Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Школа правових знань. Поновлення на роботі за рішенням суду

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Листопад, 2007/№ 95
В обраному У обране
Друк
Стаття

Поновлення на роботі за рішенням суду

 

Уявімо, що звільнений працівник повертається на підприємство з рішенням суду в руках, у резолютивній частині якого значиться: «поновити на роботі і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу». Що робити в такій ситуації, розглянемо в цій статті.

 

Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»

 

Документи статті

КЗпП

— Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

ЦПК

— Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV.

Закон про виконавче провадження

— Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-XIV.

Інструкція про проведення виконавчих дій

— Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 р. № 74/5.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок

— Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58.

Постанова з трудових спорів

— постанова Пленуму ВСУ від 06.11.92 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Постанова про оплату праці

— постанова Пленуму ВСУ від 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

 

Деякі процедурні моменти

Насамперед зауважимо, що

спір між підприємством та працівником з приводу поновлення останнього на роботі і виплати йому середнього заробітку може розглядатися тільки судом (п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП). До комісії з трудових спорів, якщо така є на підприємстві, звільнений працівник для вирішення спору звернутися не може. Не виключено ситуацію, що підприємство дізнається про спір, який виник зі звільненим працівником, тільки в момент отримання повістки із суду з повідомленням, що такого-то числа відбудеться судове засідання за позовом такої-то особи до підприємства. Попередніх спроб вирішити спір, що виник, у досудовому порядку або повідомлення підприємства про свої наміри звернутися до суду вимагати від працівника ніхто не має права.

Подати

позов з відповідними вимогами до суду колишній працівник може протягом одного місяця з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки
(ст. 233 КЗпП). Проте підприємству, якому при розставанні з колишнім працівником довелося почути на свою адресу погрозу зустрітися в суді, після закінчення цього строку поспішати видихнути з полегшенням не варто, оскільки суд, якщо визнає причини пропуску строку для подання позовної заяви поважними, може прийняти заяву і після закінчення місячного строку (ст. 234 КЗпП).

Спір

про поновлення на роботі і виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу розглядатиме загальний суд (міський, районний в місті, районний) або за місцем проживання позивача, або за місцем знаходження підприємства, оскільки у справах за трудовими спорами позивачу надано вибір, до якого суду звертатися — за місцем свого проживання чи за місцем знаходження відповідача.

Підстави, за якими суд може визнати звільнення незаконним, можуть бути різними. Найчастіше такою підставою є недотримання роботодавцем вимог до порядку звільнення. Свідомо опускаючи розгляд всіх можливих баталій, які можуть розгорітися в залі суду при вирішенні справи про поновлення на роботі, відразу перейдемо до резолютивної частини судового рішення.

Отже, результатом розгляду справи судом є рішення на користь колишнього працівника.

 

Що буде записано в резолютивній частині рішення суду?

Насамперед суд указує на задоволення позовних вимог і виносить рішення «

поновити працівника на роботі» (ч. 1 ст. 235 КЗпП). При цьому працівник поновлюється на роботі не з моменту винесення відповідного рішення суду, а з дня видання наказу про звільнення. Це дозволяє весь час вимушеного прогулу зарахувати до трудового стажу працівника і за весь цей час стягнути заробітну плату в розмірі середнього заробітку. Незаконно звільнений працівник поновлюється на колишньому місці роботи в усіх випадках, у тому числі якщо на його місце було прийнято іншу людину, сам позивач улаштувався на інше місце роботи, відбулася реорганізація підприємства, було скорочено посаду, яку він раніше обіймав, тощо. Остання з наведених ситуацій не повинна збентежувати роботодавця — у цьому разі до штатного розкладу знову вводиться посада, яку раніше обіймав звільнений працівник.

Основним питанням, що цікавить бухгалтера, є питання про порядок розрахунку та виплати середнього заробітку поновленому судом працівнику, тому розглянемо його докладніше.

