Щодо окремих питань оподаткування
Лист Державної податкової адміністрації України від 07.12.2007 р. № 15310/5/15-0516
За дорученням Кабінету Міністрів України <...> Державна податкова адміністрація України <...> щодо окремих питань оподаткування і повідомляє.
1. Щодо порядку надання податкової звітності підприємствами, що надають послуги з розміщення реклами.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).
Пунктами 24 і 28 ст. 26 Закону України від 21.05.97 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон № 280/97-ВР) встановлено, зокрема, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення місцевих податків, зборів і розмірів їх ставок у межах, визначених законом.
Статтею 15 Закону України від 25.05.91 № 1251-ХII «Про систему оподаткування» (далі — Закон № 1251-ХII) до місцевих податків і зборів віднесено податок з реклами.
Пунктом 3 зазначеної статті Закону № 1251-XII визначено, що місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.
Згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (далі — Декрет) платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни, які повинні його сплачувати під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.
Як встановлено ст. 19 Декрету, місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами, якими вони встановлюються.
Відповідно до статей 4, 5 Закону № 1251-ХII платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі). Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.
Порядок обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів) визначається центральним органом державної податкової служби України.
Пунктом 4.1 розділу 4 Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 № 80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.98 за № 172/2612, встановлено, що узяття на облік як платників податків — юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється за їх місцезнаходженням відповідними органами державної податкової служби.
Підпунктом 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181) встановлено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:
календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків) — протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків) — протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
календарному року — протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Таким чином,
якщо підприємство у звітному періоді не займається рекламною діяльністю, але зареєстровано в органах державної податкової служби як платник податку з реклами, то згідно з нормами зазначеного Закону воно повинно подавати розрахунок податку з реклами у терміни, встановлені відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.Водночас повідомляємо, що згідно з підпунктом 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
комментарі редакції
Подання розрахунку з податку з реклами за відсутності об’єкта оподаткування
У підприємств, що
епізодично надають послуги з розміщення реклами, виникають запитання: чи потрібно подавати розрахунок з податку з реклами якщо у звітному періоді відсутній об’єкт обкладення податком з реклами?Чинне податкове законодавство не містить чіткої відповіді на поставлене запитання. І це основна проблема. Наприклад, коли йдеться про податок на прибуток або ПДВ, то порядки заповнення відповідних декларацій прямо приписують подавати декларації «незалежно від того, чи виникло у звітному періоді в платника податкове зобов’язання, чи ні» (див. п. 1.3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, п.п. 4.1.1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість).
У частині податку з реклами такої визначеності немає, рівно як і немає загального порядку заповнення розрахунку з податку з реклами. Можливо користуючись цим, ДПАУ займає невигідну для платника позицію. Вона заявляє: якщо підприємство у звітному періоді
не займається рекламною діяльністю, але зареєстроване як платник податку з реклами, то подавати розрахунок необхідно.Не можна сказати, що ця позиція викликала у нас здивування. Фахівці ДПАУ неодноразово озвучували такий висновок (див. наприклад, «Вісник податкової служби України», 2007, № 20 і № 39).
Ураховуючи неврегульованість цього питання, до висновку ДПАУ має сенс прислухатися. Це дозволить уникнути спорів з приводу можливого застосування штрафу за неподання розрахунку. Проте аргументацію позиції ДПАУ ми все-таки не вважаємо достатньо переконливою.
По-перше, такий феномен, як реєстрація особи
платником податку з реклами, чинному законодавству не відомий.По-друге, місцеві нормативи використовують різні формулювання, але відносять до платників податку з реклами осіб, які надають послуги з розміщення реклами, розповсюджують рекламу тощо. Відсутність такої діяльності, на наш погляд, означає, що особа не є платником податку з реклами.
Дмитро Винокуров
2. Щодо порядку подання податкової звітності стосовно збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Єдині на території України правила встановлення нормативів збору, а також його справляння визначає Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 303 (далі — Порядок № 303), та Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 № 162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.99 за № 544/3837 (далі — Інструкція № 162/379).
З посиланням на п. 2.1 р. 2 Інструкції № 162/379 у Вашому запиті зазначається, що платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, включаючи їх об’єднання, філії, відділення, що не мають статусу юридичної особи і розташовані на території іншої територіальної громади. Об’єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення с обсяги фактично використаних видів пального, у результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини (абз. 2 п. 3.1 Інструкції № 162/379).
Тобто
об’єктом обчислення збору для транспортних засобів є обсяги фактично використаних видів паливно-мастильних матеріалів. А сплачується збір за забруднення навколишнього природного середовища незалежно від того, чи є платник власником автомобіля, чи використовує його в своїй діяльності, чи орендує (п. 3.1 Інструкції № 162/379).Якщо підприємство у 1 кварталі 2007 року експлуатувало
орендований автомобіль у своїй діяльності і факт експлуатації автомобіля підтверджено первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують закупівлю та витрачання паливно-мастильних матеріалів, а також опосередковано через договори про надання автотраспортних послуг від сторонніх осіб, підприємств та організацій, то підприємству необхідно було сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища та подавати розрахунок збору до податкової інспекції.Слід зазначити, що суми збору обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду (п. 6.2 Інструкції № 162/379). Потім платник складає податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища та здає його до податкової інспекції (п. 4 Порядку № 303).
Зауважимо, що податкові розрахунки складаються наростаючим підсумком з початку року, а базовий податковий (звітний) період збору дорівнює календарному кварталу (п. 7.2 Інструкції № 162/379).
Водночас
податковий розрахунок подається починаючи з кварталу, у якому підтверджено факт експлуатації автомобіля (авансовий звіт з підкріпленими документами щодо витрачання паливно-мастильних матеріалів). Якщо в подальшому підприємство не буде забруднювати навколишнє природне середовище через використання автомобіля (тобто кількість фактично використаного пального у цьому періоді дорівнюватиме 0), то податковий розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища все одно необхідно здавати до кінця року, оскільки він здається наростаючим підсумком. При цьому у графі «Нарахований збір з початку року» в подальшому слід відображати суму збору за попередні звітні періоди, у графі «Підлягає сплаті за звітний період» — ставити прочерки.Якщо з 1 січня 2008 року підприємство не буде
експлуатувати у своїй діяльності орендований автомобіль і відповідно не витрачатиме паливно-мастильні матеріали, то подавати податковий розрахунок за забруднення навколишнього природного середовища та сплачувати збір не потрібно.
комментарі редакції
Немає викидів з початку року — розрахунок збору за забруднення можна не подавати
ДПАУ розглядає схоже (відносно попереднього) запитання, але вже щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища. Причому відповідь на це запитання в неї вийшла куди більш зваженою. Отже, якщо протягом якогось періоду факт викидів (наприклад, використання ПММ) мав місце, то
до кінця року розрахунок збору подавати потрібно, оскільки він складається наростаючим підсумком. Але якщо наступного року об’єкта для обчислення збору (викидів) немає, то платником збору особа вважатися не може, а отже, розрахунок подавати не потрібно. Згодні.Дмитро Винокуров
3. Щодо зобов’язань із подання податкової звітності з податку на прибуток за 11 місяців 2007 року постійними представництвами нерезидентів в Україні; неприбутковими установами та організаціями; виробниками сільськогосподарської продукції; особами, уповноваженими вести облік спільної діяльності.
Відповідно до п. 16.4 ст. 16 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.97 № 297/97-ВР (далі — Закон про прибуток) платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну.
Відповідно до п. 11.1 ст. 11 Закону про прибуток для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.
Разом з тим пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 30.11.2006 № 398 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань оподаткування» (далі — Закон № 398) визначено, що «платники податку за результатами одинадцяти місяців 2006 року зобов’язані подати декларацію, складену за правилами, встановленими для повного податкового періоду, з урахуванням приросту (убутку) матеріальних запасів за одинадцять місяців 2006 року, суми амортизаційних відрахувань, нарахованих за три квартали поточного року, двох третин амортизаційних відрахувань четвертого кварталу поточного року та сплатити податкове зобов’язання, нараховане згідно із зазначеною декларацією, не пізніше ніж 29 грудня 2006 року.
У порядку, встановленому абзацом першим цього пункту, платники податку зобов’язані скласти та подати декларацію за результатами одинадцяти місяців 2007 року згідно із даними податкового обліку за зазначений період, а також сплатити податок у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду».
Відповідними положеннями Закону про прибуток платниками податку на прибуток підприємств визначені, зокрема:
— постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників (п.п. 2.1.4 п. 2.1 ст. 2 Закону про прибуток);
— неприбуткові установи та організації, для яких передбачено пільговий режим оподаткування (п. 7.11 ст. 7 Закону про прибуток);
— учасники договорів про спільну діяльність, уповноважені іншими сторонами договору вести облік результатів спільної діяльності та здійснювати виплату (нарахування) частини прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності (п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону про прибуток);
— підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, а саме — підприємства, валовий дохід яких від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує п’ятдесят відсотків загальної суми валового доходу (п. 14.1 ст. 14 Закону про прибуток).
Для кожного із зазначених платників податку на прибуток Законом про прибуток встановлені зобов’язання із подання податкової звітності — податкової декларації чи розрахунку, кожен з яких відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону № 2181 є документом, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов’язкового платежу).
Так, п. 16.11 ст. 16 Закону про прибуток передбачено, що нерезиденти, які проводять діяльність на території України через постійне представництво, щоквартально подають податковим органам за місцезнаходженням постійного представництва декларацію про прибуток, одержаний із джерел в Україні, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за формою, встановленою центральним податковим органом, а саме — Порядком складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом ДПА України від 31.07.97 р. № 274, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.08.97 р. за № 352/2156.
Відповідно до п.п. 7.11.12 п. 7.11 ст. 7 Закону про прибуток наказом Державної податкової адміністрації України від 11.07.97 № 233 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.08.97 за № 290/2094) затверджено Звіт про використання коштів неприбуткових організацій і установ та Порядок його заповнення, згідно з яким такий Звіт (як податковий розрахунок, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, що своїм статусом прирівнюється до податкової декларації) за відповідний звітний (податковий) період подається до податкового органу за місцезнаходженням неприбуткової установи у строки, встановлені законодавством.
Відповідно до п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону про прибуток наказом Державної податкової адміністрації України від 30.09.2004 № 571 затверджено Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, згідно з п.п. 2.2 п. 2 якого Звіт про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи заповнюється за квартал, півріччя, три квартали та рік, тобто за звітний період, ідентичний звітному періоду, визначеному в п. 11.1 ст. 11 Закону про прибуток для всіх платників цього податку, крім виробників сільськогосподарської продукції.
Таким чином,
на вищезазначених платників податку на прибуток на виконання відповідних положень Закону № 398 покладається зобов’язання з подання податкової декларації за результатами одинадцяти місяців 2007 року згідно з даними податкового обліку за зазначений період, а також зі сплати податку у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.Щодо підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, то Законом про прибуток для них встановлено податковий період, відмінний від інших платників податку.
Так, ст. 11 Закону про прибуток встановлено, що річний податковий період виробників сільськогосподарської продукції починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року і закінчується 30 червня року, наступного за звітним, тому виробники сільськогосподарської продукції подають декларацію та сплачують податок на прибуток раз на рік, а не поквартально, як інші платники податку на прибуток.
Отже,
підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, не подають декларацію з податку на прибуток за результатами одинадцяти місяців 2007 року.Заступник голови М. Романів
комментарі редакції
Звітність за 11 місяців: хто подає, а хто — ні
ДПАУ в частині листа, що коментується, зупиняється на необхідності подання одинадцятимісячної звітності окремими категоріями платників податку на прибуток. Її позиція зводиться до такого:
— подавати таку звітність повинні, зокрема, постійні представництва нерезидентів, неприбуткові установи, учасники договору спільної діяльності (уповноважені вести облік);
— цю звітність не подають підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції.
Варто зауважити, що аналогічних висновків доходили і ми (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 91, с. 10).
Дмитро Винокуров
