Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Елементи облікової політики

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Січень, 2008/№ 3
В обраному У обране
Друк
Стаття

Елементи облікової політики

 

Деякий ступінь свободи, наданий господарюючому суб’єкту при формуванні положень його облікової політики, зумовлює можливість різного зображення інформації про ту саму подію, про ту саму господарську операцію в системі облікових даних, а отже, і у фінансовій звітності. Саме тому з усієї сукупності елементів облікової політики підприємству доцільно вибрати тільки ті, які властиві його діяльності і здатні так чи інакше вплинути на фінансові результати та статті звітності такого підприємства.

Про те, як полегшити процедуру обрання допустимих варіантів елементів облікової політики, розповідається у цій статті.

 

Тетяна ВОЙТЕНКО, консультант газети «Податки та бухгалтерський облік»

 

Хоча чинне законодавство не містить визначення такого поняття, як «елемент облікової політики», поза сумнівом, будь-яку варіантність методів оцінки та принципів обліку, що допускається вітчизняними нормативними актами з бухгалтерського обліку, можна вважати елементом облікової політики.

Серед різноманітності елементів облікової політики найбільш значущим можна вважати

поріг суттєвості, який установлюється підприємствами щодо окремих об’єктів обліку, оскільки саме суттєва інформація впливає на прийняття рішень зацікавлених користувачів фінансової звітності (п. 3 П(С)БО 1). Тому спочатку поговоримо про вимоги облікової політики щодо суттєвості.

 

Суттєвість при застосуванні облікової політики

Охарактеризувавши

інформацію як суттєву, коли її відсутність у фінансовому звіті та примітках до нього може вплинути на прийняття рішень користувачів, П(С)БО 1 не зазначив при цьому, вибором яких критеріїв інформації визначається суттєвість показників, що розкриваються у фінансовій звітності. Унаслідок цього протягом тривалого часу наведене в п. 3 П(С)БО 1 поняття «суттєва інформація» трактувалося укладачами фінансової звітності досить вільно, виходячи з його широкого визначення.

Сьогодні застосування суттєвості в бухгалтерському обліку конкретизовано в методичних рекомендаціях Міністерства фінансів України, доведених

листом № 04108.

Зазначені методичні рекомендації тлумачать «

суттєвість» як характеристики облікової інформації, які визначають її здатність впливати на рішення користувачів фінансової звітності, а також вводять термін «поріг суттєвості», під яким розуміють абсолютну чи відносну величину, що є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації, тобто кількісною оцінкою такого порога. Цілком очевидно, суттєвість показує поріг або точку відліку, якою має володіти інформація для того, щоб бути корисною потенційним користувачам.

У

листі № 04108 наведено критерії кількісних ознак суттєвості облікової інформації, які рекомендуються Мінфіном щодо окремих господарських операцій та об’єктів обліку, а також статей фінансової звітності.

Проте

суттєвість облікової інформації може бути задано не тільки кількісними, а й якісними характеристиками, значущими для користувачів такої інформації (це прямо обумовлено п. 2 листа № 04108). Якісні характеристики властиві подіям господарської діяльності підприємства та, безумовно, мають дуже важливе значення для користувачів фінансової звітності через свою нетиповість. Та і згідно з вимогами П(С)БО 1 «суттєвість» є саме якісною, а не кількісною характеристикою фінансової звітності. Це означає, що П(С)БО 1 наполягає на включенні до фінансової звітності відомостей про будь-яку господарську операцію чи іншу подію господарського життя за умови, що така інформація є суттєвою з позиції певного користувача (або групи користувачів) звітності незалежно від кількісної (вартісної) оцінки відповідного показника звітності. Вважаємо, саме тому п. 7 листа № 04108 дослівно дублює норму, прописану в п. 30 МСФО (IAS) 1 «Надання фінансової звітності», такого змісту: «стаття, що не є суттєвою для окремого подання її у фінансовому звіті, може бути достатньо суттєвою для окремого розкриття її в примітках до фінансової звітності».

З урахуванням викладеного вище зауважимо, що підприємства при формуванні облікової політики можуть установити свої критерії порога суттєвості (у тому числі і відмінні від наведених у

листі № 04108), зазначивши й обґрунтувавши їх у наказі про облікову політику. Тим більше, що п. 3 П(С)БО 1 прямо встановлено: «суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівництвом підприємства».

Критерії віднесення інформації до суттєвої, що пропонуються методичними рекомендаціями Міністерства фінансів України щодо застосування суттєвості облікової інформації в бухгалтерському обліку, для наочності наведемо в табличній формі.

 

Таблиця 1

Критерії суттєвості облікової інформації в бухгалтерському обліку

№ з/п

Операції, об’єкти обліку та статті звітності, за якими встановлюється поріг суттєвості

Величина порога суттєвості

База для визначення порога суттєвості

1

2

3

4

1

Для окремих об’єктів обліку, що належать до активів, зобов’язань та власного капіталу підприємства

5 %

Підсумок відповідно всіх активів, усіх зобов’язань та власного капіталу

2

Для окремих видів доходів та витрат

2 %

Чистий прибуток (збиток) підприємства

3

З метою проведення переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку

1 %

Чистий прибуток (збиток) підприємства

або

10 %

Відхилення залишкової вартості об’єктів обліку від їх справедливої вартості

4

Для окремих видів доходів, витрат неприбуткових організацій та з метою проведення ними переоцінки або зменшення корисності об’єктів обліку

0,5 %

Сума надходжень на здійснення статутної діяльності

5

Для визначення оренди як фінансової за строком оренди

75 %

Строк корисного використання об’єкта оренди

6

Для визначення звітного сегмента при розкритті інформації про сегменти

10 %

Відповідно чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) чи фінансовий результат сегмента або активи всіх сегментів підприємства

7

Для визначення подібних активів

Не більше 10 %

Різниця між справедливою вартістю об’єктів обміну

8

Для інших господарських операцій
та об’єктів обліку

У межах
1 — 10 %

Обсяг діяльності підприємства, характер впливу об’єкта обліку на рішення користувачів та інші якісні характеристики, що можуть впливати на визначення порога суттєвості

9

Для окремих статей фінансової звітності

Частка відповідної статті в базовому показнику

Для статей балансу — сума власного капіталу та підсумок відповідного класу активів чи зобов’язань

Для статей звіту про фінансові результати — сума прибутку (збитку) від операційної діяльності або сума доходу чи витрат за звітний період

Для статей звіту про рух грошових коштів — чистий рух грошових коштів (надходження або витрачання) відповідно від операційної, інвестиційної або фінансової діяльності за звітний період

 

Як випливає з

п. 7 листа № 04108, щодо несуттєвих статей фінансової звітності облікова політика не застосовується. Такі статті об’єднуються у фінансовій звітності з іншими статтями, подібними за характером або функціями. Це правило є дуже важливим, оскільки дозволяє зберегти необхідний баланс між витратами на підготовку інформації і тими вигодами, які вона надає.