Виходячи з

ч. 2 ст. 235 КЗпП можна зробити висновок, що здебільшого суди зобов’язують підприємство виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, і тільки якщо розгляд позову про поновлення на роботі тривав понад один рік з вини працівника, суд може обмежити період, за який стягується середній заробіток, одним роком. При цьому, як зазначено в абзаці четвертому п. 32 постанови з трудових спорів, висновок суду про наявність вини працівника (не з’являється на виклик суду, вчиняє інші дії із затягування розгляду справи) або про її відсутність має бути мотивовано. Суд може прийняти рішення про часткове зменшення оплати вимушеного прогулу.

Щодо

суми оплати вимушеного прогулу, то її має бути зазначено прямо в рішенні суду. Передбачається, що суд сам її розраховує станом на день винесення рішення. Більше того, у судовому рішенні має бути наведено розрахунки, з яких суд виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (абзац п’ятий п. 6 постанови про оплату праці). На практиці, як правило, розрахунки складає сам позивач або на запит суду відповідні розрахунки надає підприємство-відповідач.

Сума

середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу розраховується за загальними правилами розрахунку середнього заробітку, установленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на підприємстві менше двох місяців, розрахунок проводиться виходячи із середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

Може виникнути запитання: що робити з вихідною допомогою, якщо така виплачувалася при розрахунку з працівником, коли він звільнявся, після його поновлення на роботі за рішенням суду. Факт виплати вихідної допомоги має бути встановлено судом при розгляді справи, а потім її суму суд повинен вирахувати із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Із суми, що належить виплаті поновлюваному працівнику, також вираховуються отримані ним допомога з безробіття, середній заробіток на період працевлаштування

(абзац другий п. 32 постанови з трудових спорів).

Особливу увагу потрібно звернути на те, що

в судовому рішенні буде зазначено суму без утримання податку та інших обов’язкових платежів. Тому роботодавцю, щоб уникнути непотрібних проблем, рекомендуємо простежити, щоб у резолютивній частині рішення було зазначено, що належну виплаті суму середнього заробітку за вимушений прогул визначено без відповідних утримань (абзац п’ятий п. 6 постанови про оплату праці). Якщо такої вказівки не буде, будь-яка зі сторін спору або державний виконавець можуть звернутися до суду за роз’ясненням його рішення в порядку, передбаченому ст. 221 ЦПК. Це можна зробити до виконання судового рішення і закінчення строку, протягом якого його може бути пред’явлено до примусового виконання (у випадку, що нами розглядається, — до закінчення трьох років з дня, наступного за днем винесення рішення). Заява про роз’яснення рішення суду розглядається протягом десяти днів. Нез’явлення осіб, які брали участь у справі, та (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз’яснення рішення суду. Роз’яснення рішення суду оформляється у вигляді ухвали, копії якої направляються учасникам справи та державному виконавцю, якщо роз’яснення рішення відбувалося за заявою останнього.

Указівка судом на те, що суму середнього заробітку наведено без вирахування ПДФО та внесків до фондів соцстрахування, дозволить роботодавцю в разі добровільного виконання рішення утримати з нарахованої за вимушений прогул зарплати податок з доходів фізосіб та соцвнески. Інакше підприємству доведеться їх заплатити за свій рахунок.

 

Добровільне виконання рішення суду

Виконання рішення суду, який визнав, що працівника звільнено незаконно, передбачає дві операції з боку роботодавця: 1) поновлення на попередньому місці роботи; 2) виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду можна виконати добровільно, навіть не чекаючи повідомлення державного виконавця.

Насамперед зауважимо, що відповідно до

п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Можна зустріти вислови фахівців, які вважають, що вказівка в судовому рішенні на його негайне виконання означає, що його має бути виконано не пізніше дня, наступного за днем отримання постанови держвиконавця. Така думка є помилковою. Пояснимо чому.

