Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Щодо окремих питань оподаткування

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Вересень, 2007/№ 72
В обраному У обране
Друк
Лист від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316

Щодо окремих питань оподаткування

Лист Державної податкової адміністрації України від 18.07.2007 р. № 8838/5/15-0316

(витяг)

 

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 26809/1/1-07 Державна податкова адміністрація України розглянула <...> листи <...> щодо надання інформації з питань оподаткування і повідомляє.

1. Щодо застосування звичайних цін у податковому законодавстві.

Слід зазначити, що Законом України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами і доповненнями) (далі — Закон № 334) передбачаються

конкретні випадки застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств. До таких випадків відносяться:

1. Визначення доходів та витрат від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій. Такі доходи та витрати слід визначати виходячи з договірної ціни товарообмінної (бартерної) операції, але не нижчої за звичайні ціни (п.п. 7.1.1 ст. 7 Закону № 334).

2. Віднесення до складу валових витрат сум винагород або інших видів заохочень, які фактично виплачені пов’язаним з платником податку фізичним чи юридичним особам. Такі суми включаються до складу валових витрат за наявності документальних доказів, що вказану виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час), у межах сум, розрахованих за звичайними цінами (п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334).

3. Віднесення до складу валових витрат сум збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) пов’язаним з таким платником податку особам. Такі суми збитків не включаються до складу валових витрат у разі продажу (обміну) товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам за цінами, що нижчі за звичайні (п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону № 334).

4. Визначення доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, особам, які не є платниками податку на прибуток підприємств або сплачують цей податок за іншими, ніж платник податку, ставками. Такий дохід визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на зазначені товари (роботи, послуги), що діяли на дату продажу (п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону № 334).

5. Визначення витрат, понесених платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, особи, яка не є платником податку на прибуток підприємств або сплачує цей податок за іншими, ніж платник податку, ставками. Такі витрати визначаються виходячи з договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату придбання (пп. 7.4.2, 7.4.3 ст. 7 Закону № 334).

6. Визначення витрат платника податку на сплату процентів за депозитами, орендними платежами, цивільно-правовими договорами пов’язаним з таким платником особам. Такі витрати визначаються виходячи з договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит) (п.п. 7.4.4 ст. 7 Закону № 334).

7. Визначення бази для нарахування авансового внеску з податку на прибуток у разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової. Базою для такого нарахування є вартість відповідної виплати, розрахована за звичайними цінами (п.п. 7.8.2 ст. 7 Закону № 334).

8. Визначення вартості майна, яке отримує власник корпоративних прав під час розподілу ліквідаційною комісією майна платника податку, що ліквідується. У разі коли така вартість, розрахована за звичайними цінами, перевищує суму витрат, понесених платником податку на придбання цих прав, сума такого перевищення включається до складу валових доходів такого платника. У разі коли така вартість, розрахована за звичайними цінами, є меншою за суму витрат, понесених платником податку на придбання цих прав, то ця різниця включається до складу валових доходів такого платника (п.п. 7.8.9 ст. 7 Закону № 334).

9. Відображення у податковому обліку операцій з повернення орендарем об’єкта фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об’єкта у власність. Таке повернення прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем об’єкта фінансового лізингу орендодавцю за звичайною ціною, що діє на момент такого зворотного продажу (п.п. 7.9.6 ст. 7 Закону № 334).

10. Віднесення до основної діяльності неприбуткової організації продажу товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов’язаними з її основною діяльністю. Такий продаж вважається основною діяльністю неприбуткової організації, якщо він здійснюється за цінами, нижчими за звичайні (п.п. 7.11.13 ст. 7 Закону № 334).

Таким чином, у разі якщо операція з

придбання основних фондів підпадає під випадки застосування звичайних цін, установлені Законом № 334 (наприклад, основні фонди придбано у неплатника податку), витрати на придбання таких основних фондів визначаються виходячи з договірних цін, але не більших за звичайні.



коментар редакції

Звичайні ціни до операцій з придбання основних фондів застосовуються

Податківці вважають, що, незважаючи на специфіку податкового обліку основних фондів,

звичайні ціни при їх придбанні застосовуються. Ми вже попереджали читачів, що позиція податківців, найімовірніше, буде саме такою (див. статті «Облік надходження основних фондів. Купівля ОФ за бартером» і «Звичайні ціни та ОФ» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 32 і № 48 відповідно).

На жаль, відповідь не рясніє аргументуванням. Судячи з усього, податківці зробили акцент на слові «

витрати», згаданому в пп. 8.1.1 і 8.4.1 Закону про податок на прибуток (у цих підпунктах зазначено, що амортизуються витрати на придбання об’єкта, а його балансова вартість складається із сум витрат, понесених на його придбання). Заради справедливості зауважимо, що є аргументи і проти цієї позиції: у п.п. 8.4.1 Закону про податок на прибуток викладено порядок формування балансової вартості об’єкта, що придбавався. До неї включаються власне вартість об’єкта придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, інші витрати, понесені у зв’язку з таким придбанням. І жодного слова про звичайні ціни.

Дмитро Костюк

 

 

2. Щодо відображення в податковому обліку витрат, понесених на транспортування матеріальних цінностей, отриманих безкоштовно.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334 визначено, що валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону у разі здійснення

витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Отже,

витрати платника податку на транспортування безкоштовно отриманих матеріальних цінностей не відносяться до складу валових витрат такого платника податку та не підлягають амортизації у податковому обліку.



коментар редакції

Послуги з транспортування безоплатно отриманих основних фондів у податковому обліку не відображаються

Запитання, яке ставили ДПАУ, звучить приблизно так. Підприємство отримало безоплатно об’єкт основних фондів. При його транспортуванні було понесено витрати на перевезення. Як відображати такі витрати в податковому обліку?

Податківці вважають, що ніяк. І знову-таки аргументації жодної. Але ж надії на сприятливішу відповідь були. Тим більше, що історія знає випадки, коли податківці ліберально відносилися до обліку безоплатно отриманих основних фондів. Пригадати хоча б ситуацію з

ремонтом таких об’єктів. Закон про податок на прибуток нічого не зазначає про облік таких витрат, але податківці дозволили їх амортизувати (див. лист ДПАУ 15.06.2006 р. № 11332/7/15-0317 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 76).

Щодо нашої позиції, то ми з висновками податківців не згодні.

Зв’язок таких витрат з господарською діяльністю очевидний, а отже, їх слід або включати до складу валових витрат, або амортизувати. Другий варіант не зовсім відповідає закону, оскільки конструкція п.п. 8.4.1 Закону про податок на прибуток припускає, що балансова вартість об’єкта збільшується при здійсненні витрат на придбання такого об’єкта, а таких витрат не було. Балансова вартість об’єкта основних фондів, сформована тільки з транспортних витрат, виглядає дещо протиприродно, та і визначенню основних фондів не відповідає. Тому, якщо точно дотримуватися Закону про податок на прибуток, такі витрати скоріше повинні включатися до складу валових витрат. Інша річ, що далеко не кожний зважиться на цей крок, тому ми й рекомендували амортизувати такі витрати (див. «Облік надходження основних фондів. Безоплатне отримання ОФ» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 32).

Дмитро Костюк

 

 

<...>

4. Щодо порядку подання уточнюючих розрахунків після скасування реєстрації платником податку на додану вартість і переходу на спрощену систему оподаткування за ставкою 10 відсотків.

Відповідно до пункту 4.4 Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, зареєстрованого в Мін’юсті України 9 липня 1997 року за № 250/2054 (у редакції наказу ДПА України від 15 червня 2005 року № 213, зареєстрованого в Мін’юсті України 30 червня 2005 р. за № 702/10982), якщо

платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов’язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону № 2181), уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації.

Вказаний розрахунок може не подаватися

платником, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі декларації за будь-який наступний звітний (податковий) період (з урахуванням зазначених строків давності та положень пункту 17.2 Закону № 2181), протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Такий спосіб самостійного виправлення платником помилки може бути застосований у разі виправлення у декларації звітного (податкового) періоду помилок лише однієї раніше поданої декларації.

Враховуючи зазначене, а також те, що платник податку на додану вартість при переході на спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою 10 відсотків виключається із Реєстру платників податку на додану вартість, то

уточнюючий розрахунок за період, у якому він був платником податку на додану вартість, такий суб’єкт господарювання не може подати.



коментар редакції

Неплатник ПДВ не може виправити свою стару помилку за цим податком

Підприємство перейшло на сплату єдиного податку за ставкою 10 % і знялося з реєстрації як платник ПДВ. Через деякий час бухгалтер виявив, що

в одній з декларацій з ПДВ допущено помилку. Відразу ж виникає запитання: чи можна її виправити і якщо можна, то як?

З одного боку, підприємство вже не є платником ПДВ, у нього немає номера платника ПДВ, особовий рахунок уже закрито. Тому уточнюючий розрахунок у нього, найімовірніше, не приймуть, та й незрозуміло, які реквізити зазначати в такому розрахунку. З іншого боку, навряд чи правомірно позбавляти підприємство права виправити таку помилку.

І все-таки

податківці проти виправлення цих помилок. Така позиція цілком прогнозована: у схожих ситуаціях податківці відмовляли в коригуваннях ПДВ. Наприклад, у листі ДПАУ від 29.07.2004 р. № 6347/6/15-2415-26 та в консультації у «Віснику податкової служби України», 2004, № 32 зазначалося, що неплатник ПДВ при поверненні товару не може відкоригувати податковий кредит, збільшений раніше при придбанні такого товару під час його перебування платником цього податку.

Отже, підприємство має покірно чекати податкової перевірки і нарахування штрафу? Можливо, виходом із ситуації буде звернення платника податків до суду з вимогою про примушення ДПІ прийняти уточнюючий розрахунок.

Дмитро Костюк

 

 

5. Щодо необхідності коригування податкового кредиту при продажу відходів чорних металів.

Відповідно до пункту 11.44 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» тимчасово до 1 січня 2008 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування. Перелік таких товарів із зазначенням кодів згідно з УКТ ЗЕД затверджує Кабінет Міністрів України.

Загальний порядок формування податкового кредиту визначено підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, відповідно до якого податковий кредит складається із сум ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг

з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування

такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).



коментар редакції

Доля податкового кредиту при продажу відходів металу

З 06.02.2007 р. запрацювала тимчасова (до 01.01.2008 р.) пільга щодо операцій з поставки відходів та брухту чорних металів (п.п. 11.44 Закону про ПДВ). Відразу ж з’явилося багато запитань щодо її застосування. Запитання про нарахування ПДВ при продажу відходів, що утворилися в ході виробництва продукції, — одне з найбільш животрепетних. Наприклад, підприємство придбало партію металу для виробництва продукції. У ході виробництва утворилися відходи, продаж яких пільгується. Які податкові наслідки після продажу цих відходів?

Судячи з відповіді, ДПАУ вважає, що при продажу таких відходів

слід нарахувати ПДВ згідно з останнім абзацом п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ (так званий умовний продаж). Від себе додамо, що в такому разі податковий кредит повинен зберігатися.

Можливо, таке вирішення питання комусь здасться

прийнятним: відпадає трудомістка процедура розподілу податкового кредиту. Але на наш погляд, це не зовсім відповідає Закону про ПДВ. Адже в останньому абзаці п.п. 7.4.1 Закону про ПДВ ідеться не просто про операції, що не є об’єктом або звільнені від оподаткування, а дано конкретне посилання на статті, якими таку пільгу надано (ст. 3 і ст. 5 Закону про ПДВ). Чомусь на цей нюанс в листі не звернули уваги. Адже пільгу щодо відходів та брухту чорних металів надано не ст. 3 і не ст. 5, а ст. 11 Закону про ПДВ. Тому методологічно було б правильним коригувати (розподіляти) податковий кредит. До речі, у консультації у «Віснику податкової служби України», 2007, № 22 з посиланням на п.п. 7.4.3 Закону про ПДВ пропонувався саме такий підхід.

Інша річ, що сміливі платники податків можуть узагалі поспорити і з першим варіантом і з другим, посилаючись на те, що метал отримується не для виробництва відходів, а для виробництва продукції, а відходи — неминуча складова виробничого процесу. Але відстояти таку позицію дуже непросто.

Дмитро Костюк

 

 

6. Щодо оподаткування доходу фізичної особи, отриманого у вигляді витрат на капітальний ремонт автомобіля, понесених підприємством.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) і ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути наземні самохідні транспортні засоби (ст. 798 Кодексу).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо договір найму транспортного засобу складається за участю фізичної особи, то такий договір має бути ще і нотаріально посвідчений (ст. 799 Кодексу).

Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач (ч. 2 ст. 801 Кодексу).

П. 1.3 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889) встановлено, що доходом фізичних осіб

є будь-який дохід з джерел на території України, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності, в тому числі дохід у вигляді додаткового блага.

Так,

«додаткові блага» — це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (п. 1.1 ст. 1 Закону № 889).

Тобто

дохід, отриманий платником податку від його працедавця у вигляді капітального ремонту автомобіля, згідно з п.п. 4.2.9 «е» п. 4.2 ст. 4 Закону № 889 є додатковим благом і відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону включається до складу загального оподатковуваного доходу того місяця, коли такий ремонт закінчився.

У разі

якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Відповідно до статті 720 Кодексу сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих платником податку у вигляді подарунків, регламентується ст. 14 Закону № 889, згідно з якою кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами для оподаткування спадщини, встановленими ст. 13 Закону № 889.

Відповідно до положень ст. 13 Закону № 889 вартість об’єктів

спадщини підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставками 0 %, 5 % та 15 % залежно від конкретних умов, визначених у підпунктах «а», «б», «г», «д» п. 13.1 цієї статті Закону № 889, зокрема, залежно від ступеня споріднення спадкодавця та спадкоємця.

Разом з цим згідно із ст. 1216 Кодексу

спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи — спадкодавця до інших осіб — спадкоємців, в тому числі до фізичних осіб.

Враховуючи наведене,

положення ст. 13 Закону № 889 можуть бути поширені лише на доходи, отримані платником податку у вигляді подарунків від дарувальників — фізичних осіб . Форма договору дарування визначена главою 55 «Дарування» Кодексу.

Отже, у випадку

надання платнику податку юридичною особою — податковим агентом доходу фізичній особі — орендодавцю у вигляді здійснення капітального ремонту орендованого автомобіля, то відповідно до п. 1.1 ст. 1 та п.п. 4.2.9 «е» п. 4.2 ст. 4 Закону № 889 такий дохід є додатковим благом і вартість такого ремонту підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб у складі загального оподатковуваного доходу місяця, в якому було завершено ремонт, за ставкою, передбаченою п. 7.1 ст. 7 Закону № 889.



коментар редакції

Капремонт автомобіля: коли виникає дохід фізособи

Проблема з обкладенням податком з доходів вартості капремонту автомобіля розглядалася нами неодноразово (див., наприклад, публікацію «Ремонт автомобіля, узятого в оренду у фізичної особи — коли виникає ПДФО» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 30). Ми теж доходили висновку, що вартість

капітального ремонту на відміну від поточного спричиняє виникнення доходу орендодавця з відповідним оподаткуванням (зрозуміло, ідеться про ситуацію, коли орендодавець не компенсує вартість ремонту).

Але головне питання в тому,

коли слід визначати дохід фізособи. Податківці вважають — у місяці завершення ремонту. Ця позиція щонайменше спірна. Річ у тім, що орендодавець отримає свій автомобіль тільки після закінчення договору оренди, тому про його дохід можна говорити тільки в цей момент. Крім того, реальний дохід виникає не в повній сумі вартості капремонту, а вже за вирахуванням зносу.

Дмитро Костюк

 

 

<...>

8. Щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення, в т. ч. навантажувачем.

Чинним законодавством України встановлено збір за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування» (далі — збір). У відповідності зі статтею 44 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХII «Про охорону навколишнього природного середовища» збір встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Єдині на території України правила встановлення нормативів збору, а також його справляння визначає Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 (із змінами і доповненнями) (далі — Порядок) та Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 № 162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.99 за № 544/3837 (із змінами і доповненнями) (далі — Інструкція № 162/379).

Згідно з пунктом 2 Порядку та пунктом 1.4 Інструкції № 162/379 збір справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; розміщення відходів.

Об’єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, у результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини (абзац другий пункту 3.1 Інструкції № 162/379).

Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди, виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 — 1.6 додатка 1 і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2 (абзац другий пункту 4 Порядку).

У відповідності до Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.95 № 7, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.95 за № 61/597,

пересувне джерело забруднення атмосфери — транспортний засіб, рух якого супроводиться викидом в атмосферу забруднюючих речовин (пункт 1.15.6 цієї Інструкції).

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами і доповненнями), визначено, що

транспортний засіб — це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. У свою чергу, механічний транспортний засіб — це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється, зокрема, на самохідні машини і механізми.

Поряд з цим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1524 затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, у якому зазначено, що Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань

розробляє відповідно до законодавства нормативи зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, геологічну, топографо-геодезичну та картографічну продукцію (матеріали, інформацію, дані тощо), а також порядок їх стягнення (підпункт 4 пункту 17 цього Положення).

Водночас зазначаємо, що на запит ДПА України у листі Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.12.03 № 12127/18-10 було надано роз’яснення з питання

тлумачення поняття «пересувні джерела». Витяг з цього листа:

«Пересувні джерела забруднення» розподіляються на такі типи:

Тип 1. Дорожні транспортні засоби:

...

Тип 2. Не дорожні транспортні засоби і машини: 2.2. Промислові та будівельно-дорожні машини.

...

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2003 року № 402 «Про внесення змін у додаток 1 (таблиці 1.4, 1.5, 1.6) до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» встановлено нормативи збору для таких типів джерел:

— у таблиці 1.4 — для джерел типу 1 — 2».

Виходячи з викладеного, платники

мають сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення, в т. ч. навантажувачем, виходячи з обсягів фактично використаних видів пального.

Заступник голови Л. Боєнко



коментар редакції

Навантажувач — транспортний засіб

Податківці стверджують, що за навантажувач слід сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища. З таким висновком можна було б просто погодитися, якби не одне «але». Збір сплачується, зокрема, з пересувних джерел забруднення, під якими розуміється

транспортний засіб, рух якого супроводжується викидом в атмосферу забруднюючих речовин. Проте в УКТ ЗЕД навантажувачі не віднесено до транспортних засобів, їх віднесено до коду 8427 (група 84), а транспортні засоби зазначено в групі 87. Цей аргумент не можна назвати безперечним. Тому тим, хто не готовий спорити з перевіряючими, збір за забруднення з навантажувача все-таки краще сплатити.

Дмитро Костюк

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно