Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Безкоштовний проїзд у поїзді працівників залізниці не обкладається внесками до Пенсійного фонду

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2008/№ 53
Друк
Стаття

Безкоштовний проїзд у поїзді працівників залізниці не обкладається внесками до Пенсійного фонду

 

Сутність спору

Згідно зі

ст. 19 Закону № 1058 страхові внески для роботодавця нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону про оплату праці, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за договорами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до

п.п. 2.2.10 Інструкції № 5 витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, включаються до фонду оплати праці.

На цій підставі, на думку працівників Пенсійного фонду України, підприємство, що здійснило такі витрати, мало обкласти їх внесками до ПФУ, а оскільки цього зроблено не було, за результатами перевірки до підприємства було застосовано штрафні санкції.

 

Позиція Пенсійного фонду України

Працівники Пенсійного фонду вважають, що для визначення складових фонду оплати праці як бази для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування слід керуватися положеннями

Інструкції № 5. І це незважаючи на те, що в самій Інструкції № 5 зазначено, що вона не застосовується для цих цілей.

Слід зауважити, що ПФУ у своїх листах неодноразово вказував, що

Інструкцію № 5 потрібно використовувати для визначення бази обкладення внесками до Пенсійного фонду (див. лист ПФУ від 02.03.2004 р. № 1982/04, від 02.03.2004 р. № 1984/04) на підставі того, що ця Інструкція є єдиним документом, що розроблений на основі Закону про оплату праці та визначає перелік складових фонду оплати праці.

Відповідно до

п.п. 2.2.10 Інструкції № 5 витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту, включаються до фонду оплати праці. А отже, такі витрати потрібно обкладати внесками до соціальних фондів, у тому числі внесками до Пенсійного фонду.

До речі, Мінпраці також вважає, що

Інструкцію № 5 слід застосовувати для визначення бази обкладення внесками до всіх соціальних фондів (див. лист Мінпраці від 13.04.2004 р. № 20-144 // «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 44).

На цій підставі працівники ПФУ при перевірці донарахували внески та застосували штрафні санкції до підприємства за те, що внески до ПФУ не було нараховано на витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту.

 

Вирішення справи судом

ВАСУ вирішив, що витрати на надання безкоштовного проїзду не є витратами на оплату праці і тому не повинні обкладатися внесками до Пенсійного фонду.

Обґрунтування цього рішення таке.

Згідно із

ст. 1 Закону про оплату праці заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник чи уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначається

статтею 2 Закону про оплату праці та складається з основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлену норму, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, що не передбачені актами чинного законодавства або здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Згідно зі

ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.96 р. № 273/96-ВР соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється в установленому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безкоштовний проїзд залізничним транспортом. Порядок і умови надання цих та інших пільг установлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами.

За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, яких було переведено на іншу роботу в цій галузі або до інших галузей унаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності або за віком, зберігаються право на безкоштовний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, установлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.

Постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 160

, у свою чергу, установлено, що витрати підприємства залізничного транспорту, пов’язані з безкоштовним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат таких підприємств.

На цій підставі ВАСУ вважає, що витрати, пов’язані з безкоштовним проїздом працівниками залізничного транспорту, не можуть бути складовою частиною фактичних витрат на оплату праці.

 

Думка редакції

Звичайно ж, сміливі платники податків можуть узяти на озброєння це рішення ВАСУ, але, як показує практика, і працівники ПФУ, і працівники інших фондів соціального страхування продовжуватимуть наполягати на думці, що для визначення бази обкладення внесками до соціальних фондів слід керуватися положеннями

Інструкції № 5.

У принципі, не можна стверджувати, що думка ПФУ позбавлена логіки. Дійсно, єдиним документом, розробленим на виконання

Закону про оплату праці, є Інструкція № 5. І, на нашу думку, нею слід керуватися для визначення бази обкладення внесками до соціальних фондів.

Але з цього не випливає, що в цій конкретній ситуації потрібно погодитися з думкою ПФУ, а не з рішенням суду, яке ми підтримуємо. І справа тут ось у чому.

До бази обкладення внесками до ПФУ не слід включати витрати, пов’язані з безкоштовним проїздом колишніх працівників залізничного транспорту, право на який зберігається за ними згідно із

Законом № 273/96. Пов’язане це з тим, що базою обкладення внесками до ПФУ є фонд оплати праці працівників підприємства. А оскільки на момент використання права на безкоштовний проїзд фізична особа не є працівником підприємства, витрати на такий проїзд не обкладаються внесками до ПФУ так само, як і до всіх інших фондів соціального страхування.

Матеріал підготувала Тетяна Онищенко, економіст-аналітик

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 24 липня 2007 року

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України <...>, розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України <...> на постанову господарського суду <...> від 10 лютого 2006 року та ухвалу <...> апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 року у справі за позовом державного підприємства <...> до Управління Пенсійного фонду України <...> про визнання недійсним рішення,

встановила:

У листопаді 2005 року <...> залізниця звернулась до господарського суду <...> з позовом про визнання недійсним рішення Управління Пенсійного фонду України <...> від 21.10.2005 р., яким до позивача у зв’язку із донарахуванням органом ПФУ сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, з посиланням на п. 4.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовано фінансові санкції на загальну суму <...>.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що здійснене Управлінням ПФУ донарахування позивачу страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування у сумі <...> та застосування у зв’язку із таким донарахуванням фінансових санкцій у сумі <...> є безпідставним, оскільки відповідач за результатами здійсненої перевірки неправомірно включив до фонду оплати праці позивача вартість безкоштовних квитків для проїзду залізничним транспортом, виданих працівникам структурного підрозділу позивача <...>.

Постановою господарського суду <...> від 10 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою <...> апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 року, позов задоволено повністю.

Зазначені судові рішення вмотивовано тим, що вартість безкоштовних квитків для проїзду залізничним транспортом, які надаються працівникам залізниці, не включається до фонду заробітної плати і не є базою для нарахування страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Управління Пенсійного фонду України <...> звернулося з касаційною скаргою, у якій просить постанову господарського суду <...> від 10 лютого 2006 року та ухвалу <...> апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 року скасувати та постановити нове рішення.

Касаційна скарга вмотивована посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема норм частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким збір нараховується на суми будь-яких заохочувальних та компенсаційних виплат.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що

касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця — на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. А також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР

заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 вказаного Закону і складається із основної заробітної плати, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата

— це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать

виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 16 Закону України «Про залізничний транспорт» соціальний захист працівників залізничного транспорту загального користування здійснюється у встановленому порядку згідно з чинним законодавством України. Працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію частини другої та третьої статті 16 Закону України «Про залізничний транспорт» від 21 лютого 2001 р. № 160 встановлено, що витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.

Проаналізувавши зазначені норми законодавства,

суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію місцевого та апеляційного господарських судів, що надане законом право працівників залізничного транспорту на безоплатний проїзд залізничним транспортом є соціальним захистом, що зберігається за працівниками залізничного транспорту, які вийшли на пенсію або були переведені на іншу роботу в цій галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Втрати, пов’язані із користуванням працівниками залізничного транспорту наданими законом пільгами у вигляді безоплатного проїзду, не можуть бути складовою фактичних витрат на оплату праці.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що суди обох інстанцій правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 220

1 КАСУ суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 225 — 229 КАСУ як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220

1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу

Управління Пенсійного фонду України <...> відхилити, а постанову господарського суду <...> від 10 лютого 2006 року та ухвалу <...> апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

 

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Увійдіть, щоб читати більше! Авторизовані користувачі одержують безкоштовно 5 статей на місяць