А от кожна

суттєва стаття обов’язково повинна надаватися у фінансовій звітності, причому окремо. При цьому суттєвість відповідної статті фінансової звітності визначається її величиною та характером, що розглядається в комплексі (у поєднанні того та іншого). Статті, які мають суттєву величину, але відрізняються за характером чи функціями, також подаються окремо.

Крім викладеного, слід звернути увагу на те, що застосування суттєвості є обов’язковим для подання статей у фінансовій звітності, форми якої

не встановлено П(С)БО чи іншими нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку.

 

Варіанти елементів облікової політики

Облікова політика, як відомо, є сукупністю принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Із запропонованих нормативними документами з бухгалтерського обліку варіантів елементів облікової політики суб’єктом господарювання має провадитися вибір відповідних методів оцінки та обліку статей звітності, які відображають специфіку його діяльності. Можливість вибору, у свою чергу, передбачає наявність варіантів, з яких, власне, і можна зробити такий вибір. Проте не кожний перелік є набором варіантів елементів облікової політики.

Так, наприклад,

п. 24 П(С)БО 7 «Основні засоби» установлено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) основних засобів слід ураховувати:

— очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

— фізичний та моральний знос, що передбачається;

— правові чи інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

У ситуації, що розглядається, у стандарті перелічуються не варіанти, які беруться за основу при визначенні строку корисного використання об’єкта основних засобів, а наведено перелік обмежень, які необхідно враховувати при встановленні строку корисного використання такого об’єкта.

Тепер розглянемо інший приклад.

Пунктом 26 того ж П(С)БО 7 «Основні засоби» регламентовано нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) із застосуванням таких методів:

— прямолінійного;

— зменшення залишкової вартості;

— прискореного зменшення залишкової вартості;

— кумулятивного;

— виробничого.

Ось тут ідеться саме про варіанти запропонованих стандартом методів нарахування амортизації, кожний з яких підприємство має право вибрати самостійно.

Варто також звернути увагу на те, що допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку варіанти елементів облікової політики не передбачають однакового алгоритму їх вибору. Умовно з них можна виділити принаймні дві групи:

1. Ця група об’єднує елементи, з двох (чи декількох) альтернативних варіантів яких підприємство може обирати лише один варіант.

Сюди може бути віднесено такі елементи облікової політики:

— періодичність (період) зарахування сум дооцінки необоротних активів до складу нерозподіленого прибутку (щомісячно, щокварталу, раз на рік чи при вибутті об’єкта);

— порядок обліку (ідентифіковано або загалом) та розподілу (шляхом прямого розрахунку або за середнім відсотком) транспортно-заготівельних витрат;

— періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів (за звітний місяць або на дату операції);

— періодичність відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань (у проміжній або тільки в річній фінансовій звітності);

— підхід до обліку фінансових витрат (шляхом визнання витратами звітного періоду, в якому такі витрати було нараховано, або капіталізації).

2. Ця група включає елементи облікової політики, які не передбачають умови обов’язкового вибору тільки одного варіанта з допустимих (хоча може бути вибрано й один).

У цьому випадку за власним рішенням підприємства може бути застосовано всі передбачені нормативними документами варіанти одночасно щодо різних груп активів.

Припустимо, підприємство роздрібної торгівлі може застосувати всі методи оцінки вибуття запасів, регламентовані

п. 16 П(С)БО 9 «Запаси» за умови, що для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів (тобто найменування або однорідної групи (виду)), що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовуватиметься один метод.

Ще один приклад. Щодо однорідних груп поточної дебіторської заборгованості допустимо використовувати різні методи нарахування резерву сумнівних боргів, установлені нормами

П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Так, можна створити резерв сумнівних боргів за дебіторською заборгованістю за товари, роботи, послуги, визначаючи питому вагу безнадійних боргів у чистому доході, а для іншої поточної дебіторської заборгованості вибрати метод застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості, тобто обчислити величину резерву на підставі аналізу платоспроможності кожного дебітора цієї класифікаційної групи заборгованості.

Визначаючись з вибором, головне — завжди оцінювати наслідки застосування того чи іншого варіанта елемента облікової політики, виходячи зі специфіки діяльності підприємства, його фінансового стану та інших факторів.

Різноманіття елементів облікової політики (через їх відокремленість) та допустимі їх варіанти найрозумнішим уявляється подати згрупованими в розрізі відповідних

П(С)БО в табличній формі (див. табл. 2). Але насамперед буквально декілька слів зазначимо про зміни, унесені до чинних П(С)БО, та нові П(С)БО, що набули чинності з 2008 року, які можуть спричинити уточнення або зміни облікової політики підприємств на поточний звітний 2008 рік.

Отже,

наказом Мінфіну від 03.10.2007 р. № 1100 викладено в новій редакції П(С)БО 27 «Діяльність, що припиняється» (затверджено наказом Мінфіну України від 07.11.2003 р. № 617), яке тепер називається «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність», а його оновлені положення набули чинності з 1 січня 2008 року. Проте діюча сьогодні редакція П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність» не спричиняє потреби коригування облікової політики.

А от новий національний стандарт

П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість», що набув чинності з цього року, вимагає внесення відповідних змін до облікової політики підприємств, до діяльності яких він має відношення, тобто тих, що класифікують нерухомість як інвестиційну.

Елементи облікової політики, визначені

П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість», ураховано та з докладними коментарями надано в наведеній нижче таблиці.

 

Таблиця 2

Елементи облікової політики

Складові облікової політики

Допустимі варіанти принципів та методів обліку, передбачені національними стандартами

Норми П(С)БО

1

2

3

П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»

Поріг суттєвості щодо окремих об’єктів обліку

Стандартами не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 3 П(С)БО 1

Інформація

є суттєвою, якщо її відсутність може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. При цьому суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівництвом підприємства.
Як орієнтир для визначення відповідного порога суттєвості (тобто абсолютної чи відносної величини, яка є кількісною ознакою суттєвості облікової інформації) можна використовувати Методичні рекомендації щодо застосування суттєвості в бухгалтерському обліку, доведені листом Мінфіну від 29.07.2003 р. № 04230-04108. Докладний коментар до цих Методрекомендацій та запропоновані Мінфіном кількісні критерії віднесення інформації до суттєвої наведено вище у тексті цієї статті.
Зверніть увагу: Мінфін у своєму листі від 01.06.2006 р. № 31-34000-10-5/11601 рекомендував
при застосуванні П(С)БО 31 «Фінансові витрати» суттєвим часом для створення кваліфікаційного активу вважати строк, що становить понад три місяці.
Найпростішим прикладом застосування порога суттєвості є складання фінансової звітності в тисячах гривень (про одиницю виміру при заповненні фінансової звітності Мінфін висловився в листі від 14.04.2006 р. № 31-34000-20-25/7725). У цьому випадку суми менше 500 грн. (з урахуванням правил округлення) у фінансовій звітності не відображатимуться.

