Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Відсутність порядкового номера в податковій накладній — не причина для втрати податкового кредиту

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2008/№ 53
В обраному У обране
Друк
Стаття

Відсутність порядкового номера в податковій накладній — не причина для втрати податкового кредиту

 

Уже багато років податкова накладна є для покупця основним документом, що підтверджує його право на податковий кредит з ПДВ. Практично всі нюанси її заповнення платники податків давно вивчили назубок, але іноді чомусь припускаються помилок. Якщо ці помилки не усунути відразу, то пізніше покупцю буде непросто відстояти перед податковими органами правильність формування свого податкового кредиту. Адже принциповий підхід податківців до цієї процедури відомий усім.

Звичайно, помилки бувають різні: одні беззаперечно позбавляють підприємство права на податковий кредит (наприклад, відсутність печатки продавця на податковій накладній), інші ж, менш серйозні (як-от відсутність одиниці виміру, адреси покупця, порядкового номера) за ідеєю не повинні ставати перешкодою на шляху до податкового кредиту. Однак на практиці перевіряючі часто «не дають спуску» й тут. Тоді єдиним виходом для підприємства стає звернення до суду. Благо, в активі судових органів не одне позитивне рішення про визнання безпідставними претензій податківців до податкових накладних з приводу дрібних помилок. І ухвала ВАСУ, що коментується, — підтвердження цього.

 

Сутність спору

Підприємство отримало від продавця податкову накладну, в якій був

відсутній порядковий номер. Незважаючи на це, суму ПДВ, зазначену в такій податковій накладній, було включено підприємством до податкового кредиту звітного періоду на підставі пп. 7.4.1, 7.4.5 і 7.5.1 Закону про ПДВ. Адже головну умову для відображення податкового кредиту виконано — у платника податків наявна податкова накладна, що підтверджує сплату ПДВ під час придбання товарів (послуг) у продавця.

Однак податковий орган при проведенні планової документальної перевірки не визнав таку податкову накладну і побачив у діях підприємства порушення — заниження податкового зобов’язання з ПДВ якраз на суму податку, зазначену в цій спірній податковій накладній.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення про донарахування ПДВ і застосування штрафних санкцій.

Підприємство із зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погодилося і звернулося з позовом до суду про визнання його недійсним.

 

Позиція податкових органів

Під час планової документальної перевірки представники податкової служби проінспектували правильність формування підприємством податкового кредиту з ПДВ за певний період. При цьому вони визнали неправомірним включення платником податків до податкового кредиту сум ПДВ за податковою накладною, в якій відсутній порядковий номер. Посилаючись на

пп. 7.2.1 і 7.4.5 Закону про ПДВ, перевіряючі констатували, що порядковий номер є обов’язковим реквізитом податкової накладної, а його відсутність робить цей документ недійсним та позбавляє підприємство права відображати за ним податковий кредит.

Недотримання платником податків цього правила, на думку контролерів, розцінюється як заниження податкового зобов’язання з ПДВ і тягне за собою відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

Крім того, податківці, судячи з усього, скористалися своїм улюбленим «прийомом» і хотіли поставити податковий кредит покупця за спірною податковою накладною в залежність від сплати до бюджету відповідної суми податкових зобов’язань продавцем.

 

Вирішення справи судом

Вищий адміністративний суд України, ознайомившись із матеріалами справи, підтримав позицію підприємства та виніс справедливе рішення: відсутність такого реквізиту, як порядковий номер податкових накладних, не є підставою для визнання їх недійсними за умови підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, а також сплати за ними ПДВ у сумах, зазначених у цих податкових накладних.

Крім того, на думку служителів Феміди,

Закон про ПДВ не ставить право платника податків на податковий кредит у залежність від установлення факту формування і сплати його контрагентами (продавцями) до бюджету податкових зобов’язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Судовий орган дійшов висновку, що в цій ситуації договори між підприємством-позивачем та його контрагентами

повністю виконано, докази визнання цих договорів недійсними в установленому порядку відсутні, податкові накладні виписувалися партнерами підприємства в момент здійснення господарських операцій, зазначені податкові накладні містять необхідні реквізити, та й суми податкових зобов’язань за оспорюваними господарськими операціями перераховано контрагентами до бюджету.

На думку суду, ці факти є достатньою підставою для визнання претензій податківців до підприємства

неправомірними. З точки зору суддів, єдиний випадок неправомірного включення сум ПДВ до податкового кредиту — це відсутність податкової накладної чи ВМД у принципі. У цьому ж випадку у підприємства-покупця наявні податкові накладні, видані продавцем, і вони є доказом правомірності включення сум ПДВ до податкового кредиту.

 

Думка редакції

Перевірки підприємств з податково-кредитних питань представниками податкових органів уже давно стали притчею во язицех. Неабиякою мірою це стосується і правильності заповнення податкової накладної.

Податківців зрозуміти можна — вони стоять на варті державної скарбниці та прагнуть зберегти кожну державну копійку.

Підприємства ж, навпаки, зацікавлені у збереженні свого податкового кредиту. Добре, звичайно, коли податкову накладну, отриману від продавця, заповнено ідеально. Тоді жодна перевірка не страшна. А що робити, якщо в цьому важливому документі виявилися дрібні недоліки? Невже потрібно розпрощатися з податковим кредитом?

Як бачимо, ні. До арсеналу платників податків, що складається вже з декількох позитивних судових рішень із цього приводу, додалася й ухвала ВАСУ, що коментується. Тож фундамент для захисту права на податковий кредит тепер став ще міцнішим.

Нагадаємо, що деякий час тому щодо законності «неправильних» податкових накладних (тобто з дрібними похибками) служителі Феміди вже висловили свою думку, зокрема, в

ухвалі ВАСУ від 10.07.2007 р. у справі №  А-13/31-05, у постанові ВСУ від 06.12.2005 р. у справі № 21-105сво05 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 44), а також у постанові ВГСУ від 09.09.2004 р. у справі № 5/3258-12/433 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 84).

До розряду незначних помилок тоді було зараховано:

відсутність порядкового номера, одиниці виміру, адреси покупця, неправильний індивідуальний податковий номер покупця та інші друкарські помилки. Судді дійшли висновку, що подібні помилки не роблять податкові накладні недійсними, не свідчать про їх неприналежність і неприпустимість як доказів, а також не завдають державі шкоди. Податкові накладні з дрібними неточностями, на думку суду, є цілком законними, оскільки дозволяють ідентифікувати контрагентів платника ПДВ, а також є достовірним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій та сплати податку на додану вартість.

Тож податкові органи мають визнавати право на податковий кредит за такими накладними. Аналогічні висновки містяться в

листі ДПАУ від 30.06.2000 р. № 9070/7/16-1220-26 і в листі Держкомпідприємництва від 16.07.2003 р. № 4229 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2003, № 80).

До речі, якщо податковий інспектор помітив в отриманій вами податковій накладній серйозніші помилки (наприклад, відсутність печатки продавця), ви можете

під час перевірки замінити «помилкові» накладні на правильні без шкоди для податкового кредиту. На це вказав свого часу ВГСУ в постанові від 03.08.2005 р. у справі № 41/132а.

Матеріал підготувала Наталя Білова, економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 2 жовтня 2007 року

 

Вищий адміністративний суд України <...>, розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 21.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 у справі № 29/356-11/227 за позовом Комунального підприємства <...> до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Комунальним підприємством <...> подано позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № <...> від 03.04.2003.

Постановою господарського суду міста Києва від 21.02.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 у справі № 29/356-11/227 позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що укладені між позивачем та <...> договори повністю виконані їх сторонами, докази визнання недійсними цих договорів у встановленому порядку відсутні; податкові накладні виписувались контрагентами позивача в момент здійснення господарських операцій; вказані податкові накладні містять необхідні реквізити, передбачені законом; факт сплати контрагентами позивача податкових зобов’язань по податку на додану вартість по спірним господарським операціям підтверджується матеріалами справи.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі, як таких, що прийняті при повному і всебічному дослідженні обставин справи без порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню по наступним доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2001 по 20.01.2003 відповідачем складено акт № <...> від 02.04.2003, в якому зазначено виявлення заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 25811 грн.

03.04.2003 на підставі вказаного акту, згідно п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № <...> про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 38719 грн., в т. ч. 25811 грн. основного платежу та 12908 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п.п. «а» п.п. 7.2.1, абз. 1, 3 п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. Закону України «Про податок на додану вартість» (станом на момент здійснення господарських операцій) платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відсутність в даному випадку такого реквізиту як порядковий номер податкових накладних не є підставою їх недійсності з огляду на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, сплати продавцями по ним податку на додану вартість у вказаних в податкових накладних сумах.

Крім того, слід зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість»

не ставить право платника податку на податковий кредит в залежність від встановлення факту формування і сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов’язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Згідно п. 1.7 ст. 1, абз. 1 п.п. 7.4.1 п. 7.4, абз. 3 п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону

податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону

не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) — актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому необхідно зазначити, що

єдиним випадком неможливості такого включення є відсутність податкової накладної чи митної декларації взагалі, що не має місця в даному випадку, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, доказом правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 25811 грн. є виписані податкові накладні на її підтвердження.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а

вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

1. Залишити

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 21.02.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2006 у справі № 29/356-11/227 — без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 — 237, ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно