Щодо деяких питань оподаткування
Лист Державної податкової адміністрації України від 03.10.2007 р. № 4820/А/15-0214
(витяг)
Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист щодо деяких питань оподаткування і повідомляє.
1. Статтею 15 Закону України від 25.06.91 № 1251-XII «Про систему оподаткування» та статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (із змінами та доповненнями) до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок, який є обов’язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цього податку.
Згідно із статтею 15 вищезазначеного Декрету комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Абзацом ї) підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III) визначено, що форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним (керівним) органом контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.
Форма податкового розрахунку комунального податку затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2003 № 625 (із змінами та доповненнями) і зареєстрована у Міністерстві юстиції України 08.01.2004 за № 4/8603.
Приміткою «*» до форми податкового розрахунку визначено, що кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722. При цьому, якщо рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення комунального податку визначено базовий податковий (звітний) період календарний місяць, то в рядку 01 указується середньооблікова кількість штатних працівників за такий місяць, якщо календарний квартал (півріччя, рік) — сума середньооблікової кількості штатних працівників за кожен місяць кварталу (півріччя, року).
Відповідно до розділу 3 вказаної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників, яка використовується при обчисленні суми комунального податку, розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з’явились або не з’явились на роботу.
Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого — по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, у тому числі і звітності по сплаті комунального податку, встановлена статтею 17 Закону № 2181-III.
Зокрема, підпунктом 17.1.1 цієї статті встановлено, що платник податків, який не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Отже,
підприємство, яке не має штатних працівників, у даному випадку — новостворене, повинно подавати розрахунок сплати комунального податку за місяць, на який припадає його державна реєстрація у разі, якщо воно взято на податковий облік у відповідному органі державної податкової служби як платник цього податку, з прокресленнями.Узяття на облік платника податків органами державної податкової служби провадиться не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відомостей від державного реєстратора, як встановлено пп. 4.15 — 4.18 Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.98 № 80 (із змінами та доповненнями).
Нараховувати і сплачувати комунальний податок підприємство повинно з дня прийняття на роботу першого штатного працівника. При цьому слід враховувати положення рішення органу місцевого самоврядування про встановлення комунального податку на відповідній території, оскільки згідно зі статтею 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 «Про місцеві податки і збори» органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.
коментар редакції
Підприємство, яке не має найманих працівників, зобов’язане подавати розрахунок комунального податку
Запитання, яке ставили ДПАУ, можна звести до такої ситуації. Підприємство реєструвалося в середині місяця (наприклад, у серпні), але першого найманого працівника (директора) прийнято на роботу тільки з першого числа наступного місяця (вересня). Виникає цілком закономірне запитання: якщо місцевим органом самоврядування щодо комунального податку встановлено місячний звітний період, то за який місяць необхідно подавати перший розрахунок цього податку — за вересень чи за серпень?
Відповідь податківців була прогнозованою: розрахунок слід подавати вже за той місяць, в якому відбулася держреєстрація, незважаючи на те, що найманих працівників цього місяця не було. Дійсно, законодавством не встановлено обов’язковість подання розрахунку комунального податку залежно від того, є об’єкт оподаткування в тому чи іншому періоді або ні, як це передбачено, наприклад, щодо збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Інша річ, що такий розрахунок треба заповнювати з прокресленням.
Дмитро Костюк
2. Пунктом 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) — це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.
Відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону
продаж товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).
Якщо підприємство здійснює безоплатну передачу малоцінних необоротних матеріальних активів, які були в експлуатації на підприємстві та списані з балансу, то у підприємства виникають валові доходи на вартість таких активів, яка визначається відповідно до законодавства.
коментар редакції
При безоплатній передачі податкової малоцінки відображаються валові доходи
У цьому листі податківці наполягають на тому, що при безоплатній передачі податкової малоцінки, витрати на придбання якої раніше було включено до складу валових витрат, необхідно збільшити валові доходи.
На наш погляд, ця відповідь не є вичерпною: не зовсім зрозуміло, яку суму слід включати до складу валових доходів, адже об’єкт передається безоплатно. Дуже часто в подібних ситуаціях податківці говорять, що збільшувати валові доходи треба виходячи зі звичайних цін (див., наприклад, «Вісник податкової служби України», 2005, № 36). Але не секрет, що звичайні ціни застосовуються далеко не завжди. Якщо одержувачем такого об’єкта є стандартний платник податку на прибуток, то звичайні ціни не застосовуються. Відносно цього показовою є судова практика. Наприклад, у постанові ВГСУ від 22.09.2004 р. у справі № 11/508 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 84) прямо зазначено, що сума отриманого доходу від безоплатної передачі товарів дорівнює 0, тобто такі операції не спричиняють отримання економічних вигод. З цього випливає, що про жодні валові доходи не йдеться. Але, повторимося, це стосується тільки ситуації, коли одержувачем є стандартний платник податку на прибуток. У решті випадків валові доходи збільшуються виходячи зі звичайної ціни.
На жаль, у цьому листі податківці нічого не зазначають про те, чи треба сторнувати валові витрати. На наш погляд, не треба, адже якщо податкову малоцінку було введено в експлуатацію, то зрозуміло, що такий об’єкт використовувався в господарській діяльності. У цьому відмінність безоплатної передачі малоцінки від безоплатної передачі товару. Та й говорити про часткове використання малоцінки в господарській діяльності теж не доводиться (мовляв, об’єкт частково було використано в господарській діяльності, а частково — ні), адже нічого подібного законодавство не передбачає.
Дмитро Костюк
<...>
4. Відповідно до статті 4 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (із змінами, унесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99) за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб’єкти малого підприємництва — юридичні особи до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом подають до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою (далі — Розрахунок).
Якщо платником самостійно виявлені помилки, що містяться у раніше поданому ним Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою (далі — Розрахунок), то відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» такий платник має право надати уточнюючий розрахунок за формою, встановленою передбаченою Порядком складання Розрахунку, затвердженого наказом ДПА України від 28.02.2003 № 98 та зареєстрованого в Мін’юсті 19.03.2003 за № 221/7542 (із змінами та доповненнями).
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі Розрахунку сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва — юридичною особою за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Таким чином,
у разі самостійного виявлення платником помилки, що міститься у раніше поданому ним Розрахунку, яка призвела до завищення податкового зобов’язання та сплаченого 5 % штрафу, такий платник має право надати уточнюючий Розрахунок із виправленням вказаних помилок.З повагою,
заступник голови Л. Боєнко
коментар редакції
Якщо, виправляючи помилку, помилилися
ДПАУ поставили запитання: підприємство-єдиноподатник виявило в Розрахунку за І квартал помилку (було занижено суму податку) і виправило її в декларації за II квартал, сплативши п’ятивідсотковий штраф. Проте згодом з’ясувалося, що виправляти помилку було не потрібно, жодної помилки насправді не було.
Чи можна повернути суму переплаченого податку та п’ятивідсоткового штрафу?Незважаючи на дещо заплутане формулювання останнього абзацу цього листа, судячи з усього
податківці не проти такого повернення. На жаль, у листі не розкривається, за якими рядками провести таке коригування. Чіткий порядок відображення цього коригування у Розрахунку слід узгодити з податковими органами на місцях.Дмитро Костюк
