«Кратна» матеріальна відповідальність, або Почому зіпсовані бланки для народу
Коли мова заходить про недостачу, псування або розкрадання матеріальних цінностей працівником підприємства, перед очима кожного бухгалтера спливають положення Порядку № 116. А разом з ними — і низка питань, пов’язаних з його застосуванням. Відповісти на них спробуємо в цій статті.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Документи статті
КЗпП
— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.Закон № 217
— Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.95 р. № 217/95-ВР.Порядок № 116
— Порядок визначення розмірів збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 116 (див. на с. 54).Постанова ВСУ № 14
— постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.92 р. № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».
Матеріальна відповідальність працівника перед підприємством
Оскільки відповідальність працівника перед підприємством за недостачу, псування, розкрадання матеріальних цінностей існує не ізольовано, а в межах загальних положень про умови та порядок притягнення працівників до матеріальної відповідальності, пропонуємо з таких загальних положень і почати.
Правила притягнення працівників до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, практично не змінювалися протягом останніх 36 років (
глава ІХ КЗпП). Ними передбачено, що працівник несе відповідальність тільки:— якщо
шкода заподіяна в результаті порушення покладених на нього трудових обов’язків* (ч. 1 ст. 130 КЗпП);* Як виняток з цього правила передбачено можливість притягнення особи, яка перебуває в трудових відносинах з підприємством, до повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну не під час виконання трудових обов’язків (п. 7 ч. 1 ст. 134 КЗпП). Деякі фахівці називають це положення «пільгою для працівника»: адже якби розмір збитку стягувався за правилами Цивільного кодексу України, працівнику довелося б відшкодувати не тільки пряму дійсну шкоду, але й упущену вигоду.
—
за пряму дійсну шкоду (ч. 2 ст. 130 КЗпП) — працівник не несе матеріальну відповідальність за неотриманий підприємством прибуток;— за наявності
вини (у вигляді умислу або необережності) працівника (ч. 2 ст. 130 КЗпП);— за загальним правилом
у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника (ч. 2 ст. 130, ч. 1 ст. 132 КЗпП);— якщо
шкода не відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику (ч. 4 ст. 130 КЗпП);— працівник, який заподіяв шкоду, не перебував у стані крайньої необхідності (
ч. 4 ст. 130 КЗпП);— якщо власник або уповноважений ним орган створив працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження дорученого йому майна (
ч. 1 ст. 131 КЗпП).За наявності всіх перелічених умов працівник притягується до матеріальної відповідальності незалежно від того, чи притягувався він до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності (
ч. 3 ст. 130 КЗпП). При цьому під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації здійснити витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані порушенням працівником трудових обов’язків, грошові виплати (абз. другий п. 4 постанови ВСУ № 14).Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За наявності згоди власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або відремонтувати пошкоджене (
ч. 5 ст. 130 КЗпП).Як було зазначено, за загальним правилом працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність. Це означає, що
незалежно від розміру заподіяної шкоди працівник відшкодовує її тільки в розмірі свого середнього місячного заробітку*. Це правило, зокрема, поширюється на випадки псування або знищення працівником через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування (п. 1 ч. 1 ст. 133 КЗпП).* Середній місячний заробіток визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (див. абз. третій п. 4 постанови ВСУ № 14).
Проте із загального правила про обмежену матеріальну відповідальність працівника є винятки. Так,
ст. 134 КЗпП установлює випадки, за яких працівник несе повну матеріальну відповідальність, тобто, коли працівник має відшкодувати заподіяну ним підприємству, установі, організації шкоду в повному розмірі, не обмеженому його середнім місячним заробітком. Серед них — заподіяння шкоди злочинними діями працівника (п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП), до яких цілком можна віднести розкрадання, а також недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів (п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП).І нарешті ще один вид матеріальної відповідальності — це
відповідальність у кратному заподіяній шкоді розмірі. Так, КЗпП передбачає, що законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, у тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір (ст. 135, ч. 4 ст. 1353 КЗпП)**.** Що цікаво, положення, яке дозволяє стягувати з працівників розмір заподіяної шкоди у кратному розмірі, з’явилося в КЗпП не відразу, а в 1976 році. І ще один цікавий факт — до середини 1986 р. розмір матеріальної відповідальності працівника було обмежено не середнім місячним заробітком, а його третиною.
Мабуть, таким «законодавством» і є
Порядок № 116 (а також Закон № 217). Розглянемо, в яких випадках і як він може застосовуватися.
Коли і як має застосовуватися
Порядок № 116?Щоб відповісти на це запитання, потрібно визначитися, які межі для застосування
Порядку № 116 та інших законодавчих актів, що встановлюють «окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, у тому числі в кратному обчисленні», передбачає КЗпП.До загальних умов притягнення працівників до матеріальної відповідальності, які було перелічено вище,
КЗпП додає такі вимоги:— установлення порядку визначення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню у кратному обчисленні, передбачено
не для всіх видів майна, а тільки щодо окремих його видів (ч. 4 ст. 1353 КЗпП прямо на це вказує);— дія такого порядку може поширюватися тільки на випадки, коли шкоду заподіяно розкраданням,
умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна.Отже,
КЗпП установлює межі, в яких можуть діяти законодавчі акти, що вказують порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю в кратному обчисленні, у тому числі Порядок № 116.У самому
Порядку № 116 сферу його застосування позначено досить лаконічно: визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей. Порядок № 116, виходячи з тексту цього документа, претендує на встановлення загальної формули розрахунку розміру збитку, заподіяного розкраданням, недостачею, знищенням (псуванням) будь-яких матеріальних цінностей, а для окремих матеріальних цінностей — передбачено підвищений коефіцієнт.Як бачимо,
Порядок № 116 при буквальному прочитанні його положень виходить далеко за межі, окреслені для його застосування в КЗпп. Як же має застосовуватись Порядок № 116 з дотриманням вимог КЗпП?Насамперед зверненню до положень
Порядку № 116 має передувати встановлення факту розкрадання, умисного псування (аж до знищення) або недостачі матеріальних цінностей. Факт розкрадання може бути зафіксовано тільки в документі, що визнає працівника винним у здійсненні одного з передбачених Кримінальним кодексом України в розділі VI «Злочини проти власності» злочинів. Таким документом є обвинувальний вирок суду (факт здійснення злочину може бути встановлено і в обвинувальному вироку суду, яким особу звільнено від відбування покарання), ухвала суду у кримінальній справі про припинення провадження у справі у зв’язку з амністією, звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності, коли вчинений працівником злочин уже не становить суспільної небезпеки (див. абзац другий п. 9 постанови ВСУ № 14).Крім того, у випадках заподіяння шкоди підприємству псуванням (у тому числі знищенням) певних матеріальних цінностей вина працівника має проявлятись у формі
умислу, а не необережності. Розглянемо це докладніше. Загальною вимогою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є наявність його вини в заподіянні шкоди. При цьому під виною розуміють психічне ставлення особи до вчинюваної дії або бездіяльності, її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала характер своїх дій (бездіяльності), передбачала наслідки і бажала чи усвідомлювала можливість їх настання. При необережності особа або передбачає можливість настання негативних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення, або навіть не передбачає настання таких наслідків, хоча повинна була і могла це зробити. Застосувати Порядок № 116 у разі псування матеріальних цінностей можна тільки якщо встановлено вину працівника у формі умислу (працівник або сам визнає, що псування (знищення) матеріальних цінностей було вчинено ним умисно, або його вину має бути встановлено судом в порядку вирішення трудового спору).Якщо працівник зіпсував (знищив) матеріальні цінності ненавмисно (з необережності), то підстав для застосування
Порядку № 116 немає: працівник має відшкодувати збиток у розмірі, що не перевищує його середнього місячного заробітку, якщо заподіяння такої шкоди не підпадає під підстави притягнення до повної матеріальної відповідальності (наприклад, з працівником укладено договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей). Такої ж позиції дотримується ВСУ (див. абз. перший п. 5 постанови ВСУ № 14).Щодо недостачі, то вона виявляється в ході інвентаризації (про те, в якому порядку проводиться інвентаризація та як оформлюються її результати, див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 1; 2004, № 101). Оскільки до відшкодування шкоди, заподіяної недостачею, застосовується загальне правило про необхідність наявності вини працівника, за недостачу в межах норм природного убутку притягнути працівника до матвідповідальності не вдасться. Винну особу встановлює інвентаризаційна комісія.
У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів та звітів керівник підприємства письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони та державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства. Копія акта направляється органу, у сфері управління якого перебуває підприємство, а також державній податковій інспекції в 10-денний строк (
п. 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.95 р. № 88, див. також лист Мінфіну від 17.07.2007 р. № 31-34000-30-27/14518).Проте дію
Порядку № 116 має бути обмежено не тільки цим. Річ у тім, що п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП як загальне правило передбачає: якщо шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування, з працівника стягується повний розмір шкоди. Стягнення ж у кратному розмірі, як уже зазначалося, — виняток з наведеного правила, яке може встановлюватися тільки щодо «певних видів майна та інших цінностей» (ч. 4 ст. 1353 КЗпП). У зв’язку з цим застосування Порядку № 116 відповідатиме положенням КЗпП тільки в разі поширення його дії на певні види майна, прямо зазначені в тексті Порядку № 116. Це, наприклад, бланки документів суворої звітності.Проте зауважимо, що більшість держорганів дотримуються іншої позиції і поширюють
Порядок № 116 на випадки недостачі, умисного знищення або умисного псування будь-яких матеріальних цінностей (див., наприклад, листи Мінтранспорту від 14.06.2002 р. № 20/4-7-445/м, Мінпромполітики від 27.06.2002 р. № 21/2-4-252, Держказначейства від 12.08.2002 р. № 07-06/1381-7140, наказ Мін’юсту від 12.09.2006 р. № 74/5). Такий підхід, на наш погляд, порушує вимоги КЗпП, що передбачає «кратну відповідальність» як виняток, а не як правило.Не можна буде застосувати
Порядок № 116 і в тому випадку, якщо шкода, заподіяна працівником, відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику (ч. 4 ст. 130 КЗпП), або якщо працівник перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст. 130 КЗпП), або якщо власник чи уповноважений ним орган не створив працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження дорученого йому майна (ч. 1 ст. 131 КЗпП).
Як визначається розмір шкоди і який порядок її стягнення?
Отже, ми дійшли висновку, що
Порядок № 116 може бути застосований у разі недостачі, розкрадання, умисного знищення (або псування) певних видів матеріальних цінностей за умови встановлення винної особи.На прикладі бланків документів суворого обліку подивимося, як слід розраховувати розмір шкоди, заподіяної їх недостачею, розкраданням, знищенням або псуванням.
Порядок № 116 пропонує для цього нескладну формулу: помножити вартість бланка на відповідний коефіцієнт. Так, якщо вартість бланка зазначено прямо на ньому або встановлено законодавством, такий коефіцієнт — 5 до зазначеної вартості, якщо ні — то 50 до вартості придбання. Наприклад, якщо при інвентаризації було встановлено недостачу бланка трудової книжки, вартість придбання якої дорівнює 10 грн., розмір збитку складе: 50 х 10 грн. = 500 грн.Щодо порядку стягнення, то якщо працівник визнає свою вину і не заперечує проти розміру шкоди, він може відшкодувати шкоду добровільно (
ч. 5 ст. 130 КЗпП).Якщо шкоду не відшкодовано добровільно, то стягнути її суму примусово може тільки суд: відповідно до
ч. 3 ст. 136 КЗпП у всіх випадках, коли шкода стягується в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток працівника, власник підприємства або уповноважений ним орган звертається до суду з позовом про стягнення заподіяної підприємству шкоди. Строк для звернення до суду — один рік з дня виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди.Підприємство має бути готовим до того, що судом установлюватимуться такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розміру; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до заподіяння шкоди; у чому полягала вина працівника; в якій конкретно обстановці було заподіяно шкоду; чи було створено умови, що забезпечують збереження матеріальних цінностей та нормальну роботу з ними; майновий стан працівника. У зв’язку з цим слід запастися відповідними доказами.
У всіх випадках, які не підпадають під дію
Порядку № 116 або Закону № 217, розмір шкоди визначається за правилами, установленими ст. 1353 КЗпп. Розглянемо їх.Згідно з
ч. 1 ст. 1353 КЗпП розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. Отже, якщо псування (знищення) бланка трудової книжки відбулося ненавмисно — розмір шкоди складе вартість придбання такого бланка. Якщо було, наприклад, знищено кілька бланків, загальна вартість яких перевищує середній місячний заробіток працівника, то стягнути збиток можна тільки в межах середнього місячного заробітку працівника. У цьому випадку власнику або уповноваженому ним органу звертатися до суду не потрібно: досить протягом двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди видати розпорядження про її відшкодування шляхом відрахувань із заробітної плати працівника, виконання за яким може початися не раніше ніж через сім днів після повідомлення про це працівника (ст. 136 КЗпП). Нагадаємо, що при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 % заробітної плати, яка належить виплаті працівнику (тобто вже за вирахуванням податку з доходів фізосіб та внесків до фондів).Якщо працівник не згоден з відрахуваннями, що проводяться, або розміром шкоди, спір вирішується в судовому порядку.
Про обов’язок перерахувати кошти до держбюджету
Згідно з
п. 10 Порядку № 116 із сум, стягнутих відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, залишок коштів перераховується до державного бюджету України. Щодо цього пункту відразу ж виникає декілька запитань, відповіді на які чинне законодавство не дає.По-перше,
Порядок № 116 у п. 10 виходить з того, що шкода, розрахована відповідно до цього Порядку, і шкода, заподіяна підприємству, — дві самостійні категорії. Реалізація п. 10 вимагає не тільки розрахунку шкоди відповідно до вимог Порядку № 116, але й окремого встановлення розміру шкоди, заподіяної підприємству. Це знову ж таки суперечить положенням КЗпП, адже КЗпП прямо зазначає, що у кратному розмірі розраховується саме шкода, заподіяна підприємству, і саме цю шкоду має бути підприємству відшкодовано (а не фактичну шкоду як складову частину шкоди у кратному розмірі).По-друге, незрозуміла правова природа такого перерахування до державного бюджету України: воно не має ні статусу обов’язкового платежу до держбюджету, ні плати за здійснення певних дій, ні адміністративно-господарської санкції.
Отже,
п. 10 Порядку № 116 суперечить не тільки положенням КЗпП, але й тій меті, для реалізації якої передбачено можливість стягнення «кратної» шкоди. Оскільки за загальним правилом у межах трудових відносин підприємство не може стягнути упущену вигоду і максимум, на що можна розраховувати, — це відшкодування прямої дійсної шкоди, для особливих випадків, коли шкода стала результатом таких дій, як умисне зіпсуття, розкрадання або недостача, і тільки щодо окремих, особливо важливих для господарської діяльності матеріальних цінностей законодавець передбачає можливість стягнути шкоду у кратному розмірі. Це своєрідна гарантія для роботодавця. Порядок № 116 передбачає, що підприємству буде відшкодовано звичайну пряму дійсну шкоду, зводячи нанівець усі зусилля законодавця.І нарешті, на шляху реалізації цього положення
Порядку № 116 є декілька перешкод процедурного характеру. Серед них — відсутність механізму перерахування сум, стягнутих відповідно до Порядку № 116. Востаннє інформація про те, на які рахунки має бути перераховано такі суми, доводилася до відома суб’єктів господарювання листом Держказначейства від 12.08.2002 р. № 07-06/1381-7140.Головним же аргументом для суб’єктів господарювання, як і раніше, залишається відсутність будь-яких санкцій за невиконання
п. 10 Порядку № 116 (див. лист Держпідприємництва від 09.12.2002 р. № 2-222/6544).Остаточно всі питання щодо дії
Порядку № 116 має бути знято з прийняттям нового Трудового кодексу, який повністю бере на себе правове регулювання «кратної» матеріальної відповідальності, не відсилаючи до «законодавства», і якихось перерахувань до державного бюджету сум відшкодування не передбачає. Що ж, чекатимемо.