П(С)БО 2 «Баланс»

Тривалість операційного циклу

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 4 П(С)БО 2

Тривалість

операційного циклу
встановлюється підприємством виходячи з проміжку часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів та послуг.
Тривалість операційного циклу має значення, наприклад, при класифікації оборотних та необоротних активів, довгострокових та поточних зобов’язань тощо.
За цим показником визначають, скільки днів у середньому потрібно для виробництва, продажу та оплати продукції підприємства. Розрахувати тривалість операційного циклу можна, базуючись на даних минулих періодів, як доданок тривалості обігу запасів та тривалості обороту дебіторської заборгованості. Здебільшого підприємству потрібно намагатися зменшити значення цього показника.

П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів»

Критерій віднесення високоліквідних активів до грошових коштів

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 4 П(С)БО 2

п. 4 П(С)БО 4

Короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів та характеризуються незначним ризиком зміни вартості, розглядаються п. 4 П(С)БО 2 «Баланс» як

еквіваленти грошових коштів.
Як видно з визначення, фінансова інвестиція, щоб кваліфікуватися як еквівалент грошових коштів, має бути такою, що легко конвертується в певну суму грошових коштів, і піддаватися незначному ризику зміни вартості. Отже, така інвестиція може розцінюватися еквівалентом грошових коштів, тільки коли вона має короткий строк її погашення.
Зазвичай у світовій практиці як еквіваленти грошових коштів розглядаються фінансові вкладення строком до трьох місяців (три місяці чи менше з дати придбання).
Прикладом еквівалентів грошових коштів можуть бути такі високоліквідні цінні папери, як депозитні сертифікати, а також дорожні чеки.

П(С)БО 7 «Основні засоби»

Строк корисного використання (експлуатації) об’єктів основних засобів

Діапазон строків корисного використання (експлуатації) об’єктів основних засобів самостійно встановлюється підприємством

п. 4 і п. 36.2
П(С)БО 7

Згідно з п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби»

строк корисного використання (експлуатації) — це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуватимуться підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). При цьому очікуваний строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів
повинен бути більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше року).
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
— очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
— фізичний та моральний знос, що передбачається;
— правові чи інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів установлюється компетентними фахівцями підприємства, які входять до складу експертно-технічної комісії, при визнанні цього об’єкта активом та зарахуванні його на баланс.

Порядок визначення ліквідаційної вартості основних засобів

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 4 і п. 17
П(С)БО 7

Під

ліквідаційною вартістю розуміється сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).
При первісному визнанні та зарахуванні об’єкта основних засобів на баланс його ліквідаційну вартість може бути прирівняно до нуля, якщо, звичайно, підприємство не має наміру використовувати метод нарахування амортизації шляхом зменшення залишкової вартості.
Разом з тим для об’єктів основних засобів з нульовою залишковою вартістю, які продовжують використовуватися і які піддалися переоцінці (визначено переоцінену залишкову вартість таких об’єктів), п. 17 П(С)БО 7 «Основні засоби» зобов’язує визначати ліквідаційну вартість.

Вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів

Стандартом не регламентовано, але може бути встановлено підприємством самостійно

п.п. 5.2 П(С)БО 7

Вартісні ознаки

предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів, можуть установлюватися підприємством самостійно відповідно до норм п. 5 П(С)БО 7 «Основні засоби».

Зверніть увагу: вартісний критерій установлюють винятково для малоцінних необоротних матеріальних активів, тобто застосовують до об’єктів, що обліковуються на однойменному субрахунку 112, і не використовують щодо бібліотечних фондів, тимчасових нетитульних споруд, інвентарної тари, предметів прокату тощо.

Вартісний критерій для віднесення об’єктів необоротних активів до малоцінних необоротних матеріальних активів доцільно встановити в сумі, що не перевищує 1000 гривень, за аналогією з критерієм, що застосовується в податковому обліку при класифікації основних фондів. Причому платникам податку на додану вартість слід ураховувати, що така гранична величина (не більше 1000 грн.) визначається без урахування ПДВ (лист ДПАУ від 15.11.2004 р. № 21546/7/11-1117).

Методи амортизації основних засобів

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:
— прямолінійного;
— зменшення залишкової вартості;
— прискореного зменшення залишкової вартості;
— кумулятивного;
— виробничого;
— передбаченого податковим законодавством

п. 26 П(С)БО 7

Відповідно до п. 28 П(С)БО 7 «Основні засоби» метод амортизації об’єктів основних засобів обирається підприємством самостійно

з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Підприємство може застосувати різні методи амортизації для кожного окремого об’єкта основних засобів або ж однорідної групи об’єктів. Можна також установити один метод амортизації для класифікаційної групи «Основні засоби» в цілому. Усе це потрібно застерегти в наказі про облікову політику.

При обранні пооб’єктного варіанта встановлення методу амортизації експертно-технічна комісія, створена на підприємстві, визначає для нього свій «індивідуальний» метод у момент введення об’єкта основних засобів в експлуатацію.

Якщо ж в наказі про облікову політику (або додатку до нього) метод амортизації визначено для однорідної групи, цей метод застосовується до всіх об’єктів, що її складають. Наприклад,

наказом про облікову політику встановлено застосування таких методів нарахування амортизації для:
— будівель, споруд та передавальних пристроїв — прямолінійний метод;
— машин та обладнання — кумулятивний метод;
— транспортних засобів — виробничий метод тощо.

Методи амортизації інших необоротних матеріальних активів

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується із застосуванням таких методів:
— прямолінійного;
— виробничого.

Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів та бібліотечних фондів може нараховуватися в першому місяці використання об’єкта:
— у розмірі 50 % його вартості, що амортизується, та решти 50 % вартості, що амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) унаслідок невідповідності критеріям визнання активом;
— 100 % його вартості

п. 27 П(С)БО 7

Зверніть увагу: так звані методи амортизації «

50 %
х 50 %» та «100 %» застосовуються лише щодо малоцінних необоротних матеріальних активів, що обліковуються на однойменному субрахунку 112, та бібліотечних фондів, облік яких ведеться на субрахунку 111, разом з прямолінійним та виробничим методами амортизації. Щодо інших об’єктів, які входять до складу класифікаційної групи основних засобів «Інші необоротні матеріальні активи», амортизація нараховується з використанням винятково прямолінійного та виробничого методів.

При цьому згідно з п. 28 П(С)БО 7 «Основні засоби» метод амортизації вибирається підприємством самостійно (з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання) та переглядається в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Переоцінка основних засобів

Проводиться за самостійним рішенням підприємства

п. 16 П(С)БО 7

Підприємство

може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Зверніть увагу:

не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи та бібліотечні фонди, якщо амортизація їх вартості здійснюється за методами, викладеними в другій пропозиції п. 27 П(С)БО 7 «Основні засоби», тобто при застосуванні методів «50 %
х 50 %» чи «100 %».

Періодичність (період) зарахування сум дооцінки основних засобів до складу нерозподіленого прибутку

Перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок можна включати до складу нерозподіленого прибутку:
— щомісяця;
— щокварталу;
— раз на рік;
— при вибутті об’єкта

п. 21 П(С)БО 7

Згідно з положеннями п. 21 П(С)БО 7 «Основні засоби»

перевищення сум попередніх дооцінок об’єкта основних засобів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів може щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації, уключатися до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. При цьому до складу нерозподіленого прибутку при вибутті цього об’єкта включається залишок перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок такого об’єкта, відображений у складі додаткового капіталу.

П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»

Строк корисного використання нематеріальних активів

Діапазон строків корисного використання нематеріальних активів самостійно встановлюється підприємством

п. 4 і п.п. 36.2 П(С)БО 8

Конкретні строки корисного використання об’єктів нематеріальних активів, як і у випадку з основними засобами, повинні встановлюватися спеціальною експертно-технічною комісією, яку створено на підприємстві та наділено відповідними повноваженнями.

При цьому варто зауважити, що

очікуваний строк корисного використання об’єкта нематеріальних активів повинен бути більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік).
Водночас строк корисного використання об’єкта нематеріальних активів не може перевищувати
20 років
(п. 25 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»).

При визначенні строку корисного використання об’єкта нематеріальних активів слід ураховувати:
— строки корисного використання подібних активів;
— передбачуваний моральний знос;
— правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Порядок визначення ліквідаційної вартості нематеріальних активів

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 28 П(С)БО 8

Варто звернути увагу, що згідно з п. 25 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» при розрахунку вартості, що амортизується,

ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків коли:
— існує безвідмовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;
— ліквідаційну вартість може бути визначено на підставі інформації існуючого активного ринку та очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об’єкта.

Методи амортизації нематеріальних активів

Для амортизації нематеріальних активів може бути вибрано метод:
— прямолінійний;
— зменшення залишкової вартості;
— прискореного зменшення залишкової вартості;
— кумулятивний;
— виробничий.

За неможливості визначення умов отримання майбутніх економічних вигод амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу

п. 27 П(С)БО 8

Згідно з п. 27 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» метод амортизації нематеріального активу

обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу.

Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно
з П(С)БО 7 «Основні засоби».

Переоцінка нематеріальних активів

Проводиться за самостійним рішенням підприємства тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок

п. 19 П(С)БО 8

Підприємство

може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого об’єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку).

Якщо підприємством проведено переоцінку об’єктів групи нематеріальних активів, то в подальшому вони підлягають щорічній переоцінці.

Періодичність (період) зарахування сум дооцінки нематеріальних активів
до складу нерозподіленого прибутку

Перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок можна включати
до складу нерозподіленого прибутку:
— щомісяця;
— щокварталу;
— раз на рік;
— при вибутті об’єкта

п. 24 П(С)БО 8

Пунктом 24 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» установлено, що

перевищення сум попередніх дооцінок об’єкта нематеріальних активів над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта нематеріальних активів може щомісяця (щокварталу, раз на рік) у сумі, пропорційній нарахуванню амортизації, включатися до складу нерозподіленої прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу. При цьому при вибутті цього об’єкта до складу нерозподіленого прибутку включається залишок перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок такого об’єкта, відображений у складі додаткового капіталу.

П(С)БО 9 «Запаси»

Одиниця обліку запасів

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є:
— найменування;
— однорідна група (вид)

п. 7 П(С)БО 9

В обліковій політиці доцільно наводити класифікацію (перелік груп та підгруп) виробничих запасів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, що використовуються підприємством, а в додатку
до наказу — типову номенклатуру запасів, характерну для цього підприємства, щоб забезпечити єдиний методологічний підхід при веденні аналітичного та синтетичного їх обліку.

Порядок обліку транспортно-заготівельних витрат

Транспортно-заготівельні витрати можна ураховувати:
— ідентифіковано (спосіб прямого обліку);
— загалом (на окремому субрахунку)

п. 9 П(С)БО 9

Спосіб прямого обліку транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ)

полягає в тому, що ТЗВ включаються до первісної вартості запасів при їх оприбуткуванні на склад підприємства. При другому варіанті ТЗВ збираються (у момент зарахування запасів на баланс підприємства) на окремому субрахунку, а потім списуються з цього субрахунку при вибутті запасів із застосуванням середнього відсотка.

Порядок розподілу транспортно-заготівельних витрат

Розподіляти транспортно-заготівельні витрати можна:
— шляхом прямого розрахунку;
— за середнім відсотком

п. 9 П(С)БО 9

Варіант розподілу транспортно-заготівельних витрат шляхом прямого розрахунку застосовується, коли можна достовірно визначити витрати, пов’язані з транспортуванням конкретних одиниць запасів. При цьому ТЗВ відразу (у момент оприбуткування) включають до первісної вартості таких запасів.

Спосіб розподілу ТЗВ за середнім відсотком прописано в п. 9 П(С)БО «Запаси» і вимагає введення окремого субрахунку для обліку транспортно-заготівельних витрат. При цьому сума ТЗВ, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використаних, реалізованих, безоплатно переданих тощо) за звітний місяць.

Сума ТЗВ, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів.

Середній відсоток ТЗВ розраховується діленням суми залишків ТЗВ на початок звітного місяця і ТЗВ за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

Методи оцінки вибуття запасів

При відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:
— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
— середньозваженої собівартості;
— собівартості перших за часом надходження запасів (FIFO);
— нормативних витрат;
— ціни продажу

п. 16 П(С)БО 9

Зверніть увагу: метод ціни продажу застосовується підприємствами роздрібної торгівлі
та громадського харчування.

Відповідно до п. 16 П(С)БО «Запаси» для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів оцінки вибуття.

Періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів

Визначати середньозважену собівартість одиниці запасів можна:
— за звітний місяць;
— на дату операції

п. 18 і п. 19
П(С)БО 9

Перший варіант (

за звітний місяць) визначення середньозваженої собівартості кожної одиниці запасів полягає в діленні сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця
та вартості отриманих у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця та отриманих у звітному місяці запасів (п. 18 П(С)БО 9 «Запаси»).

За другим варіантом середньозважена собівартість кожної одиниці запасів визначається при її вибутті шляхом ділення сумарної вартості таких запасів

на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції (п. 19 П(С)БО 9 «Запаси»).

П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»

Методи обчислення величини резерву сумнівних боргів

Величина резерву сумнівних боргів визначається одним з методів:
— застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості (прямий метод);
— застосування коефіцієнта сумнівності (розрахунковий метод)

п. 8 П(С)БО 10

За

методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів. Обчислення величини резерву сумнівних боргів цим методом проілюстроване у прикладі 4, наведеному в додатку до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Вибір підприємством

методу застосування коефіцієнта сумнівності
обумовлює необхідність розрахунку коефіцієнта сумнівності та спричиняє виконання умови стандарту, що розрахована на основі класифікації дебіторської заборгованості величина сумнівних боргів на дату балансу складає залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату. Причому залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Зверніть увагу: до однорідних груп поточної дебіторської заборгованості можна застосувати різні методи нарахування резерву сумнівних боргів.

Спосіб розрахунку коефіцієнта сумнівності (при виборі методу застосування коефіцієнта сумнівності)

Коефіцієнт сумнівності може розраховуватися такими способами:
— визначення питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході;
— класифікації дебіторської заборгованості за строками непогашення;
— визначення середньої питомої ваги списаної протягом періоду дебіторської заборгованості в сумі дебіторської заборгованості на початок відповідного періоду за попередні 3 — 5 років

п. 8 П(С)БО 10

Коефіцієнт сумнівності

встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає.

Приклади (приклад 1 — 3) визначення величини резерву сумнівних боргів із застосуванням коефіцієнта сумнівності наведено в додатку до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Класифікація дебіторської заборгованості за строками
її непогашення

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 8 і п. 9
П(С)БО 10

Згідно з п. 9 П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»

класифікація дебіторської заборгованості здійснюється шляхом групування дебіторської заборгованості за строками її непогашення з установленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Відповідний період непогашення встановлюється підприємством самостійно. Зазвичай на практиці підприємства орієнтуються на класифікацію дебіторської заборгованості за строками її непогашення, наведену в розділі IX «Дебіторська заборгованість» Приміток до річної фінансової звітності (форма № 5):

1-ша група — до 3 місяців;

2-га група — від 3 до 6 місяців:

3-тя група — від 6 до 12 місяців.

Можна також згрупувати дебіторську заборгованість за строками її непогашення в такому порядку:

1-ша група — до 30 днів з дати встановленого договором строку погашення;

2-га група — з 31 дня по 90 день з дати встановленого договором строку погашення;

3-тя група — з 91 дня до 1 року з дати встановленого договором строку погашення.

П(С)БО 11 «Зобов’язання»

Перелік забезпечень майбутніх витрат та платежів,
що створюються

Забезпечення створюються
для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:
— виплату відпусток працівникам підприємства;
— додаткове пенсійне забезпечення;
— виконання гарантійних зобов’язань;
— реструктуризацію;
— виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо

п. 13 П(С)БО 11

Під забезпеченням розуміються зобов’язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу.

Щодо створення забезпечення на оплату відпусток працівникам підприємства (виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, — тих виплат, право на отримання яких працівником може бути використано в майбутніх періодах) зазначимо, що на необхідність його створення прямо вказано в п. 7 П(С)БО 26 «Виплати працівникам» та листі Мінфіну від 21.03.2006 р. № 31-34000-20-16/5770.

Щодо інших забезпечень, то підприємству потрібно прийняти рішення, які забезпечення (резерви) воно створюватиме, та зазначити, як визначатиметься їх величина.

Методи створення забезпечень на виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки)

Резерв на оплату відпусток може бути створено такими методами:
— добутком фактично нарахованої працівникам заробітної плати та коефіцієнта, обчисленого відношенням річної планової суми на оплату відпусток до загального річного планового фонду оплати праці;
— помноженням кількості днів невикористаної працівниками підприємства щорічної відпустки та середньоденної оплати їх праці

Інструкція про застосування Плану рахунків, п. 11.10 Інструкції № 69

З приводу застосування першого з наведених методів створення забезпечення на виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки), механізм розрахунку якого прописано в характеристиці до субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток» Інструкції про застосування Плану рахунків, Мінфін зазначив в листі від 24.05.2007 р. № 31-34000-10-10/10654

.

П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»

Порядок (механізм) установлення ступеня суттєвого впливу

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 3 і п. 23
П(С)БО 12

Під

суттєвим впливом розуміються повноваження брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об’єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики.

Від суттєвого впливу, зокрема, залежить, чи застосовуватиме контрольний учасник спільного підприємства метод участі в капіталі для бухгалтерського обліку фінансових інвестицій

(п. 23 П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції»).

При цьому П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» не регламентовано порядок установлення факту суттєвого впливу. У його п. 3 установлено тільки перелік свідчень, які можуть бути ознаками суттєвого впливу, а саме:

1) володіння двадцятьма або більше відсотками акцій (статутного капіталу) підприємства;

2) представництво в раді директорів або аналогічному керівному органі підприємства;

3) участь у прийнятті рішень;

4) взаємообмін управлінським персоналом;

5) забезпечення підприємства необхідною техніко-економічною інформацією.

Методи оцінки фінансових інвестицій (крім інвестицій,
які утримуються підприємством
до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу

Фінансові інвестиції на дату балансу відображаються:
— за справедливою вартістю;
— за собівартістю фінансової інвестиції з урахуванням зменшення корисності інвестиції

п. 8 і п. 9
П(С)БО 12

Фінансові інвестиції (крім інвестицій, які утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу оцінюються за справедливою вартістю.

Якщо ж справедливу вартість фінансових інвестицій достовірно визначити неможливо, на дату балансу вони відображаються за їх собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестиції.

П(С)БО 13 «Фінансові інструменти»

Дата визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів

Фінансові активи, придбані в результаті систематичних операцій, визнаються:
— на дату укладення контракту;
— на дату виконання контракту

п. 15 П(С)БО 13

Фінансовий актив

— це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансові активи, придбані в результаті систематичних операцій, визнаються на дату укладення контракту або на дату його виконання.

Відповідно до вимог п. 15 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» обраний підприємством метод визнання має застосовуватися послідовно до кожного виду фінансових активів. Якщо підприємство визнає фінансовий актив та пов’язане з ним фінансове зобов’язання на дату укладення контракту,
то відсотки нараховуються з дати виконання контракту, коли переходить право власності.

Продаж фінансових активів у результаті систематичних операцій визнається на дату виконання контракту.

База розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу

Витрати розподіляються із застосуванням обґрунтованої бази:
— кількість акцій;
— сума операції;
— інша

п. 27 П(С)БО 13

Згідно з п. 27 П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» витрати, пов’язані з кількома операціями з інструментами власного капіталу, розподіляються між цими операціями із застосуванням

обґрунтованої бази розподілу (кількість акцій, сума операції тощо), що обирається підприємством та застосовується ним послідовно. При цьому інструментом власного капіталу є контракт, що підтверджує право на частину в активах підприємства, яка залишається після вирахування сум за всіма його зобов’язаннями.

П(С)БО 14 «Оренда»

Порядок визначення орендарем суми фінансових витрат у складі орендних платежів
та її розподілу між відповідними звітними періодами

Мінімальні орендні платежі сплачуються:
— один раз на півроку (2 січня та 1 липня);
— наприкінці кожного періоду (півріччя)

Додаток 1
до П(С)БО 14

Порядок визначення орендодавцем суми фінансового доходу у складі орендних платежів та її розподілу між відповідними звітними періодами

Мінімальні орендні платежі одержують:
— один раз на півроку (2 січня та 1 липня);
— наприкінці кожного періоду (30 червня
та 31 грудня)

Додаток 2
до П(С)БО 14

П(С)БО 15 «Дохід»

Порядок оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг

Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг проводиться:
— вивченням виконаної роботи;
— визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які має бути надано;
— визначенням питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв’язку з наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат

п. 11 П(С)БО 15

Наведені методи необхідні для визначення доходу від виконання робіт та надання послуг,
який визнається виходячи зі ступеня завершеності робіт.

Сума витрат, здійснених

на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату.

П(С)БО 16 «Витрати»

Методи обліку витрат

та калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт, послуг

Стандартом не регламентовано, обираються підприємством самостійно

Відповідний метод обліку витрат та калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) можна вибрати орієнтуючись на Методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджені компетентними органами, для різних галузей економіки.

Перелік та склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)

Стандартом не регламентовано, визначається підприємством самостійно

п. 11 П(С)БО 16

Перелік та склад змінних і постійних загальновиробничих витрат

Стандартом не регламентовано, установлюється підприємством самостійно

п. 16 П(С)БО 16

Склад загальновиробничих витрат жорстко регламентовано п. 15 П(С)БО 16 «Витрати». Такі витрати підрозділяються на постійні та змінні.

До

змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності,
а до постійних — витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються
незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності

База розподілу змінних і розподілених постійних загальновиробничих витрат на об’єкт витрат

Загальновиробничі витрати розподіляються з використанням бази розподілу:
— години роботи;
— заробітна плата;
— обсяг діяльності;
— прямі витрати тощо

п. 16 П(С)БО 16

Змінні загальновиробничі витрати

розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду. А от постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням тієї ж бази розподілу, але при нормальній потужності.

П(С)БО 17 «Податок на прибуток»

Періодичність відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань

Відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання можуть наводитися:
— у проміжній фінансовій звітності;
— у річній фінансовій звітності

п. 15 П(С)БО 17

Як указано в п. 15 П(С)БО 17, у проміжній фінансовій звітності відстрочені податкові активи і відстрочені податкові зобов’язання можуть наводитися в балансі в сумі зазначених активів
та зобов’язань, визначених на 31 грудня попереднього року без їх обчислення на дату проміжної фінансової звітності. У таких випадках у статті «Податок на прибуток від звичайної діяльності» проміжного Звіту про фінансові результати (форма № 2) наводиться тільки сума поточного податку на прибуток, а на дату річного балансу в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності здійснюється відповідне коригування (збільшення, зменшення) суми витрат з податку на прибуток з урахуванням змін відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань за звітний рік.

П(С)БО 18 «Будівельні контракти»

Методи визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом

Ступінь завершеності робіт за будівельним контрактом може визначатися за одним з наведених методів:
— вимірювання та оцінка виконаної роботи;
— співвідношення обсягу завершеної частини робіт та їх загального обсягу за будівельним контрактом у натуральному вимірі;
— співвідношення фактичних витрат з початку виконання будівельного контракту до дати балансу та очікуваної (кошторисної) суми загальних витрат за контрактом

п. 4 П(С)БО 18

П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»

Строк корисного використання гудвілу

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюється підприємством

п. 11 П(С)БО 19

Гудвілом

вважається перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання.

При цьому згідно з п. 11 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств» строк корисного використання гудвілу визначається з урахуванням:

а) прогнозованого строку діяльності підприємства;

б) нормативно-правових актів або контрактів, що впливають на строк корисного використання;

в) зміни попиту на продукцію (роботи, послуги) підприємства тощо.

У загальному випадку, строк корисного використання гудвілу не повинен перевищувати 20 років. Якщо ж цей строк перевищує 20 років, у примітках до фінансової звітності наводиться відповідне обґрунтування (п.п. 20.2 П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»).

П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність»

Порядок узгодження облікової політики групи підприємств для цілей складання консолідованої фінансової звітності

Стандартом не регламентовано, самостійно визначається підприємством

п. 9 П(С)БО 20

Консолідовану фінансову звітність складають з фінансової звітності групи підприємств з використанням

єдиної облікової політики для подібних операцій та інших подій за схожих обставин. Якщо при складанні консолідованої фінансової звітності неможливо застосувати єдину облікову політику, то про це повідомляється у примітках до консолідованої фінансової звітності.

П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»

Порядок перерахунку доходів, витрат та руху грошових коштів

Для перерахунку доходів, витрат та руху грошових коштів може застосовуватися:
— валютний курс;
— середньозважений валютний курс

п.п. 10.2 П(С)БО 21

Валютним курсом

є встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України
до грошової одиниці іншої країни.

Середньозважений валютний курс

є результатом ділення суми добутків величин курсів Національного банку України та кількості днів їх дії у звітному місяці на кількість календарних днів у цьому місяці.

Згідно з нормами п.п. 10.2 П(С)БО 21

«Вплив змін валютних курсів» статті доходів, витрат
та руху грошових коштів підлягають перерахунку за валютним курсом на дату здійснення операцій, за винятком випадків, коли фінансову звітність господарської одиниці складено у валюті країни з гіперінфляційною економікою.