Для цього спочатку нагадаємо загальну процедуру виконання судових рішень. За загальним правилом, рішення стає обов’язковим для виконання після набуття ним законної сили, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження (через 10 днів, якщо не було подано заяву про подання апеляції; якщо ж така заява подавалася, то через 20 днів після її подання, якщо сама апеляційна скарга так і не була подана) або після набуття чинності рішенням суду апеляційної інстанції. Після цього боржник може добровільно виконати рішення. Якщо він цього не робить, у позивача, вимоги якого задоволено, є певний строк (для різних категорій справ він різний), щоб ініціювати виконавче провадження. Для цього він звертається до державного виконавця, який, у свою чергу, спочатку пропонує боржнику виконати рішення добровільно, установлюючи для цього строк, що не перевищує 7 днів. Якщо після такого повідомлення боржник не виконує рішення добровільно, починається процедура примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження.

Яку специфіку до описаного вище загального порядку вносить фраза, що рішення підлягає негайному виконанню? Насамперед зауважимо, що така фраза має міститися прямо в судовому рішенні. Вона більше розрахована на державного виконавця, ніж на

підприємство-боржника. Для останнього вона означає тільки те, що виконати рішення добровільно він може, не чекаючи набуття ним законної сили. Відповідно і працівник може звернутися до держвиконавця з метою ініціації виконавчого провадження відразу ж після винесення рішення.

Отже, роботодавець, у якого немає бажання доводити справу до спілкування з державним виконавцем, може

наступного ж дня після винесення судового рішення видати наказ про поновлення працівника на роботі, в якому як підставу для поновлення буде зазначено реквізити судового рішення. Рішення в частині поновлення на роботі вважатиметься виконаним з дня виндання такого наказу і фактичного допуску до роботи поновленого працівника (ст. 77 Закону про виконавче провадження, абзац перший п. 34 постанови з трудових спорів).

При поновленні працівника на роботі

запис у трудовій книжці про звільнення визнається недійсним. Робиться запис: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлено на попередній роботі». У графі 4 у такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі. При цьому на прохання працівника йому може бути видано дублікат трудової книжки без унесення до неї запису, визнаного недійсним (абзаци третій — п’ятий п.п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок).

Тепер перейдемо до порядку добровільного виконання судового рішення в частині виплати суми середнього заробітку. Оскільки в частині виплати середнього заробітку вимогу про негайне виконання судового рішення

ЦПК не містить, судове рішення стає обов’язковим для виконання з моменту набуття ним законної сили.

Як уже зазначалося,

у судовому рішенні вказується сума без утримання податку та інших обов’язкових платежів. Підприємство, оскільки саме воно виконує функцію податкового агента, має включити всю нараховану суму до складу загального місячного оподатковуваного доходу (нарахувати потрібно суму, зазначену в судовому рішенні) і утримати з неї податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15 % (див. лист ДПАУ від 20.04.2007 р. № 3928/6/17-0716), а також усі внески до соціальних фондів. Отже, працівник отримає на руки не ту суму, яку зазначено в судовому рішенні, а вже за вирахуванням податку та інших обов’язкових платежів. При цьому ДПАУ, посилаючись на п.п. 20.3.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV, звертає увагу: якщо податковий агент при виплаті доходу на користь платника податків не здійснить нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов’язання або податкового боргу, який виникне після таких дій, покладатиметься на підприємство — податкового агента. Сам платник податків — одержувач доходу звільняється від обов’язків погашення такої суми податкових зобов’язань або податкового боргу. Аналогічна ситуація і щодо соцвнесків, утримуваних із зарплати.

Роботодавець і в частині поновлення працівника на роботі, і в частині виплати середнього заробітку може вибрати й інший варіант розвитку подій і чекати повідомлення від державного виконавця з установленим строком для добровільного виконання судового рішення.

Згідно з

п.п. 16.6 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 р. № 68, для виконання судового рішення, яке допущене до негайного виконання, позивачу за його письмовою заявою видається виконавчий лист, який виписується в день прийняття рішення у справі. Виконавчий лист разом із заявою про примусове виконання судового рішення позивач подає до виконавчої служби за місцем знаходження підприємства-відповідача, що і є підставою для відкриття виконавчого провадження (ст. 18, 20 Закону про виконавче провадження). На те, щоб передати виконавчий лист до виконавчої служби, у позивача є три роки починаючи з наступного за днем прийняття рішення дня (п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону про виконавче провадження).

Фраза про те, що рішення підлягає негайному виконанню, зобов’язує виконавця відкрити виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови не у 3-денний строк, а вже наступного дня після звернення до нього із заявою працівника (

п.п. 3.7.2 Інструкції про проведення виконавчих дій). У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення і попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору та витрат, пов’язаних зі здійсненням виконавчих дій, передбачених Законом про виконавче провадження.

У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження (

п.п. 4.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Проте зупиняючи свій вибір на цьому варіанті, роботодавцю потрібно пам’ятати, що за час, який мине з моменту винесення рішення і до його виконання, йому також доведеться заплатити середній заробіток, незважаючи на те, що фактично в цей період роботу ніхто не виконуватиме. Підставою для подання позову про стягнення суми середнього заробітку за зазначений період є

ст. 236 КЗпп.

 

Примусове виконання рішення

Насамперед підприємству потрібно знати, що невиконання роботодавцем судового рішення в добровільному порядку загрожує йому негативними наслідками: по-перше, невиконання судового рішення в установлений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк загрожує застосуванням до підприємства

заходів примусового виконання судового рішення (звернення стягнення на грошові кошти боржника, інші види майна та ін.); по-друге, підприємству доведеться сплатити виконавчий збір у розмірі 10 % від суми, що підлягає стягненню, а за невиконання рішення в частині поновлення на роботі як за невиконання рішення немайнового характеру у строк, установлений для добровільного його виконання, стягується виконавчий збір у розмірі 50 нмдг (850 грн.) (ст. 46 Закону про виконавче провадження), і, по-третє, на підприємство в цьому випадку накладається штраф відповідно до ст. 87 Закону про виконавче провадження в розмірі від 20 до 30 нмдг (від 340 до 510 грн.). У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника в подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником держвиконавець направляє до суду клопотання про кримінальну відповідальність посадових осіб боржника за ст. 382 Кримінального кодексу України.

Яких дій можна чекати від державного виконавця, якщо справа все-таки дійшла до процедури примусового виконання судового рішення?

Складність примусового виконання рішення суду в частині поновлення на роботі полягає в тому, що єдиним суб’єктом, який може виконати це рішення, є роботодавець, а тому примусити його поновити на роботі працівника виконавець може тільки шляхом застосування штрафів, наведених вище. Якщо ж працівника було допущено до роботи, складається

акт про виконання рішення, виконавче провадження в цій частині підлягає завершенню і не поновлюється при повторному недопуску працівника до роботи, а в самого працівника виникає право на звернення до суду в порядку позовного провадження (п.п. 8.2.3 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Примусове виконання рішення в частині стягнення суми середнього заробітку виглядає дещо інакше. У цьому випадку

держвиконавця наділено повноваженням звернути стягнення на майно боржника. Звернення стягнення може полягати в арешті майна, його вилученні та примусовій реалізації (ст. 50 Закону про виконавче провадження). Стягнення, у першу чергу, звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. При цьому стягнення звертається в розмірах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.

У зв’язку з цим держвиконавець може звернутися до боржника з вимогою надати відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах. Ці вимоги підлягають обов’язковому виконанню боржником у строк, установлений державним виконавцем (

абзац шостий п.п. 2.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Ще один стимул для того, щоб виконати рішення суду в частині виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, — якщо справа дійде до примусового виконання рішення суду, держвиконавець просто стягне суму, зазначену в судовому рішенні, додавши до неї суму витрат на виконавчі дії та виконавчий збір. Водночас у такій ситуації підприємство-роботодавець буде зобов’язано всю суму податку з доходів та суму внесків, що утримуються із середньої зарплати за час вимушеного прогулу, сплатити за рахунок своїх коштів.

 

Після того як рішення виконано

Після того як рішення суду виконано, проблеми підприємства, пов’язані з поновленням незаконно звільненого працівника, не закінчуються. Річ у тім, що якщо незаконно звільненого працівника було зареєстровано як особу, яка шукає роботу, або як безробітного, то він знімається з обліку з дня поновлення на роботі за рішенням суду. При цьому

з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному (ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-ІІІ, п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, та безробітних, затвердженого постановою КМУ від 14.02.2007 р. № 219).

Певні труднощі з оформленням поновленого працівника можуть виникнути, якщо працівник на момент свого поновлення працює на іншому підприємстві. Проте така ситуація скоріше створить проблеми для працівника, ніж для підприємства, яке поновлює його на роботі. Як зазначалося вище, при поновленні працівника запис у трудовій книжці про його звільнення визнається недійсним. При цьому новий трудовий договір не укладається, а поновлює свою дію трудовий договір між сторонами, укладений до незаконного звільнення, і зберігаються всі діючі до звільнення умови праці. Отже, перед працівником після поновлення постане необхідність або звільнення з місця роботи, на якому він працював до поновлення за рішенням суду, або переведення на роботу за сумісництвом.

І ще один нюанс. Працівника, який займав місце раніше звільненого, але поновленого за рішенням суду працівника, може бути звільнено з ініціативи роботодавця на підставі

п. 6 ст. 40 КЗпп. При цьому роботодавцю, щоб не довелося поновлювати на роботі і цього працівника, потрібно дотриматися всіх вимог до процедури звільнення. Так, при розірванні трудового договору у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, не слід забувати, що звільнення на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП може відбуватися тільки в тому випадку, якщо працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП). Одержувати згоду профспілкового органу при розірванні трудового договору на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП роботодавцю не потрібно (ч. 1 ст. 43 КЗпП).

При звільненні за цією підставою у трудовій книжці працівника робиться запис: «Звільнено у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу,

п. 6 ст. 40 КЗпП».

 

Пошук винного

Підприємство, у свою чергу, може стягнути суму середнього заробітку, яку виплачено працівнику за час вимушеного прогулу, з посадової особи, винної в незаконному звільненні. Так, згідно зі

ст. 237 КЗпП суд покладає на посадову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв’язку з оплатою працівнику часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов’язок покладається також і в разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Таку

особу має бути залучено як третю особу до процесу при розгляді справи за позовом колишнього працівника. Так, згідно зі ст. 36 ЦПК сторона, у якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи (а у випадку, що розглядається, у підприємства таке право виникає щодо посадової особи, винної в незаконному звільненні працівника), зобов’язана повідомити суд про цю третю особу. У заяві про залучення третьої особи має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, за якими її має бути залучено до участі в справі.

Більше того, Пленум ВСУ в

постанові з трудових спорів указав на обов’язковість залучення посадової особи до участі у справі про поновлення на роботі та покладання на неї обов’язку відшкодувати шкоду підприємству, заподіяну у зв’язку з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи (абзац другий п. 33 постанови з трудових спорів).

Зауважимо, що керівники структурних підрозділів та інші посадові особи, які готували матеріали для керівника підприємства, матеріальної відповідальності не несуть (див., наприклад,

Методичні рекомендації Держводгоспу України з питань, пов’язаних з матеріальною відповідальністю працівників за трудовим правом України, визначенням розміру шкоди та порядком його покриття, затверджені наказом Державного комітету України з водного господарства від 26.04.2004 р. № 99).

Як бачимо, поновлення працівника на роботі — справа не менш клопітна, ніж його правильне звільнення. Ті роботодавці, яким не вдалося останнє, ризикують опинитися перед необхідністю пройти непросту процедуру поновлення незаконно звільненого працівника. Сподіваємося, ця стаття допоможе максимально її спростити. В одному з наступних номерів буде опубліковано статтю, присвячену питанням оподаткування та бухгалтерського обліку виплат працівнику, який поновлюється на роботі.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно