ПДВшні подробиці переходу на єдиний податок за ставкою 10 %
Існування різних систем оподаткування, безумовно, сприяє суб’єктам господарювання, які одержують певну свободу податкового маневрування, переходячи з однієї системи на іншу і повертаючись назад. У прагненні обмежити таку свободу маневру законодавець періодично вносить до правил оподаткування досить серйозні зміни. І тоді те, що було вигідним учора, утрачає сенс у нових умовах. Щоб не опинитися в кепському становищі, краще заздалегідь ознайомитися з усіма нюансами. У цій статті розповімо про проблеми, пов’язані з переходом на спрощену систему без сплати ПДВ.
Ігор ХМЕЛЕВСЬКИЙ, економіст-аналітик Видавничого будинку «Фактор», igor.khmelevskiy@id.factor.ua
Припустимо, що юридична особа, яка працює сьогодні на загальній системі оподаткування та зареєстрована платником ПДВ, задовольняє всім вимогам
ст. 1 Указу № 727 і не порушує при цьому жодних інших обмежень чинного законодавства з точки зору можливості стати єдиноподатником. При цьому з двох існуючих ставок єдиного податку таке підприємство вибрало більшу, тобто 10 %, що автоматично переводить його до лав неплатників ПДВ. Що потрібно враховувати при цьому в першу чергу? Що слід вдіяти, щоб уникнути зайвої сплати ПДВ у момент такого переходу (або навпаки, не втратити надмірно сплачений раніше, тобто бюджетне відшкодування)? Як не втратити права на податковий кредит за основними фондами і не нараховувати ПДВ повторно при їх можливому продажу в разі повернення через якийсь час знову на загальну систему зі сплатою ПДВ?Розглянемо далі все по порядку. Зауважимо тільки, що подальші міркування цілком справедливі і для випадку, коли юридична особа наразі вже перебуває на спрощеній системі, сплачує при цьому єдиний податок за ставкою 6 % і є платником ПДВ, але має намір перейти на 10 % ставку. І навпаки, якщо підприємство зараз перебуває на загальній системі оподаткування, але платником ПДВ не зареєстроване, його перехід на сплату 10 % єдиного податку відбудеться абсолютно безболісно і все викладене нижче його не стосується.
Що таке умовний продаж
Спроби обмежити право платника ПДВ на податковий кредит, який правомірно було відображено у зв’язку з придбанням активів у момент його переходу на єдиний податок за ставкою 10 %, робилися податківцями досить давно. Представники податкових органів наполягали на обов’язку платників ПДВ, в обліку яких на день анулювання їх реєстрації платниками цього податку значилися товарні залишки, неамортизовані основні фонди чи інші активи, зменшити суму податкового кредиту на величину, що відповідає частці таких недовикористаних в оподатковуваних операціях у попередніх звітних періодах товарних залишків. Виконувати таку операцію слід було щодо активів, при придбанні яких суми ПДВ було включено до складу податкового кредиту в попередніх або в поточному звітних періодах, шляхом відображення в податковій декларації з ПДВ з наданням розрахунку коригування.
Зауважимо, що в чинній на той час редакції
Закону про ПДВ нічого подібного не передбачалося, і тому такі претензії ДПАУ законними вважатися не могли. Зовсім по-іншому виглядає ця ситуація сьогодні.Згідно з
абз. «в» п. 9.8 Закону про ПДВ, якщо особа, зареєстрована як платник ПДВ, реєструється платником єдиного податку або стає суб’єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відбувається анулювання її реєстрації платником ПДВ.Для цього необхідно подати до податкового органу заяву про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою № 3-ПДВ, Свідоцтво ПДВ та всі його завірені копії. При неподанні будь-якого із зазначених документів заява до розгляду не приймається (
п. 25.1 Положення № 79).Рішення про анулювання за заявою платника приймається податковим органом протягом 10 днів з моменту подання заяви. Датою анулювання реєстрації вважатиметься дата подання заяви, якщо не встановлено граничний строк дії Свідоцтва. Такий граничний строк установлюється органом ДПС саме в разі переходу суб’єкта малого підприємництва, зареєстрованого платником ПДВ, якщо щодо нього прийнято рішення про перехід з певного звітного періоду на сплату єдиного податку за ставкою 10 %, але цей звітний період ще не настав. Тоді на Свідоцтві платника ПДВ у лівій верхній частині робиться спеціальний запис про строк його дії, який закінчується в останній день звітного періоду, що передує переходу на спрощену систему.