Для перерахунку доходів, витрат та руху грошових коштів за кожний місяць може застосовуватися середньозважений валютний курс за відповідний місяць.

П(С)БО 22 «Вплив інфляції»

Порядок коригування доходів та витрат, які визнавалися протягом звітного року (або проміжних періодів) майже рівномірно

Коригування доходів та витрат може провадиться із застосуванням:
— коефіцієнта коригування;
— середнього індексу інфляції

п. 12 П(С)БО 22

Усі показники Звіту про фінансові результати (форма № 2), крім собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) та товарів, коригуються із застосуванням

коефіцієнта коригування, що визначається як відношення індексу інфляції на дату балансу та індексу інфляції на дату визнання доходів та витрат, включених до відповідних статей.

Якщо доходи та витрати протягом звітного року (або проміжних періодів) визнавалися майже рівномірно, підприємство може застосовувати

середній індекс інфляції протягом цього періоду
до загальної суми статті доходів та витрат замість індексу інфляції на дату визнання окремих доходів та витрат.

Середній індекс інфляції не застосовується до витрат та доходів, пов’язаних з немонетарними статтями, визнаними активами або зобов’язаннями в попередніх звітних періодах (амортизація основних засобів та нематеріальних активів, доходи та витрати майбутніх періодів тощо).

П(С)БО 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін»

Перелік пов’язаних сторін

Пов’язаними сторонами вважаються:
— підприємства, які перебувають під контролем або суттєвим впливом інших осіб;
— підприємства та фізичні особи, які прямо або опосередковано здійснюють контроль над підприємством або суттєво впливають на його діяльність, а також близькі члени родини такої фізичної особи

п. 3 П(С)БО 23

Згідно з п. 3 П(С)БО 23 «Розкриття інформації щодо пов’язаних сторін» перелік пов’язаних сторін визначається підприємством, ураховуючи сутність відносин, а не тільки юридичну форму (превалювання сутності над формою).

Відносини між пов’язаними сторонами це, зокрема, відносини:
— материнського (холдингового) і його дочірніх підприємств;
— спільного підприємства і контрольних учасників спільної діяльності;
— підприємства-інвестора і його асоційованих підприємств;
— підприємства і фізичних осіб, які здійснюють контроль або мають суттєвий вплив
на це підприємство, а також відносини цього підприємства з близькими членами родини кожної такої фізичної особи;
— підприємства і його керівника та інших осіб, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близьких членів родини таких осіб.

Методи оцінки активів
або зобов’язань в операціях пов’язаних сторін

Оцінка активів або зобов’язань в операціях пов’язаних сторін здійснюється такими методами:
— порівнюваної неконтрольованої ціни;
— ціни перепродажу;
— «витрати плюс»;
— балансової вартості

п. 6 П(С)БО 23

За методом

порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов’язаному з продавцем покупцю за звичайних умов діяльності (п. 7 П(С)БО 23).

За методом

ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки (п. 8 П(С)БО 23).

За методом «

витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки (п. 9 П(С)БО 23).

За методом

балансової вартості оцінка активів або зобов’язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (п. 10 П(С)БО 23).

П(С)БО 26 «Виплати працівникам»

Типи програм виплат працівникам, що застосовуються підприємством

Самостійно визначаються підприємством

п. 4 П(С)БО 26

Виплати працівникам відповідно до п. 4 П(С)БО 26

«Виплати працівникам» включають:
— поточні виплати;
— виплати при звільненні;
— виплати після закінчення трудової діяльності;
— виплати інструментами власного капіталу підприємства;
— інші довгострокові виплати.

Умови виплат за програмами виплат інструментами власного капіталу

Стандартом не регламентовано, самостійно визначаються підприємством

п. 30 і п. 31
П(С)БО 26

П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність»

Перелік та порядок створення забезпечень

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюються підприємством

п. 3 розділу III П(С)БО 27

Згідно з п. 3 розділу III П(С)БО 27 «Необоротні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність» для погашення зобов’язань підприємства, що виникають у зв’язку з визнанням компонента підприємства, який відповідає ознакам припиненої діяльності, утримуваним для продажу, і обумовлені вимогами законодавства, договорів або при прийнятті на себе добровільно перед фізичними
та юридичними особами у зв’язку з таким припиненням діяльності (вихідна допомога та інші виплати при звільненні, штрафи, пеня за порушення умов договорів тощо), створюються забезпечення відповідно до П(С)БО 11 «Зобов’язання».

П(С)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами»

Види сегментів діяльності

Підприємством визначаються:
— господарський сегмент;
— географічний сегмент

п. 4 П(С)БО 29

Господарський сегмент

— це відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва та/або продажу певного виду (або групи) продукції (товарів, робіт, послуг), яка відрізняється від інших:
— видом продукції (товарів, робіт, послуг);
— способом отримання доходу (способом розповсюдження продукції, товарів, робіт, послуг);
— характером виробничого процесу;
— характерними для цієї діяльності ризиками;
— категорією покупців.

Географічний сегмент

— відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва та/або продажу певного виду (або групи) продукції (товарів, робіт, послуг) у конкретному економічному середовищі, яка відрізняється від інших:
— економічними і політичними умовами географічного регіону;
— взаємозв’язком між діяльністю в різних географічних регіонах;
— територіальним розташуванням виробництва продукції (робіт, послуг) або покупців продукції (товарів, робіт, послуг);
— характерними для географічного регіону ризиками діяльності;
— правилами валютного контролю і валютними ризиками в таких регіонах.

Залежно від сутності ризиків та організаційної структури підприємства

географічні сегменти поділяються на два види:
— географічний виробничий сегмент виділяється за місцем розташування виробництва продукції (робіт, послуг) підприємства;
— географічний збутовий сегмент виділяється за місцем розташування основних ринків збуту
та покупців продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства.

Пріоритетний вид сегмента

Самостійно визначається підприємством

п. 14 П(С)БО 29

За характером впливу на фінансовий результат звичайної діяльності підприємства звітні сегменти поділяються на

пріоритетні і допоміжні. При визначенні пріоритетного виду звітного сегмента враховується організаційна структура підприємства.

Якщо організаційна структуризація виробничих та інших відокремлених підрозділів підприємства побудована

за видами продукції (товарів, робіт, послуг), що виробляється, то пріоритетним визнається господарський вид сегмента, а допоміжним — географічний. У разі коли організаційна структуризація виробничих та інших відокремлених підрозділів підприємства здійснювалася за регіонами, в яких підприємство функціонує, то пріоритетним визнається географічний вид сегмента, а допоміжним — господарський.

За відсутності чітких переваг залежності фінансових результатів і ризиків пріоритетним звітним сегментом визнається господарський сегмент, а допоміжним — географічний.

У фінансовій звітності інформація про пріоритетні звітні сегменти (господарські або географічні) розкривається більш деталізовано.

Принципи ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюються підприємством

п. 17 П(С)БО 29

Внутрішньогосподарськими розрахунками

вважаються розрахунки, що виникають у результаті господарських операцій між структурними підрозділами підприємства, виділеними як сегменти з метою розкриття їх доходів, витрат, фінансових результатів, активів та зобов’язань.

При передачі активів одним структурним підрозділом підприємства до іншого вони можуть оцінюватися, наприклад, так:
— виробничі запаси — за первісною вартістю;
— готова продукція — за фактичною виробничою собівартістю;
— об’єкти основних засобів — за залишковою вартістю тощо.

П(С)БО 30 «Біологічні активи»

Об’єкт бухгалтерського обліку біологічних активів

Об’єктом бухгалтерського обліку біологічних активів є:
— окремий вид;
— група

п. 6 П(С)БО 30

Методи амортизації довгострокових біологічних активів, справедливу вартість яких на дату балансу достовірно визначити неможливо

Амортизація довгострокових біологічних активів нараховується із застосуванням таких методів:
— прямолінійного;
— зменшення залишкової вартості;
— прискореного зменшення залишкової вартості;
— кумулятивного;
— виробничого;
— передбаченого податковим законодавством

п. 11 П(С)БО 30

Відповідно до п. 11 П(С)БО 30 «Біологічні активи»

амортизація довгострокових біологічних активів, справедливу вартість яких на дату балансу достовірно визначити неможливо, здійснюється відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби».

Перелік та склад статей калькулювання витрат, пов’язаних з біологічними перетвореннями біологічних активів

Стандартом не регламентовано, самостійно визначаються підприємством

п. 17 П(С)БО 30

База розподілу загальновиробничих витрат на кожний об’єкт витрат рослинництва та тваринництва

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюється підприємством

п. 17 П(С)БО 30

П(С)БО 31 «Фінансові витрати»

Перелік кваліфікаційних активів

Стандартом не регламентовано, самостійно визначається підприємством

п. 3 П(С)БО 31

Активи

, які підприємство розглядає як кваліфікаційні, тобто такі, що обов’язково потребують суттєвого часу для їх створення, варто навести в додатку до наказу про облікову політику.

Період часу, який для цілей визнання активу як кваліфікаційного є суттєвим

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюється підприємством

п. 3 П(С)БО 31

При застосуванні П(С)БО 31 «Фінансові витрати» суттєвим часом для створення кваліфікаційного активу Мінфін у своєму листі від 01.06.2006 р. № 31-34000-10-5/11601 пропонує

вважати строк, що становить понад три місяці.

Підхід до обліку фінансових витрат

Фінансові витрати:
— визнаються витратами звітного періоду, в якому їх було нараховано;
— капіталізуються (включаються до складу собівартості кваліфікаційного активу)

п. 4 П(С)БО 31

Фінансові витрати

згідно з п. 3 П(С)БО 31 «Фінансові витрати» — це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов’язані із запозиченнями.

У загальному випадку, коли облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов’язаних зі створенням кваліфікаційного активу, такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому їх було нараховано.

Особливість капіталізації фінансових витрат полягає в тому, що ці витрати підлягають включенню до складу собівартості кваліфікаційного активу, зі створенням якого вони пов’язані.

П(С)БО 32 «Інвестиційна нерухомість»

Критерії розмежування інвестиційної нерухомості
та операційної нерухомості

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюється підприємством

п. 4 і п.п. 34.1 П(С)БО 32

Інвестиційною нерухомістю

однойменний стандарт П(С)БО 32
вважає власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою отримання орендних платежів та/або збільшення власного капіталу, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, адміністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності.

Операційна нерухомість

— власні або орендовані на умовах фінансової оренди земельні ділянки, будівлі, споруди, які розташовуються на землі, утримувані з метою використання для виробництва, або постачання товарів чи надання послуг, або ж в адміністративних цілях.

Класифікація інвестиційної нерухомості за групами

Стандартом не регламентовано, самостійно визначається підприємством

п. 34 П(С)БО 32

Методи оцінки інвестиційної нерухомості на дату балансу

Підприємство на дату балансу відображає інвестиційну нерухомість за:
— справедливою вартістю;
— первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення

п. 16 П(С)БО 32

Підприємство на дату балансу відображає у фінансовій звітності інвестиційну нерухомість за справедливою вартістю, якщо її можна достовірно визначити, або за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності та вигод від її відновлення, що визнаються відповідно до П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів». Обраний підхід застосовується до оцінки всіх подібних об’єктів інвестиційної нерухомості.

Строк корисного використання інвестиційної нерухомості, яку оцінено за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності
та вигод від її відновлення

Діапазон строків корисного використання самостійно встановлюється підприємством

п.п. 36.1 П(С)БО 32

Методи амортизації інвестиційної нерухомості, яку оцінено за первісною вартістю, зменшеною на суму нарахованої амортизації з урахуванням втрат від зменшення корисності
та вигод від її відновлення

Стандартом не регламентовано, самостійно встановлюється підприємством

п. 16 і п. 18 П(С)БО 32

Методи визначення справедливої вартості інвестиційної нерухомості за відсутності активного ринку

Визначення справедливої вартості інвестиційної нерухомості здійснюється за:
— останньою ринковою ціною операції з такими активами;
— поточними ринковими цінами;

додатковими показниками, які характеризують рівень цін на інвестиційну нерухомість

п. 20 П(С)БО 32

Визначення справедливої вартості

інвестиційної нерухомості за відсутності активного ринку здійснюється за:

1. Останньою ринковою ціною операції з такими активами (за умови відсутності суттєвих змін у технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, в якому діє підприємство).

2. Поточними ринковими цінами на нерухомість, що може перебувати в різних стані, місцевості, орендних та інших контрактних умовах, скоригованими з урахуванням індивідуальних характеристик, особливостей тощо інвестиційної нерухомості, для якої визначається справедлива вартість.

3. Додатковими показниками, які характеризують рівень цін на інвестиційну нерухомість.

 

Отже, докладно розглянуто варіанти елементів облікової політики, що допустимі нормативними актами з бухгалтерського обліку. Підприємствам при формуванні власної облікової політики необхідно тепер вибрати та відобразити в наказі про облікову політику ті з них, які властиві господарським операціям та подіям, що мають місце в їх діяльності або плануються в осяжному майбутньому.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно