Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Школа правових знань. Строк на звернення до суду для контролюючого органу

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Вересень, 2008/№ 74
В обраному У обране
Друк
Стаття

Строк на звернення до суду для контролюючого органу

 

Підприємство в березні 2004 року отримало рішення про застосування штрафу за невиконання щоденного друкування фіскального звітного чека. Проте суму штрафу до Держбюджету досі не перераховано. У липні 2008 року податкова інспекція повідомила підприємство: якщо зазначене рішення не буде виконано добровільно, вона буде стягувати суму штрафу в судовому порядку. Чи є підстави в податкової інспекцій для подання такого позову?

(м. Харків)

 

Підстави для звернення до суду з метою примусового стягнення суми штрафу за порушення

Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО) у разі, коли суб’єкт господарювання не перераховує його суму добровільно, у податкової інспекції дійсно є. Проте можливість подати позов до суду завжди обмежена певним строком.

У чинному законодавстві передбачено відразу три різні строки, які так чи інакше обмежують контролюючі органи щодо застосування штрафних санкцій:

1 рік, передбачений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ); строк у 6 місяців з дня виявлення порушення, але не більше одного року з дня його вчинення, установлений ст. 250 Господарського кодексу України (далі — ГКУ); строк у 1095 днів, зазначений у Законі України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі — Закон № 2181) як строк давності. Розглянемо, до яких випадків застосовується кожний із перелічених строків.

Почнемо зі строку, передбаченого

Законом № 2181. Відповідно до п.п. 15.2.1 Закону № 2181 податковий борг, що виник у зв’язку з відмовою платника податків самостійно погасити податкове зобов’язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання. До стягнення суми штрафу за порушення законодавства про РРО зазначений строк незастосовний, оскільки ця сума не вважається податковим боргом.

Однак питання про те, протягом якого строку податковий орган може звернутися до суду, актуальне і для ситуації, коли подається позов про стягнення податкового боргу після того, як направлено другу податкову вимогу. На наш погляд, 1095 днів надано податківцям на те, щоб після узгодження податкового зобов’язання (чи то в податковій декларації, чи то шляхом направлення податкового повідомлення) вони пред’явили платнику податків податкову вимогу. На ситуацію, коли податкову вимогу було пред’явлено, але платник податків її не виконав,

строк у 1095 днів не поширюється. Після закінчення строку на виконання податкової вимоги має почати обчислюватися строк на звернення податкового органу до суду. Його Закон № 2181 не зазначає.

Слід зауважити, що Вищий адміністративний суд усе ж таки схильний до іншого розуміння

п.п. 15.2.1 Закону № 2181. На його думку, незалежно від того, чи направлялася платнику податків податкова вимога, строк на звернення до суду для податківців становить 1095 днів з дня узгодження податкового зобов’язання (ухвала ВАСУ від 05.06.2007 р.). Тому, посилаючись на ВАСУ, суб’єкт господарювання може оспорювати можливість податкового органу звернутися до нього з позовом уже після 1095 днів (фактично трьох років) з дня узгодження податкового зобов’язання. Однак, ще раз зазначимо: зробити це можна тільки в тому випадку, якщо йдеться про суми, що мають статус податкового боргу. До них штрафи за порушення законодавства про РРО, готівковий обіг, про виробництво і обіг алкоголю та тютюну, за порушення у сфері ЗЕД не належать.

Ще один строк, яким обмежено можливості контролюючих органів щодо стягнення штрафних санкцій, передбачено

ст. 250 ГКУ. Відповідно до неї адміністративно-господарські санкції може бути застосовано до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

При цьому

днем виявлення порушення вважається день складання акта перевірки, в якому це порушення зафіксовано, днем застосування адмінгоспсанкції — день винесення відповідного рішення контролюючим органом. Те, що ст. 250 ГКУ встановлює строк, протягом якого має бути винесено рішення контролюючим органом, а не подано позов до суду, випливає з того, що в розумінні ГКУ застосування адміністративно-господарської санкції до суб’єкта господарювання здійснює уповноважений орган державної влади або орган місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 238 ГКУ)*. Якщо рішення контролюючого органу суб’єктом господарювання не виконується, виникають уже не відносини щодо застосування адмінгоспсанкції, а відносини щодо її примусового стягнення. Це відносини, в яких бере участь суд, а отже, повинні застосовуватися норми відповідного процесуального кодексу. До нього і перейдемо.

* Наприклад, якби порушення законодавства про РРО було вчинено в березні 2008 (а не 2004) року, а перевірку було проведено у травні, то винести рішення про застосування фінансової санкції податкова могла б не пізніше за листопад 2008 року.

Спір, хоча б однією зі сторін якого є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції, розглядається

адміністративним судом.

Строки на звернення до адміністративного суду встановлено у

ст. 99 КАСУ, відповідно до ч. 2 якої для звернення до адмінсуду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється строк в один рік, який, якщо не передбачено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Це формулювання дає підставу деяким фахівцям стверджувати, що річний строк на звернення до адмінсуду встановлено тільки для подання позовів до суб’єктів владних повноважень.

Однак з таким підходом навряд чи можна погодиться. У

ст. 8 КАСУ зазначається, що позивачем у адміністративній справі може бути як особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, так і суб’єкт владних повноважень, у межах повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Учасникам адміністративного процесу, незалежно від того, це суб’єкт владних повноважень чи ні, мають бути надані однакові умови для захисту своїх прав та інтересів. Водночас до них повинні висуватися ті самі вимоги. Про те, що суб’єкт господарювання може оскаржити рішення податкового органу протягом одного року з моменту ознайомлення з ним, зазначається й у листі Мін’юсту від 06.06.2008 р. № 239-0-2-08-20 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2008 № 58)**. На жаль, зворотна ситуація — коли до суду звертається податковий орган — у листі не розглядалася.

** Хоча знову ж таки власне у практиці судів можна зустріти й посилання на строк у 1095 днів з дня узгодження податкового зобов’язання, коли йдеться про можливість суб’єкта господарювання оскаржити рішення податкового органу (див. ухвалу ВАСУ від 20.02.2008 р.).

Відповідно, оскільки спеціального строку для звернення до адміністративного суду органами влади

КАСУ не передбачає, діє загальний строк, установлений у ч. 2 ст. 99, тобто строк в один рік (див. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2007 р.).

Відповідно до

ст. 25 Закону про РРО суми фінансових санкцій підлягають перерахуванню суб’єктами господарювання до Державного бюджету України в десятиденний строк з дня прийняття органами державної податкової служби рішення про застосування таких фінансових санкцій. Тому строк на звернення до суду в разі невиконання такого рішення слід почати відлічувати з одинадцятого дня після його прийняття. Отже, якщо, наприклад, рішення про застосування фінсанкції було прийнято 17 березня 2008 року, то строк на звернення до адміністративного суду для суб’єкта господарювання, який має намір оскаржити це рішення, закінчиться 18 березня 2009 року, а для подання позову про примусове виконання рішення податковим органом — 28 березня 2009 року.

Однак у 2004 році

КАСУ ще не було прийнято, тому і строк в один рік ще не діяв (він почав застосовуватися до позовів, які подавалися після 1 вересня 2005 року). Тому суди, розуміючи, що можливість контролюючих органів на звернення до суду не може не обмежуватися певним строком, з цією метою застосовували ст. 250 ГКУ (ухвала ВАСУ від 04.10.2007 р., постанова ВАСУ від 15.03.2007 р. № К-9797/06). Якщо враховувати цю позицію ВАСУ, виходило, що протягом року після вчинення порушення суб’єктом господарювання контролюючий орган мав устигнути виявити порушення, прийняти рішення про застосування штрафної санкції та, у разі його невиконання, подати позов до суду.

Як бачимо, у ситуації, про яку йдеться в запитанні,

податкова інспекція давно вже втратила можливість звернутися до суду для примусового стягнення штрафу за порушення законодавства про РРО. Позицією ж Вищого адміністративного суду, відповідно до якої контролюючий орган повинен устигнути подати позов до суду у строки, передбачені ст. 250 ГКУ, за необхідності можна спробувати скористатися і сьогодні, вигравши таким чином повні шість місяців.

Олена Уварова, юрист

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно