаргу товариства з обмеженою відповідальністю <...> задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 14.06.2006 та постанову Київського міжобласного апеляційного суду від 07.11.2005 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 КАС.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно