Що потрібно знати про договір позики
Необхідність такої операції, як позика, люди відчули одразу ж після того, як опанували договір міни. Досить детальне правове регулювання позика отримала ще за часів Стародавнього Риму. І хоча з того часу багато що змінилося, природа позики залишилася тією ж. І Цивільний кодекс України називає ті самі істотні ознаки договору позики, що й закони XII таблиць. Узагалі-то про сучасне правове регулювання позикових відносин і йтиметься в цій статті.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Договір позики — реальний договір
У побуті з позикою стикався, напевно, кожен. Хто не брав у сусіда «з поверненням» півкілограма цукру, коробки сірників, мотка ниток чи 100 грн.? У черговий раз звертаючись до сусіда з аналогічним проханням, мало хто замислюється, що ці відносини відповідно до
ч. 1 ст. 1046 ЦКУ є договором позики, за якою одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку саму суму грошових коштів (суму позики) чи таку саму кількість речей такого самого роду і такої самої якості.При цьому
речі вважаються визначеними родовими ознаками, якщо вони мають ознаки, властиві всім речам цього самого роду, і вимірюються кількістю, вагою, довжиною (ч. 2 ст. 184 ЦКУ).Ті ж півкілограма цукру та коробка сірників цілком можуть бути прикладом речей, визначених родовими ознаками. На відміну від них річ, визначена індивідуальними ознаками, наділена тільки їй властивими характеристиками, що відрізняють її серед інших однорідних речей, індивідуалізують її (ч. 1 ст. 184 ЦКУ).Особливістю
договору позики, на яку слід звернути увагу, є те, що він вважається укладеним з моменту передання грошей чи інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 ЦКУ).Як бачимо, законодавець прямо зазначає, що
договір позики є реальним. Зупинимося на цій ознаці.Будь-який договір можна віднести до однієї з груп —
консенсуальні договори чи реальні договори. Відмітна ознака перших — вони вважаються укладеними вже в момент досягнення згоди сторонами за всіма істотними умовами у формі, що вимагається законом. Наприклад, договір купівлі-продажу нерухомості вважається укладеним з моменту його державної реєстрації. При цьому саме передання об’єкта нерухомості — це вже дії з виконання договору.Для реальних договорів недостатньо, щоб сторони домовилися про його умови. Важливо, щоб відбулося фактичне передання речі, з приводу якої укладено договір. Тільки після цього договір вважається укладеним і у сторін виникають взаємні права та обов’язки.
Необхідно сказати, що переважна більшість договорів, які названі в тексті
ЦКУ, є консенсуальными. На це навіть розраховано статті, присвячені порядку укладення договорів. Так, за загальним правилом, передбаченим у ч. 1 ст. 640 ЦКУ, договір є укладеним з моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. І лише якщо актом цивільного законодавства спеціально передбачено, що для укладення договору необхідне також передання майна чи здійснення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна чи здійснення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦКУ). ГКУ у статтях, присвячених загальному порядку укладення договорів, навіть не згадує про можливість укладення реального договору, розкриваючи тільки порядок укладення консенсуальних договорів.Звертаємо увагу: сторони договору позики не можуть з власної ініціативи трансформувати його з реального в консенсуальний договір. Умова про те, що договір позики вважається укладеним тільки з моменту передання речей позичальнику, є обов’язковою. Це має важливе практичне значення, оскільки якщо сторони домовляться про всі умови договору, підпишуть його (чи навіть завірять нотаріально), але грошові кошти чи інші речі, про передання яких у позику домовилися сторони, так і не буде передано позичальникові, договір вважатиметься неукладеним. Це означає, що жодних взаємних прав та обов’язків у сторін не виникне.
Такій домовленості сторін можна надати силу лише
попереднього договору, тобто договору про те, що основний договір позики буде укладено в майбутньому. Якщо сторони передбачать негативні наслідки для сторони, яка ухиляється від укладення основного договору (тобто або позикодавець ухиляється від передання грошей чи інших речей, визначених родовими ознаками, або позичальник ухиляється від отримання предмета договору позики), у вигляді штрафних санкцій, то такі штрафні санкції можна буде стягнути.Необхідно також пам’ятати про особливості
укладення договору позики з нерезидентами. Згідно з п. 1 Указу Президента України від 27.06.99 р. № 734/99 «Про врегулювання порядку отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» передбачено необхідність реєстрації таких договорів Національним банком України. Її відсутність може стати підставою для застосування штрафу в сумі, еквівалентній одному відсотку розміру отриманого кредиту чи позики.Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам затверджено
постановою Правління Нацбанку України від 17.06.2004 р. № 270.
Позика та інші договори
Позику часто плутають з такими договорами, як договір позички та кредитний договір. Тому пропонуємо порівняльну таблицю цих трьох договорів.
| Умови договору | Договір позики | Договір позички | Кредитний договір |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Предмет договору | Грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками* | Річ, визначена індивідуальними ознаками | Грошові кошти |
| Сторони договору | Суб’єктний склад не обмежено | Суб’єктний склад не обмежено. Єдине обмеження: госптовариство не може передавати речі в безоплатне користування особі, яка є його засновником, керівником, членом органу управління чи контролю | Кредитодавцем може виступати тільки банк чи інша фінустанова |
| * У Французькому цивільному кодексі єдиний договір позики (du pret) поділяється на два види (ст. 1874 ФЦК). Основна відмінність між ними полягає в тому, що за одним річ, що передається, використовується, але без її знищення (у термінах ЦКУ це позичка), а за другим — користування означає споживання речі (власне позика). На цьому прикладі видно головну відмінність між договорами позички та позики: якщо при позиці надаються речі з покладанням на позичальника обов’язку повернути не ті самі речі (оскільки їх використання, як правило, неможливе без позбавлення можливості фактично володіти ними — грошові кошти використовуються як засіб платежу, інші речі, визначені родовими ознаками, може бути використано у виробництві, спожито тощо), а стільки ж речей такого самого вигляду та якості, то при позичці сторона надає контрагентові річ із зобов’язанням повернути після використання саме її. | |||
| Оплатність/безоплатність | За загальним правилом, оплатний (у вигляді процентів), якщо сторонами не передбачено інше | Безоплатний (якщо сторони прямо про це домовилися чи якщо це випливає із суті відносин між ними) | Завжди оплатний (у вигляді процентів) |
| Момент укладення договору | З моменту передання речі позичальникові | З моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору в установленій формі | |
| Форма договору | Письмова, якщо сума позики перевищує 170 грн., а також у всіх випадках, коли позикодавцем виступає юрособа. Як підтвердження укладення договору може бути надано розписку позичальника чи інший документ, що засвідчує передання йому позикодавцем певної грошової суми чи певної кількості речей | Договір позички речі побутового призначення між фізособами може укладатися в усній формі. Договір позички, в якому бере участь юрособа — тільки в письмовій. Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі, а строком на три роки і більше — підлягає нотаріальному посвідченню. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б одна сторона — фізособа, укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню | Письмова. Недотримання письмової форми кредитного договору спричинює його нікчемність |
| Можливість повернути предмет договору | Безпроцентну позику може бути повернено достроково, якщо інше не встановлено договором. У договорі процентної позики сторони можуть окремо передбачити можливість дострокового повернення позики | Користувач має право повернути річ, передану в користування, у будь-який час до закінчення строку договору (якщо річ вимагає особливих умов зберігання, позичкодавця про це необхідно попередити не пізніше ніж за сім днів) | Не може повернути кредит достроково, якщо інше прямо не передбачено договором |
Форма договору позики
Відповідно до
ч. 1 ст. 1047 ЦКУ договір позики укладається в письмовій формі, якщо сума позики перевищує 170 грн., а також у всіх випадках, коли позикодавцем виступає юрособа — незалежно від суми позики. Однак ураховуючи приписи ст. 208 ЦКУ, що вимагає, щоб договори між фізичною та юридичною особами укладалися в письмовій формі (не беручи до уваги незначних винятків), доцільним все ж таки буде укласти договір у письмовій формі і в тому випадку, коли юрособа виступає позичальником.Зауважимо: якщо позикодавцем виступає фізична особа — підприємець, то це не означає автоматично, що договір має бути укладено в письмовій формі. Річ у тім, що
ст. 51 ЦКУ, згідно з якою до підприємницької діяльності фізичних осіб — підприємців застосовуються положення, що регулюють діяльність юросіб, у цьому випадку не може бути застосована, оскільки фізособа дає позику не в межах своєї підприємницької діяльності.Підтвердженням укладення договору може бути розписка позичальника чи інший документ, що засвідчує передання йому позикодавцем певної грошової суми чи певної кількості речей.
Звертаємо увагу: підтвердити факт передання грошових коштів чи інших речей, визначених родовими ознаками, у позику можна лише за допомогою письмового договору чи розписки (за винятком випадку, коли йдеться про позику до 170 грн. між двома фізособами). Показань свідків у цьому випадку буде недостатньо.
Безпроцентна грошова позика
ЦКУ
, як бачимо, жодним чином не обмежує суб’єктний склад договору позики. І навіть не робить застереження про можливість встановлення таких обмежень в інших законодавчих актах.Положення
Закону про фінпослуги також не дають підстав говорити про такі обмеження: видача безпроцентної позики не має ознак фінансової послуги, зазначених у п. 5 ст. 1 Закону , у першу чергу такої ознаки, як направленість на отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів.Не наполягає на тому, що безпроцентна позика може вважатися фінпослугою, і Держфінпослуг. Так, у
листі від 14.03.2008 р. № 2944/11-11 зазначено, що фізична особа може видавати позики, але тільки не систематично. Під систематичним порушенням Держфінпослуг розуміє порушення, здійснене три та більше разів протягом року (п. 1.1 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13.11.2003 р. № 125). Думаємо, у Державної комісії немає підстав відхилятися від такого розуміння систематичності і в разі з видачею позик фізособами.Крім того, у цьому ж листі Держфінпослуг розглядає видачу позик як підприємницьку діяльність (і тут же сама дає їй визначення як діяльності, що здійснюється
з метою отримання прибутку). З цього можна зробити висновок, що в листі йдеться про процентні позики. А от обмежень щодо видачі безпроцентних позик фізичними особами (непідприємцями), судячи з усього, Держфінпослуг у чинному законодавстві не знайшла. Не виступала вона і проти того, щоб безпроцентні позики видавали юридичні особи.
Процентна позика
У
ч. 1 ст. 1048 ЦКУ закріплено норму, відповідно до якої позикодавець має право на отримання від позичальника процентів із суми позики, якщо інше не встановлено договором чи законом. Як бачимо, цивільне законодавство не тільки припускає можливість надання грошових коштів під проценти, а й закріплює цю норму як загальне правило чи, за виразом Мін’юсту, презумпцію оплатності (див. лист 14.04.2004 р. № 19-5-375). Це правило не застосовується тільки у випадках, якщо пряму заборону на процентність позики встановлено законом чи якщо сторони домовилися про те, що проценти за договором сплачуватися не будуть*. Отже, навіть якщо в договорі позики не буде вказівки на його оплатність, він усе одно вважатиметься таким, за деякими винятками, спеціально застереженими ч. 2 ст. 1048 ЦКУ. При цьому, якщо договором не встановлено розміру процентів, він визначається на рівні облікової ставки НБУ (з 30.04.2008 р. 12 відсотків річних). У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦКУ).* Проценти за угодою можуть стягуватися як у грошовій, так і в натуральній формі, та виплачуватися в будь-якому узгодженому при укладенні договору порядку, у тому числі й одноразово.
Жодних обмежень щодо суб’єктного складу договору позики
ЦКУ також не висуває**, а отже, його сторонами (у тому числі і при наданні процентної позики) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак необхідно врахувати застереження з ч. 1 ст. 1048 ЦКУ: заборону на надання грошових коштів під проценти може бути встановлено законом. У зв’язку з цим необхідно з’ясувати, чи є така заборона в чинному законодавстві.** На відміну від кредитного договору, в якому кредитодавцем обов’язково має виступати банк чи інша фінустанова.
Це питання вже було предметом дискусії між держорганами в аспекті можливості надання процентних позик
юридичними особами. Стисло нагадаємо, які аргументи наводилися на користь такої можливості.Законом про фінпослуги
надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, тобто на певний строк під процент, включено до переліку фінансових послуг (п. 6 ч. 1 ст. 4).Питанню про те, які суб’єкти мають право здійснювати операції, що потрапили до числа фінансових послуг, присвячено
ст. 5 Закону про фінпослуги. Нею, зокрема, передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності. У цій же статті також зазначено, що можливість і порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які не є за своїм правовим статусом фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ і ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону про фінпослуги).З посиланням саме на цю норму Держкомпідприємництва (див.
лист від 17.11.2006 р. № 8287) дійшов висновку, що юрособи, які не мають статусу фінустанови, можуть надавати грошову позику під процент. Законом, що визначає можливість і порядок надання ними процентної позики, на його думку, слід вважати ЦКУ. Є тільки одне обмеження — надавати грошову позику під процент юрособи можуть тільки за власний рахунок, тобто без залучення грошових коштів третіх осіб. Інакше кажучи, не можна взяти грошові кошти в позику для подальшого їх передання в позику. Щоправда, на сьогодні немає ще злагодженого механізму визначення того, було дано в позику власні грошові кошти підприємства чи залучені. Одного факту того, що підприємство брало кредит чи виступало позичальником за договором позики, звичайно, недостатньо, щоб вважати, що видані ним грошові кошти в позику були залученими. Одиничні судові рішення, що стосуються цієї проблеми, свідчать, що суди стикаються зі значнимими труднощами при оцінці того, чи можна вважати власний капітал юрособи достатнім для видачі позики (див., наприклад, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2007 р. № 1/9). У будь-якому випадку, суд зіставлятиме розмір наданої позики з величиною власного капіталу позичальника. Деякі ж фахівці радять додатково видати наказ директора з формулюванням «надати позику за рахунок власних коштів».Те, що
Держфінпослуг не вважає ЦКУ тим законодавчим актом, що передбачає можливість для юросіб, які не мають статусу фінустанов, давати грошові позики, видно зокрема, з листа від 21.02.2006 р. № 1466/11-8. У ньому фактично зазначено, що такий нормативний акт, що визначає можливості щодо надання окремих фінансових послуг юрособами — не фінустановими, тільки буде нею розроблено. Незабаром після цього листа з’явився і зазначений акт — розпорядження Держфінпослуг від 31.03.2006 р. № 5555 «Про можливість надання юридичними особами — суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств». У ньому Держфінпослуг визнає за юридичними особами право надавати тільки безпроцентні грошові позики.Слід зауважити, що
проти видачі процентних грошових позик не фінустановами Держфінпослуг висловлювалася не раз. Так, у листі від 26.07.2006 р. № 644/11-3 Держфінпослуг, щоб обґрунтувати можливість видачі процентних позик тільки фінансовими установами, спиралася на ст. 1054 ЦКУ, згідно з якою кредитодавцем за кредитним договором є банк чи інша фінансова установа. Утім, на наш погляд, у цьому випадку, можливо, несвідомо, було викривлено зміст норм ЦКУ, присвячених кредитному договору.Востаннє проти надання процентних позик нефінансовими установами Держфінпослуг висловилася в
листі від 14.03.2008 р. № 2944/11-11.Водночас не тільки Держкомпідприємництва не вбачає проблеми в тому, щоб процентні позики не за рахунок залучених коштів надавалися й іншими особами, крім фінансових установ. Таку саму позицію виказувала і ДПАУ (див.
лист від 28.07.2006 р. № 8249/6/15-0516 // «Податки та бухгалтерський облік», 2006, № 75).На те, що пріоритет у питанні про суб’єктний склад сторін договору позики потрібно віддати
ЦКУ (як нормативному акту, що має більшу юридичну силу і прийнятий пізніше, ніж Закон про фінпослуги), звертає увагу і ВСУ. В одному зі своїх рішень він зазначає, що ЦКУ не встановлює обмежень для юридичних осіб щодо можливості бути позикодавцем. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права, незалежно від їх правового статусу (ухвали ВСУ від 13.06.2007 р., від 12.01.2007 р., від 13.02.2008 р., від 14.03.2008 р., 21.04.2008 р., рішення від 23.04.2008 р.). У більшості справ такої самої позиції дотримуються ВГСУ та суди нижчих інстанцій (див. постанови ВГСУ від 16.08.2006 р. № 3/285/05*, від 15.03.2007 р. № 7/262-06, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07.12.2006 р.).* У цій постанові ВГСУ також зазначив, що відсутність печатки юридичної особи на укладеному договорі не є підставою його недійсності.
Водночас у судовій практиці є окремі рішення, в яких фінансовою послугою не визнається тільки безпроцентна позика (
постанова ВГСУ від 27.06.2006 р. № 31/409, рішення Апеляційного суду АРК від 31.07.2006 р.).Що ж до негативних наслідків юридичного характеру, то видача процентної грошової позики теоретично може спричинити визнання договору недійсним і застосування фінансових санкцій територіальним відділенням Держфінпослуг.
Однак жодного прикладу практичного застосування ні першого, ні другого результату нам знайти не вдалося**. Територіальні відділення Держфінпослуг зосереджено на контролі за діяльністю фінансових установ. Суди ж у тому, що договір, який передбачає виплату процентів за грошовою позикою, не суперечить законодавству з урахуванням викладених елементів, можна спробувати переконати.
** Щоправда, в практиці Апеляційного суду АРК є рішення, в яких він відмовляє у задоволенні позову про стягнення боргу зі сплати процентів, посилаючись на Закон про фінпослуги (рішення Апеляційного суду АРК від 31.07.2006 р. у справі 22-6234-2006 р.).
Можливість видачі позики фізособою
Деякі фахівці
в укладенні договору позики між фізособою — позикодавцем та суб’єктом господарювання — позичальником вбачають залучення коштів від фізичних осіб. Залучення фінансових активів із зобов’язанням їх повернути в майбутньому зазначено в ч. 1 ст. 4 Закону про фінпослуги як одну з фінансових послуг.Однак такі твердження більше ніж спірні. Адже в цьому випадку не буде ознак фінансової послуги, вказаних у
ст. 1 Закону про фінпослуги, оскільки узяття позики у фізособи не є операцією в її інтересах. Більше того, позичальник не може розглядатися як особа, яка надає послугу. Це суперечитиме самій природі договору позики. І навіть якщо позика процентна, це лише вказує на оплатність договору, а не на надання послуги позикодавцю.Водночас, ураховуючи, що Держфінпослуг вважає за краще обмежуватися формальним підходом до тексту
Закону і згадує про ст. 1 тільки коли виникає необхідність розширити наведений у ст. 4 перелік фінансових послуг, цілком можливо, що укладення договору грошової позики вона кваліфікує як залучення фінактивів. Але з цією позицією навряд чи погодяться судові інстанції. З аналізу судової практики можна зробити висновок, що суди взагалі не схильні поширювати ті чи інші обмеження на видачу фізичними особами позик — як процентних, так і безпроцентних (див., наприклад, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 03.07.2008 р. у справі № 22 а — 1588, рішення Апеляційного суду Донецької області від 04.08.2006 р., рішення Апеляційного суду Харківської області від 22.09.2006 р. тощо).
Повернення позики
Згідно зі с
т. 1049 ЦКУ позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти в такій самій сумі чи речі в тій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що й було передано позичальнику) у строк і в порядку, встановлені договором. Якщо договором не встановлено строку повернення позики або його визначено моментом пред’явлення вимоги, позику має бути повернено позичальником протягом 30 днів з дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.Безпроцентну позику може бути повернено достроково. Можливість дострокового повернення процентної позики має бути прямо застережено в договорі.
Вважається, що позика є поверненою в момент передання позикодавцю речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
У разі порушення строку повернення предмета позики до позичальника може бути застосовано передбачені договором штрафні санкції у вигляді штрафу чи пені. Крім того, якщо це грошова позика, то позикодавець може затребувати виплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо в договорі не було передбачено іншого розміру процентів на випадок прострочення. Якщо договір позики був процентним, то сплата трьох відсотків річних не звільняє позичальника від сплати процентів також і за договором. Однак «штрафні» три відсотки нараховуються тільки на суму позики без урахування боргу за процентами.
На завершення цієї статті наводимо примірну форму договору позики.
| ДОГОВІР ПОЗИКИ № _____
______________________________________________________________________________, в особі директора _________________________________, що діє на підставі Статуту (надалі іменується « Позикодавець»), з одного боку, і _______________________________, в особі _________________________, що діє на підставі Статуту (надалі іменується «Позичальник»), з іншого боку, а разом іменовані «Сторони», а кожна окремо «Сторона», уклали даний договір (надалі іменується «Договір») про таке:
1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ 1.1. За цим Договором Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).1.2. Сума позики за цим Договором складає ____________________________ грн.1.3. За цим Договором проценти за користування сумою позики, вказаної у п.п. 1.1., 1.2., не нараховуються та не сплачуються.
2. ПОРЯДОК ТА СТРОКИ НАДАННЯ ПОЗИКИ 2.1. Позикодавець перерахував суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок Позичальника __________ 2008 року.2.2. Позика надається на строк до ___ (________) з моменту перерахування суми позики на поточний рахунок Позичальника.2.3. Строк, вказаний у п. 2.2. Договору, може бути продовжений за згодою Сторін, що оформлюється додатковою угодою до Договору.
3. ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯ ПОЗИКИ 3.1. Позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 2.2. цього Договору.3.2. Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок Позикодавця.3.3. Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок Позикодавця.3.4. Строк повернення позики може бути скорочений в односторонньому порядку Позичальником. Позичальник має право достроково повернути позику повністю або частково. В такому випадку повернення здійснюється шляхом внесення Позичальником відповідних грошових коштів, шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позикодавця.
4. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН 4.1. У випадку порушення своїх зобов’язань Сторони несуть відповідальність, встановлену Договором та діючим законодавством України.4.2. Якщо Позичальник не повернув суму позики у строк встановлений п. 2.2. Договору, то він сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення, з моменту коли такі кошти мали бути повернуті до дня їх фактичного повернення Позикодавцеві.4.3. При простроченні повернення позики (її частини) Позичальник додатково до пені, передбаченої п. 4.2. Договору, сплачує штраф у розмірі 5 % (п’яти) від суми позики.
5. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЗА ДОГОВОРОМ 5.1. Виконання зобов'язання Позичальником щодо повернення суми позики, передбаченої п. 1.2. Договору, забезпечується заставою нерухомого майна, що належить на праві власності Позичальнику, а саме:
6. ДІЯ НЕПЕРЕБОРНОЇ СИЛИ 6.1. Сторони звільняються від часткового чи повного виконання зобов’язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії непереборної сили, що виникла після укладення цього Договору в результаті подій надзвичайного характеру, які сторона не могла ані передбачити, ані відвернути, включаючи оголошену чи фактичну війну, масові заворушення, епідемії, блокаду, ембарго, землетруси, повені, пожежі, інші стихійні лиха. Сторона, для якої утворилась неможливість виконання своїх зобов’язань за цим договором, повинна негайно, але не пізніше 10 днів з дати настання таких обставин, в письмовій формі інформувати іншу сторону про виникнення, можливі строки дії та закінчення зазначених вище обставин, що підтверджується Актами Торговельно-промислової палати України.6.2. Після закінчення дій непереборної сили Сторони за цим Договором зобов’язані продовжити виконання своїх обов’язків в повному обсязі.
7. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ 7.1. Позикодавець є платником податку на прибуток за ставкою 25%, пільг не має.7.2. Сторони керуються чинним законодавством України в тих правовідносинах, що не врегульовані цим Договором.7.3. Після підписання цього Договору усі попередні перемови за ним, протоколи про наміри, попередні договори, листування сторін, будь-які інші усні чи письмові домовленості Сторін, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають чинність, але можуть братися до уваги при тлумаченні Договору.7.4. Кожна Сторона несе повну відповідальність за правильність вказаних нею у цьому Договорі реквізиті. Кожна зі Сторін підтверджує повноваження особи, яка підписала цей Договір.7.5. Цей Договір складено зрозумілою Сторонам українською мовою, на 2 (двох) сторінках, у двох примірниках, по одному для Позикодавця та Позичальника, причому кожний з примірників має однакову юридичну силу.8. АДРЕСИ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН
|
