Вищий адміністративний суд України
Ухвала
від 15 лютого 2007 року
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів <...>, при секретарі <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у <...> районі м. Харкова на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 у справі № АС-27/597-05 господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ч» (далі — ТОВ «Ч») до Державної податкової інспекції у <...> районі м. Харкова (далі — ДПІ у <...> районі м. Харкова) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
установив :Постановою господарського суду Харківської області від 22.12.2005, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2006, позов про визнання нечинним повідомлення-рішення ДПІ у <...> районі м. Харкова від 01.08.2005 № <...> про застосування до ТОВ «Ч» фінансових санкцій у сумі 537080,60 грн., накладених на підставі п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», задоволено.
Судові рішення вмотивовані тим, що в силу положень п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» позивач, здійснюючи впродовж листопада — грудня 2004 року, січня — червня 2005 року
виїзну торгівлю рослинною олією власного виробництва та оформлюючи розрахунки за такими операціями прибутковими касовими ордерами, не зобов'язаний був при здійсненні розрахунків у готівковій та безготівковій формах при продажу вказаної продукції застосувати розрахункові книжки, а відтак і реєстратори розрахункових операцій, обов'язкове застосування яких суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю через засоби пересувної торговельної мережі з використанням розрахункових книжок, чинним законодавством, на порушення якого посилається відповідач, пов'язано з перевищенням розміру річного обсягу розрахункових операцій, що досягає 200 тис. грн.У касаційній скарзі ДПІ у <...> районі м. Харкова просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336 «Про забезпечення реалізації ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 2 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 121 «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій».
Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 537080,60 грн. на підставі п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» згідно з податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2005 № <...> слугувала така обставина, як здійснення позивачем розрахункових операцій на суму 107416,12 грн. при продажу через засоби пересувної торговельної мережі (автоцистерни) олії рослинної рафінованої без проведення цих операцій через реєстратор розрахункових операцій, а з використанням розрахункової книжки після настання 28.12.2004 перевищення визначеного постановою Кабінету Міністрів України «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» від 07.02.2001 № 121 граничного річного обсягу розрахункових операцій (200 тис. грн.). При цьому річний обсяг розрахункових операцій позивача контролюючим органом був визначений з врахуванням обсягу розрахункових операцій, здійснених позивачем при продажу СПД гр. К. та ПП «Б» продукції власного виробництва (олії рослинної рафінованої) в безготівковій та готівковій формі шляхом внесення готівки в касу підприємства з оформленням приходних касових ордерів та видачею відповідних квитанцій.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою Головного управління статистики у Харківській області № 3721 одним із видів діяльності позивача є виробництво рафінованої олії та жирів.
Як свідчать матеріали справи і встановлено судами, реалізація позивачем рослинної рафінованої олії власного виробництва була здійснена на підставі договорів від 01.11.2004 № М11/01 та від 06.04.2005 № М6/4 СПД гр. К. та ПП «Б». Розрахунок за вказану продукцію цими покупцями був здійснений у безготівковій формі та в готівковій шляхом внесення готівки до каси товариства з оформленням прибуткових касових ордерів.
З огляду на те, що законом не вимагається застосування розрахункових книжок у зв'язку з продажем продукції власного виробництва з оформленням готівкових розрахунків прибутковими касовими ордерами, суди попередніх інстанцій, даючи правову оцінку встановленим фактам, дійшли правильного висновку про відсутність у позивача обов'язку по застосуванню розрахункових книжок при здійсненні розрахункових операцій з СПД гр. К. та ПП «Б» безвідносно до тієї обставини, що позивач вів розрахункові книжки та видавав розрахункові квитанції покупцям при здійсненні виїзної торгівлі.
За відсутності у позивача обов'язку вести облік розрахункових операцій при здійсненні продажу продукції власного виробництва із застосуванням розрахункових книжок обсяг цих операцій не повинен був ураховуватися при визначенні річного обсягу розрахункових операцій
, з досягненням граничного розміру якого ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336 «Про забезпечення реалізації ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» пов'язують обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності проводити розрахункові операції із застосуванням реєстратора розрахункових операцій.Такий висновок випливає із змісту ст. 10 зазначеного Закону, якою граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування реєстраторів розрахункових операцій пов'язується з окремими формами та умовами проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій. При цьому вказана стаття містить застереження, що розрахункові книжки не застосовуються у випадках здійснення підприємницької діяльності, визначених ст. 9 цього Закону.
Наявним у справі додатком до акта перевірки від 30.06.2005 № <...> підтверджується, що без врахування обсягу розрахункових операцій, здійснених позивачем з ПП «Б» та СПД гр. К., станом на 28.12.2004 річний обсяг розрахункових операцій позивача не перевищив 200 тис. грн.
З огляду на це застосування до ТОВ «Ч» фінансових санкцій на підставі п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи правильність висновків судів не спростовують, у зв'язку з чим постановлені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:Касаційну скаргу ДПІ у <...> районі м. Харкова залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 — без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 — 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
коментар редакції
Граничний 200-тисячний обсяг для застосування РРО не поширюється на розрахунки в касі
Сфера застосування РРО для будь-якого суб'єкта господарювання — одна з найбільш штрафонебезпечних зон його бізнес-діяльності. Адже, м'яко кажучи, «немаленькі» розміри фінансових санкцій, установлені законодавством у цій сфері, можуть якщо не збанкрутити підприємство, то серйозно нашкодити його процвітанню. Тому тут усім суб'єктам, які торгують за готівку, слід бути особливо уважними.
На жаль, не завжди навіть підвищена уважність при абсолютному небажанні порушити закон («обдурити» бюджет) і природному прагненні працювати спокійно, не виходячи за межі правового поля, є гарантією відсутності претензій у податківців.
Не стала винятком і сьогоднішня ситуація, суть якої така. Підприємство — виробник соняшникової олії реалізує продукцію за безготівковим розрахунком та за готівку. Причому готівку приймає як через касу з виписуванням прибутково-касового ордера (ПКО), так і на місці реалізації товару через засоби пересувної мережі (виїзна торгівля), виписуючи розрахункові квитанції. Інакше кажучи, підприємство не застосовує РРО. Тут додамо одну маленьку деталь, що згодом стала каменем спотикання у справі: обсяг готівкових надходжень від виїзної торгівлі не перевищує 200 тис. грн. на рік, а загальний обсяг реалізації, включаючи надходження через касу, виходить за цю межу.
Здавалося б, запитань у перевіряючіх щодо законності незастосування РРО виникати не повинно:
(1)
виробники можуть без РРО одержувати грошові кошти за свою продукцію через касу з виписуванням ПКО згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО), головне, щоб підприємство не було торговельним, не належало до закладів громадського харчування;(2)
роздрібна торгівля через засоби пересувної мережі — це один із видів діяльності, який при дотриманні граничного обсягу (200 тис. грн.) дозволяє приймати грошові кошти без РРО з виписуванням розрахункової квитанції. Підстава — ст. 10 Закону про РРО і п. 2 Переліку окремих форм і умов здійснення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, затвердженого постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336 (далі — Перелік № 1336).Проте
перевіряючі вирішили, що в розрахунку граничного обсягу (200 тис. грн.) мають брати участь не тільки надходження від виїзної торгівлі, але й готівка, прийнята через касу, плюс безготівкова оплата за товар. Як зазначено вище, загальний обсяг розрахунків у підприємства перевищує 200 тис. грн., тому податківці «виявили» ухилення від застосування РРО з нарахуванням відповідних санкцій — у п'ятикратному розмірі від реалізованої без РРО продукції (п. 1 ст. 17 Закону про РРО).Суд із цією позицією не погодився
, абсолютно справедливо вказавши, що за відсутності у підприємства обов'язку вести облік «касових» розрахунків за власну продукцію за допомогою розрахункових квитанцій обсяг цих операцій не повинен ураховуватися в розрахунку граничних двохсот тисяч.Щоб остаточно переконатися у правоті судів, ще раз пригадаємо і проаналізуємо ст. 10 Закону про РРО. У ній на Кабмін покладено обов'язок щодо встановлення переліку форм і умов здійснення діяльності без застосування РРО (із застосуванням РК і КОРО), а також граничного розміру річного обсягу розрахункових операцій, при перевищенні якого застосування РРО є обов'язковим. Перелік і граничний обсяг (у нашому випадку — 200 тис. грн.*) саме щодо перелічених у переліку форм і умов діяльності встановлено постановою КМУ від 23.08.2000 р. № 1336. Інакше кажучи,
граничний обсяг пов'язано тільки з тим, що зазначено в Переліку № 1336, і він не може впливати на інші розрахункові операції.* Річ у тім, що граничний обсяг 200 тис. грн. установлено не для всіх видів і форм діяльності, зазначених у переліку, він стосується тільки перелічених у п. 2, 3, 5, 6, 13, 14, 16, 17, 22, 23, 27 цього документа. Решта видів і форм або взагалі не лімітуються (п. 1, 8, 9, 10, 11, 15, 18, 19, 20, 21, 24, 25 і 26), або обмежені обсягом 75 тис. грн. (пп. 4 і 7). Причому граничний обсяг 75 тис. грн., на відміну від 200-тисячного, поширюється не на СПД у цілому, а на конкретний пункт продажу, надання послуг.
Інша справа, якщо суб'єкт господарювання перевищить межу (200 тис. грн.) від одержаного через виїзну торгівлю, тоді
перейти на РРО необхідно протягом місяця, як це передбачено в постанові КМУ від 07.02.2001 р. № 121. Причому тут з лімітом порівнюється виручка не за кожним пунктом продажу, а виручка, отримана через усі пункти виїзної торгівлі, що є на підприємстві.Аналогічна ситуація вже розглядалася на сторінках нашого видання, там ми так само дійшли висновку, що 200-тисячний ліміт стосується тільки розрахункових операцій у межах форм і умов, установлених у відповідних пунктах Переліку № 1336 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 51, с. 62).
Наталія Яновська