Ключовий момент, який при цьому слід мати на увазі, сформульовано в
останньому абзаці п. 9.8 Закону про ПДВ. Так, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких було нараховано податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов’язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.Як бачимо, на шляху від колишнього беззаконня до законодавчого врегулювання цього питання відбулася певна трансформація способу, яким платники позбавляються права на податковий кредит за раніше придбаними товарами та основними фондами. Якщо раніше податківці пропонували такий податковий кредит сторнувати, то тепер
Закон про ПДВ вимагає нарахувати податкові зобов’язання на товарні залишки та основні фонди, що, у принципі, відповідає загальній ідеології цього Закону. Для підтвердження цієї думки досить пригадати, що аналогічні положення містяться і в абз. п’ятому п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ, відповідно до якого в разі подальшого використання товарів в операціях, які не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування (статті 3 і 5 відповідно), або переведення основних фондів до складу невиробничих фондів такі товари та основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).Отже, можна говорити про компенсаційний характер того умовного продажу товарних залишків та основних фондів, який передбачено
п. 9.8 Закону про ПДВ. Адже якби підприємство залишалося платником ПДВ, податкові зобов’язання було б нараховано при реалізації товарів покупцям, а участь основних фондів в оподатковуваних операціях також сприяла б збільшенню податкових зобов’язань при здійсненні таких операцій. І оскільки ПДВ — непрямий податок, то збереження права на податковий кредит без нарахування податкових зобов’язань у майбутньому спричинило б несплату цього податку в очікуваних розмірах, чому й намагався запобігти законодавець уведенням зазначеної норми.Підкреслимо два важливі моменти, які слід мати на увазі.
Перший
з них полягає в тому, що при умовному продажу відбувається тільки нарахування податкових зобов’язань, жодного додаткового зменшення податкового кредиту проводити не потрібно. Це випливає зі змісту процедури умовного продажу, яку покликано компенсувати податковий кредит податковими зобов’язаннями, але ніяк не покарати двічі платника, відібравши одне та збільшивши інше.Другий
важливий момент: нарахування податкових зобов’язань слід здійснювати тільки щодо тих товарів та основних фондів, при придбанні яких відповідні суми «вхідного» ПДВ було включено до складу податкового кредиту, інакше знову ж таки порушується сам принцип ПДВшної компенсації, про який було зазначено вище. У зв’язку з цим доцільно перед переходом на 10 % єдиний податок провести інвентаризацію таких товарних залишків та ОФ. Тут ми маємо на увазі не стандартну процедуру інвентаризації, знайому всім бухгалтерам, а виявлення за даними бухобліку тих активів, які було придбано свого часу:— без ПДВ у період до реєстрації підприємства платником цього податку, якщо такий період в історії підприємства був;
— без ПДВ у неплатників цього податку;
— з ПДВ, але податковий кредит за якими не відображався відповідно до
п.п. 7.4.2 Закону про ПДВ у зв’язку з їх неучастю в господарській діяльності (наприклад, невиробничі основні фонди, запаси невиробничого характеру тощо).Варте уваги, коли підприємство, будучи платником ПДВ, здійснювало одночасно як оподатковувані, так і неоподатковувані або звільнені від оподаткування операції. При цьому, як відомо, до суми податкового кредиту включалася та частка сплаченого (нарахованого) податку при виготовленні або придбанні товарів, яка відповідала частці використання таких товарів в оподатковуваних операціях звітного періоду (див.
п.п. 7.4.3 Закону про ПДВ). На жаль, законодавець не уточнює, як діяти при визнанні умовного продажу щодо таких товарів. Нарахування податкових зобов’язань на повну їх вартість буде несправедливим знову ж таки з точки зору компенсаційного характеру процедури умовного продажу.Уточнимо, що проблема, яка розглядається, здебільшого відноситься до основних фондів, які платник придбавав для використання як в оподатковуваних, так і в неоподатковуваних або звільнених від оподаткування операціях. Так, якщо на підприємстві частка неоподатковуваних операцій становить 90 %, а інші 10 % припадають на оподатковуваний вид діяльності, скажімо, здавання в оренду частини адміністративної будівлі, то в момент придбання такої будівлі до податкового кредиту включається тільки 10 % «вхідного» ПДВ. Виникає закономірне запитання: чи правильно буде нараховувати податкові зобов’язання при умовному продажу виходячи з повної вартості такого об’єкта ОФ?
На наш погляд, у цьому випадку варто враховувати ті пропорції, які застосовувалися в момент розподілу ПДВ за такими активами між податковим кредитом та валовими витратами (балансовою вартістю). Разом з тим не виключено варіант, що податківці наполягатимуть на буквальному прочитанні норм
п. 9.8 Закону про ПДВ.Застосування
звичайних цін у разі визнання умовного продажу виглядає також цілком виправданим, ураховуючи той факт, що останнім часом Закон про ПДВ при визначенні бази оподаткування зобов’язує завжди орієнтуватися саме на звичайні ціни. Зауважимо, що порівняно з попередніми рекомендаціями податківців зазначена вимога щодо основних фондів є жорсткішою: замість зменшення податкового кредиту, що припадає на недоамортизовану вартість ОФ, податкові зобов’язання мають нараховуватися на звичайну ціну об’єктів ОФ, що залишаються в обліку платника податків. Адже звичайна ціна в деяких випадках (наприклад, якщо йдеться про нерухомість, вартість якої неухильно зростає) може багаторазово перевищувати вартість придбання, що призведе до перевищення нарахованих податкових зобов’язань над раніше відображеним податковим кредитом.Говорити при цьому про існування 20 % коридору між договірною та звичайною ціною, передбаченого
п. 4.1 цього Закону, не доводиться, оскільки власне договірної ціни при умовному продажу бути не може.А от податкову накладну при такому умовному продажу виписати все ж доведеться. Про це зазначається в
п. 8.3 Порядку № 165. Така податкова накладна виписується у двох примірниках, причому в оригіналі робиться позначка: «Визнання умовного продажу при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість». У рядках «Індивідуальний податковий номер продавця» та «Індивідуальний податковий номер покупця» зазначаються реквізити особи, яка знімається з реєстрації платником ПДВ. Те ж саме стосується заповнення рядків «Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (продавця)» і «Номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість (покупця)».
Як бути з готовою продукцією та нематеріальними активами
Окремо розглянемо питання нарахування податкових зобов’язань на залишки готової продукції, що значаться в обліку підприємства на момент переходу на єдиний податок без сплати ПДВ. Через відсутність прямої норми в
п. 9.8 Закону про ПДВ можливі декілька підходів до його вирішення.Перший
з них припускає, що готова продукція розглядається як товар виходячи з розширеного визначення товарів, що міститься в п. 1.6 Закону про податок на прибуток . Про те, що це визначення стосується і сфери дії Закону про ПДВ, зазначається безпосередньо в п. 1.17 власне Закону про ПДВ. Тоді слід визнати, що і на залишки готової продукції так само, як і на всі інші матеріальні та нематеріальні залишки, необхідно нарахувати ПДВ при їх умовному продажу. Цей підхід найприйнятніший з огляду на можливі претензії податкових органів, але найневигідніший платнику податків.При протилежному підході
формулювання останнього абзацу п. 9.8 Закону про ПДВ слід сприймати формально, виходячи з того, що там перелічено тільки товарні залишки та основні фонди, а готова продукція не є ні тим ні іншим. До речі, можливість такого прочитання підтверджується ще й тим, що законодавець чомусь відокремив товарні залишки від основних фондів, мабуть, підкреслюючи, що тільки вони мають піддаватися умовному продажу, а решта активів — ні. Якби йшлося про всі активи в цілому, щодо яких у момент придбання відображався податковий кредит, досить було б обмежитися одним словом «товари». Цей підхід може спричинити певні суперечки з податковими органами, тому користуватися ним слід з обережністю.І нарешті,
третій підхід, пов’язаний з необхідністю пам’ятати, що вартість готової продукції містить як матеріальну, так і нематеріальну складову (наприклад, витрати на оплату праці). Тоді нарахування податкових зобов’язань на всю вартість готової продукції призведе до порушення компенсаційного принципу, покладеного в основу процедури умовного продажу. Отже, буде справедливо нарахувати ПДВ тільки на матеріальну складову готової продукції, що збільшила свого часу податковий кредит. Підкреслимо, що про таку можливість у Законі про ПДВ прямо не згадується, але можна припустити її існування за аналогією з перерахунком саме матеріальної складової незавершеного виробництва та готової продукції, передбаченим п. 5.9 Закону про податок на прибуток.Щодо
нематеріальних активів також можливе застосування як першого, так і другого зазначених вище підходів, оскільки, з одного боку, термін «товари» включає матеріальні та нематеріальні активи, проте, з іншого боку, власне НМА в п. 9.8 Закону про ПДВ не перелічено. Третій же підхід, зрозуміло, нематеріальних активів не стосується.
Що робити з податковим кредитом за передоплатами
До речі, існує ще одна проблема перехідного періоду, пов’язана з долею податкового кредиту, який підприємство відобразило в момент здійснення передоплат своїм постачальникам. Зрозуміло, правило першої події щодо таких передоплат ніхто поки що не відмінив, але право на податковий кредит
п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ однозначно пов’язує з подальшим використанням товарів в оподатковуваних операціях. І якщо при видачі авансів таке використання передбачалося, то при переході на 10 % єдиний податок стає очевидним, що товари, які буде отримано в погашення заборгованості, що виникла, участі в оподатковуваних операціях уже не візьмуть.Разом з тим не варто забувати, що матеріальні активи, які входять до визначення товарів, — це в тому числі й
оборотні активи в будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів (п. 1.1 Закону про податок на прибуток). А з бухгалтерського трактування оборотних активів випливає, що до них належить і дебіторська заборгованість, що спричиняє необхідність визнати умовний продаж, тобто нарахувати податкові зобов’язання на суму такої заборгованості.Зауважимо, що такий висновок випливає з розширеного тлумачення терміна «товари», про яке зазначалося в попередньому розділі, але не виключено, що саме такого трактування і дотримуватимуться податкові органи. Хоча офіційної їх позиції, сформульованої щодо цього питання, на сьогодні поки що немає.
Урешті-решт, вибір варіанта розставання з ПДВшним минулим залишається за платником податків, який завжди має право сподіватися на горезвісний конфлікт інтересів, а що такий конфлікт існує, ми розповіли в цьому та попередньому розділах. Ті ж, хто звикли сподіватися тільки на власні сили, напевно вже зрозуміли: щоб уникнути суперечок з податківцями краще, готуючись до переходу на спрощену систему без сплати ПДВ, не залишати в себе в податковому обліку будь-які матеріальні та, про всяк випадок, нематеріальні активи, а також «старі» передоплати. От тільки не завжди можливо остаточно і безповоротно розлучитися із зазначеними активами. Особливо це стосується основних фондів, які можуть знадобитися у роботі на 10 % єдиному податку. Як же бути в такому разі? Читайте далі.
Як уберегти податковий кредит за основними фондами
Звичайно ж, утрачати раніше відображений податковий кредит при переході на 10 % єдиний податок не хочеться нікому. І це цілком зрозуміло, особливо, якщо припустити, що маневр з переходом на спрощену систему без сплати ПДВ розглядається підприємством як короткочасний (скажімо, тривалістю не більше одного року). Для товарно-матеріальних цінностей, які беруть участь у виробничій діяльності за принципом «купив-продав» (товари) або «купив-переробив-продав» (запаси), нарахування податкових зобов’язань при умовному продажу не таке болісне.
А от щодо «довгограючих» основних фондів, які продовжують значитися на підприємстві, податковий кредит при повторній реєстрації платником ПДВ відновленню не підлягає. Інакше кажучи, «умовної купівлі» на умовах, протилежних умовному продажу,
Закон про ПДВ в цьому випадку не передбачає. Більше того, якщо повернувшись до сплати ПДВ, підприємство вирішить продати якийсь з таких основних фондів, йому доведеться повторно нарахувати податкові зобов’язання, що, зрозуміло, нікого не приваблює.Як же бути підприємству в цьому випадку? Одним з реальних варіантів, який можна використовувати на практиці, є продаж основних фондів перед переходом на єдиний податок якомусь дружньому підприємству — платнику ПДВ. При цьому на час перебування продавця на спрощеній системі можна укласти договір оренди таких ОФ, щоб на законних підставах продовжувати використовувати їх у своїй господарській діяльності.
При повторній реєстрації платником ПДВ досить буде продати ці основні фонди назад, що приведе до відновлення податкового кредиту. Для підприємства-партнера описана купівля-продаж негативних податкових наслідків не матиме, оскільки податкові зобов’язання при зворотному продажу основних фондів компенсуються відображеним раніше податковим кредитом при їх оприбуткуванні. Додатковий же ПДВ, який доведеться сплатити із суми орендної плати, при розумному встановленні її розміру особливо не вплине на податкове навантаження підприємства-партнера.
Яка доля бюджетного відшкодування
Дуже неприємним нюансом анулювання реєстрації платника ПДВ є те, що при цьому він
позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, зобов’язаний погасити суму податкових зобов’язань або податкового боргу за цим податком, що виник до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде він залишатися зареєстрованим як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.Як випливає з формулювання
п. 9.8 Закону про ПДВ, дискримінація у вигляді позбавлення бюджетного відшкодування стосується насправді тільки платників, анулювання реєстрації яких провадиться у зв’язку з їх переходом на спрощену систему, і не поширюється на інші випадки зняття з реєстрації, згадані в цьому пункті. Про це зазначається також у консультації провідних фахівців ДПАУ, опублікованій у газеті «Податковий, банківський, митний консультант», 2007, № 18.Звичайно, такий підхід виглядає дещо дивним, але це, найімовірніше, не обмовка законодавця, а свідомий крок, покликаний будь-якими способами зменшити привабливість спрощеної системи. Це підтверджується ще й тим, що норма про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування в особи, яка є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачає сплату цього податку іншим способом, тобто у складі власне єдиного податку, є і в
абз. «б» п.п. 7.7.11 Закону про ПДВ. Вихід із такої неприємної ситуації може бути тільки один — ґрунтовно все зважити перед зняттям з реєстрації платником ПДВ за згаданими вище мотивами, і якщо сума бюджетного відшкодування значна, спробувати врегулювати це питання заздалегідь.А якщо незважаючи ні на що певна сума такого відшкодування все ж таки залишається при поданні останньої декларації з ПДВ, чи можна розраховувати на неї в разі можливого відновлення статусу платника цього податку в недалекому майбутньому? Найімовірніше, ні. І податківці будуть у цьому питанні так само непохитні, як і при вирішенні в недалекому минулому питання про відновлення балансових збитків у тих платників податку на прибуток, які переходили туди-сюди із загальної системи на спрощену і назад, маючи зазначені збитки у своєму податковому обліку. Як ми пам’ятаємо, їх мотивація тоді була дуже проста — пригадати такі збитки не дозволяє
Закон про податок на прибуток, що не містить жодних вказівок щодо цього. На жаль, Закон про ПДВ про можливість повернутися до бюджетного відшкодування, що значилося раніше, теж нічого не зазначає.
Чи можна виправити помилки, допущені під час перебування платником ПДВ
І остання ложка дьогтю, про яку слід попередити майбутніх спрощенців — неможливість виправлення помилок, самостійно виявлених у раніше поданих деклараціях з ПДВ, якщо таке виявлення відбулося в період перебування на 10 % єдиному податку. Принаймні про це постійно твердять деякі податківці (див., наприклад,
п. 4 листа ДПАУ від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 72).Мотиви такої відмови дещо дивні: право на самостійне виправлення помилок, допущених при обчисленні ПДВ, буцімто надається тільки платникам цього податку. На їх думку, ні
Закон № 2181, ні Порядок № 166 не містять норм, згідно з якими таке право надавалося б особам, які втратили статус платників ПДВ.Чесно кажучи, така логіка є хибною. Адже скоріше навпаки, ні
Закон про ПДВ (щодо цього податку), ні тим більше Закон № 2181 (відносно всіх інших податків, уключаючи і ПДВ) жодним чином не обмежують право платника податків самостійно виправити свою ж помилку. Більше того, п. 5.1 Закону № 2181 передбачено два способи дій платника податків у цьому випадку:— надати до органу ДПС уточнюючий розрахунок
— або зазначити уточнені показники у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки було самостійно виявлено.
Єдине обмеження, яке при цьому має неухильно виконуватися, — дотримання строків давності, установлених
ст. 15 Закону № 2181.Очевидно, що другим із перелічених вище способів неплатник ПДВ дійсно скористатися не може, оскільки не подає після анулювання реєстрації декларації з цього податку. Але першим способом усе ж таки можна «самовиправитися», звісно, з нарахуванням 5 % «самоштрафу» і сплатою недоїмки, що виникла в результаті такого виправлення.
За логікою ж податківців виходить, що не можна виправити помилку ні за одним із податків, які раніше сплачувалися підприємством, а зараз, з тих чи інших причин, воно перестало бути платником таких податків. Виходить: якщо, наприклад, колись було допущено помилку з транспортного податку або з орендної плати за землю державної чи комунальної форми власності, а зараз транспортних засобів на балансі підприємства вже немає, або дія договору оренди землі закінчилася, то і свої колишні помилки виправити вже не можна. Але ж це абсурд!
Що можна порадити платникам податків у цьому випадку? Один із можливих способів — у судовому порядку примушувати орган ДПС до здійснення певних дій, які в цьому випадку мають полягати в прийнятті уточнюючого розрахунку та відображенні його результатів за особовим рахунком платника. Маючи таке судове рішення, податківцям нічого іншого не залишиться, як тільки беззаперечно виконувати його. Але зважитися на такий крок можна лише порахувавши всі «за» і «проти». І якщо сума майбутніх можливих донарахувань ПДВ через невиправлення цієї помилки виявляється досить значною, має сенс діяти через суд.
Ось, у принципі, і все, що ми хотіли розповісти про ПДВшні подробиці переходу на 10 % єдиний податок. І якщо після прочитання цієї статті у вас, шановні читачі, ще не зникло бажання стати суб’єктом спрощеної системи, який не сплачує ПДВ, тоді сміливо ставайте на цей шлях. Адже, як стверджує східна мудрість, перший крок — уже половина шляху. А ми допоможемо вам не збитися з нього і в подальшому, які б податкові перешкоди на ньому не зустрілися.
