Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Ліквідація боржника-нерезидента звільняє резидента від обов’язку подавати валютну декларацію

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Грудень, 2007/№ 100
В обраному У обране
Друк
Стаття

Ліквідація боржника-нерезидента звільняє резидента від обов’язку подавати валютну декларацію

 

Суть спору

Цього разу суб’єкт господарювання та податкова інспекція розійшлися в думках щодо питання, чи зобов’язаний суб’єкт господарювання відображати в декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, суму заборгованості перед ним нерезидента, якого ліквідовано. Ось як це відбувалося.

У далекому 1998 році між українським ТОВ та литовським ЗАТ було укладено договір, за яким утворилася заборгованість ЗАТ перед ТОВ, тобто нерезидента України перед її резидентом. У 2001 році ЗАТ було визнано Вільнюським окружним судом ліквідованим і знято з обліку. Заборгованість залишилася непогашеною. ТОВ вважало, що з ліквідацією боржника припинило існування і його зобов’язання з подання декларації про валютні цінності. Але податківці з цим не погодилися.

  

Позиція податкових органів

Те, що в суб’єкта господарювання виникла заборгованість нерезидента, податкова інспекція виявила в ході планової перевірки, за результатами якої було складено акт від 01.04.2005 р. На підставі акта перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення з вимогою сплатити штрафні санкції за

порушення порядку декларування валютних цінностей та іншого майна.

Варто зауважити, що дослівно в тексті судового рішення вказано, що «штрафні санкції визначено за порушення

строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності». Проте зі змісту судового спору, аргументів сторін та власне викладення суті справи судом випливає, що в цій частині при підготовці рішення було допущено описку. Цей висновок підтверджується тим, що відповідно до п. 2.7 Положення про валютний контроль, на який є посилання в касаційній скарзі податкової інспекції, порушення порядку декларування валютних цінностей тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 нмдг (тобто 340 грн.). У ході перевірки було встановлено, що сума заборгованості нерезидента не відображалася в деклараціях про валютні цінності протягом трьох звітних періодів, тобто сума штрафної санкції в цьому випадку має скласти 1020 грн. Саме таку цифру й зазначено в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні. Але оскільки ця описка на рішення у справі в цілому не вплинула, сторони, судячи з усього, визнали зайвим звертатися до суду із заявою про виправлення допущеної в судовому рішенні описки.

З позиції податківців усе просто і зрозуміло. Установивши факт недекларування заборгованості за зовнішньоекономічним договором і пославшись на

п. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи з повернення до України валютних цінностей, які незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.94 р. № 319/94, який передбачає щоквартальне декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, валютних цінностей, які їм належать та знаходяться за межами України, податкова інспекція дійшла висновку про наявність порушення з боку суб’єкта господарювання.

Якщо подивитися у форму Декларації про валютні цінності, доходи і майно, які належать резиденту України і знаходяться за її межами, затверджену

наказом Мінфіну від 25.12.95 р. № 207, то відображенню в ній дійсно підлягають товари (роботи, послуги), що експортовані резидентом за межі України за бартерними угодами і за які станом на звітну дату не надійшла в установлені законодавством строки імпортна частина бартерної угоди. Але питання полягає лише в тому, чи зберігається обов’язок з декларування такої заборгованості після того, як боржника-нерезидента ліквідовано. Податківці, приймаючи податкове повідомлення-рішення, певно, його собі не ставили.

 

Позиція суду

Загальний висновок, якого дійшли суди всіх трьох інстанцій, —

ліквідація боржника-нерезидента означає відсутність заборгованості за зовнішньоекономічним договором, а отже, і відсутність обов’язку в суб’єкта господарювання — резидента декларувати її суму в декларації про валютні цінності, доходи та майно.

Як один з аргументів на користь такого висновку суд використав те, що Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України розцінило

ліквідацію боржника-нерезидента як підставу для скасування дії спеціальних санкцій щодо ТОВ. На думку суду, відсутність боржника призводить до неможливості застосування до резидента України фінансових санкцій за неподання або несвоєчасне подання декларації про валютні цінності. Підставою для такого висновку став абзац п’ятий п. 2.7 Положення про валютний контроль, відповідно до якого неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації за відсутності валютних цінностей і майна за межами України не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

 

Думка редакції

З висновками, яких дійшов Вищий адміністративний суд України в спорі, що розглядається, слід погодитися. За загальним правилом, викладеним у

ст. 609 ЦКУ та в ч. 3 ст. 205 ГКУ, ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора) припиняється зобов’язання. Це автоматично означає припинення заборгованості за цим зобов’язанням. Підтвердження цього знаходимо і в ч. 3 ст. 61 ГКУ, згідно з якою претензії, не задоволені у зв’язку з відсутністю майна суб’єкта господарювання, який проходить процедуру ліквідації, вважаються погашеними.

Це судове рішення варте уваги, оскільки в ньому суд подолав існуючу на сьогодні у валютному законодавстві прогалину, а саме відсутність норми, яка прямо б указувала на те, що ліквідація боржника-нерезидента звільняє від обов’язку подавати валютну декларацію. Цю проблему, можливо, буде вирішено з прийняттям Закону «Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні», проект якого перебуває у Верховній Раді України.

У зв’язку з існуючою прогалиною у справі, що розглядається, перед судом стояла задача не відшукати в законодавчих положеннях правильну відповідь для вирішення спору, що виник між сторонами, а навпаки — знайти відповідні законодавчі положення, які дозволяють обґрунтувати висновок, що лежить на поверхні. Адже якби суд не погодився з тим, що резидент правомірно не відображав у декларації про валютні цінності суму заборгованості за договором, другу сторону якого ліквідовано, виходило б таке: суб’єкт господарювання «до кінця століття», а якщо бути точніше — поки сам не буде ліквідований, щокварталу мав декларувати заборгованість, яку ніколи вже не буде стягнуто через те, що боржника ліквідовано. Погодьтеся: такий висновок суперечив би здоровому глузду. Утім, навіть незважаючи на це, у зв’язку з тим, що стабільність ніколи не вважалася перевагою вітчизняної судової практики, у податківців залишався деякий шанс на перемогу в цьому спорі. Але все ж таки переміг здоровий глузд.

Матеріал підготувала Олена Уварова, юрист

  

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

УХВАЛА

 

від 15 березня 2007 року

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу в м. <...> на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2005 року за позовом ТОВ <...> до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу в м. <...> (далі — СДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

установила:

ТОВ <...> звернулося до господарського суду з позовом до СДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2005 року, позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № <...> від 05.04.2005 р. і № <...> від 29.04.2005 р. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. витрат зі сплати державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі СДПІ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», п. 2.7 Положення про валютний контроль, Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», просить судові рішення скасувати і прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ <...>, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що відповідачем було проведено планову комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 р. по 31.12.2004 р. За результатами перевірки було складено акт від 01.04.2005 р., на підставі якого було прийнято податкове повідомлення-рішення № <...>, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання у вигляді штрафних санкцій за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 1020 грн. За результатами процедури апеляційного узгодження податкового зобов’язання відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2005 р. № <...> на таку ж суму. Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом спору у цій справі.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідно до п. 4.14 Положення про порядок застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», дія спеціальних санкцій скасовується в разі застосування суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності практичних заходів для приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до норм чинного законодавства України і якщо в Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України відсутні матеріали щодо порушення ним валютного, митного, податкового, іншого законодавства, пов’язаного з його зовнішньоекономічною діяльністю, та здійснених цим суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності дій, які можуть нашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ <...>

у деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами, станом на 01.07.2004 р., 01.10.2004 р. та 01.01.2005 р. не було відображено суму дебіторської заборгованості в розмірі 5596,03 доларів, яка утворилася в результаті неналежного виконання ЗАТ <...> укладеного з позивачем бартерного контракту № <...> від 23.06.98 р.

Ухвалою Вільнюського окружного суду від 01.10.2001 р.

ЗАТ <...> визнано ліквідованим та знято з обліку. Затверджена судом кредиторська заборгованість ТОВ <...> залишилася непогашеною у зв’язку з недостатністю грошових коштів у ЗАТ <...>. На підставі цього Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України видало наказ від 04.06.2004 р. № <...>, яким скасовано дію спеціальних санкцій відносно ТОВ <...>. Наведене підтверджується також листом головного управління зовнішніх відносин та зовнішньоекономічної діяльності Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 04.02.2004 р. № <...>.

Висновок суду про те, що

за умови об’єктивної відсутності суб’єкта дебіторської заборгованості твердження СДПІ про наявність заборгованості в позивача та необхідність її декларування є безпідставним. Воно узгоджується з п.п. 2.7 п. 2 Положення про валютний контроль, відповідно до якого ненадання резидентами України декларації за відсутності валютних цінностей та майна за межами України не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

З таким висновком обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, і доводи касаційної скарги його не спростовують.

З урахуванням того, що суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, відповідно до статті 224 КАС України це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу в м. <...> залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2005 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2005 року — без змін.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно