Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Щодо окремих питань застосування податкового законодавства

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Липень, 2008/№ 55
В обраному У обране
Друк
Лист від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215

Щодо окремих питань застосування податкового законодавства

 

Лист Державної податкової адміністрації України від 28.05.2008 р. № 6208/5/15-0215

(витяг)

 

На виконання доручення Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики <...> Державна податкова адміністрація України розглянула лист <...> щодо окремих питань застосування податкового законодавства і повідомляє наступне.

 

Щодо включення до валових витрат підприємства витрат у вигляді благодійної допомоги.

Відповідно до підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі — Закон) до складу валових витрат платника податку на прибуток підприємств включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у п. 7.11 ст. 7 Закону, суми коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям — засновникам постійно діючого третейського суду, у розмірі, що перевищує

два відсотки, але не більше п’яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком внесків, передбачених підпунктом 5.6.2 пункту 5.6 цієї статті, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту.

Тобто,

у разі виявлення помилки при визначенні суми оподатковуваного прибутку підприємства попереднього звітного року, необхідно коригувати також і суму витрат на благодійну допомогу, яка включається до складу валових витрат у поточному періоді.



коментар редакції

Коригування оподатковуваного прибутку тягне коригування валових витрат, які розраховуються від цього прибутку

Запитання, на яке відповідають податківці в цій частині листа, ми розглядали неодноразово (див., наприклад, «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 19, с. 27; 2006, № 48, с. 35) і полягає воно в такому. Підприємство здійснило благодійну допомогу, суму якої віднесло до складу валових витрат на підставі норм п.п. 5.2.2 Закону про податок на прибуток з урахуванням обмежень цього підпункту (як відомо, такі витрати включаються до валових у певному відсотку від оподатковуваного прибутку попереднього року). Однак згодом з’ясувалося, що сума оподатковуваного прибутку (ряд. 11 декларації) минулого року виявилася розрахованою неправильно (наприклад, було занижено валові доходи).

Зрозуміло, помилку потрібно виправити. Але чи потрібно виправляти ще й суму валових витрат поточного року, сформованих за рахунок витрат на благодійність та розрахованих від неправильної суми оподатковуваного прибутку минулого року?

Відповідь податківців однозначна:

витрати на благодійність слід відкоригувати.

Такий висновок не бездоганний. Аргументи проти цієї позиції такі: самостійне виправлення показника валових доходів відбувається в поточному році, суми коригування є показниками податкового обліку поточного року, вони визначають величину податку на прибуток, який нараховується за поточний рік. Тому можна сказати, що ця сума не впливає на показники податкового обліку минулого року (зокрема, на величину оподатковуваного прибутку), а отже, витрати на благодійність коригувати не потрібно. Однак відстояти цю позицію не просто, адже не тільки податківці, а й ВСУ в постанові від 21.09.2004 р. указував на необхідність коригування зазначених валових витрат у разі коригування оподатковуваного прибутку минулого року. Інша справа, якщо вже говорити про коригування, то і в менший і більший бік.

До речі, ці висновки актуальні і для інших відсоткових витрат (витрати на організацію прийомів, розповсюдження подарунків; витрати на необов’язкове страхування тощо)

Дмитро Костюк

 

 

Щодо окремих питань застосування пункту 1.31 статті 1 Закону.

Відповідно до пункту 1.31 статті 1 Закону операції з безоплатного надання товарів (у тому числі основних фондів) класифікуються як продаж таких товарів. При цьому безоплатно наданими є товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод (пункт 1.23 статті 1 Закону).

Згідно з підпунктом 8.4.3 пункту 8.4 статті 8 Закону у разі виведення з експлуатації окремих об’єктів основних фондів групи 1 у зв’язку з їх продажем (у тому числі безоплатною передачею) балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об’єкта. Сума

перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.



коментар редакції

Безоплатна передача основних фондів: податкові наслідки

Запитання, яке ставили ДПАУ, таке: якщо підприємство (платник на прибуток за звичайною ставкою) здійснює безоплатну передачу об’єкта основних фондів групи 1 іншому підприємству — платнику податку на прибуток за звичайною ставкою, які наслідки спричинить така операція в податковому обліку сторони, що передає?

Виходячи зі змісту такого запитання можна зробити висновок, що податківці висловилися досить чітко: така операція регламентується тільки п.п.

8.4.3 Закону про податок на прибуток.

Стисло нагадаємо, що в загальному випадку при безоплатній передачі товарів у сторони, що передає,

валові доходи виникають за звичайними цінами тільки у випадку, якщо одержувачем є нестандартний платник податку на прибуток або неплатник цього податку. Якщо одержувач — звичайний платник податку на прибуток, то підстав застосовувати звичайні ціни немає, немає і валового доходу. Хоча податківці іноді трактували Закон по-своєму, вважаючи, що при безоплатній передачі валові доходи виникають завжди (ця думка простежувалася, наприклад, у вже відкликаних листах ДПАУ від 22.06.2004 р. № 4995/6/15-1116 і від 03.04.2006 р. № 3722/6/15-0316, а також у чинному листі ДПАУ від 03.10.2007 р. № 4820/А/15-0214 («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 86). І це незважаючи на те, що судова практика свідчить про зворотне. Наприклад, у постанові ВГСУ від 22.09.2004 р. у справі № 11/508 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 84) прямо зазначено, що сума отриманого доходу від безоплатної передачі товарів дорівнює 0, тобто такі операції не спричинюють отримання економічних вигод. Подібні висновки є і в ухвалі ВАСУ від 27.06.2006 р. у справі № АС-42/104-05 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 53). З цього випливає, що про жодні валові доходи не може бути й мови.

А оскільки така операція не спричинює виникнення доходу, отже,

не вписується до визначення господарської діяльності, то валові витрати за цим товаром слід відсторнувати.

Якщо ж говорити про безоплатну передачу основних фондів групи 1, то до всіх викладених вище премудрощів додається ще один нюанс — норми п.п. 8.4.3 Закону про податок на прибуток, який обумовлює облік продажу об’єкта, адже безоплатна передача є окремим випадком продажу.

Із листа, що коментується, випливає, що безоплатна передача основних фондів відображається як їх продаж. Мабуть, мається на увазі, що виручка, отримана від їх реалізації дорівнює нулю, а отже, балансова вартість об’єкта буде завжди вищою за таку «виручку», тому

операція приводить до виникнення тільки валових витрат!?

Ця позиція виглядає досить сміливо, адже, як уже зазначалося вище, безоплатна передача не може вважатися операцією, пов’язаною з господарською діяльністю. Отже, незважаючи на те, що цей ліберальний висновок податківці вже озвучували в листі ДПАУ від 26.05.2006 р. № 5907/6/15-0316, № 10022/7/15-0316 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 55), усе ж таки рекомендуємо дарувальнику запастися власним податковим роз’ясненням.

Дмитро Костюк

 

 

Щодо деяких випадків нарахування податку з реклами при виготовленні візитних карток.

Основні засади рекламної діяльності в Україні, регулювання правових відносин, що виникають у процесі створення, розповсюдження, одержання реклами визначає Закон України «Про рекламу» (далі — Закон № 270).

Відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону № 270 реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Статтею 15 Закону України «Про систему оподаткування» встановлено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, податок з реклами. При цьому загальні норми щодо оподаткування податком з реклами встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (далі — Декрет), відповідно до якого визначено об’єкт оподаткування, платників податку, граничні розміри ставок податку з реклами.

Згідно зі статтею 11 Декрету об’єктом оподаткування податком з реклами є вартість послуг за

встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.

Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

У деяких випадках візитна картка несе рекламну інформацію про юридичну або фізичну особу, послуги які ними надаються, товари, їх зразки, призначення, якість, переваги тощо. Тобто ця

візитна картка, відповідно до вимог абзацу 13 статті 1 Закону № 270 є рекламним засобом, який використовується для доведення реклами до її споживача.

Тому вважаємо, що у цьому випадку, одночасно з виготовленням візитних карток друкарня (чи інший виробник) розміщує рекламну інформацію на рекламному засобі про її замовника або товари, послуги тощо і, згідно з чинним законодавством України, повинна бути платником податку з реклами і стояти на податковому обліку, як платник цього податку, в органах державної податкової служби.

Отже, виходячи з наведеного,

при сплаті замовником послуг за виготовлення візитних карток ця друкарня (чи інший виробник) повинні у кошторисі враховувати суму податку з реклами, яку, враховуючи рішення органу місцевого самоврядування про запровадження цього податку на відповідній території, сплачувати до бюджету територіальної громади.

Водночас нагадуємо, що згідно зі статтею 26 Закону № 270 контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень:

— спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів — щодо захисту прав споживачів реклами;

— Антимонопольний комітет України — щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

— Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення — щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності;

— Міністерство фінансів України — щодо реклами державних цінних паперів;

— Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — щодо реклами на фондовому ринку.



коментар редакції

Візитки та податок з реклами

Як правило, мінімальна інформація, що зазначається у візитних картках, — це П. І. Б. працівника підприємства, посаду, яку він обіймає, назву підприємства, контактний телефон. Саме наявність інформації про підприємство (про особу — у термінах Закону про рекламу) дозволяє зробити висновок, що

візитка є рекламою. Власне про це ДПАУ говорила давно (див. лист ДПАУ від 29.10.2003 р. № 8973/6/15-3416 у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2004, № 3). А от про те, що з вартості виготовлення візиток слід сплачувати податок з реклами — офіційно, мабуть, уперше (неофіційно — податківці на місцях давно наполягали на такій сплаті).

Причому на підставі тих самих норм Декрету про місцеві податки можна зробити зовсім

протилежні висновки. Як правильно зазначається в листі, «об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами». З цього автори листа, що коментується, роблять висновок, що при виготовленні візитки потрібно сплачувати податок з реклами.

По-перше, де в процитованій нормі Декрету зазначено про

виготовлення рекламної продукції? Абсолютно очевидно, що термін «розміщення реклами», згаданий у Декреті, охоплює процес донесення рекламної інформації до споживача реклами, а не процес друкування, скажімо, логотипа підприємства на візитну картку або рекламний буклет. Причому оскільки податок з реклами — місцевий податок, то в питаннях його сплати слід орієнтуватися і на місцеві нормативні документи.

А вони часто грішать невідповідністю Декрету. Наприклад, у чинному Положенні про обчислення та сплату податку на рекламу в м. Харкові зазначається, що об’єктом оподаткування є вартість послуг, які оплачуються за

виготовлення та розміщення реклами. Зрозуміло, що такі норми не відповідають Декрету. Тривалий час і в м. Києві податок з реклами розраховувався з вартості послуг з виготовлення та розміщення реклами. Але сьогодні в Києві діє Положення про податок з реклами, затверджене рішенням Київради від 24.04.2003 р. № 360/520. У ньому, як і в Декреті, ідеться про встановлення та розміщення реклами і жодного слова про виготовлення.

Відносно цього інтерес викликає лист ДПА в м. Києві від 25.07.2005 р. № 693/10/15-508, в якому прямо зазначено: «що стосується виготовлення рекламної продукції, то <...> податок з реклами сплачується тільки з вартості послуг при її встановленні та розміщенні.

Вимога про нарахування податку при самостійному виготовленні та розповсюдженні реклами, а також з вартості виготовлення реклами чинним законодавством не передбачена».

По-друге, передача візитки, тобто розміщення реклами, відбувається безоплатно. Але ж об’єктом оподаткування є вартість

послуг з установлення та розміщення. Отже, у цьому випадку немає об’єкта обкладення податком з реклами.

Та довести цю позицію буде не так-то просто, особливо зараз. Принаймні підприємствам, які знаходяться в регіонах, де місцеві рішення не відповідають Декрету.

Дмитро Костюк

 

 

Щодо оподаткування окремих доходів фізичних осіб.

Підпунктом 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.2003 № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі — Закон № 889) встановлено, що платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року суму витрат, фактично понесених ним протягом такого звітного року, зокрема, на сплату за власний рахунок страхових внесків страховику — резиденту за договорами довгострокового страхування життя як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення, яка не перевищує (у розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітного податкового року, протягом яких діяв договір страхування) при страхуванні члена сім’ї платника податку першого ступеня споріднення на користь такого члена сім’ї — 50 відсотків суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, тобто в 2007 році — 370 грн., у розрахунку на кожного застрахованого члена сім’ї (п.п. «б» вказаного пункту).

В той же час частиною другою та третьою підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону № 889 встановлено ряд обмежень щодо права на податковий кредит платників податку або членів їх сімей першого ступеня споріднення, які були застраховані їх працедавцями згідно з підпунктом «в» підпункту 4.2.4 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, та якщо член сім’ї платника податку першого ступеня споріднення самостійно застрахував такі самі ризики за окремим страховим договором.

Підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону № 889 встановлено, що загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Визначення поняття «заробітної плати» наведено у абзаці третьому п. 1.1 та у п. 1.3 «д» ст. 1 Закону № 889.

Відносини трудового найму регулюються трудовим законодавством, зокрема Кодексом законів про працю України.

Отже,

якщо протягом звітного 2007 року внески на недержавне пенсійне забезпечення на користь батька сплачували декілька родичів першого ступеня споріднення (син та донька), то право на звернення за податковим кредитом мають і син, і донька в межах сплачених ними сум за договором страхування, за умови дотримання вимог статті 5 Закону № 889.

Відповідно до п.п. 4.2.4 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889 до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку включається сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових внесків (премій), пенсійних вкладів, сплачена будь-якою особою-резидентом, іншою ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь, крім сум, що перелічені у пп. «а — в» 4.2.4 п. 4.2 вказаної статті Закону, зокрема, одним із членів сім’ї першого ступеня споріднення.



коментар редакції

Податковий кредит: недержавне пенсійне забезпечення

У цій частині листа, що коментується, ДПАУ дала роз’яснення щодо права на податковий кредит у випадку, якщо внески на недержавне пенсійне забезпечення (НПЗ) сплачувалися на користь платника податків (батька) декількома членами сім’ї першого ступеня споріднення (сином і дочкою).

Так, якщо протягом 2007 року дочка і син одночасно сплачували внески на НПЗ на користь свого батька, кожний з них (і дочка, і син) мають право включити сплачені внески до податкового кредиту в межах сум, сплачених за договором, і за умови дотримання вимог п.п. 5.3.5 Закону № 889.

Нагадаємо ці вимоги.

1. До податкового кредиту може бути включено суму внесків на НПЗ, яка

в розрахунку на кожний повний або неповний місяць звітного податкового року не перевищує 50 % від суми, визначеної п.п. 6.5.1 Закону про податок з доходів (у 2007 році — 370 грн., у 2008 році — 445 грн.) у розрахунку на кожного члена сім’ї, на користь якого сплачувалися внески.

2. Якщо члена сім’ї (батька), за якого син (дочка) сплачували внески на НПЗ,

застраховано і роботодавцем, то платник податків (син, дочка) може включити до податкового кредиту тільки різницю між максимальною сумою таких витрат (у 2007 році — 370 грн., у 2008 році — 445 грн.) та сумою, сплаченою роботодавцем за такого члена сім’ї.

3. Якщо батько (член сім’ї першого ступеня споріднення)

самостійно застрахував такі самі ризики за окремим страховим договором або він є вкладником недержавного пенсійного фонду за окремим пенсійним контрактом, платник податків (син, дочка) не має права на податковий кредит за внесками на НПЗ, сплаченими на користь свого батька. У цьому випадку сам батько має право віднести до податкового кредиту самостійно сплачені страхові (пенсійні) внески.

Крім того, при декларуванні доходів з метою реалізації права на податковий кредит слід ураховувати обмеження, зазначені в 5.4. Закону № 889:

— податковий кредит може бути нараховано тільки

резидентом, який має ідентифікаційний номер;

— загальна сума нарахованого податкового кредиту

не може перевищувати суму отриманої протягом звітного року заробітної плати;

— якщо платник податків

не скористався правом на податковий кредит за підсумками звітного податкового року, таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Сума внесків на НПЗ, сплачена на користь платника (батька) податків одним із членів сім’ї першого ступеня споріднення (сином, дочкою), не включається до складу його загального оподатковуваного доходу (п.п. «б» п.п. 4.2.4 Закону № 889).

Катерина Скрипкіна

 

 

Щодо сплати податку з доходів фізичних осіб.

Лише при нарахуванні (виплаті) доходів у будь-яких

не грошових формах такий об’єкт оподаткування визначається в порядку, встановленому п. 3.4 ст. 3 Закону № 889, тобто як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за формулою: К = 100 : (100 - - Сп), де К — коефіцієнт; Сп — ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.

Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником податку на додану вартість; акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

Якщо особа, яка нараховує доходи у формах,

відмінних від грошової, є платником податку на прибуток підприємств за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то до її валових витрат включається сума, розрахована згідно з цим пунктом. Така сама сума є базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Доходи приватних нотаріусів, в т. ч. одержані від податкових агентів, оподатковуються за загальними нормами, встановленими Законом для фізичних осіб — за ставкою податку, визначеною п. 7.1 ст. 7 Закону (з 01.01.2007 року 15 % від об’єкта оподаткування).

Оподаткуванню підлягає сума нарахованого до виплати доходу (п. 1.6 ст. 1 Закону № 889).

Тобто

при оплаті послуг приватного нотаріуса податковий агент повинен перш за все виконати свої агентські функції, визначені у пункті 1.15 статті 1 та у пункті 8.1 статті 8 Закону № 889, а вже після цього виплатити платнику податку належну суму доходу.



коментар редакції

Нотаріус та податок з доходів

На жаль, ці рекомендації ДПАУ виконати на практиці

не завжди можливо. Так, дійсно, підприємство, яке «споживає» послуги нотаріуса, є податковим агентом і повинне утримати податок з доходів за встановленою ставкою із суми, що виплачується нотаріусу (наприклад, якщо вартість нотаріальних послуг становить 200 грн., то сума податку має скласти 30 грн., виплаті підлягає 170 грн.).

Насправді ж нотаріуси здебільшого не сприймають такий порядок оподаткування. Як правило, вони вимагають отримання всієї суми без утримання податку (у нашому прикладі 200 грн.), посилаючись на те, що податок з доходів вони сплачують самостійно. У виданій ними довідці, як правило, фігурує тільки вартість нотаріальних послуг без виділення суми податку з доходів фізичних осіб.

Відповідальним же за нарахування та сплату податку є податковий агент, а отже, якщо він не сплатить податок з доходів нотаріуса, то каратимуть саме його. Штрафна санкція дуже відчутна — у подвійному розмірі від суми податкового зобов’язання (п.п. 17.1.9 Закону № 2181).

Тому підприємству нічого не залишається, як застосувати натуральний коефіцієнт до ненатуральної виплати, хай навіть у розріз нормам Закону про податок з доходів. Але й цей варіант загрожує покаранням, щоправда, зовсім у інших сумах. Так, згідно зі ст. 163

4 Кодексу України про адміністративні правопорушення перерахування податку з доходів фізосіб за рахунок коштів підприємств, установ та організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством) тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ та організацій, а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від 2 до 3 нмдг. Якщо це правопорушення вчинено повторно протягом року — від 3 до 5 нмдг.

Причому суму цього податку не можна віднести до складу валових витрат.

Дмитро Костюк

 

 

<...>

Щодо амортизації основних фондів.

Згідно з п.п. 8.1.2 п. 8 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на:

придбання

основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання;

самостійне

виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб;

проведення всіх видів

ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Щодо нарахування штрафних санкцій

.

Відповідно до п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 25 відсотків, нарахований на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

При цьому п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181) визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Отже,

якщо підприємство при виплаті дивідендів не сплатило авансовий внесок з податку на прибуток або сплатило не в повному об’ємі, то таке підприємство повинно сплатити штраф у двократному розмірі від суми несплаченого авансового внеску відповідно до п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 незалежно від того, хто виявив таке порушення.

При цьому застосування до такого підприємства

інших штрафних санкцій із зазначеного питання Законом № 2181 не передбачено.

Заступник голови С. Чекашкін



коментар редакції

Виправлення помилки за авансовим внеском не позбавляє від сплати штрафу

Запитання, яке ставилося ДПАУ, можна сформулювати так. Підприємство при виплаті дивідендів помилково занизило суму авансового внеску з податку на прибуток. Чи потрібно при виправленні цієї помилки сплачувати суму недоплати та п’ятивідсоткового штрафу? Чи позбавляє самостійне виправлення цієї помилки від штрафу, передбаченого п.п. 17.1.9 Закону № 2181?

Податківці відповіли лише частково.

По-перше, ДПАУ зазначає, що застосування інших штрафів, крім застереженого п.п. 17.1.9 Закону № 2181, у цьому випадку

не передбачено. У числі «інших штрафів» і п’ятивідсотковий, що застосовується при виправленні помилки. Отже, його сплачувати не потрібно.

По-друге, до такого підприємства застосовуватиметься штраф згідно з п.п. 17.1.9 Закону № 2181

незалежно від того, хто виявив порушення.

Обидва висновки фактично свідчать: якщо підприємство занизило суму авансового внеску, воно не може виправити помилку, а двократний штраф буде застосовано в будь-якому випадку! Точніше, виправити помилку можна, але в порядку, передбаченому не п. 17.2, а п. 5.1 Закону № 2181. Проте користі від такого виправлення все одно не буде, податківці в будь-якому випадку застосують штраф згідно з п.п. 17.1.9! Інакше кажучи, підприємству доцільно взагалі нічого не робити, просто чекати на перевірку, за результатами якої буде застосовано двократний штраф.

Зі свого боку зазначимо два важливі моменти:

1. Зовсім недавно директор Департаменту масово-роз’яснювальної роботи та звернення громадян ДПА України Віктор Косарчук щодо неутримання податку з доходів заявляв: «якщо ви

самостійно виявите помилку і виправите її до початку перевірки податковими органами, то законних підстав для застосування штрафних санкцій згідно з п.п. 17.1.9 Закону № 2181 немає. Такий штраф накладається тільки в разі виявлення помилки податковими органами під час перевірки» («Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 81). Такого самого висновку дійшла і Тетяна Благодій, начальник відділу звернення платників Департаменту оподаткування фізичних осіб ДПАУ (див. «Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», 2008, № 22).

Але ж принцип застосування цього штрафу однаковий і до податку з доходів і до авансового внеску з податку на прибуток. Виходить, що працівники ДПАУ не можуть дійти єдиної думки навіть у своєму колі!

2. На підставі старої редакції ст. 17 Закону № 2181 можна було зробити однозначний висновок, що сплата п’ятивідсоткового штрафу звільняє тільки від штрафів, передбачених пп. 17.1.2 — 17.1.7 Закону № 2181 (раніше вони були прямо перелічені в п. 17.2 Закону № 2181). Проте вказівку на пп. 17.1.2 — 17.1.7 з тексту п. 17.2 згодом було вилучено Законом України від 20.02.2003 р. № 550-IV. Чинна редакція п. 17.2 зазначає лише про звільнення від

адміністративної відповідальності в разі самостійного донарахування податкового зобов’язання.

Цю зміну п. 17.2 Закону № 2181 можна розглядати як намір законодавця встановити, що самостійне виправлення помилки відповідно до п. 17.2 Закону № 2181 може звільняти від застосування не тільки штрафу, передбаченого пп. 17.1.2 — 17.1.7, але й від штрафу, передбаченого п.п. 17.1.9 Закону № 2181. Інше тлумачення закону може призвести до

абсурдної думки, що сплата п’ятивідсоткового штрафу взагалі не позбавляє від застосування санкцій (крім адмінштрафу)!

Дмитро Костюк

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно